13.Життєвий і творчий шлях Мелетія Смотрицького

Ні місце, ні точна дата народження Максима Смотрицького, який згодом, постригшись у ченці, отримав ім'я «Мелетій», не відомі. Біографи, спираючись на різні свідчення, обгрунтовують аж п'ять дат: від 1572-го до 1579 рр. Від визначення цифри залежить і встановлення місця народження майбутнього письменника, оскільки його батько, кам'янець-подільський гродський писар Герасим Смотрицький у 1576 р. на запрошення князя Костянтина Острозького переїхав до Острога на Волинь. Тож якщо прийняти варіант між 1572 і 1575 рр., то Максим мав би народитись, у родовому маєтку Смотрицьких — містечку Смотричі на Поділлі (нині Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) або в самому Кам'янці-Подільському. Якщо ж вважати роком народження 1577, 1578 чи 1579 р., то це мало б статися в Острозі, де на той час мешкала родина. Після смерті Смотрицького-старшого (1594) князь Костянтин Острозький відправив здібного сироту для продовження освіти до Віденської єзуїтської академії. Після кількарічних студій Максим обійняв посаду домашнього вчителя й наставника білоруського княжича Богдана Соломерецького, а 1600 р., супроводжуючи вихованця, виїхав разом з ним в освітню мандрівку за кордон. Обидва слухали лекції у Вроцлавському, Лейпцігському, Нюрнберзькому та Віттенберзькому університетах. Відомо, що в якомусь із них Максим отримав вчений ступінь доктора медицини, захистивши працю, назва якої лишилася невідомою.

Після повернення з Європи Смотрицький на запрошення свого учня оселився у маєтку князів Соломерецьких Боркулабові під Мінськом, де мешкав до 1608 р., активно спілкуючись з мінськими міщанами, котрі щойно заснували православне братство і потребували консультацій та авторитетної підтримки людини, компетентної в богослов'ї. З 1608 р. вчений переїхав до Вільна, де з певними перервами прожив до 1620 р. у братському монастирі спершу як послушник, а з 1618 р. — прийнявши чернечий постриг під іменем Мелетія. Саме тут були створені й видані братською друкарнею його найвідоміші ранні твори. Зокрема, гучну славу полеміста молодому автору приніс уже перший із них, що з'явився друком 10 червня 1608 р. під назвою «Антиграфи». Формально книжка була побудована у формі відповіді на твори Іпатія Потія «Герезія» та «Гармонія», фактично ж тематика її ширша. Спростовуючи нападки («помовиська») Потія на віленських братчиків, автор формулює професійно вичерпне догматичне обгрунтування православної обрядовості в тих сюжетах, що становили традиційний предмет суперечок між східною і західною християнськими конфесіями. Водночас він намагався підкреслити законний статус православної церкви, цитуючи численні законодавчі підтвердження її прав русько-литовськими й польськими володарями.

Другим і, мабуть, найзнаменитішим твором Мелетія Смотрицького став написаний у 1609, а виданий 1610 р. трактат «Тренос, або плач Східної церкви». Напередодні його появи Вільно схвилювали драматичні події: уніатський митрополит Іпатій Потій, підтриманий владою, захопив силоміць десять православних церков і добився, аби братчикам було заборонено збиратися на сходки й влаштовувати богослужіння. У відповідь залунали погрози розправитися з Потієм, як «сказцою віри руської», а в серпні 1609 р. послідував замах на його життя. У повітрі зависла погроза збройного конфлікту, до якого логічно провадила необачна Берестейська унія, що розколола Русь на дві ворожі половини. У книзі Смотрицького, створеній значною мірою під враженням пережитого, відлунює передчуття громадянської війни «Русі з Руссю». Твір не звернений, як було прийнято в полемічному письменстві, до конкретного опонента. Його вступні розділи, написані з імпульсивною художньою силою, — це нарікання самотньої матері-церкви (переносно — матері-вітчизни) на усіх своїх дітей, котрі зрадили й покинули її, спокусившись на розкоші та марноту світу. Іншу частину книги складають міркування суто теологічного змісту, однак і тут автор гострим словом зачіпає служителів православної церкви, вимагаючи від них морального очищення й оновлення. Адже саме цим «отцям», як іронічно підкреслює письменник, довірені душі вірних, тимчасом як більшість з-поміж них — це «неуки, нахаби, нечемні грубіяни, безсоромні байди, самовпевнені мудрагелі, чарколюби, тавровані волоцюги, придуркуваті самопаси, легковажні вертопрахи, боягузливі джмелі, надуті базіки, байдужі серцем підлабузники, прокляті святопродавці, ненаситні лакомці, сліпі поводирі, недбайливі батьки, позбавлені чуйного серця пастирі, розпусні священики, невмілі наставники, підозрілі проповідники, неправедні судді, облудні фарисеї, лисоподібні іуди, пекельні блюзніри. Не до наук вони схильні, а до свавілля, їхнє покликання — не впорядкування церковних справ, а кухоль у корчмі і витрясання (картярських. — Авт.) тузів». До творів віленського періоду належить і знаменитий підручник старослов'янської мови Мелетія Смотрицького «Граматика словенська», Як шкільний підручник вона до кінця XVIII ст. вживалася у Румунії й Молдові, Білорусі, Росії та Україні, Болгарії ї Сербії. Поза ареалом функціонування церковнослов'янської мови «Граматику» вже з середини XVII ст. перекладали латинською мовою, щоб зробити доступною тим, хто не розумів по-слов'янському. Драматичні події у житті письменника пов'язані з Київським собором (серпень 1628 р.), де йому було запропоновано очиститися від звинувачень у підтримці унії. З цією метою він пише твір під назвою «Апологія», у якому, проте, не тільки не виконав поставленої вимоги, а, навпаки, доводив, що західна й східна церкви в основних положеннях не розходяться, а тому примирення між ними можливе, навіть корисне з перспективи політичного майбуття руського (українського) народу.

15Льві́вська бра́тська шко́ла. Просфонема

1585 Вивчали 7 вільних наук

Статут Л. Б. Ш. («Порядок шкільний» 1591 р.) — пам'ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. Б. Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою.

Лаврентій Зизаній

Вчитель граматики, 1596 видав 1ий словник – Лексис, 1 граматику церковнослов мови, 1 уклав Буквар. Писав Епіграми

Стефан Зизаній

Проповідник «Казание Кирила» розгляд. Полем літ

Кирило Транкв-Ставров.+стаття

Викладав грец і церковнослов

«Просфонема»1591 виголосив, коли приїхав київ митрополит М.Рогоза(щоб навести порядок між льв братчиками і льв єпископом Балабаном)

Братчики чекали, що Рогоза чинитиме суд над Балабаном (образ надії), образ часу – зміна,людина чекає, але не можна псивно чекати.

Просфонема відкрив. Геральд віршем м Львова, звучить тема Царства Божого. Далі промова від малих, говорять діти. Розповід про чесноти Рогози

Є 3 лики (які діляться на отроки) Показано картину Божого суду, прикінцеве слово звернене до ровесників у Христі. Є картина весняног опробудження

(Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи.)