- •Державне управлніння охорони навколишнього природного середовища
- •Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в миколаївській області у 2011 році
- •1. Загальні відомості
- •1.1. Географічне розташування та кліматичні особливості регіону.
- •1.2. Соціальний та економічних розвиток регіону.
- •2. Стан атмосферного повітря
- •2.1. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
- •2.1.1. Динаміка викидів забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами.
- •2.1.2. Динаміка викидів найпоширеніших забруднюючих речовин в атмосферне повітря по області та в розрізі населених пунктів.
- •2.1.3. Основні забруднювачі атмосферного повітря (за галузями економіки).
- •2.3. Якість атмосферного повітря в населених пунктах.
- •2.4. Стан радіаційного забруднення атмосферного повітря.
- •2.5. Використання озоноруйнівних речовин.
- •2.6. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини та біорізноманіття.
- •2.7. Заходи, спрямовані на покращення якості атмосферного повітря.
- •3. Зміна клімату
- •3.1. Тенденції зміни клімату.
- •3.2. Національна система оцінки антропогенних викидів та абсорбції парникових газів.
- •3.3. Політика та заходи у сфері скорочення антропогенних викидів парникових газів.
- •4. Стан водних ресурсів
- •4.1. Водні ресурси та їх використання.
- •4.1.1. Загальна характеристика.
- •4.1.2. Водозабезпеченість територій та регіонів.
- •4.1.3. Водокористування та водовідведення.
- •4.2. Забруднення поверхневих вод.
- •4.2.1. Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очистка стічних вод.
- •4.2.2. Основні забруднювачі водних об'єктів.
- •4.2.3. Транскордонне забруднення поверхневих вод.
- •4.3 Якість поверхневих вод.
- •4.3.1 Оцінка якості вод за гідрохімічними показниками.
- •4.3.2 Гідробіологічна оцінка якості вод та стан гідробіоценозів.
- •4.3.3. Мікробіологічна оцінка якості вод з огляду на епідемічну ситуацію.
- •4.3.4. Радіаційний стан поверхневих вод.
- •4.4 Якість питної води та її вплив на здоров’я населення.
- •4.5. Екологічний стан Азовського та Чорного морів.
- •4.6. Заходи щодо поліпшення стану водних об’єктів.
- •5. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідного фонду та формування екологічної мережі
- •5.1. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування екологічної мережі.
- •5.1.1. Загальна характеристика.
- •5.1.2. Загрози та вплив антропогенних чинників на структурні елементи екомережі, біологічне та ландшафтне різноманіття.
- •5.1.3. Заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.
- •5.1.4. Формування національної екомережі
- •5.2. Охорона, використання та відтворення рослинного світу.
- •5.2.1. Загальна характеристика рослинного світу.
- •5.2.2. Лісові ресурси.
- •5.2.3. Стан використання природних недеревних рослинних ресурсів.
- •5.2.4. Охорона та відтворення видів рослин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів України.
- •5.2.5. Адвентивні види рослин.
- •5.2.6. Стан зелених насаджень.
- •5.2.7. Заходи щодо збереження рослинного світу.
- •5.3. Охорона, використання та відтворення тваринного світу.
- •5.3.1 Загальна характеристика тваринного світу.
- •5.3.2 Стан і ведення мисливського та рибного господарства.
- •5.3.3 Охорона та відтворення видів тварин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів України.
- •5.3.4 Інвазивні види тварин.
- •5.3.5 Заходи щодо збереження тваринного світу.
- •5.4. Природні території, що підлягають особливій охороні.
- •5.4.1. Стан і розвиток природно-заповідного фонду.
- •5.4.2. Водно-болотні угіддя міжнародного значення.
- •5.5. Стан рекреаційних ресурсів та розвиток курортних зон.
- •5.6. Природно-культурна спадщина.
- •5.7. Туризм.
- •6. Стан земельних ресурсів і грунтів
- •6.1. Структура та використання земельних ресурсів.
- •6.1.1. Структура та динаміка змін земельного фонду.
- •6.1.2. Господарська освоєність земельних угідь.
- •6.2. Основні чинники антропогенного впливу на земельні ресурси.
- •6.3. Стан і якість ґрунтів.
- •6.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення.
- •6.3.2. Забруднення ґрунтів.
- •6.3.3 Деградація грунтів.
- •6.4. Оптимізація використання та охорона земель.
- •7. Надра
- •7.1. Мінерально-сировинна база.
- •7.1.1. Стан та використання мінерально-сировинної бази.
- •7.2. Система моніторингу геологічного середовища.
- •7.2.1. Підземні води: ресурси, використання, якість.
- •7.2.2. Екзогенні геологічні процеси.
- •7.3. Геологічний контроль за вивченням та використанням надр.
- •8. Відходи
- •8.1. Структура утворення та накопичення відходів.
- •8.2. Поводження з відходами (збирання, зберігання, утилізація та видалення).
- •8.3. Використання відходів як вторинної сировини.
- •8.4. Транскордонні перевезення відходів.
- •8.5. Державне регулювання в сфері поводження з відходами.
- •9. Екологічна безпека
- •9.1. Екологічна безпека як складова національної безпеки.
- •9.3. Радіаційна безпека та радіоекологія.
- •10. Промисловість та її вплив на довкілля
- •10.1. Структура та обсяги промислового виробництва.
- •10.2. Вплив на довкілля.
- •10.2.1. Гірничодобувна промисловість.
- •10.2.2. Металургійна промисловість.
- •10.2.3. Хімічна та нафтохімічна промисловість.
- •10.2.4. Харчова промисловість.
- •10.3. Заходи з екологізації промислового виробництва.
- •11. Cільське господарство та його вплив на довкілля
- •11.1. Соціально-економічні тенденції в сільському господарстві.
- •11.2.1. Внесення мінеральних і органічних добрив на оброблювані землі та під багаторічні насадження.
- •1.2. Вплив на довкілля.
- •11.2.2. Використання пестицидів.
- •11.2.3 Екологічні аспекти зрошення та осушення земель
- •11.2.4. Тенденції в тваринництві.
- •11.3. Органічне сільське господарство.
- •12. Енергетика та її вплив на довкілля
- •12.1. Структура виробництва та використання енергії.
- •12.2. Ефективність енергоспоживання.
- •12.3. Вплив енергетичної галузі на довкілля.
- •12.4. Використання відновлювальних джерел енергії та розвиток альтернативної енергетики.
- •13. Транспорт та його вплив на довкілля
- •13.1. Транспортна мережа області.
- •13.1.1. Структура та обсяги транспортних перевезень.
- •13.1.2. Склад парку та середній вік транспортних засобів.
- •13.2. Вплив транспорту на довкілля.
- •13.3. Заходи щодо зменшення впливу транспорту на довкілля.
- •14. Збалансоване виробництво та споживання
- •14.1. Структурна перебудова та екологізація економіки.
- •14.2. Впровадження елементів «більш чистого виробництва».
- •14.3. Ефективність використання природних ресурсів.
- •14.4. Оцінка «життєвого циклу виробництва».
- •15. Державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
- •15.1. Регіональна екологічна політика.
- •15.2. Удосконалення системи управління та нормативно-правового регулювання у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки.
- •15.3. Державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства.
- •15.4. Виконання державних цільових екологічних програм.
- •1. «Національна програма оздоровлення басейну р. Дніпро, поліпшення якості питної води».
- •2. «Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського та Чорного морів».
- •15.5. Моніторинг навколишнього природного середовища.
- •15.6. Державна екологічна експертиза.
- •15.7. Економічні засади природокористування.
- •15.7.1. Економічні механізми природоохоронної діяльності.
- •15.7.2. Стан фінансування природоохоронної галузі.
- •15.8. Технічне регулювання у сфері охорони довкілля,, екологічної безпеки та раціонального прородокористування.
- •15.9. Дозвільна діяльність у сфері природокористування.
- •15.10. Екологічний аудит та екологічне страхування.
- •15.11. Стан та перспективи наукових досліджень у галузі охорони довкілля.
- •15.12. Участь громадськості у процесі прийняття екологічно значущих рішень.
- •15.12.1. Діяльність громадських екологічних організацій.
- •15.12.2. Діяльність громадських рад, об’єднань, тематичних робочих груп і мереж.
- •15.13. Екологічна освіта та інформування.
- •15.14. Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля.
- •15.14.1. Співробітництво з Європейським Союзом.
- •15.14.2. Залучення зовнішньої допомоги та координація діяльності щодо програм / проектів зовнішньої допомоги.
- •15.14.3. Двостороннє та багатостороннє співробітництво.
- •Висновки
- •1. Незадовільний технічний стан каналізаційних очисних споруд.
- •2. Забруднення вод малих річок області
- •3. Забруднення вод р. Інгулець високомінералізованими шахтними водами Кривбасу.
- •4. Залишок на території області непридатних до використання та заборонених до застосування пестицидів та агрохімікатів.
- •5. Забруднення тов «Миколаївський глиноземний завод» пилом червоного шламу довкілля.
