Тема 4. Бюджетування капіталу

4.1 Бюджетування ІП

4.2 Бюджетний контроль

4.3 План фінансування

4.1 Бюджетування ІП

Поняття «бюджет» вживається у багатьох розуміннях.

Бюджет — це грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за/або на певний період.

Бюджет — це планові обчислення очікуваних грошових доходів і видатків держави, підприємства, окремої особи (сім'ї) на певний період.

Бюджет — це і оперативний фінансовий план, що відображає витрати коштів на реалізацію окремих фінансових операцій чи інвестиційних проектів та надходження від них. Розроблення бюджетів (бюджетування) перед­бачав розв'язання таких завдань: визначення обсягу та складу витрат і забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами з різних джерел У практиці управління фінансами використовуються два основних види бюд­жетів: капітальний і поточний.

Бюджет капітальний — це форма подання показників поточного чи оперативного фінансового плану капітальних вкладень (фінансового забез­печення реалізації інвестиційного проекту). Такий план розробляють на етапі нового будівництва, реконструкції і розширення, модернізації основних фондів, придбання нових видів обладнання та нематеріальних активів тощо. Він містить два розділи:

1. Капітальні вкладення (витрати на придбання позаоборотних акти­вів): будівництво (придбання) будівель, споруд, приміщень; при­дбання машин і механізмів; придбання обладнання та реманенту (крім малоцінного та швидкозношуваного); придбання нематері­альних активів; інші види капітальних витрат; податки та інші обов'язкові платежі; резерв капітальних витрат.

2. Джерела надходження коштів (інвестиційних ресурсів): власні кош­ти інвестора; залучений пайовий капітал; залучений акціонерний капітал; фінансовий лізинг; емісія облігацій; кредити банків; інші джерела залучення фінансових ресурсів.

Капітальний бюджет розробляють на термін реалізації капітальних вкладень (інвестиційного проекту) з плануванням показників на квартал чи на місяць.

Бюджет поточний — форма подання показників поточного чи опера­тивного плану фінансового забезпечення операційної (виробничо-комер­ційної) діяльності підприємства за окремими аспектами цієї діяльності або окремими господарськими операціями.

Поточний бюджет конкретизує план доходів і витрат підприємства. Він має сім розділів:

1. Поточні витрати виробництва (обігу): матеріальні витрати; аморти­зація основних фондів та нематеріальних активів; витрати на оплату праці; податки, збори та податкові платежі, які відносять на витрати (собівартість); інші прямі витрати; накладні витрати;

2. Доходи від господарської (оперативної) діяльності: доходи від реалізації продукції; інші доходи від операційної господарської діяльності;

3. Податкові платежі, включені до ціни продукції (податок на додану вартість, акцизний збір тощо);

4. Чистий дохід (2—3);

5. Валовий операційний прибуток (4— 1);

6. Податки з прибутку;

7. Чистий операційний прибуток (5—6).

Бюджет поточний розробляють на рік чи на термін реалізації окремої господарської операції із щомісячним плануванням усіх показників.

Відповідні роботи і заходи в рамках інвестиційної (будівельної) фази розподіляються в часі з допомогою календарного плану виконання робіт, а також цілого переліку інших документів (комплексного сітьового графіка, графіка поставки на об'єкти будівельних матеріалів, конструкцій, устатку­вання тощо).

Якщо кошторис ІП визначає загальні потреби у фінансуванні, то в ході його практично^ реалізації виникає необхідність планувати витрати коштів на рік, квартал, місяць. Вважається, що кошторис проекту розподілений за часом на основі календарного плану виконання робіт і являє собою бюджет проекту. Бюджет проекту, як і більшість інших проектних доку­ментів, у ході його реалізації піддається непоодиноким корективам у резуль­таті уточнення як кошторису, так і календарного плану виконання робіт. Бюджет як інструмент управління проектом виконує такі основні функції:

1. планування фінансових ресурсів, необхідних для виконання робіт щодо проекту;

2. контроль за використанням кошторису та оперативного виявлення відхилень.

Треба мати на увазі, що бюджет проекту розробляється не тільки з урахуванням тих документів, які визначають технологію (технологічну послідовність) відповідних робіт щодо проекту, а й з урахуванням фінансово- економічних умов, у яких передбачається реалізація проекту (інвестиційного проекту). Наприклад, можлива зміна в оподаткуванні, митних і акцизних зборах, відміни пільг тощо.

4.2 Бюджетний контроль

Він здійснюється по кожному етапу (виду, способу) проектних робіт на підставі звітів, що складаються на основі бухгалтерського обліку з урахуван­ням витрат (перерахувань) грошових коштів на оплату працюючого персона­лу, робіт, матеріалів, устаткування, послуг тощо. Перерахування коштів здій­снюється, як правило, після прийняття замовником тих чи інших етапів чи видів робіт або об'єктів. В окремих випадках (передбачених угодою) замов­ник може видати підрядникові чи комплектуючій організації аванс під майбут­ні платежі, який після прийняття об'єкта (виду робіт і ін.) відмінусовують.

Регулярність (періодичність) може бути різною, залежно від рівня управлінської структури (річна, квартальна, місячна, декадна, щоденна тощо). Інформація подається:

• про виконавців (замовник, підрядники, постачальники, комплек­тувальники, консультанти й ін.);

• про об'єкти, етапи, види робіт (об'єкти основного і допоміжного призначення, енергетичні об'єкти, транспортні, інфраструктури і об'єкти, що входять у склад ІП або його черги чи пускового комплексу);

• про ресурси (працюючий персонал, зарплата);

• про матеріали, енергоносії, устаткування, у тому числі — ліцензії, патенти, ноу-хау тощо.

Усе це є основою та інструментарієм контролю за дотриманням термі­нів і коштів виконання контрактів на створення ІП.

Порівняння даних звітів про витрати з бюджетом ІП дозволяє своє­часно встановити відхилення, причини їх виникнення, розробляти заходи щодо виправлення тої чи іншої негативної ситуації.

У своїй більшості причини відхилення зводяться до таких трьох груп:

• порушення умов контрактів підрядниками, постачальниками, за­мовниками, консультантами тощо щодо халатності, недостатнього досвіду і кваліфікації, з навмисної дії;

• прорахунки при розробленні проектної і проектно-кошторисної документації;

• зміна умов реалізації проекту (зміна податкового, митного, акциз­ного середовища, законодавчого поля, інституційних, політичних і соціальних засад тощо).

Стосовно причин або факторів відхилення від кошторису проекту в більшості проектів, як стверджує практика, фактичні витрати істотно (а деколи і в рази) перевищують кошторисні. Експертно на перевищення кошторисних витрат з вини підрядників припадає не більше ніж 10%. Значно більшою причиною відхилення від кошторису є помилки і прорахунки розробників проектно-кошторисної документації.

Але найбільше перевищення початкової кошторисної вартості ІП відбувається через зміну умов (політичних, кредитних, валютних, податкових та інших) реалізації проекту. Як правило, такі відхилення (десятки процентів від кошторисної вартості) не пов'язані ні з розробниками проекту, ні з підрядниками, ні з постачальниками, ні з іншими учасниками проекту. І покриття таких ризиків можливе з допомогою різноманітних методів і форм страхування з укладенням з цього приводу відповідних угод страхування.

4.3 План фінансування

Здебільшого вважається, що складовими плану фінансування є:

1. Плановий звіт про проектні прибутки і збитки;

2. Плановий баланс по проекту;

3. План грошових потоків (cash-flow).

Але функціонально з позиції оцінки життєздатності (живучості) ІП цей план є планом таких грошових потоків:

• гроіцових потоків від виробничої діяльності;

• грошових потоків від інвестиційної діяльності;

• грошових потоків від фінансової діяльності.

Джерелами фінансування є:

а) власні кошти (прибуток, амортизація тощо);

б) зовнішні (залучені, позичені) кошти.

Якщо визначення власних коштів для підприємства проблеми не представляють, то залучення зовнішніх коштів — справа значно складніша. Практика стверджує, що в більшості випадків їх дефіцит виникає в інвестиційній фазі.

Практично кошторис проекту є основою для створення такого важли­вого документа, як план фінансування проекту (не плутати з «фінансовим планом» як складовою частиною ТЕО або бізнес-плану, про що йшлося вище.) Отже, план фінансування проекту — це кошторис проекту в розрізі основних джерел фінансування робіт щодо реалізації проекту на інвестиційній фазі.

Отож, основними розділами плану фінансування є:

1. внутрішні ресурси підприємства (прибуток і амортвідрахування);

2. залучені ресурси;

3. позичені ресурси.

До позичених можуть належати:

• банківські кредити;

• інші позичкові кошти;

• бюджетне цільове фінансування;

• інвестиції у формі паїв у статутний капітал і кошти від продажу акцій (емісії);

• гранти, субсидії вищестоящих холдингових структур тощо.

При розробленні плану фінансування не треба забувати специфіку (особливість, призначення) різних джерел фінансування з позиції фінансо­вих умов (повернення, неповернення, під який процент), а також з позиції умов цільового використання коштів. Наприклад, уряд може надати бюд­жетну субсидію, але не для фінансування будівельно-монтажних робіт або на закупівлю технологічного устаткування, а на придбання засобів захисту природного середовища (довкілля) у рамках інвестиційного проекту. Або ж комерційний банк готовий надати кредит для закупівлі високоліквідного устаткування для зниження своїх кредитних ризиків. Або ж потенційний інвестор готовий вкласти кошти за умови, якщо в подальшому будівельна компанія укладе з ним контракт, де він стане власником контрольного пакета акцій тощо.

Тому при поглибленому розроблянні плану фінансування в ньому потрібно показувати не тільки загальні цифри фінансування по кожному джерелу, а й конкретизувати (хоч би у формі укрупнених позицій), на що бу­дуть використані кошти кожного джерела (машини, устаткування, матеріали, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні роботи, консультування, навчан­ня, підготовка і перепідготовка кадрів тощо).

Конкретика плану фінансування у своїй більшості доцільна і за пара­метром часу. У багатьох випадках виникає потреба визначити, конкретно в який момент необхідно надходження тієї чи іншої суми коштів із відповід­ного джерела (особливо в тих випадках, коли реалізація ІП здійснюється протягом декількох років). Треба наголосити, що план фінансування про­екту в часовому періоді є бюджет проекту (як наголошувалося вище) у розрізі окремих джерел фінансування. Це черговий раз стверджується, наскільки тісно пов'язані між собою такі ключеві поняття і документи проектної діяльності, як кошторис, бюджет і план фінансування.

План фінансування, на відміну від «фінансового плану», появля­ється в самому кінці передпроектної фази: абстрактні дефіцити ресурсів, обчислені на підставі прогнозу грошових потоків, повинні уже бути закриті конкретними джерелами. Без цього інвестиційна фаза проекту не може бу­ти розпочата. За своїм статусом наведений «фінансовий план» продовжує залишатися не інакше як прогнозом, розробленим ініціаторами проекту разом з їхніми консультантами. На відміну від нього, план фінансування створюється на основі і в процесі переговорів, хоча б і попередніх, між ініціатором проекту та потенційними учасниками фінансуван­ня і досягнення між ними деяких домовленостей та отримання відповідних зобов'язань. І нарешті, коли після прийняття учасниками фінансування повноцінних рішень (наприклад, постанова зборів акціонерів) і підписання відповідних юридично оформлених договорів (контрактів кредитування, договорів про інвестування тощо) план фінансування стає одним із найважливіших офіційних документів, що визначає реалізацію інвестиційного проекту.

Але треба пам'ятати, що в процесі реалізації проекту можуть виникати і виникають обставини, які впливають на умови фінансування проекту і вимагають внесення відповідних коректив у план фінансування. Якщо порівнювати з кошторисом і бюджетом проекту, «план фінансування» є найбільш «жорстким» документом тому, що в разі внесення до нього змін виникає потреба в нових переговорах з учасниками фінансування, вносити поправки і доповнення до раніше уже підписаних договорів та контрактів.

У разі, коли для фінансування проекту створюється спеціальний бан­ківський консорціум або синдикат, «план фінансування» набуває особливо важливого значення. Він розробляється за обов'язкової участі банку — організатора синдиційованого кредиту (кредитної лінії). Тоді основна роль у контролі за виконанням плану фінансування належить уже не замовникові проекту (проектній компанії), а банківському консорціумові або синдикатові, у рамках якого таку функцію забезпечує банк-менеджер. «Жорсткість» контролю за планом фінансування особливо посилюється в тому разі, коли він реалізується на умовах методу проектного фінансування (ПФ), тому що будь-яке відхилення від плану загрожує небезпекою для проекту і для всіх учасників фінансування, оскільки ПФ як метод належить до розряду високоризикового фінансування ІП.