Тема 2. Передінвестиційні дослідження

2.1. Поняття інвестиційного проекту.

2.2. Середовище проекту.

2.3. Учасники інвестиційного проекту.

2.4. Життєвий цикл інвестиційного проекту.

1. Поняття інвестиційного проекту.

Після 1991 року у вітчизняній науці і практиці почали відбуватися деякі зміни в тлумаченні, а відповідно і в розумінні визначення понять «проекти», «інвестиційний проект». Здебільшого ці зміни привносили спеціа­лісти, далекі від інвестиційної діяльності, від інвестиційно-виробничого комп­лексу, внаслідок некомпетентного перекладу з іншомовних джерел, хоча ство­рення проекту заводу, підприємства, електростанції тощо не відрізняється від аналогічного в Німеччині, США чи інших країнах. Так само подібний і весь комплекс робіт організаційного, технічного, фінансово-економічного спря­мування тощо. Передусім, після виникнення ідеї ведуть пошукові роботи, організовують відведення земельної ділянки, розробляють проектно-кошто­рисну документацію, а в разі необхідності здійснюють і науково-дослідні роботи, організовують кошти і грошові потоки, проводять експертизи, ана­лізи і т. ін. Відмінності полягають лише в методах, інструментарію і в здат­ності організувати кошти, враховуючи теперішній економічний стан країни.

Деколи в перекладній літературі поняття «план», «програма» і «проект» ототожнюють, що не завжди однозначне за суттю.

У деяких випадках купівлю чи продаж пакета акцій підприємства, що пов'язані зі зміною власника чи співвласника, називають інвестиційним проектом.

У нашій роботі ми будемо здебільшого мати справу з інвестиційними проектами зі створення виробничих потужностей та надання послуг. Тому кра­ще спинитися на тому, що проект (інвестиційний проект) підприємства, організації, виробничої потужності, комплексу чи об'єкта - це повний комплект організаційно-технічних і фінансово-економічних документів та заходів, необхідних дія досягнення поставленої мети (розвиток техніко-економічної бази, започаткування виготовлення продукції, здійснення нових методів або форм діяльності і т. ін.) в умовах обмеженості наявних ресурсів з обов'язковим отриманням позитивного економічного чи соціального ефекту.

Головними ознаками проекту є кількісні і якісні параметри оцінки діяль­ності після його завершення, кількісна і якісна спрямованість. Наприклад — потужність автомобільного заводу чи цеху з випуску 10 тис. авто на рік, вироб­ництво 100 тис. тонн міндобрива азотного, фосфорного чи калійного тощо.

Друга ознака — це дія проекту в межах відповідного періоду часу (початок будівництва — кінець), тобто життєвий цикл.

Третя — вартість і ефективність.

Четверта — існування в певному зовнішньому середовищі (ресурсні обмеження, необхідність дотримання певних нормативно-правових актів і параметрів).

У сучасній практиці розвитку світової економіки відбуваються швидкоплинні зміни технології і випуску різноманітної продукції, товарів і нидів послуг. Отже існує величезна різноманітність проектів. їх можна класифікувати за різними критеріями і ознаками:

• за типом проекту — технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані;

• за видом проекту — інвестиційні, інноваційні, освітні, комбіновані;

• за тривалістю здійснення проекту — короткострокові (до 3 ро­ків), середньострокові (3—5 років), довгострокові (понад 5 років);

• за масштабом проекту — дрібні (малі), середні, великі, дуже великі. Цей показник окреслюється деколи і величинами вартості проектів (до 100 000 грошових одиниць, до 3—5 млн, понад 10 млн, понад 100 млн). Іноді цей тип класифікується як міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні та регіональні, міжгалузеві та галузеві, корпоративні, відомчі і проекти одного підприємства;

• за складністю — прості, складні та дуже складні;

• за класом проекту — окремий проект різних типів, видів та масштабів;

• мультипроект — комплексний проект, що складається з переліку монопроектів;

• мегапроект — цільові проекти розвитку регіонів, галузей та інших новоутворень, які включають до свого складу перелік моно- і мультипроектів. Мега- та мультипроекти зазвичай відносять до складних або дуже складних проектів.

За функціональною ознакою проекти можна класифікувати на проекти виробничого і невиробничого призначення.

Проекти можуть бути новостворюваними, може відбуватися ре­конструкція, розширення та модернізація.

Класифікація проектів може бути й іншою, більш градуйованою, більш деталізованою.

2.2. Середовище проекту.

Здійснення проекту відбувається в оточенні внутрішнього і зовніш­нього середовищ (рис. 2.1). Тому на проект впливають внутрішні і зовнішні фактори.

До зовнішніх факторів належать:

• політичні — політична стабільність, урядова підтримка проекту, торговельні відносини з іншими країнами і т. ін.;

• економічні — майнові права, правові відносини, у т. ч. право на землю, податки, тарифи, митні збори, страхові гарантії, рівень інфля­ції, стабільність національної валюти, інвестиційний клімат тощо;

• соціальні — рівень життя, свобода слова, свобода переміщення в межах країни і за її межі, громадські організації, засоби масової інформації, ставлення місцевого населення до проекту;

• правові — закони та нормативні акти щодо гарантій і пільг, права людини і т. ін.;

• інфраструктурні — комунікаційні засоби, шляхи, енергозабезпе­чення, соціальна і виробнича інфраструктура;

• природні та екологічні — природно-кліматичні, температура, воло­гість, сейсмічність, водні ресурси, законодавство щодо захисту довкілля;

• культурологічні — культурні традиції, релігія, рівень освіченості, рівень безробіття і т. ін.;

• науково-технічні — рівень розвитку фундаментальних і прикладних наук, зв'язок, телекомунікації тощо.

Внутрішнє середовище проекту треба розглядати за найбільш значу­щими факторами, зокрема такими:

• економічні умови;

• соціальні умови;

• стиль керівництва;

• організація проекту;

• методи та засоби комунікацій.

Інвестиційний проект — це документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених із ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства.

При створенні виробничих потужностей розроблення інвестиційних проектів для всіх форм і видів підприємництва — обов'язкове.

Інвестиційний проект — це і форма планування та реалізації інвестицій. Він є складовою частиною інвестиційної діяльності, інвес­тиційних програм, усієї системи господарювання. Схему цієї систематики і господарювання наведено на рис. 2.2.

Мета розроблення інвестиційного проекту полягає в тому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) чи організації якнайповнішу картину становища підприємства. В інвестиційному проекті розглядаються науково- технічні, технологічні, організаційні, фінансові, соціологічні, екологічні та інші аспекти діяльності.

Рис. 2.2. Схема систематики інвестиційних програм та проектів у системі суб'єктів господарювання

Інвестиційний проект повинен дати відповідь на такі питання:

1. Яких фінансових витрат вимагає реалізація цього проекту?

2. Яка його ефективність?

3. В який термін окупляться витрати?

Ретельно розроблений інвестиційний проект повинен дати відповіді на цілий перелік інших різноманітних питань:

1. Чи піддається запропонована ідея (проект) практичній реалізації?

2. Яку організаційну підготовку треба виконати для створення цього виробництва?

3. Яким чином залучити інвестиції?

4. Що в даному виробництві є привабливим для потенційних інвес­торів?

5. Чи має дана продукція перевагу над конкурентами (чи є вона конкурентоспроможною)?

6. Що вона (продукція) дає підприємцю і що дає інвесторові?

7. Яка збутова ефективність продукції?Чи достатній ринок збуту?

8. Яка забезпеченість матеріальними, сировинними і людськими ресурсами?

У зарубіжній практиці деяких країн плани реалізації інвестиційних проектів мають назву бізнес-планів. У нашій практиці інвестиційний проект — це комплексний план розвитку підприємства і він є головним обгрунтуванням інвестицій. Бізнес-план має дещо звужену функцію і спрямування, передусім його мета — концентрація уваги на можливості отримання максимального прибутку.

Порядок розробляння інвестиційного проекту. Схематично його наведено на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Схема розробки ІП виробничого призначення

Увесь процес безпосереднього проектування можна розподілити на дві частини:

• передпроектні дослідження;

• безпосереднє проектування.

У першій частині здійснюється попередня оцінка кошторису видатків згідно з фінансовими можливостями замовника, вибір найраціональніших технічних та технологічних рішень проекту з метою максимально можливої економії ресурсів (на підставі аналізу багатоваріантних пропозицій проектів, технологій, устаткування, транспортних схем, генплану та інше).

Це створює можливість сформувати остаточне рішення та зібрати необхідні вихідні дані для розроблення попереднього проекту (форпроекту), а також розробляються конкретні рекомендації щодо раціональної організації майбутнього виробництва.

Друга частина процесу проектування передбачає два етапи:

1. попередній проект (форпроект);

2. остаточний проект.

Попередній проект вважається найвідповідальнішим етапом.

Проробляються всі принципові питання будівництва майбутнього об'єкта — від генерального плану до архітектурних та конструктивних рішень, а також технології — шляхом аналізу варіантів можливих проектних рішень та їх порівняльної економічної і фінансової оцінок; порівняння попереднього кошторису з оцінкою витрат на основні види будівництва, бюджетування.

Розробляння попереднього проекту здійснюється в повному обсязі, оскільки він служить основою для отримання дозволу на будівництво. Попередній проект містить:

• детальні технічні, технологічні, архітектурно-будівельні рішення;

• обсяг будівельних робіт у натуральних показниках за видами робіт; номенклатуру та обсяг необхідних будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, детальну пояснювальну записку;

• креслення основних рівнів та фасадів; плани та схеми фундамен­тів, несучих конструкцій, розміщення основного обладнання та комунікації.

Після схвалення попереднього проекту замовником починається стадія опрацювання остаточного проекту шляхом розробляння робочих креслень, організації проекту будівництва, проекту виконання робіт, укладання остаточного кошторису («базисної ціни») проекту.

У нинішніх умовах роль процесу проектування в інвестиційному циклі зростає. Тому сфера проектування в економічно розвинених країнах пере­творюється в особливий сектор економіки зі своєю інфраструктурою (кон­сультаційні фірми різного профілю, «інжинірингові» та інформаційні центри, фірми зі широкими базами даних та ін.), що акумулюють багато видів діяль­ності: інженерно-конструкторської, будівельної, архітектурної та місто­будівної, економічної, соціологічної, екологічної, організаційно-управлінської та ін. Основний обсяг проектних робіт у цих країнах виконують спеціалізовані проектні фірми, які за характером їх діяльності можна згрупувати так:

1. інженерно-геологічні (проведення всього комплексу дослідних робіт з урахуванням природоохоронних);

2. інженерно-архітектурні та архітектурно-інженерні;

3. проектні (тільки архітектурне та будівельне проектування);

4. інженерно-консультаційні (надання консультаційних послуг на всіх етапах інвестиційного циклу з усіх технічних, технологічних та еко­номічних питань, методів організації та управління);

5. кошторисно-консультаційні.