- •6. Екологічні наслідки незаконного демонтажу колишніх шахтно-пускових ракетних установок.
- •7. Низький відсоток заповідності області
- •8. Інтенсивний розвиток екзогенних процесів на території області.
4.3.2 Гідробіологічна оцінка якості вод та стан гідробіоценозів.
Угрупування водних організмів за специфікою середи існування і структурно-функціональними характеристиками мають ряд суттєвих відмінностей у порівнянні з наземними біоценозами ( Мордухай-Болтовской, 1974; Методика изучения., 1975), які загалом є наступними:
Гідробіонти знаходяться у водному середовищі, витримують значно менші коливання температури, ніж наземні організми, але для них має велике значення концентрація кисню, який часто є у дефіциті;
Водні організми знаходяться в умовах більш слабкого освітлення, ніж наземні, тому у системі гідробіонтів існує чітка вертикальна диференціація;
Населення гідросфери значно різноманітніше, ніж наземне. Основну масу первинних продуцентів складають зважені у воді мікроскопічні водорості, в той час як на суші – це виключно крупні рослини з кореневою системою;
Міжрічні (чи багаторічні) зміни у водоймах виражені більш яскраво, ніж у біогеоценозах наземних, і головним чином відбуваються в результаті зміни кліматичних умов та антропогенної діяльності людини.
Інститутом рибного господарства (структурний підрозділ Херсонської лабораторії аквакультури) на підставі загальновизнаних у практиці гідробіологічних та іхтіологічних досліджень методик проводяться дослідження стану гідробіоценозів Дніпро – Бузької естуарної екосистеми.
Дніпровсько-Бузька естуарна екосистема складається з гірлових ділянок річок Дніпро, Південний Буг, Дніпровсько-Бузького та Бузького лиманів.
Особливості гідрології та біології Дніпровсько –Бузької водної системи зумовлені специфічністю взаємодії прісноводного стоку Дніпра та Південного Бугу з солоними водами Чорного моря, які потрапляють до естуарії через Кінбурнську протоку біля м.Очаків Миколаївської області.
Гідробіоценоз згаданої естуарії існує в умовах посиленого антропогенного навантаження, основний прояв якого спостерігається у суттєвому зменшенні надходжень прісної води через зарегульованість природного стоку річок Дніпро і Південний Буг.
Як наслідок у річках спостерігається зменшення швидкості течії, а у лиманах підвищення солоності води, що у свою чергу, призводить до специфічної циркуляції води - у поверхневих шарах вода спрямована в бік моря, а придонні прошарки, які насичені солоною морською водою, спрямовуються у зворотному напрямку до лиманів та пригирлових ділянок Дніпра та Південного Бугу.
Все це у комплексі вливає на формування змін у абіотичних умовах існування гідробіонтів, у тому числі і іхтіофауни.
Розвиток фітопланктону протягом вегетаційного періоду 2011 р. характеризувався помірним розвитком. Його біомаса по обліковим станціям змінювалася в межах 4,93 - 8,59г/м3. При цьому межі змін чисельності клітин фітопланктону у одиниці об’єму води коливався від 65912 до 114970 млн. кл./м3.
Видовий склад фітопланктону розглядуваної водойми складався з п’яти таксономічних груп – синьо-зелених, діатомових, протококових, евгленових та пір офітових водоростей. На всіх облікових станціях домінували синьо-зелені водорості, як за численністю, так і за біомасою. Питома вага синьо-зелених водоростей у формуванні загальної біомаси фітопланктону дорівнювала 51,6%. Частка діатомових та протококових була приблизно рівна, а питома вага евгленових та пірофітових водоростей не перевищувала 3,4%.
Видовий склад синьо-зелених водоростей був характерним для водойм південного регіону, але великою різноманітністю він не відрізнявся. Майже на всіх облікових станціях домінували два види – Aphanizomenon flos-aquae та Aphanizomenon issatshenkoi. Представники родів Microcistis, Oscilatoria, зокрема Microcistis aeruginosa та Oscilatoria planctonica, зустрічалися в основному на ділянках з більшими глибинами.
Біомаса діатомових водоростей по акваторії водойми становила в середньому 1,61г/м3. Домінуючими видами серед діатомових водоростей були Melozira varians, Navicula cryptocephala, Cyclotella meneghiniana.
Зелені водорості були представлені в основному протикоковими. Їх біомаса по акваторії Дніпро-Бузької водної системи змінювалися не суттєво, коливання складали 1,05 - 1,82г/м3 при чисельності 12330млн. кл./м3.
Розвиток евгленових водоростей не відрізнявся високими показниками. По станціям відбору проб їх біомаса змінювалася від 0,19 до 0,30г/м3. Домінуючими видами були Euglena acus та E. viridis.
Видовий склад зоопланктону на глибоководних ділянках Бузького лиману не відрізнявся великою різноманітністю, але на більш мілководних ділянках та у пониззі Південного Бугу видова різноманітність зоопланктерів була на високому рівні. За показниками біомаси домінували гіллястовусі та веслоногі ракоподібні. Їх питома вага у формуванні загальної біомасі зоопланктону дорівнювала відповідно 60,1 та 26,7%. Частка коловерток склала 10,1%.
Чисельність коловерток по акваторії водойми змінювалася в межах 33,0 – 44,7тис.екз/м3, а біомаса – від 0,19 до 0,26г/м3. Домінували серед коловерток brachionus angularis, Keratella guadrata та Filinia longiseta.
Середній показник чисельності коловерток по акваторії дослідної водойми склав 38,8тис.екз/м3 при середній біомасі 0,22г/м3.
Як було згадано вище, у формуванні загальної біомаси зоопланктону Бузького району вирішальна роль належала гіллястовусим ракоподібним. В середньому по водоймі біомаса цих гідробіонтів склала 1,33г/м3, а чисельність 38,3тис.екз/м3. На відкритих ділянках пелагіалі Бузького лиману біомасу гіллястовусих формували крупні форми представника солонуватої водної фауни Podonevadne longirostrs, Daphnia hyaline, Chydorus sphaericus. На лівобережних мілководдях більш наближених до гирла Південного Бугу, за переважною більшістю проаналізованих облікових станцій домінувала Leptodora kindtii, яка є основою харчового раціону молоді цінних промислових видів риб та масового планктофагу – тюльки.
Біомаса веслоногих ракоподібних по обліковим станціям була в межах 0,50 – 0,68г/м3. На більш глибоководних ділянках реєструвалися в основному наупліальні та копеподитні форми Calanoida. На інших ділянках домінували дорослі форми Cyclops vicinis та Diaptomus graciloidis.
Середня біомаса зоопланктону склала 2,21г/м3, що є відносно високим показником для природних водойм.
Фауна донних тварин зообентосу Бузького району представлена в основному олігохетами, личинками хірономід, ракоподібними та молюсками.
Серед олігохет найбільшою чисельністю представлені родини Naididai та Tubificidae, а у хірономід - Chironominae. Ракоподібні представлені в основному амфіподами, де домінуюче положення займають Gammaridae. Значимість Cumacea та Corophiidae є невисокою. Іншу групи таксономічно менш різноманітні.
Домінуючою групою зообентосу є молюски, які по акваторії формували від 41,4 до 95,8% його загальної біомаси. Основними видами, які домінували у пробах, були Dreissena bugensis та D. polimorpha. Їх біомаса змінювалася в межах 35,41 – 71,32г/м3.
У формуванні біомаси «м’якого» зообентосу вирішальна роль належала представникам хірономід. Їх частка склала 68,4%. Питома вага олігохет та полі хет була приблизно рівною – відповідно 13,1 та 11,5%.
Результати досліджень показали, що середня біомаса зообентосу дослідної водної системи склала 21,32г/м3. При цьому біомаса найбільш цінного для живлення аборигенної іхтіофауни «м’якого» бентосу становить 5,12г/м3.
Таким чином, аналіз гідробіологічного режиму Бузького району Дніпровсько-Бузькох гирлової системи показав, що відносно високі показники залишкових біомас фітопланктону, зоопланктону та «м’якого» зообентосу вказують на існування у водоймі досить потужного потенціалу кормового ресурсу, який за нашого часу аборигенною іхтіофауною використовується не достатньо ефективно. Саме це є гарною передумовою для збільшення чисельності відповідних представників іхтіофауни, які б могли ефективно використовувати надлишковий кормовий потенціал водойм, зокрема це далекосхідні планктофаги – білий і строкатий товстолобики, як споживачі продукції фіто- та зоопланктону і представник цінних промислових бентофагів – короп.
З огляду на умови для відтворення риб останні роки можна розглядати як задовільні. Річковий стік Південного Бугу у нерестовий період в основному забезпечував залиття заплави, а відповідно і необхідною кількістю нерестових площ, представників літофільної іхтіофауни водойми.
До основного чиннику, який безпосередньо впливав на якісні та кількісні показники ефективності відтворення іхтіофауни («врожайність») протягом останніх років, був незадовільний гідрологічний режим під час нагулу молоді риб. Стале зниження річкового стоку протягом червня – вересня місяців призводило до коливань рівня води і проникнення солоних морських вод до гирлової системи Південного Бугу. Саме такі явища і зумовлювали сучасну динаміку якісного та кількісного складу молоді риб у водоймі.
Аналіз даних по «врожайності» молоді риб у Бузькому лимані та р. Південний Буг свідчать про те, що у порівнянні з попередніми роками відбулися зміни, які стосувалися зокрема тарані та ляща. У порівнянні з попереднім роком середня врожайність по тарані, як у р. Південний Буг, так і у Бузькому лимані незначно зменшилася 3 19,8 до 18,7екз/зус. Взагалі популяція тарані у 2011 році складалася з 7 вікових груп. Віковий ряд розпочинався з особин у віці 2-2+. Граничною максимальною віковою групою були особини у віці 8-8+.
Основу промислової частини популяції складали особини у віці 3-3+ - 4-4+, на частку яких приходилося 56,5%. Питома вага вікових груп 5-5+ та 6-6+ склала відповідно 18,4 та 15,3%. Частка граничних вікових груп (7-7+ та 8-7+) дорівнювала 8,2% та 1,6% відповідно до вказаних груп.
Питома вага молодших вікових груп (2-2+), які формують так званий резерв для нерестового фонду наступних двох років, у порівнянні з попереднім роком дещо знизилася і склала 22,1% від загальної кількості улову з проаналізованого порядку контрольних знарядь.
Середній виважений вік популяції тарані у Бузькому районі склав 4,5р. проти 3,4 р. у попередньому році. При середній виваженій довжині та масі відповідно 19,4см та 168г.
Лінійні розміри проаналізованої частини стада тарані змінювалися в межах від 12 до 27см. При цьому індивідуальна маса за розмірними класами змінювалася від 34 до 445г. Лінійно-вагові показники по розмірним класам знаходилися у відповідності до біології виду і будь яких значних відмінностей виявлено не було.
Відносна чисельність ляща також зменшилася з 9,5 до 8,8екз/зус., тобто вона вийшла практично на рівень 2009 року. Популяція ляща у 2011 році склалася з восьми вікових груп. Основу промислової частини популяції склали особини у віці 6-6+ - 7-7+. Особини старше десятилітнього віку (9+) не зареєстровані. Самою старшою віковою групою у стаді ляща звітного року було відмічено 9-9+, але такі особини реєструвалися поодинокими екземплярами – 0,1% від загальної кількості.
Середній вік популяції ляща склав 3,1 р. Середній виважений показник довжини тіла взагалі по стаду ляща дорівнював 22,9см., маси – 337г.
Такі показники взагалі по стаду були зумовлені тим, що у проаналізованій частині популяції домінуючою віковою групою були особини у віці 2-2+ та 3-3+, що є залишком від врожайних поколінь попередніх років. Питома вага цих вікових груп у сукупності складала більше 55%, що є гарною передумовою для поповнення промислової частини популяції ляща у наступні роки.
Лінійні розміри проаналізованих особин ляща з порядку контрольних знарядь лову змінювалися в межах 15-42см. Серед непромислової частини популяції домінуючими особами були розмірні класи 17-21см. Основна частка приходилася на розмірний клас 19см. Серед промислової частини популяції домінуючими класами були 32-36см.
Маса проаналізованих особин ляща змінювалася в межах 60-1480г,що відповідає біології виду взагалі. Значних відмінностей, які б могли вплинути на загальну характеристику стада, виявлено не було.
Протягом останніх чотирьох років показники врожайності по сріблястому карасю відрізняються певною стабільністю і тримаються на рівні 47,9 – 49,8 екз/зус. У 2011р. наймолодшою зареєстрованою віковою групою були 2-2+, а найстаршою – 11-11+. Загальна кількість вікових груп у порівнянні з попереднім роком не змінилася і склала 10 років.
Домінуючими у популяції сріблястого карася були особини у віці 2-2+ - 5-5+. Питома вага цих вікових груп склала 84,3% з незначним переважанням 4-4+ та 5-5+, що і зумовило збільшення середньо-виваженого віку популяції до показника 4,8 р. проти 4,6 р. у минулому році, коли розподіл за домінуючими віковими групами був приблизно рівним.
У цьому зв’язку дещо підвищилася середня довжина по стаду – 16,4см і середня маса – 156г. Взагалі по стаду лінійні розміри сріблястого карася змінювалися в межах від 8 до 33см. Основна частка припадала на лінійні класи 15-19см.
Динаміка змін маси тіла у відповідності до розмірного класу проаналізованих особин карася знаходиться у повній відповідності до біології виду взагалі. Суттєвих відмінностей від попередніх років не виявлено.
Показники «врожайності» по краснопірці та плоскирці залишилися на рівні попереднього року і склали відповідно 9,8 та 20,1 екз/зус. Віковий ряд плоскирки у 2011р. був представлений особинами віком від 3-3+ до 6-6+. Домінуючою групою були особини у віці 3-3+ - 4-4+. У загальній структурі стада домінували особини з вікової групи 3-3+ коли їх питома вага становила 65,7%. Частка вікової групи 4-4+ склала 21,3%. Граничні вікові групи правого крила вікового ряду (5-5+ та 6-6+) реєструвалися у незначних кількостях і не перевищували 2% загальної кількості проаналізованих особин. Середній виважений вік взагалі по стаду плоскирки склав 3,4р.
Плоскирка в контрольних уловах була представлена особинами з лінійними розмірами від 9 до 15см. Основна частка проаналізованих особин знаходилася у діапазоні з розмірними класами від 11 до 13см, що пов’язано із селективністю використаних контрольних знарядь лову.
Середній показник довжини по проаналізованій частині стада плоскирки склав 12,4см при середній виваженій масі 41г.
Індивідуальна маса тіла у плоскирки, в залежності від розмірного класу особини змінювалася в межах 20-94г., що свідчить про задовільний стан популяції плоскирки взагалі.
Як і у попередніх роках зростає відносна чисельність молоді пузанка. У 2011 році вона склала 16,3 екз/зус. облікових знарядь лову. Досить показовим є той факт, що молодь пузанка реєструється практично по всій акваторії Бузького лиману і пригирлової ділянки Південного Бугу, що відмічалося і у попередніх роках. А саме це є свідченням задовільної відтворювальної здатності популяції пузанка взагалі. Протягом останніх років спостерігалася стабілізація промислових запасів пузанка. Його промислова популяція складається звично з трьох вікових груп. У 2011р. домінуючою віковою групою були трирічники. Їх питома вага у загальній структурі стада вирішальною і становила 75,4%. Частка дворічників та чотирирічників відрізнялася від попереднього року, була приблизно рівною і становила відповідно 14,8 та 13,8%. За результатами контрольних ловів середній виважений вік пузанка у 2011р. склав 3,1р.
Середня довжина пузанка взагалі по стаду склала 16,8см, а середня виважена маса 71г. Основна маса пузанка з уловів контрольних знарядь лову була представлена особинами з лінійними розмірами 15-17см. У відповідності до лінійних розмірів особин маса тіла змінювалася в межах 25-120г. динаміка зміни маси тіла в залежності від лінійних розмірів пузанка Бузького району Дніпровсько-Бузької гирлової системи свідчить про задовільний стан його популяції з гарними перспективами промислу на наступний рік.
Протягом 2008-2010рр. відносна чисельність тюльки стабілізувалася на показниках 512,5-536,7екз/зус. У звітному 2011році відбулося незначне зниження показника до рівня 491,8 екз/зус. На відміну від попереднього року, цьоголітки тюльки вище розрізу Піски-Трихати не реєструвалися, що на нашу думку було викликано маловодістю року. Основна частка тюльки концентрувалася на акваторії Бузького лиману в районі Великої Кореніхи, Малої Коренихи та біля с. Новобогданівка.
Відносна чисельність бичкових видів риб залишилася на рівні попереднього року і становить 27,6 екз/зус. З масових малоцінних видів відносна чисельність атерини дещо зменшилася, а гірчака навпаки суттєво збільшилася.
В контрольних уловах 2011р. судак був представлений особинами у віці 3-3+ та 4-4+. Довжина проаналізованих особин знаходилася в межах 37-45см. При цьому маса тіла, по мірі збільшення довжини тіла зросла від 805 до 1410г. Масовістю улови судака не відрізнялися, що було пов’язано з віддаленістю його основних нерестовищ від місця дислокації контрольно-спостережного пункту. В основному особини судака реєструвалися в уловах дрібновічкових сіток в якості прилову. Переважна більшість проаналізованих особин була представлена самицями з вибитими статевими продуктами. Статевозрілих самців не зафіксовано, що ще раз підтверджує відсутність нерестовищ цього виду в районі роботи спостережного пункту, бо за біологією виду самці під час нересту здійснюють охорону нерестових гнізд на місцях відтворення.
Присутність товстолобиків у водоймі є наслідком виключно від інтродукції їх молоді. Аналіз видової структури стада товстолобиків показав, що більш ніж на 90% вони представлені гібридними формами зі зміщенням ступеню кровності у бік білого товстолобика, який в процесі живлення надає перевагу фітопланктону.
Серед проаналізованих особин були зареєстровані чотирирічки, шести річки та семирічки. П’ятирічок у 2011р. зареєстровано не було. Домінуючою віковою групою були шести річки – майже 70% від загальної кількості проаналізованих особин.
Довжина тіла проаналізованих товстолобиків була в межах від 37 до 72см. При цьому маса тіла змінювалася від 1150 до 5100г. Взагалі, аналіз лінійного та вагового росту товстолобиків, які мешкають у р. Південний Буг показав, що відхилень від біології виду взагалі не відмічено, що дає відповідні перспективи для збільшення обсягів зариблення водойми цим представником іхтіофауни.
Таким чином, аналіз біологічного стану основних промислових видів риб Бузького району Дніпровсько-Бузької гирлової системи свідчить про задовільний стан їх популяцій. Викликає певну насторогу омолодження промислової частини популяції тарані, що спостерігається протягом останніх років. Це є свідченням відповідного антропогенного тиску на вид, який більшою мірою стосується промислового та аматорського навантаження.
Другою за величиною на території області є р. Інгул (притока р. Південний Буг), протяжність якої на території області складає 179 км.
Басейн річки розташований в двох геоморфологічних регіонах: верхня частина на Придніпровській височині, середня і нижні – в Причорноморській низовині. Північна частина басейну являє собою рівнину, сильно пересічену рівчаково-балочною сіткою; південна частина менш пересічена.
В верхній і середній частині басейн ріки складений корінними кристалічними породами, вапняками, мергелями, глиною та піском. Нижня течія річки пролягає в межах Причорноморської низовини, рельєф якої являє собою слабо хвилясту лісову рівнину, мало розчленовану ярами та вибалками.
Сучасні алювіальні відклади, що складають русла, староріччя, заплаву та заплавні тераси Інгулу, представлені в основному пісками різної зернистості, супісями, суглинками та мулами.
Глибина заселення тут водоносного горизонту знаходилась в прямій залежності від рівня річкових вод на даний момент в Інгулі і на більшій частині розповсюдження по заплаві співпадала з відмітками рівня води в річці з незначним підвищенням в сторони корінних берегів. Коливання рівня води в Інгулі майже одночасно, з невеликим запізненням, передавалось горизонту алювіальних вод заплавних терас. Глибина залягання дзеркала ґрунтових вод на заплаві Інгулу в основному знаходилась в межах від 0,5 до 1,5 м.
Крім алювіальних вод на водозаборі Інгулу існує ціла серія різноманітних водоносних горизонтів, що вміщують цінні або посередні питні води, що відіграє значну роль в водопостачанні Миколаївщини.
Будучи досить крупною рікою, Інгул, в той же час, відрізняється від подібних річок (Інгулець, Синюха) за характером свого стоку. Діапазон коливань водності тут найбільший і навіть в нижній частині ріки періодами стік дуже зменшувався або навіть зовсім припинявся.
Багаторічні коливання стоку Інгулу досягають значного діапазону: максимальний стік в 1947 р. складав 0,81 км³, а мінімальний в 1936 р. – 0,031 км³. Середні багаторічні витрати Інгулу – 8,3 м³/с, що відповідає нормі стоку 0,25 м³/с. Максимальний стік майже в три рази перебільшує середній багаторічний , а мінімальний складає 11-12 середньобагаторічної норми.
Найменший стік на Інгулі спостерігається в теплі місяці (серпень, вересень, жовтень), коли витрати води не перебільшують 1,13-1,64 м³/с, буває і таке, коли в маловодні роки витрати зменшуються влітку до 0,03-0,05 м³/с, тобто стік практично припиняється.
В цілому Інгул характеризується високою весняною повінню, низькою літньою та зимовою меженню і відноситься до річок з мішаним типом живлення (весною – снігове, влітку – дощове і взимку – ґрунтове).
Характерними рисами клімату басейну Інгулу є коротка малосніжна зима з частими відлигами; тривале, жарке, сухе літо з посухами, суховіями та пиловими бурями; середня кількість атмосферних опадів з нерівномірним розподілом їх по місяцям та порах року.
До Кіровограду річка протікає в неглибокій долині, складеній піщано-глинистими осадовими породами. На ділянці від м. Кіровограду до с. Софіївка річка прорізає кристалічний масив; місцями долина набуває форму щілини (каньйону) зі стрімкими берегами.
Нижче с. Софіївка долина розширюється і прорізає рихлі третинні та четвертинні відклади. Заплава тут в основному лугова, на окремих ділянках заболочена.
Від Старогорожено і до с. Мар’ївка річка розбивається на рукави, долина стає широкою з низькою лівосторонньою заплавою. В заплаві річки природний рослинний покрив представлений евтрофними високотравними болотяними угрупованнями. Як правило, зарості водних рослин в руслі розміщуються переважно біля оглублих берегів меандри.
В районі с. Інгулка долина звужується та річка протікає єдиним руслом.
Порівнюючи дані багаторічних спостережень за станом р. Інгул (період проведення 1970-1973 р.р. та 1991-1993р.р.), зроблені інститутом зоології ім. І.І.Шмальгаузена, та теперішній стан річки (дані моніторингу 2008 - 2010 років) можна зазначити, що за останні роки спостерігається зниження вмісту хлоридів і сульфатів, суми іонів та стабілізація пермангонатної окислюваності. Це пояснюється головним чином значним зменшенням обсягів зрошення. Для порівняння, у 2011 році з поверхневих вод для потреб зрошення сільсько - господарських угідь забрано 33,28 млн. м3, що на 339,72 млн. м3 (у 11 раз) менше ніж у 1993 році.
Але має місце зростання концентрацій фосфатів, нітратів та заліза, що свідчить про наявність значного антропогенного впливу (фільтрація каналізаційних стоків) на екосистему річки, який не може не відбитись на видовому складі біоценозів як наземних та і водних.
У 30 - 40 роки ландшафт Миколаївської області характеризувався домінуванням на вододілах цільнодерних злаків та ковили, типчака та келерії, а на півночі області – лугового різноманіття. В пониженнях (подах) переважали лугово- болотяні та лугово –степові ценози складені пирієм несправжньосизим, осоками – чорноколосою та ранньою. На схилах балок і на терасах річок існували дубові ліси і чагарникові зарості з посухостійких і солевитривалих видів. На півдні області лісові формації зазнавали сильного впливу і в значній мірі були деградовані.
Сучасний степові ландшафти являють собою агрофітоландшафти з надзвичайно незначною участю природної рослинності. Займаючи своєрідні біотопи на критих схилах балок і терас річок, на кам’янистих та еродованих ділянках. Сучасні фрагменти степових угруповань дуже слабко відображають колишній зональний тип цієї рослинності на вододілах.
Стосовно стану екосистем малих річок, слід зазначити, що екосистеми їх басейнів мають певну структурно – функціональну стійкість, належний рівень біопродуктивності та узгодженість обміну речовин та енергії між окремими компонентами. Цим забезпечується цілісність екосистеми, її функціональна єдність, яка, внаслідок багаторічного антропогенного навантаження, значно порушена.
На території Миколаївської області налічується 114 малих річок, стан яких, під дією господарської діяльності, характеризується як нестабільний.
У зв’язку з активним використанням басейнів малих річок, річки надмірно замулені, і дно їх в значній мірі виповнене мулом. Несприятливі гідрологічні умови ще погіршуються під час літніх злив, коли до річок разом з дощовими водами попадають величезні маси змитого ґрунту і вони перетворюються на будні потоки. Мули пригнічуюче діють на вищу рослинність і на коловодних тварин та рибне населення.
Додатковим негативним факторам, який значно впливає на стан малих та середніх річок Миколаївщини, є значне їх зарегулювання через створення великої кількості ставків. Швидкість течії в цих запрудах часто близька до нулевої, що спричиняє розвиток процесів евтрофування. До того ж, внаслідок величезного випаровування з водного дзеркала ставків, річки стають маловодними, відмічається пересихання та збільшення мінералізації води.
Особливо це стосується таких водних об’єктів як р. Кодима, р.Синюха та р. Вісунь, що використовуються для питних та господарсько – побутових потреб населення.
Додатково проблему забруднення малих річок ускладнює проведення розпаювання земель до урізу води та їх сільськогосподарського використання без урахування обмежень діяльності на території водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів.
Все перелічене у комплексі створює умови для розвитку екзогенних процесів (підтоплення та зсувів), які є загрозою безпеки життєдіяльності населення.
На регіональному рівні, в межах «Комплексної програми захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні на 2006-2010 роки, 2011-2015 та прогноз до 2020 року по Миколаївській області» передбачено проведення робіт з розчистки русел річок Мертвовод, Сухий Єланець, Гнилий Єланець, Кодима, Громоклея, Чичиклея, та Вісунь. Але, у зв’язку з відсутністю фінансування зазначеної програми, заходи з розчистки русел малих річок та захисту сільського населення від підтоплення не реалізуються.
