Тема 3. Обґрунтування доцільності інвестиційного проекту.

3.1 Структура обґрунтування інвестиційного проекту (ІП), основні напрямки, програмні продукти

3.2 Інтегральний показник інвестиційної привабливості

3.3 Бізнес-план інвестиційного проекту

3.4 Характеристика показників і методів оцінки

3.1 Структура обґрунтування інвестиційного проекту (ІП), основні напрямки, програмні продукти

Проведення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), що дозволяє прийняти рішення щодо проекту (продовжувати подальші його розробки чи ні) — завдання дороге і вимагає тривалого часу. Тому перед виділенням кош­тів на таке обґрунтування потрібно здійснити попередню оцінку ідеї проекту за допомогою попереднього обґрунтування. Дещо про попереднє обґрунту­вання і про ТЕО було наведено в підрозділі 2.6 підручника.

Попереднє обґрунтування доцільно розглядати як проміжну стадію між вивченням проектних можливостей і докладним техніко-економічним обґрунтуванням. Різниця між ними полягає в детальності здобутої інформації та аналізу проектних альтернатив.

На стадії попереднього обґрунтування потрібно виконати огляд на­явних альтернатив для головних компонентів обґрунтування. Попереднє обґрунтування має такі розділи:

• відомості про передумови та історію питання;

• можливі стратегії здійснення проекту або діяльності корпорації, межі проекту у зв'язку з аналізом ринку та концепцією маркетингу;

• сировина та допоміжні матеріали;

• місце розташування, розміщення устаткування; проектна докумен­тація та технологія, виробнича програма та виробнича потужність;

• структура управління та накладні витрати;

• трудові ресурси, управлінський персонал, витрати на робочу силу, потреба в навчанні та пов'язані з цим витрати;

• графік реалізації проекту;

• фінансовий аналіз: інвестиційні, виробничі та маркетингові ви­трати, розрахунок руху грошових потоків та аналіз комерційної рентабельності, фінансування проекту, оцінка ринків;

• економічний аналіз: визначення економічних наслідків (згідно з рамками — межами проекту).

Структура попереднього обґрунтування повинна збігатися зі структурою докладного техніко-економічного обґрунтування.

На етапі допоміжних (функціональних) досліджень здійснюється детальне опрацювання конкретних аспектів проекту. Ці дослідження для великомасштабних інвестиційних пропозицій проводяться, обов'язково, за такими напрямами:

• прогнозування попиту на товари, що вироблятимуться, з ураху­ванням проникнення на ринок;

• виявлення можливості забезпечення необхідними сировиною і матеріалами, проведення потрібних пошукових робіт і лабораторно-експериментальних випробувань;

• вивчення розташування виробництва — особливо для проектів, де транспортні витрати можуть бути визначальними з позиції економічної ефективності;

• оцінка екологічного і техногенного впливу об'єкта (його виробни­чої діяльності) на навколишнє середовище;

• дослідження оптимальних масштабів виробництва з урахуванням альтернативних технологій, інвестиційних ресурсів, виробничих витрат та очікуваних цін на продукцію (послуги);

• вибір комплексу технологічного устаткування з урахуванням кіль­кості й можливостей постачальників та обсягів інвестиційних ресурсів на альтернативній основі.

Етап техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту, коли приймається рішення про наявність технічних, екологічних, економіч­них і комерційних передумов для його практичної реалізації, здійснюється за відповідною схемою.

Коли підприємство приймає рішення щодо здійснення капітальних інвестицій, воно перш за все повинно оцінити їх обсяг, джерела залучення та реальну економічну вигоду від їх реалізації.

Необхідний обсяг капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку та підприємстві, при цьому можливі такі три варіанти.

1. За кількісними та якісними показниками продукції, що виготовляєть­ся і пропонується для продажу, попит на ринку задовольняється повністю, що не потребує збільшення виробництва на підприємстві. За цим варіантом повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Тому розрахункова процедура зводиться до:

• визначення акумульованої суми амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів;

• порівняння її з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування;

• врахування вартості монтажу нової техніки та капітального доходу від реалізації засобів праці, що вибувають з експлуатації.

2. Продукція підприємства за якістю і цінами має зростаючий попит на ринку. З метою одержання бажаного приросту прибутку адміністрація зацікавлена у збільшенні обсягу виробництва шляхом уведення в дію додат­кових виробничих потужностей. За цим варіантом можливі два методи визна­чення необхідного обсягу капіталовкладень (залежно від стадії планування):

   • попередні (приблизні) розрахунки на основі показника питомих капітальних вкладень;

   • прямі розрахунки (за даними кошторису проекту реконструкції та технічного переозброєння або розширення підприємства).

За першим методом розрахунки здійснюються в такій послідовності:

• обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потуж­ності;

• визначають величину потужності, якої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію підприємства;

• розраховують абсолютну величину додаткового введення в дію виробничої потужності;

• визначають загальну суму необхідних вкладень на розрахунковий період на основі питомих інвестицій на одиницю приросту вироб­ничої потужності. Визначена таким чином величина необхідних інвестицій потім уточнюється шляхом складання кошторису.

3. Має місце різке зменшення попиту на продукцію, що пропонується для продажу, яка втратила конкурентоспроможність за своїми техніко- економічними показниками. За цієї умови підприємство повинно модер­нізувати її або терміново організувати виробництво нової продукції, здатної конкурувати на ринку товарів. За такого варіанта необхідна докорінна перебудова техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунки потрібного обсягу капітальних вкладень здійснюються в основному за схемою другого варіанта. Проте слід додатково врахувати значні інвестиції, пов'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, а також бути готовим до можливої диверсифікації виробництва, здійснення якої потребує значних інвестиційних ресурсів.

Якщо капітальні вкладення можуть здійснюватися протягом будь- якого часу і момент отримання прибутку може відставати від моменту осво­єння початкових сум капітальних вкладень так само на будь-який час, то капітальні витрати перед визначенням ефективності зводяться до порів­нювального вигляду за допомогою формули складних процентів. Якщо виробництво готової продукції має чітко виражений життєвий цикл із передбаченою зміною ціни продажу і обсягу виробництва на певному проміжку часу, то оцінка має здійснюватися за допомогою співвідношення дисконтованого потоку прибутку із дисконтованим потоком капітало­вкладень.

У практиці реального оцінювання фінансової ефективності підпри­ємств і організацій (а відповідно й інвестиційних проектів) усе більше вико­ристовуються інтегральні показники і програмні продукти.

Використання програмних продуктів дозволяє значно економити час і кошти, створює можливість швидко і якісно розробляти стратегічні й поточні інвестиційні програми та проекти з урахуванням великої кількості факторів, оцінювати практично будь-яке управлінське рішення, опрацьовувати будь-який обраний сценарій.

Уданий час існує і набуло поширення декілька програмних систем, що використовуються для оцінки інвестиційних проектів. Основні характерис­тики із міжнародних і національних програмних продуктів — це пакети COMFAR PROPSPIN (UNIDO), PROGECT EXPERT, АЛЬТ-ІНВЕСТ (фірма Альт, Росія), ІНВЕСТОР (ІНЕК, Росія), які наведено в табл. 3.1.

В Україні виключну правомочність особи на твір (комп'ютерний програмний продукт для розробки інвестиційних проектів PROGECT E

Таблиця 3.1