Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВСТУПНИЙ МВСП UPD.docx
Скачиваний:
9
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
505 Кб
Скачать
☆

36. Становлення блокового протистояння в Європі після Другої світової війни.

4 березня 1946 р. у Дюнкерку Договір про союз та взаємну допомогу між Великобританією та Францією на 50 років.

17 березня 1948 р. у Брюсселі Англія, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Договір про економічне, соціальне, культурне співробітництво та колективну безпеку (Брюссельський пакт) на 50 р. Мета - перешкодити повторенню агресії з боку Німеччини. Договір передбачав автоматичне надання допомоги у разі агресії проти будь-якої країни Європи з тих, що підписали пакт. Планувалося створення Західного Союзу, об'єднаної військової організації - його координуючими органами були консультативна рада міністрів закордонних справ, військовий комітет міністрів оборони та військовий штаб. Об'єднане військове командування, яке було створене у жовтні 1948р., очолив англійський фельдмаршал Монтгомері.

11 червня 1948 р. конгрес США ухвалив так звану «резолюцію Ванденберга» - надавала дозвіл уряду США укладати в мирні часи договори про союзи з державами за межами Американського континенту. Ця резолюція означала офіційну відмову Вашингтона від практики неприєднання  до військово-політичних об’єднань за межами західної півкулі в мирний час.

4 квітня 1949 р., підписання Статуту Організації Північноатлантичного Договору (НАТО). ( БеНіЛюкс, ВБ, Фр, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Норвегії, Португалії, США. Термін НАТО появився у вересні 1951 р.

З метою підтримки атлантичної інтеграції в жовтні 1949 р. сенат США затвердив закон «Про взаємну військову допомогу». Вже в січні 1950 р. згідно з цим законом СПІА уклали вісім двосторонніх угод із західноєвропейськими членами НАТО про фінансову допомогу у військовій сфері. В 1951 р., керуючись законом, конгрес затвердив суму асигнувань — 9,5 млрд доларів — для кредитування закупок військової техніки та обладнання членами НАТО.

19липня 1951 р. конвенції «Про статус збройних сил країн—учасниць НАТО». Згідно з її положеннями США одержували право Утримувати в Європі військові бази, збройні сили альянсу могли розташовуватися на території інших країн—членів НАТО, в обох випадках іноземні збройні сили фактично користувалися правом екстериторіальності.

США з 1950 орієнтуються на включення ФРН до НАТО (Фр виступає на інтегруванні Нім до– ЄОВС). Жовтень 1950 р. Плевен ідею ств Європейського оборонного співтовариства (єдина європейська армія під наднаціон командуванням, тісна співпраця з ЄОВС з подальшим злиттям). 1952 СРСР пропонує проект «Основи мирного договору з Німеччиною», щоб перешкодити в НАТО – єдина Німеччина має свої ЗС за умов нейтралітету і невходження в блоки. Не прийнято.

26 травня 1952 США, Фр, GB, ФРН в Бонні підписали договір, за яким відміна окупаційного режиму і надання суверенітету, хоча війська зберігали до остаточного врегулювання. Вступав в дію, якщо буде ств Єдине оборонне співтовариство, яке підписали 27 травня 1952, але Фр не ратифікувала. 23 жовтня 1954 в Парижі Протоколи про приєднання ФРН до Брюссельського пакту, окремим протоколом про приєднання до НАТО (ств нім армії під контролем західноєвр союзу).

5 травня 1955 Парижські протоколи ратифіковані ФРН, 7 травня СРСР розірвав союзницькі угоди часів війни з Англією (1942) та Францією (1944). 14 травня 1955 р. у Варшаві СРСР, Польща, Болгарія, НДР, Румунія, Угорщина, Албанія (з 1962 не бере участь, 1968 вийшла) та Чехословаччина - договір про створення ОВД – Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу (11 статей): 1. ств військово-політ оборонного союзу; 2. консультації з військ-політ питань; 3. розвиток екон і культ зв’язків на основі суверенітету і невтручання у внутрішні справи; 4. договір відкритий для будь-якої країни не залежно від режиму. Фактично не змінював ситуацію, оскільки на той час уже існували с-ма двосторонніх договорів в Східній Європі, підписаних протягом другої половини 40-их. Були створені об’єднані збройні сили, об’єднане командування (для координації і підвищення обороноздатності), головним органом став Політичний консультативний комітет для проведення консультацій. Головнокомандувачем об’єднаних ЗС вирішили зробити воєначальника від СРСР І. Конєва, його заступниками стали всі міністри оборони країн-учасників ОВД. Договір продовжувався в 1975 і 1985. Лютий 1990 ліквідовані військові органи, 1 липня 1991 в Празі Протокол про припинення дії Варшавського договору (Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина).