Тема 8. Фінансове забезпечення іп

8.1. Інвестування у створення основних фондів

8.2. Капітальні вкладення

8.3. Оцінка вартості капіталу ІП

8.4. Структура і характеристика необхідних інвестицій

8.5. Інструменти фінансової проектної діяльності. Кошторисна документація

1. Інвестування у створення основних фондів

За фінансовим словником А. Загороднього та ін. авторів, інвесту­вання — це: 1) фінансування довготермінових вкладень (надання інвестицій); 2) придбання акцій якоїсь компанії з метою стати її співвласником чи отримувати дохід на вкладений капітал.

За Ф. Покропивним, інвестування — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку). А інвестиції — це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в розвиток виробництва чи невиробничу сферу [11].

До інвестицій належить:

1. грошові внески, пільгові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

2. рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

3. майнові права, що випливають з авторського права, ноу-хау, досвід та інші інтелектуальні цінності;

4. право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права;

5. інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень.

Інвестиції є фінансові, реальні, валові, чисті, приватні і державні.

Інвестиції реальні — вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів.

Інвестиції валові — сумарні вкладення, необхідні для відшкодування і приросту основного капіталу.

Інвестиції чисті відповідають інвестиціям валовим за вирахуванням суми амортизації основного капіталу.

Приватні інвестиції фінансуються за рахунок власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити, емісія цінних паперів).

Державні інвестиції фінансуються з коштів державного бюджету.

Капітал основний — це капітал, інвестований у позаоборотні (довготермінові) активи підприємства.

Капітал оборотний — це капітал, інвестований в оборотні (поточні) активи підприємства.

Капітал позиковий — грошовий капітал чи майно, що надасться в по­зику на умовах повернення і платну формі процента. Капітал позиковий — це:

1. банківський кредит;

2. фінансовий кредит, отриманий від інших органів;

3. емісія акцій підприємства;

4. товарний кредит, отриманий від контрагентів;

5. внутрішня кредиторська заборгованість за розрахунками.

Щодо термінів використання капітал позиковий поділяють на довго­терміновий (понад 1 рік), короткотерміновий (до одного року).

Капітал резервний — частина капіталу підприємства, яка форму­ється від відрахувань від його прибутку і є джерелом поповнення основного капіталу, покриття можливих збитків, виплати дивідендів у разі, якщо для цього не вистачає поточного прибутку. На підприємствах формами капіталу резервного є нерозподілений прибуток, резервний і страховий фонди.

Інвестиції з фіксованим доходом — вкладення капіталу в об'єкти інвестування з наперед передбаченою ставкою дохідності (облігації, ощадні сертифікати, векселі, привілейовані акції, депозитні вклади).

Інвестиції-інновації — одна з форм реального інвестування, що здій­снюється з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність підприємства. Інвестиції інноваційні реалізуються у двох основних формах:

1. через придбання готової нової науково-технічної продукції;

2. через розробку нової НТП.

Інвестиції інтелектуальні — вкладення коштів у підготовку фахів­ців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозичення досвіду.

Інвестиції капітальні (у С. Ф. Покропивного це ще і реальні інвестиції) — вкладення коштів у придбання будівель і споруд, інших об'єктів нерухомості, основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації (виробничого і невиробничого призначення).

Інвестиції портфельні — кошти, вкладені в цінні папери довготер­мінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебіль­шого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі і за участю дер­жави. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), інвестиційні портфелі бувають внутрішніми або зовнішніми (чужоземними).

Інвестиції прямі — внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Інвестиції фінансові (вкладення фінансові) — придбання корпора­тивних прав, цінних паперів, деривативів, інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяють на прямі та портфельні. За періодом інвестування розрізняють коротко- та довготермінові фінансові вкладення.

Довготермінові — понад один рік. Основними формами таких інвести­цій є акції, вклади в банках, вкладення у статутні фонди спільних підприємств.

Короткотермінові — це інвестиції підприємства терміном до одного року. їх основними формами є:

1. придбання короткотермінових облігацій, ощадних сертифікатів та векселів;

2. розміщення коштів на депозит терміном до одного року. Коротко­термінові фінансові вкладення є формою тимчасового використання вільних грошових активів підприємства з метою отримання доходу та захисту їх від інфляції. Вони (у зв'язку з високою ліквідністю) прирівнюються до готових засобів оплати і можуть служити забез­печенням невідкладних фінансових зобов'язань підприємства.

Інвестиції чужоземні — інвестиції юридичних та фізичних осіб до різних сфер діяльності держави у формі фінансів чи матеріальних засобів, а також шляхом передання прав на майнову та інтелектуальну власність суб'єктам господарювання з метою отримання прибутку.

Інвестиції чужоземні можуть здійснюватися через:

1. пайову участь у підприємстві, створеному разом із вітчизняними юридичними та фізичними особами;

2. створення підприємств, що повністю належить іноземному інвесторові;

3. придбання підприємств, будівель, споруд, акцій, інших цінних паперів;

4. придбання прав користування землею, іншими природними ресур­сами, інших майнових прав.

Інвестиції чужоземні поділяють на прямі та портфельні.

Прямі — це вкладення капіталу, які забезпечують контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Портфельні інвестиції чужоземні — це вкладення капіталу в акції чи закордонні підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери чужоземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій.

Капітальні витрати — це грошові видатки, пов'язанні із вкладенням в основний капітал чи в приріст виробничих запасів. У ринковій економіці до капітальних витрат зараховують:

• капіталовкладення за рахунок коштів державного та місцевого бюд­жетів, державних підприємств і державних спеціальних фондів, що спрямовуються, головним чином, у капіталомісткі та мало­прибуткові галузі виробництва, розвиток економічної та соціальної інфраструктури, інвестиційні субсидії та довготермінові бюджетні кредити приватним корпораціям, місцевим органам влади, націо­налізованим підприємствам і галузям;

• капіталовкладення приватного сектора економіки на розширення виробничого капіталу — у будівлі, споруди, машини, обладнання тощо.