- •1.Версальсько-вашингтонська система мирних договорів.
- •2. Еволюція взаємин Україна-нато.
- •3. Еволюція зовнішньої політики кнр 50-80-і рр..
- •4. Україна в регіональних організаціях.
- •5. Формування ялтинсько-потсдамської системи мв, її витоки та базові засади
- •6. Проблема контролю над ядерними озброєннями та роззброєння на початку ххі ст.
- •7. Брест-Литовська конференція і підписання мирних договорів з Радянською Росією та Україною.
- •8. Проблема реформування оон.
- •9. "Німецьке питання" після Другої світової війни.
- •10. Інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення асеан та її діяльність.
- •11. Проблема та етапи розширення Європейського Союзу.
- •Копенгагенські критерії
- •Політичні критерії
- •Економічні критерії
- •22 Січня 1919 року - акт злуки унр та зунр.
- •13. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- •14. Косовська проблема в міжнародних відносинах.
- •15. Україна в Чорноморсько-Каспійському регіоні.
- •16. Криза та розпад ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин.
- •17. Завершення “холодної війни ” та блокового протистояння. Еволюція відносин між Україною та Росією.
- •1. "Про статус і умови перебування Чорноморського флоту рф на території України".
- •2. "Про взаєморозрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту рф на території України".
- •18. Радянсько-американські відносини у 60-70-і рр.. Хх ст.
- •19. Нато у 90-і рр. Хх ст. – на поч.. Ххі ст. Проблеми реформування та еволюція.
- •20. Місце та роль обсє в європейській політиці.
- •21. Україна в процесі ядерного роззброєння.
- •22. Проблема близькосхідного врегулювання на початку ххі ст.
- •24 Червня 2002 р план Буша «дорожня карта»:
- •23. Дії сша та нато в Афганістані: причини та наслідки.
- •24. Політика сусідства єс та «Східне партнерство».
- •25. Паризька нарада країн-учасниць нбсє. Договір про звичайні збройні сили в Європі.
- •26. Інтеграційні процеси в Західній Європі в 70-80-і роки
- •27. Становлення пост-біполярної системи мв. Її основні характеристики.
- •28. Еволюція доктринальних засад зовнішньої політики срср.
- •29. Створення та еволюція Європейського Союзу
- •30. Мирне врегулювання в Європі та на Далекому Сході після Другої світової війни.
- •31. Інтеграційні процеси в Латинській Америці у 80-і роки хх ст. – на поч. Ххі ст.
- •32. Проблеми ядерної зброї на Корейському півострові.
- •33. Суецька криза.
- •34. "Нова східна політика" фрн.
- •35. Еволюція зовнішньої політики Російської Федерації.
- •36. Становлення блокового протистояння в Європі після Другої світової війни.
- •37. Мюнхенська угода. Політика "умиротворення агресора".
- •38. Війна сша у в’єтнамі: причини та наслідки.
- •39. Проблема розширення нато на Схід.
- •40. Режим чорноморських проток. Етапи створення та сучасність.
- •41. Арабо-ізраїльське протистояння у 60-70-і рр.
- •42. Пакт Молотова - Ріббентропа та політика срср щодо країн Балтії у 1939-1940 рр.
- •43. Карибська криза
- •44. "Нове політичне мислення" у зовнішній політиці срср.
- •45. Американо-китайські відносини в 70-80-і рр.. Хх ст.
- •5) 1969-1978 – Зближення з західними країнами
- •6) 1978 – Кінець 80-х (89?)
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •46. Формування антигітлерівської коаліції.
- •47. Еволюція європейської інтеграції України.
- •48. Врегулювання конфліктів на Африканському континенті в пост біполярний період.
- •49. Війна в Індокитаї і міжнародне врегулювання та наслідки.
- •50. Кіпрська проблема в міжнародних відносинах.
- •51. Американо-китайські відносини в 90-і рр. Хх ст. – на поч.. Ххі ст.
- •52. Міжнародне врегулювання в колишній Югославії: етапи та наслідки.
- •IV етап (лютий 1994 – грудень 1995)
- •V етап (січень 1995 – червень 1999)
- •53. Снд та Україна.
- •54. Радянсько-американські самміти у другій половині 80-их – початку 90-их рр.
- •55. Корейська війна.
- •56. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Гельсінський Заключний Акт.
- •57. Еволюція зовнішньої політики сша в постбіполярний період.
- •58. Ліга арабських держав: створення, еволюція та роль в міжнародних відносинах.
- •59. Становлення та розгортання «холодної війни».
- •60. Еволюція українсько-американських відносин.
- •61. Еволюція російсько-американських відносин.
- •62. Берлінські кризи 1948-1949 рр. Та 1958-1961 рр.
- •63. Проблеми реформування та еволюція нато після завершення «холодної війни».
- •64. Тайванська проблема в міжнародних відносинах.
- •65. Близькосхідне врегулювання у 80-і рр. Хх ст.
- •66. Режим нерозповсюдження ядерної зброї в пост біполярний період.
- •67. Близькосхідне врегулювання в 90-і рр. Хх ст.
- •69. Політика сша в Європі по завершенні Другої світової війни. «План Маршалла».
- •70. Війна сша та їх союзників проти Іраку (2003 р.): причини та наслідки.
- •71. Питання про відкриття «другого фронту» в Європі у 1941-1944 рр.
- •72. Питання ядерного роззброєння у другій половині 80-их – на початку 90-их рр.
- •73. Агресія Іраку проти Кувейту. Війна у Перській затоці.
- •74. Криза політики розрядки. "Друга холодна війна".
- •75. Концептуальні засади і головні напрями зовнішньої політики незалежної України.
- •76. Деколонізація Африканського континенту. Створення та діяльність оає.
- •77. Створення держави Ізраїль. Перша арабо-ізраїльська війна.
- •78. Джерела та еволюція індо-пакистанського конфлікту.
- •79. Війна в Індокитаї і міжнародне врегулювання та наслідки.
- •80. Французько-німецьке партнерство в європейських інтеграційних процесах
37. Мюнхенська угода. Політика "умиротворення агресора".
Корені політики умиротворення лежали у помилковому сприйнятті Заходом Гітлера в якості розумного і зваженого політика. Помірковані поілтики у Франції та Британії бажали задовольнити вимоги Гітлера мало не в повному обсязі, аби лише уникнути конфлікту, і в цьому прагненні не бачили очевидного агресивного настрою в оточенні Гітлера. Можливо, вони сподівались направити агресію Гітлера на Схід, показуючи йому свою прихильність
Дивлячись на карту Європи станом на 1938 рік, неважко побачити, що наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала стати Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточували Чехословаччину. На заході країни, в Судетській промислово розвинутій області, жили майже 3,2 мільйона німців, тобто близько 23 % усього населення ЧСР. Гітлер підписав «Зелений план», який передбачав окупацію Судетської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляйном і поступитися йому заради миру.
В самій Чехословаччині населення, незадоволене поступками ураду, вимагало рішучих дій проти нацистів. У ніч на 21 травня уряд Чехословаччини оголосив часткову мобілізацію. Це викликало занепокоєння Франції та Англії й роздратування Гітлера. Вибухнула «травнева криза». Гітлер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 жовтня 1938 р.
Одна за іншою були направлені дипломатичні місії західних держав до Праги і в Берлін.. Західні великі держави одностайно умовляли Бенеша поступитися Гітлеру.
Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехословаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхилили радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд розробив "план 2", за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області.
1З вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судетських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера, який виступив з дуже різкою публічною промовою про чехів, які «катують» німців.
14 вересня Чемберлен запросив Гітлера до Лондона для обговорення чехословацької проблеми. Але Гітлер відмовився й у свою чергу запросив Чемберлена до Німеччини. Генляйн тоді вже вимагав анексії Судетів.
Переговори в Німеччині прошили у вересні 1938 р. в три етапи.
1. 15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені відбулася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично у формі ультиматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися а своїм урядом і Францією. Коментуючи ці переговори, державний секретар США Хелл із задоволенням зазначив: «Це історична конференція!»
Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділення Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. Париж і Лондон після консультації 18 вересня наступного дня надіслали Бенешу спільний ультиматум про відторгнення Судетської області як «внесок у справу збереження миру».
Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР надасть Чехословаччині негайну і дієву допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договорами про взаємну допомогу 1935 р.). Сталін неофіційно був готовий надати воєнну допомогу Чехословаччині і без Франції, але за двох умов: якщо Чехословаччина попросить Москву про таку допомогу і якщо сама захищатиметься від німецької агресії. Радянський Союз не обмежився заявами про свою готовність допомогти Чехословаччині згідно з договором і як член Ліги Націй
Англія та Франція 21 вересня попередили Бенеша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо вона прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Німеччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і ЧСР. В той самий день Бенеш прийняв цей ультиматум, а наступного дня в Чехословаччині почався загальний страйк.
2. 22 вересня Чемберлен прилетів до іншої резиденції Гітлера — в (Бад-)Годесберг. На зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословацького урядів. Але Гітлер зазначив, що цього вже недостатньо. Він вимагав віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.
26 вересня президент Рузвельт направив Гітлеру «послання миру», наступного дня – нове послання з копіями до Праги, Лондона та Парижа, де пропонував продовжити переговори й скликати конференцію заінтересованих країн (без СРСР). 28 вересня Чемберлен у листі. Гітлеру підтримав цю пропозицію, в той самий день Гітлер запросив керівників Франції, Англії та Італії до Німеччини на конференцію.
3. 29-30 вересня відбулася Мюнхенська конференція - Мюнхенська угода 1938 про розчленування Чехословаччини шляхом передачі Німеччині прикордонної Судетської області, де німецько-мовне населення складало бл. 3,2 млн. чол. Була підписана 29.09.1938 главами урядів Великої Британії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє), Німеччини (А. Гітлер) та Італії (Б. Муссоліні) на конференції, що відбувалась у Мюнхені 29-30.09.1938 в умовах загрози з боку Берліна розпочати воєнні дії в разі відмови чехословацького уряду прийняти його вимоги. Представників Чехословаччини, які не були допущені до обговорення тексту М. у., ознайомили з нею лише 30.09.1938. Уряд Чехословаччини підкорився ухваленому в Мюнхені диктату 4-х держав-учасниць. М. у. вимагала від чехословацького уряду забезпечити до 10.10.1938 евакуацію переданих Німеччині територій із збереженням неушкодженими всіх побудованих на них з допомогою франц. спеціалістів військ. укріплень та споруд. Одночасно Чехословаччина також мала задовольнити територ. претензії, які за підтримки Німеччини висунули Польща (Тушинська Сілезія) та Угорщина (Півд. Закарпаття), що дозволило Гітлеру виправдовувати анексію Судет міжнар. характером вимог до Чехословаччини. 1.10.1938 розпочалась окупація Судетської області військами вермахту, внаслідок чого Німеччина збільшила за рахунок Чехословаччини свою територію на 1/5, населення — на 1/4, отримала майже 50% підприємств чехословацької важкої промисловості. М. у. стала апогеєм англ.-франц. «політики умиротворення», завдяки якій в ІІ-й пол. 1930-х гітлерівський режим під гаслом об'єднання територій проживання німецькомовного населення в єдиному Рейху зміг здійснити ревізію Версальського мирного договору 1919 і встановити нім. гегемонію в Європі. Незважаючи на те, що в Додатку до угоди уряди 4-х держав-учасниць конференції підтвердили свої гарантії новим кордонам Чехословаччини проти неспровокованої агресії, рішення М. к. відіграли вирішальну роль в остаточній ліквідації Чехословаччини як незалежної д-ви в березні 1939. Ігнорування країнами Заходу позиції СРСР під час мюнхенських подій, підписання у вересні 1938 англ.-нім. та у грудні 1938 франц.-нім. декларацій, які були сприйняті рад. стороною як пакти про ненапад між ними, переконали Й. Сталіна в можливості підготовки Францією та Великою Британією змови з Гітлером за рахунок СРСР, що стало передумовою рад.-нім. зближення напередодні Другої світової війни та підписання німецько-радянського пакту про ненапад 1939. Остаточне юрид. скасування М. у. було здійснене 1973 в дог-рі між ЧССР та ФРН.