Інвестиційний проект, передпроектні дослідження. Є різні трак­тування щодо визначення сутності терміна «інвестиційний проект». На­приклад, що це креслення, пояснювальна записка і кошториси, на основі яких можна створити споруду, завод або виробничий комплекс, корабель чи літак тощо. Дехто вважає інакше. В інвестиційному проектуванні трапля­ються різні «словосполучення»: «здійснення проекту», «фінансування про­екту», «розробка технологічного проекту, «робочого проекту», «проекту зі створення, наприклад, виробничої потужності на випуск 1 тис. автобусів» чи «300 тис. тонн металопрокату», чи, може, проект розширення або рекон­струкції якогось конкретного виробництва. Але які би формулювання не існували, створення тієї чи іншої виробничої потужності або спорудження того чи іншого об'єкта чи комплексу зводиться до того, що це - комплекс дії і сукупність цілеспрямованих, послідовно орієнтованих у часі заходів або робіт на досягнення певного кінцевого результату з отриманням позитивного економічного або соціального ефекту. І безумовно, їх технічна і технологічна особливість відрізняє кожний з інвестиційних проек­тів залежно від їх масштабності і технологічної особливості. І тут обов'язково буде і технічне, і технологічне конструювання та проектування, що будуть здійснювати інженери, конструктори, науковці, а це значить, що будуть обов'язково технічні і технологічні проекти. І для їх здійснення треба проек­тувати будівлі і споруди, їх конструктиви, технології, розробляти проекти грошових потоків, забезпечувати бюджетування, фінансування цих проектів, якими будуть займатися і економісти, і фінансисти, і інші фахівці. Єдине, що доцільно при цьому пам'ятати: найважливішу роль у цій справі повинна відігравати сутність процесу, а не завжди і деколи не вміло перекладена і вжита іншомовна калька. І що при цьому можуть бути різні джерела грошо­вих надходжень, фінансування проектів. А види проектів існують різноманітні (наукові, інноваційні, технічні, виробничі, фінансові, будівельні, комерційні, національні, міжнародні тощо), як і різні типи їх класифікації. Але всі вони (проекти) інвестиційні, бо без вкладення коштів їх реалізація неможлива.

А інвестиції відповідно до Закону України «Про підприємництво» — це кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, тех­нології, машини та устаткування, ліцензії, кредити, будь-яке інше майно, майнові права, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підпри­ємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку або досяг­нення соціального ефекту.

Кошти, спрямовані на створення нових потужностей, розширення, реконструкцію і технічне переозброєнння (переоснащення) діючих підпри­ємств, придбання основних фондів виробничого та невиробничого при­значення, придбання земельних ділянок і об'єктів природокористування, вважають довгостроковими інвестиціями.

Кожний конкретний проект залежно від країни, масштабу, складності, термінів реалізації та інших чинників, у свою чергу, класифікують:

3. за терміном реалізації (короткострокові — до 1 року, середньострокові — 1 —3 роки, довгострокові — понад 3 роки);

4. за масштабами в міжнародній практиці — малі (до 10 млн дол. США), середні (10—50 млн дол.), великі (50—100 млн дол.)і гран­діозні (понад 100,0 млн дол.).

Є інші класифікації. Наприклад, залежно від мети проекту:

5. комерційні та некомерційні — одержати прибуток або соціальний ефект;

6. економічні — спрямовані на приватизацію підприємств і інше.

3. Учасники інвестиційного проекту.

Залежно від ідеї і призначення проекту підбирається склад його учасників. Серед них - автор ідеї або ініціатор створення проекту, який не завжди буває його замовником.

Замовник — головна дійова особа або майбутній власник чи спів­власник і користувач результатів проекту. Він (або хтось на його доручення) визначає основні параметри проекту, організовує його фінансування, контрак­тацію. Він несе і відповідальність за цими контрактами, забезпечує взаємодію всіх учасників проекту.

Інвестор — це особа або група осіб (юридичних чи фізичних), що забезпечують інвестування даного проекту. Інвестором може бути і сам замовник (найчастіше він ним і буває).

Керівником проекту може бути сам замовник або на його доручення інша особа — юридична чи фізична, якій делеговано на контрактній основі всі або частку повноважень щодо керівництва і здійснення проекту впродовж усього його життєвого циклу. Керівник проекту або замовник підбира­ють виконавців (команду) для реалізації проекту (генпідрядника, проекту­вальника тощо).

Проектувальник — юридична особа, яка забезпечує виконання за контрактом проектно-пошукових і науково-дослідних робіт у розрізі ідеї проекту.

Генеральний підрядник — юридична особа, що найнята замовником на контрактній основі для забезпечення будівельно-монтажних робіт, включаючи пуск в експлуатацію. Генпідрядник підбирає виконавців для різних спеціальних робіт (субпідрядників), забезпечує їх взаємодію. У деяких випад­ках генпідрядник забезпечує всі роботи, у тому числі і проектні. Це властиво проектно-будівельним або будівельно-проектним фірмам (проектним ком­паніям).Серед учасників інвестиційного проекту — органи влади, споживачі продукції, інші учасники.

3. Життєвий цикл інвестиційного проекту

Розробка та реалізація інвестиційного проекту охоплює певний про­міжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (вве­дення в дію виробничої потужності, об'єкта, випуску продукції, здійснення нововведення тощо). Цей проміжок часу прийнято вважати інвестицій­ним циклом, або циклом інвестиційного проекту. Він складається з таких трьох фаз:

1. передінвестиційна (від попередніх досліджень до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

2. власне інвестиційна (проектування, укладення контрактів, спо­рудження або облаштування приміщень виробничого і невироб­ничого призначення, навчання виробничого персоналу);

3. виробнича (введення в експлуатацію і започаткування господар­ської діяльності, випуск проектної продукції).

Кожна з цих фаз поділяється на окремі стадії, що узгоджуються з рекомендаціями UNIDO (підрозділ Організації Об'єднаних Націй з промис­лового розвитку).

Передінвестиційна фаза поділяється на такі стадії:

7. власне передінвестиційна;

8. ідентифікаційна;

9. підготовча;

10. розробка попереднього проекту й експертиза;

11. детальне проектування.

Інвестиційна фаза має такі стадії:

12. підготовка і проведення тендерів;

13. спорудження потужності та її об'єктів, виробничий маркетинг;

14. навчання виробничого персоналу.

Експлуатаційна фаза охоплює такі стадії:

15. здача в експлуатацію;

16. започаткування випуску продукції, господарської діяльності;

17. заміна та оновлення технологічного устаткування;

18. розширення та інновації;

19. виведення на проектну потужність, заключна оцінка проекту.

Власне передінвестиційна стадія — це стадія визначення інвестицій­них можливостей; отримання в максимально короткий термін і без значних витрат інформації про потенційних інвесторів, на різних рівнях — від підпри­ємства до сектора економіки і т. д. На цій стадії дослідження базуються зазвичай на загальних оцінках, а не на детальному аналізі. Аналізують природні ресурси, майбутній попит на проектну продукцію, імпорт подібної продукції з метою визначення сфер заміщення імпорту, вплив на довкілля, можливе розширення наявних виробництв на основі інтеграції, загальний інвестиційний клімат, експортні можливості тощо.

На стадії ідентифікації проводять вибір цілей проекту, складають перелік усіх можливих ідей, здійснюють відбір різних проектів з порівнянням їх можливостей для вибору найефективнішого з урахуванням можливостей останнього на макро- і мікрорівні.

Макроекономічний аналіз переважно здійснюється за трьома ознаками:

• ресурсною;

• галузевою, щоб визначити потенціал певного сектора економіки;

• регіональною, щоби з'ясувати можливості регіону і привабливість для нього проектної продукції.

Макроекономічний аналіз має на меті збір інформації для потенційних інвесторів.

На цій же стадії здійснюється і аналіз на мікрорівні.

Найпоширенішими критеріями для відхилення проектів є такі:

• висока вартість проектів порівняно з очікуваними доходами;

• брак політичної підтримки;

• висока вартість сировини і кваліфікованих кадрів;

• недостатній попит на проектну продукцію;

• неконкурентоспроможна технологія;

• висока енерго- і матеріаломісткість проектної продукції;

• великомасштабність проекту, що є причиною неспроможності існу­ючих організаційно-управлінських структур реалізувати його;

• надмірний ризик.

Стадія підготовки проекту складається з двох етапів: попередня оцін­ка та додаткові дослідження. На цій стадії здійснюють відбір та ранжирування і наявних варіантів проекту, які доцільно взяти для детального розроблення, а також попередню оцінку інвестиційної пропозиції, яку здійснюють за такими критеріями:

• технічна і технологічна здійснюваність проекту;

• екологічна, соціальна й інституційна допустимість;

• фінансова та економічна доцільність;

• оцінка альтернатив проекту;

• оцінка ризику і невизначеності зовнішнього середовища.

Якщо ж економічна частина проекту викликає сумніви, то потрібно зробити додаткові дослідження. У такому разі слід оцінити конкретні сировин­ні і матеріальні ресурси за ступенем доступності чинних та призначених цін на ці ресурси, уточнити масштаб проекту та можливі транспортні витрати. У подальшому додатково вивчають і визначають джерела фінансування й альтернативні варіанти, аналізують відбір можливих технологій тощо.

Після розробки попереднього проекту та експертизи переходять до стадії розробки проекту (детального проектування), коли здійснюють де­тальну розробку проектно-кошторисної документації за всіма розділами проекту (технічним, технологічним і т. д.) і проводять його аналіз (технічний; екологічний; соціальний; інституційний; фінансовий; економічний; комерцій­ний; аналіз ризиків). Деколи ці аналізи проектів називають експертизою.

Проте аналіз і експертиза проектних рішень (проектів) відрізняються за своєю суттю.

Протягом інвестиційної фази, або фази впровадження проекту, здій­снюють такі заходи:

• визначення організаційної, правової та фінансової бази здійснення проекту, проведення тендерів, укладення угод;

• вирішення технічної, технологічної частини проекту і придбання устаткування під прийняту проектом технологію; придбання землі;

• проектні, будівельно-монтажні і пусконалагоджувальні роботи;

• формування адміністрації підприємства, фірми;

• виробничий маркетинг;

• набір і навчання кадрів.

Набір і навчання експлуатаційних кадрів слід проводити паралельно з будівельно-монтажними роботами з таким розрахунком, щоб вони були спроможні брати участь уже на етапі пусконалагоджувальних робіт. Це особливо важливо для великомасштабних проектів із залученням значної кількості працюючих і тих проектів, де використовуються нові технології, ноу-хау, що вимагають від експлуатаційного персоналу особливих навичок і нових прийомів праці.

Введення в експлуатацію — технічно і технологічно важливий період здійснення проекту. В цей період проводять пусконалагоджувальні роботи, перед експлуатаційні перевірки і пробні пуски технологічного і допоміжного устаткування, комплексне опробування з видачею проектного продукту, виробу і т. ін., прийняття в експлуатацію з оформленням відповідного акта приймання. Безперечно, передумовою цього має бути забезпечення, — відповідно до розроблених у складі проекту графіків, — постачання сировини, матеріалів, комплектуючих, деталей, виробів, інших ресурсів, відповідної кваліфікації експлуатаційного основного і допоміжного персоналу.

Експлуатаційна фаза, або експлуатація виробничої потужності чи об'єкта, дає відповідь, наскільки результати проекту відповідають його цілям. Функціонування потужності, виробництва, підприємства у режимі виробниц­тва (випуску продукції, надання послуг) за умови дотримання проектних нормативів і досягнення розрахункової рентабельності (прибутку) — свід­чення того, що проект вдався, що інвестування відбулося вдало.

Під час експлуатації виникає потреба постійного оновлення процесу, удосконалення окремих його ділянок, упровадження нової продукції, нових технологій, поліпшення систем контролю та управління. Це, у свою чергу, вимагає відповідних фінансових і технічних ресурсів і має здійснюватися на підставі уже нових проектів.

Важливою стадією інвестиційного проекту і проектного аналізу є заключна оцінка проекту. Вона дає змогу відповісти на такі питання:

• Чи досягнуті цілі проекту, а якщо ні, то в чому причина?

• Чи досягнуто запроектованої величини прибутку?

• Чи отримали учасники проекту запроектовані вигоди?

На підставі цих відповідей узагальнюють позитивні і негативні сторони проекту з тим, щоб урахувати їх у наступних проектах.