27. Тарифні і нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Під методом державного регулювання ЗЕД слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу ЗЕД з метою створення або забезпечення умов діяльності суб'єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.

За використанням тарифу як засобу регулювання розрізняють тарифні (передбачають використання митного тарифу) та нетарифні (не передбачають використання митного тарифу) методи регулювання ЗЕД.

До тарифних методів ЗЕД належать митні платежі, а саме мито, акцизний податок та ПДВ.

Мито являє собою непрямий податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України, і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Акцизний податок – це непрямий податок на окремі високорентабельні та монопольні товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів.

ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів.

Нетарифні методи зовнішньоекономічного регулювання – це весь комплекс заходів економічного, адміністративного та технічного характеру ускладнюючих (обмежуючих) вільну торгівлю між державами.

До нетарифних обмежень економічного характеру в світовій практиці прийнято відносити: антидемпінгові заходи; різного роду оподаткування, заходи валютного та фінансового характеру.

До бар’єрів адміністративного характеру відносять: ліцензування (система письмових дозволів, які видаються державними органами на ЕК та ІМ товарів), а саме генеральні та індивідуальні (разові і відкриті) ліцензії; квотування (кількісне або вартісне обмеження експортно-імпортних операцій), санкції (заходи впливу, що застосовуються державою до суб'єктів ЗЕД, які порушили законодавство); ембарго (державна заборона на імпорт-експорт певних товарів, технологій і капіталу в окремі країни).

До методів технічного характеру відносять: національні стандарти, системи сертифікації продукції; вимоги, установлені санітарно-ветеринарними органами та органами охорони здоров'я; вимоги екологічного характеру; вимоги до упаковки та маркування товарів.

Нетарифні обмеження застосовують у багатьох країнах як при експорті, так і при імпорті товарів та послуг.

28. Призначення та види митних платежів

Митні платежі – це податки, які справляються під час переміщення або у зв'язку з переміщенням через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Серед великого спектра функціональних завдань, які виконують митні платежі, виділяють:

• фіскальні, тобто митні платежі є джерелом поповнення бюджету України;

• захисні, які спрямовані на захист та розвиток національного виробництва;

• регулятивні, які формують не тільки обсяг й структуру експорту та імпорту, але й обсяги споживання товарів у країні та структуру економіки в цілому.

Митні платежі сплачуються безпосередньо власником переміщуваних товарів або організацією що здійснює митне оформлення на підставі договору і що має відповідну ліцензію. Митні платежі повинні бути внесені до, або одночасно з ГТД (вантажній митній декларації) на розрахунковий рахунок митного органу.

До митних платежів належать мито, акцизний податок та ПДВ.

Мито являє собою непрямий податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України, і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Мито покликане захищати внутрішнього виробника штучно збільшуючи собівартість імпортного товару, а також служать джерелом поповнення бюджетних коштів. Розмір митного збору визначається митним тарифом, який містить списки товарів, оподатковуваних митним збором.

Акцизний податок – це непрямий податок на окремі високорентабельні та монопольні товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів.

Мета акцизного податку – збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів непершої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з рівнем доходів вище середнього.

ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів.

При імпорті ПДВ виступає засобом протекціоністської політики, оскільки його стягнення з імпортованих товарів веде до їхнього подорожчання, підвищуючи тим самим конкурентноздатність товарів і послуг вітчизняного виробництва.