53. Рецепція історичних подій в українській поезії 17-18 ст

Українське бароко 17 ст. нерідко називають “козацьким”. Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм нового художнього смаку. Тому, ті твори, що зачіпають тему козацтва, можна назвати творами козацького бароко. Боротьба за визволення, оспівування повсталого козацтва і селянства, засудження зрадників народу оспівуються в історичних віршах, які за своїм змістом, будовою, мовою, ідейним спрямуванням дуже близькі до народних дум і пісень, або ж творилися пд. безпосереднім впливом фольклорних зразків.

«Пісня про Берестечко» — оден з найбільш інтересних віршових утворів, які нам лишилися з сього століття — описує катастрофу ніби то з українського становища. Вона не дуже докладна в представленню подій але писана очевидно по горячих слідах подій, може навіть людиною, що сама брала участь в сій війні. Маємо її в двох копіях XVII в., одна з них надписана: “Дума козацька о війні з козаками над рікою Стирем”, має примітку, що стих сей співався на голос пісні: “Ой постил-бим я сім понеділків, сьмух неділеньку” ).«Висипався хміль із міха» - про битву на Жовтих Водах.

"Разговор Великороссии с Малороссией" 1762р. панегірик написаний Семеном Дівовичем. Спрямований на оборону "чести и славы всей Малороссии", панегірик явно має на меті довести право останньої на свої "вольності", оскільки, добровільно піддавшись за Переяславською угодою російському царю, вона невідступно виконує своє зобов'язання - вірно йому служити. Щоб компенсувати факт "зради" гетьмана Івана Мазепи, який скомпрометував васальну вірність козацтва російському монархові, Дівович відшуковує таких же "зрадників" у самій російській історії. Переконуючи у службовій відданості, Семен Дівович явно спирається на річпосполитські шляхетські ідеали - "отечество, веру и верность".

Про історію козацтва розповідають "Героїчні стихи о славних воєнних действиях войськ запорозьких" (1784) якогось Іоанна, очевидно, священика з Уманщини. У них відтворено козацькі битви і перемоги, уславлено Національно-визвольну війну середини XVII ст. Автор поетизує постать Богдана Хмельницького, завдяки якому Україна "іго лядське" скинула і "под російським кровом мирно отдохнула".

54. Сучасні дослідники давньої української літератури

архієпископ Ігор Єсільченко – києво-печ. патерик

Дарія Ігорівна Сироїд – житійна література

Назар Любомирович Федорак – літописна література

П.В.Білоус – дослідж. паломництво

Юрій Пелишенко – дослідж літер. 15- пер. пол.. 16ст

М.Сулима- барокова драма

Крекотень

М.Возняк – літописи

Мишанич – «Історія Русів», організовував дослідження давньої літ-ри

Валентина Соболь – «літопис с. величка»

Поплавська, Ткачук – полемічна література

Трофименко, Матуш - проповіді

В.Шевчук, Василь Яременко - перекладають і популяризують давню літературу

Криса Б С-бароко

55. Валерій Шевчук – інтерпретатор давньої української літератури.

прозаїк, драматург, літературознавець, перекладач, історик — працює в українській літературі вже півстоліття. Він — письменник франківської працездатності: творчий доробок його — близько 80 творів. Народився в м. Житомирі. Закін¬чив історико-філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Деякий час працював у науково-методичному відділі музеєзнавства історичного музею у Києво-Печерській лаврі, згодом — у видавництві "Молодь". Після вступу до СПУ обрав долю професійного літератора.

Дослідження Валерія Шевчука спрямовані на популяризацію українського літературного бароко, що проявляється насамперед в перекладах сучасною українською мовою пам’яток XVI-XVIII століть, відкриттям маловідомих фактів, письменників, творів. До вагомих здобутків в галузі історії літератури відносимо концепції багатомовності, універсальності картини барокового світу, вивчення ролі культурно-освітніх осередків в літературному процесі.

Бароковий світ, окреслений бароковим текстом, для Валерія Шевчука – знакове поле, в якому реалізується система антиципацій та очікувань, система координуючих точок пізнання та розуміння власної особистості. Аксіологічні, світоглядні, естетичні зразки бароко стали для письменника полем самопізнання, матеріалом художнього осмислення.

У художніх творах Валерій Шевчук вдається до трансформації та модифікації барокових сюжетів, що розгортаються в проекціях мотиву „дороги”, випробування, покути, жертвоприношення, боротьби з „тінню” (душі, світу) тощо; жанрів: патерика, інтермедії, трагікомедії, містерії, житія, емблеми, притчі, байки

В. Шевчук, як дослідник давньої української літератури видав книги Г. Сковороди: "Сад Пісень" збірки-антології: "Аполлонова лютня" "Антологія української поезії" "Твори" І. Вишенського "Лі¬топис" С. Величка . Зна¬менною подією у дослідницькій долі письменника стала публікація — спершу в журнальному варіанті, а потім й окремим виданням ґрунтовного й обширного дослідження "Муза Роксоланська. Українська література XVI—XVIII століть" Так само підсумком тривалої праці В. Шевчука стала й щойно видана праця "Пізнаний і непізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима"