- •Проектне фінансування. (опорний конспект лекцій)
- •Тема 1. Мотивація і сутність проектного фінансування.
- •Сутність проектного фінансування (пф).
- •Схеми проектного фінансування.
- •Проектне фінансування (пф) з паралельним фінансуванням.
- •Пф з послідовним фінансуванням.
- •Приклади пф.
- •Тема 2. Передінвестиційні дослідження
- •Тема 3. Обґрунтування доцільності інвестиційного проекту.
- •Функціональні характеристики деяких програм для розробки і аналізу інвестиційних проектів
- •Формуляр попереднього бізнес-плану інвестиційного проекту Розділ 1. Загальні відомості щодо проекту
- •Розділ 2. Опис інвестиційного проекту
- •Розділ 4. Стан робіт за проектом і можливості (план) виробництва
- •Розділ 6. Характеристика підприємства, яке реалізує проект
- •Розділ 7. Дані про розробників проекту
- •Розділ 8. Наявні матеріали експертних висновків щодо проекту
- •Варіант бізнес-плану інвестиційного проекту
- •II. Підприємство
- •Історія розвитку та теперішній стан, опис поточної діяльності
- •4. Виробничий процес
- •5. Фінансовий план
- •6. Екологічна оцінка
- •IV. Фінансування
- •1. Графік вибірки та погашення кредитних коштів
- •4. Swot (порівняльний) аналіз
- •Розрахункова таблиця для визначення дисконтного періоду окупності
- •Тема 4. Бюджетування капіталу
- •Тема 5 Підрядні тендери та контракти
- •Тема 6. Проектно-кошторисна документація
- •Тема 7. Експертиза та аналіз інвестиційного проекту
- •Можливостей
- •Чіт можна вважати, що в Україні ринкова економіка?
- •Тема 8. Фінансове забезпечення іп
- •Капітальні вкладення
- •Тема 9. Впровадження інвестиційних проектів
- •Висновки до розділу
- •Тема 10. Моніторинг інвестиційного проектування
- •Функції управління проектом
Тема 9. Впровадження інвестиційних проектів
9.1. Організація управління інвестиційно-виробничим комплексом
9.2. Прийняття в експлуатацію та впровадження ІП
Організація управління інвестиційно-виробничим комплексом
Капітальне будівництво (інвестиційно-виробничий комплекс) є найважливішою складовою народного господарства кожної країни. Як частина суспільного виробництва, воно виконує функції відтворення основних фондів у формі будівель, споруд та їх комплексів на новій технічній і технологічній основі, впливаючи таким чином на ріст та інтенсифікацію суспільного виробництва. Капітальне будівництво сприяє комплексному розвиткові економіки країни в цілому, територіальних та економічних районів, галузей, виробничих об'єднань, підприємств, організацій. Освоєння родовищ корисних копалин, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення рівня обороноздатності країни, розвиток міжнародного співробітництва — такий неповний перелік діяльності цього сектора економіки держави. Сталий та цілеспрямований економічний і соціальний розвиток будь-якої країни перебуває у прямій залежності від рівня капітального будівництва.
Проте 14-річна інвестиційна, загальна економічна криза завдала капітальному будівництву непоправних втрат. Потрібно буде оновити всі складові підсистеми (технічну, економічну, організаційну, технологічну, проектну, виробничу, кадрову, наукову та інші) капітального будівництва з тим, щоб відтворити повною мірою власні потреби і вже потім — інших галузей. Інших шляхів оздоровлення народного господарства немає.
За сукупністю організаційних та функціональних ознак капітальне будівництво правильніше було б віднести до «багатогалузевої народногосподарської системи матеріального виробництва», до складу якої безпосередньо входять: галузь «будівництво» з будівельним виробництвом, галузь промисловості будівельних матеріалів і множина підгалузей, підприємств та організацій інших галузей народного господарства, що забезпечують капітальне будівництво інвестиційними ресурсами та послугами всіх видів.
Структура капітального будівництва не статична. Це складна, постійно змінна динамічна система. Множина її елементів постійно перетворюється в основні фонди та у формі готової будівельної продукції переходить зі сфери капітального будівництва у сферу галузей і відомств, замовників. / навпаки, нова множина елементів з інших галузей та систем постійно переходить у сферу капітального будівництва у формі ресурсів, новобудов та організацій. Постійне перетворення та системна міграція цих елементів (готові об'єкти, матеріально-технічні та фінансові ресурси) відбуваються за постійної наявності та відносної сталості інших (об’єкти, що будуються, будівельні, монтажні організації та організації, що забезпечують будівельними знаряддями праці та засобами виробництва, у їх зв'язку та взаємозалежності), які і становлять організаційно-технологічну основу структури капітального будівництва.
Капітальне будівництво — багатогалузева народногосподарська система виробництва, в якій інвестиції перетворюються у фізичний капітал у формі будівель, споруд, комунікацій та їх комплексів. Капітальне будівництво разом із машинобудуванням становить матеріальну основу інвестиційної діяльності суспільства і забезпечує формування й розвиток його виробничого потенціалу та інфраструктури на відповідному науково-технічному рівні. Функціональне призначення капітального будівництва проявляється у перетворенні інвестицій у нові потужності та об'єкти шляхом реконструкції діючих ниробництв, їх розширення, модернізації або створення нових.
Організаційна структура управління будівельно-виробничим комплексом України.
В Україні на 1 січня 2004 року було 59 714 підрядних будівельних організацій, із них державної власності — 1 723, комунальної — 863, приватної — 19 997 і колективної — 36 812.
В Україні науковими розробками в капітальному будівництві займалося більше ніж 20 науково-дослідних інститутів і 10 вищих навчальних закладів.
Основних засобів у будівництві у 2003 році було на суму 24,1 млрд грн із всіх наявних в Україні на суму 990,4 млрд грн, або 2,42% проти 3,3% — у 1990 році.
У 2003 році будівельно-виробничий комплекс засвоїв 51,01 млрд грн інвестицій в основний капітал, що становить 43,5% до 1990 року.
У цьому комплексі в період 2001—2003 рр. було зайнято відповідно 1,046; 1,103; 1,185 млн працюючих із загальної кількості працюючих в Україні відповідно 21,015: 21,379: 21,449 млн, або 5% проти 13% у 1990 році.
Крім цього, у складі політехнічних і деяких галузевих вищих навчальних закладів є 11 будівельних і транспортно-будівельних факультетів. Проектуванням займається розгалужена по областях мережа проектних інститутів та організацій.
Система капітального будівництва — достатньо розгалужена система взаємозв'язків з іншими, що дозволяє забезпечувати процеси проектування, планування капітальних вкладень та власне процесів будівництва (будівельного виробництва) з уведенням в експлуатацію завершених будівництвом проектних потужностей та об'єктів.
Економічний потенціал країни існує як система міжгалузевих комплексів (паливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, лісопромисловий і хіміко-технологічний, будівельно-виробничий, агропромисловий та інші), що охоплюють усі галузі економіки. Найважливішим із них є інвестиційно-виробничий комплекс. До нього належать галузі інвестиційного машинобудування, які виробляють елементи функціонування основних виробничих фондів, галузей матеріального виробництва та невиробничої сфери, група галузей власне будівельно-виробничого комплексу, що є матеріальною основою капітального будівництва.
Функціональне призначення інвестиційно-виробничого комплексу — забезпечення відтворення активної та пасивної частин основних фондів. Це дозволяє розглядати ресурсну єдність інвестиційного комплексу, за якої забезпечується достатньо замкнений обіг матеріальних ресурсів.
Принципову схему моделі інвестиційно-виробничого комплексу (ІВК) наведено на рис. 9.1.
Рис. 9.1. Модель інвестиційно-виробничого комплексу України
За функціонально-галузевою ознакою в інвестиційно-виробничому комплексі можна виділити три блоки:
фондоутворювальні (машинобудування та будівництво);
виробництво будівельних матеріалів та конструкцій (промисловість будівельних матеріалів, металургійна, хімічна та деревообробна промисловість);
інфраструктури! галузі (транспорт, матеріально-технічне постачання, організації та підприємства інституційної і ринкової інфраструктур).
Фондоутворювальні галузі створюють матеріальну основу інвестицій та основних фондів. їх функціонування визначається міжгалузевими зв'язками з блоком будівельних матеріалів та конструкцій.
Суттєвою є ресурсна взаємозалежність. Близько 30,0% продукції чорної металургії використовується в машинобудуванні, 12—14% — у будівництві, 30% становить внутрішньо-металургійний оборот. Разом із промисловістю будівельних матеріалів і конструкцій (близько 5%) сумарне споживання інвестиційно-виробничим комплексом продукції металургійного комплексу 1991 року становило майже 80 відсотків.
До організацій інвестиційно-виробничого комплексу відносять такі:
проектно-архітектурні і архітектурно-проектні організації та інститути;
підрядні будівельні і будівельно-монтажні підприємства та організації;
підприємства промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів;
підприємства металургійної, хімічної, лісової та деревообробної промисловості, що поставляють предмети праці для будівельного виробництва;
підприємства машинобудування, які виготовляють технологічне обладнання, що вимагає монтажу і таке, що не потребує монтажу;
підприємства з ремонту машин та устаткування безпосередньо для будівельно-виробничого комплексу;
науково-дослідні та проектно-конструкторські організації будівельно-виробничого і промислового комплексу;
матеріально-технічне постачання будівельно-виробничого і будівельно-промислового комплексу;
транспортні підприємства, що обслуговують будівельно-виробничий комплекс.
Невід'ємною складовою інвестиційно-виробничого комплексу треба вважати:
фінансових посередників (інвестиційні, комерційні банки, інвестиційні та інші фонди);
органи державного регулювання;
інша виробнича та невиробнича інфраструктура, необхідна для створення і функціонування виробничих потужностей та об'єктів.
Треба усвідомлювати, що готова будівельна продукція (збудовані підприємства, споруди, об'єкти, комплекси) є товаром, але товаром, що має свої специфічні властивості. Цей товар, особливо об'єкти виробничого призначення, не виступає на ринку в пошуках знеособленого покупця, а виробляється на замовлення та за угодою у наперед зазначеному місці. Ця особливість істотно відбивається на ціноутворенні, витратах учасників (будівельно-монтажних та інших організацій) цього процесу і пов'язана з підвищеним ризиком, ураховуючи ще й те, що створення такого товару вимагає тривалого часу (2-3 роки і більше).
У загальних рисах інвестиційно-виробничий комплекс схематично наведено на рис. 9.2.
Рис. 9.2. Загальна схема функціонування виробничо-інвестиційного комплексу
Будівельно-виробничий комплекс можна окреслити таким основним переліком підприємств та організацій.
Будівництво:
проектні та науково-дослідні організації;
підрядні будівельно-монтажні організації;
підприємства з виготовлення бетонних, металевих, дерев'яних, полімерних конструкцій і виробів, інші.
Промисловість будівельних матеріалів:
підприємства цементної промисловості;
підприємства з виготовлення покрівельних та гідроізоляційних матеріалів;
підприємства стінових матеріалів;
підприємства будівельної кераміки;
підприємства з виробництва полімерних матеріалів;
підприємства нерудних будматеріалів;
підприємства теплоізоляційних матеріалів;
підприємства з виробництва конструкцій, матеріалів та виробів на основі цементу;
підприємства з виробництва композиційних матеріалів, кабельно-провідникової продукції, труб металевих, полімерних, з виготовлення сантехнічного, електротехнічного та іншого устаткування;
підприємства з виготовлення фарб, лаків, хімічного захисту й інші.
Група підгалузей машинобудування та металообробки:
виробництво різноманітних кранів для будівництва (баштових, колісних, гусеничних, плавучих, козлових, мостових і т. п.);
виробництво ліфтів;
виробництво будівельно-дорожньої техніки;
виробництво землерийної техніки;
виробництво обладнання для промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів;
виробництво санітарно-технічного та газового обладнання і виробів;
виробництво обладнання для будівництва меліоративних систем;
виробництво обладнання та виробів для шахтного і підземного будівництва (шахт, метрополітенів і т. п.);
виготовлення стальних і легких металевих конструкцій;
виготовлення контейнерних та збірно-розбірних будівель і приміщень.
Інфраструктурні галузі, що обслуговують будівництво:
транспортні підприємства, що обслуговують будівництво;
підприємства для ремонту будівельних та дорожніх машин;
матеріально-технічне постачання будівництва;
інша інфраструктура, що обслуговує будівництво (харчоблоки, установи відпочинку, проживання, медобслуговування, підготовки кадрів та ін.).
Як видно з наведеного, це — багатогалузева система і в багатьох випадках повинна існувати і як міжгалузевий комплекс.
Галузі промисловості, що входять до складу будівельно-виробничого комплексу та тісно пов'язані з будівництвом, можна поділити на дві групи. До першої треба віднести галузі та виробництва, що формують індустріальну базу найбільшої галузі народного господарства — будівництва. Вони є основою розвитку матеріально-технічної бази будівельного виробництва.
Матеріально-технічна база будівельно-виробничого комплексу України має велику кількість підрядних будівельно-монтажних організацій, промислових підприємств, проектних і науково-дослідних організацій, значні виробничі фонди, великий загін висококваліфікованих фахівців, інженерно-технічних спеціалістів і робітників.
У групі підгалузей машинобудування та металообробки чільне місце належить випуску інвентарю, дрібного устаткування, засобів малої механізації, оснастки, що вкрай необхідні будівництву. Продукція цих підгалузей визначає технічний рівень та якість будівельно-монтажних робіт, мобілізаційну та технологічну здатність. Усі ці підгалузі повинні розвиватися з деяким випередженням проти будівельно-монтажних організацій.
Організація інвестиційного проектування в економічно розвинутих країнах
У розвинутих країнах будівельне і технологічне проектування стають найважливішими ланками матеріалізації науково-технічного прогресу. У процесі проектування визначається технічний рівень і економіка виробництва майбутніх підприємств, а також ступінь оптимальності об'ємно-планувальних і конструктивних рішень будинків та споруд різноманітного призначення, рівень їхнього енергоспоживання, ступінь комфортності і побутових зручностей. Посилюється роль сфери проектування в інтенсифікації інвестиційного процесу. Характерною рисою її розвитку став більш тісний зв'язок із наукою, новими технологіями та будівельним виробництвом. Розвиток сфери проектування в розвинутих країнах характеризується високим динамізмом, що можна порівняти з розвитком наукомістких технологій. Так, у США за 1977—1987 рр. темпи росту продукції сфери проектування в 1,5 раза випереджали темпи росту інвестицій і у 2 рази — темпи будівництва.
За оцінками зарубіжних спеціалістів провідних зарубіжних фірм, рівень затрат на весь процес проектування становить 5—10% вартості об'єкта.
До прийняття проектних рішень значення «рівня впливу» проектування на кінцеві результати оцінюється на 100%, а після їх прийняття, перед розробленням попереднього проекту, передпроектний «рівень впливу» знижується до 75%. Після закінчення проектування (розробки попереднього і остаточного проекту) цей вплив практично вичерпується. Після цього в силу вступають економічні механізми наступного етапу інвестиційної фази — процес будівництва, де реалізується 90—95% усіх затрат, а «рівень впливу» на кінцеві результати оцінюється у 25%.
За тими ж оцінками, частка затрат на передпроектні дослідження становить від 25 до 30%, а з урахуванням розроблення попереднього проекту (форпроекту) — від 50 до 60% загальних затрат на проектування. При цьому розробляння попереднього проекту для складних промислових комплексів навіть найкваліфікованішими спеціалістами може тривати 10—12 місяців і більше, а нескладних — 1,5—2 місяці.
Як уже наголошувалось, на кожній стадії і частині проекту робиться оцінка кошторису майбутнього проекту. Точність оцінки кошторису на перед- проектному етапі становить 10—15% остаточного кошторису.
Слід підкреслити, що в ході укладення угоди підряду на будівництво до базисної ціни проекту додається резерв — близько 5% вартості проекту на непередбачені витрати, який ураховує властивий будівництву підвищений економічний ризик.
У країнах з ринковою економікою нагромаджено великий досвід ціноутворення. Визначення вартості інвестиційних проектів здійснюється інвестором або за його дорученням фірмою-проектантом, інжиніринго-консалтинговою фірмою на кожній стадії інвестиційного процесу з використанням широкої інформаційної бази.
Одиничні розцінки подаються в офіційній статистичній звітності і періодично публікуються в довідниках різних консалтингових фірм.
Ці довідники вмішують близько 50 тисяч одиничних розцінок за всіма видами робіт з урахуванням поточних витрат і прибутку безпосереднього виконавця робіт, з урахуванням місцевих коригуючих коефіцієнтів.
Рівень цих цін має реальний, очікуваний у наступному році характер.
Ці збірники також включають близько 3 тисяч укрупнених розцінок у розрахунку за 1 квадратний фут будівель.
Видаються також збірники показників вартості споживчої одиниці будівельної продукції, тобто вартості будівлі в розрахунку на 1 квадратний фут площі.
У США і Канаді не менше ніж один раз на квартал публікуються ставки оплати праці по багатьох будівельних професіях, узгоджені між асоціаціями підприємців і профспілками.
Ціни на будівельні роботи, що оприлюднюються, враховують середню вартість матеріалів і регіональні коефіцієнти, що встановлені для великих міст США, Канади і регіонів, які до них прилягають, тобто для зосередженого будівництва (міської агломерації) радіусом 20 миль.
По розробці інвесторських кошторисів проектувальник закладає середні норми поточних витрат, враховує передбачуваний прибуток. При цьому нормування поточних витрат і прибутку виконується стосовно не прямих витрат, а основної зарплати робітників-будівельників і операторів будівельних машин (у нас такий порядок встановлений для деяких видів монтажних і пусконалагоджувальних робіт).
Крім того, у США розраховується середня вартість 1 люд./год. роботи бригади як інтегральний показник механізованої праці, що також щороку публікується для кількох сотень типового (характерного) складу бригад.
Таким чином, у країнах з розвинутою ринковою економікою для розробки інвесторських кошторисів використовується велика кількість інформації,
що зумовлюється високими вимогами до якості кошторисної документації. Підрядник за умов конкуренції змушений зважати на ціни, що закладені в інвесторському кошторисі, якщо він прагне перемогти в тендері.
Необхідність участі в тендерах і прагнення до одержання замовлень на виконання будівельних робіт змушує підрядників також розробляти кошториси, що пропонують зустрічні ціни, які враховують також уже свої індивідуально складені рівні витрат ресурсів на проведення робіт, індивідуальні норми поточних витрат і нагромаджень, що залежать від розмірів будівельної фірми, її технічної оснащеності, рівня кваліфікації персоналу та інших чинників.
Великі фірми пропонують нижчі ціни від тих, що закладені в інвесторському кошторисі, з метою перемоги в тендері.
Витрати на технологічне обладнання в інвесторських кошторисах враховуються за даними довідників фірм-виробників, що оприлюднюються не рідше ніж один раз на рік. Наприклад, у США інформаційна фірма «Маршал & СВІФТ» щороку публікує ціни на обладнання приблизно по ЗО галузях промисловості, які враховують вартість устаткування, його монтаж і транспортні витрати на доставку.
В інвестиційному циклі постійно зростає роль проектування. Тому сфера проектування в економічно розвинених країнах перетворюється в особливий сектор економіки зі своєю інфраструктурою (консультаційні фірми різноманітного профілю; «інжинірингові», інформаційні центри, фірми з обширними базами даних і т. п.), що акумулюють численні види діяльності — інженерно-конструкторської, будівельної, архітектурної і містобудівельної, економічної, соціологічної, екологічної, організаційно-управлінської та інших.
Основний обсяг проектних робіт у цих країнах виконують спеціалізовані проектні фірми, які за характером їх діяльності можна прокласифіку- вати так:
інженерно-геологічні (проведення всього комплексу пошукових робіт з урахуванням природозбереження);
інженерно-архітектурні і архітектурно-інженерні (проектування будівель і споруд різноманітного призначення, а також інженерних споруд та інженерного устаткування будівель і споруд);
проектні (тільки будівельне і технологічне проектування);
архітектурні (тільки архітектурне і будівельне проектування);
інженерно-консультаційні (надання консультаційних послуг на всіх етапах інвестиційного циклу з усіх технічних, технологічних, економічних питань, методів організації та управління, а також проектування інженерних споруд);
кошторисно-консультаційні, консалтингові (надання консультаційних послуг із широкого спектра економічних проблем в інвестиційному циклі, а також складання кошторисів);
проектно-будівельні (комплексне проектування і будівництво).
Сучасні вимоги науково-технічного прогресу в проектуванні «гнучких» генеральних планів забудови під «гнучкі» технології привели до посилення ролі у сфері проектування комплексних проектно-будівельних фірм, організаційна структура яких охоплює всю інвестиційну фазу, а часто і весь інвестиційний цикл. Такі фірми здійснюють самі або організовують (на підставі субпідрядних угод) будівельне і технологічне проектування, вивчають і використовують світовий досвід, ведуть розробку нових технологічних, будівельних і архітектурних рішень, організовують будівельний процес і його матеріально-технічне забезпечення, виконують функції з управління проектом.
Якщо керівник проекту є представником такої великої комплексної проектно-будівельної фірми, то в замовника відпадає потреба в контрактації на проектування і на будівництво — ці стадії інвестиційного циклу здійснюватимуть різні підрозділи цієї фірми, а етап контрактації буде охоплювати лише укладення угоди на доставку сировини, матеріалів та устаткування, а також на надання різноманітних консультаційних (юридичних, маркетингових і т. п.) послуг.
Головною метою керівника проекту на наступному етапі інвестиційної фази — у процесі будівництва — буде недопущення відхилення витрат і якісних параметрів від передбачених у проекті: забезпечення належного контролю за раціональною організацією і якістю будівельних робіт, щоб виключити можливість додаткових витрат на третій фазі інвестиційного циклу — у процесі експлуатації об'єкта — на доробки і переробки скритих будівельних дефектів.
Уведення в експлуатацію пов'язує інвестиційну фазу з наступною за нею експлуатаційною (виробничою) фазою. Добре планування проекту і ефективне управління ним будуть гарантією нормального функціонування підприємства (будівництво, поставка і монтаж устаткування, набір і навчання обслуговуючого персоналу). Навіть незначна затримка або розрив у плануванні однієї із перелічених стадій негативно впливатиме на процес реалізації проекту, особливо на етап запуску. Щоб цього не було, потрібна ефективна, збалансована організація, що охоплює всі види діяльності з допомогою чітко визначеного календарного планування. Для цього розроблено багато різноманітних проектів і програм (ПЕРТ, СРМ і ін.).
Таким чином, передінвестиційна фаза закладає основу для наступних фаз інвестиційного циклу. Тому на передінвестиційній фазі якість і надійність проекту важливіші, ніж фактор часу. Не треба економити на дорогому за часом процесі підготовки проекту.
У країнах із ринковою економікою існує кілька типів класифікації інвестиційних проектів. Один із них — розбивка проектів на великі, середні і малі. Великі проекти мають стратегічний характер, з принципово новими технічними рішеннями і мають вартість понад 2 млн дол. США. Середні мають вартість від 300,0 тис. до 2 млн дол., малі — менше ніж 300 тис. дол. Джерелом інвестицій для реалізації малих і середніх проектів, як правило, є
амортвідрахування. Великі проекти, за кількістю, становлять до 80% усіх фінансових ресурсів забудовників.
Виходячи з економічної ефективності, інвестиційні проекти поділяють на класи (за диференціацією норм прибутку внутрі кожного класу) згідно із наведеними нижче даними:
-
Мінімальна норма прибутку,%
І. Вимушені капвкладення, що здійснюються з метою підвищення надійності виробництв і техніки безпеки, спрямовані на виконання вимог потреби зовнішнього середовища відповідно до нових законодавчих актів у цій сфері та інших елементів державного регулювання
Вимог до норм прибутку немає
II. Вкладення з метою збереження позицій на ринку (підтримання стабільного рівня виробництва)
6
III. Вкладення в оновлення основних виробничих фондів (підтримання безперервної діяльності)
12
IV. Вкладення з метою економії поточних витрат
15
V. Вкладення з метою збільшення дохідності (розширення діяльності — збільшення виробничої потужності)
20
VI. Ризикові капіталовкладення (нове будівництво, упровадження нових технологій)
25
Ця класифікація є складовою в управлінні інвестиційним процесом корпорації. Важливу роль в її інвестиційній політиці відіграє тимчасовий прибуток, коли залежно від фінансового становища корпорації в різні періоди керівництво встановлює різні норми прибутку, керуючи інвестиційним процесом у часі. З цією метою складають довгострокові плани капвкладення для використання нагромадженого у сприятливих періодах прибутку для компенсації капвкладень із низьким прибутком.
Норма прибутку від інвестицій різних класів може коливатися значною мірою з урахуванням можливості доступу корпорації до вигідних об'єктів протягом різних періодів. Тому встановлюються межі коливання норм прибутку.
Нижня межа — це той мінімальний рівень, нижче від якого норма прибутку не повинна падати незалежно від того, який очікуваний обсяг прибутку від проекту і які фінансові ресурси корпорації. Крім мінімальної норми прибутку, як правило, на достатньо тривалий період (5—10 років) встановлюється стандартна нормативна норма прибутку, що розрахунково влаштовує корпорацію.
Мінімальна норма прибутку, що наведена вище, встановлюється, виходячи із рівня дохідності цінних паперів, ставок на довгостроковий кредит і т. п., так як вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції та інші є альтернативою інвестиційних проектів виробничого призначення.
Треба наголосити, що мінімальна норма прибутку зростає зі збільшенням інвестиційного ризику і може досягти дуже високого рівня — 25% і більше.
Прийняття в експлуатацію та впровадження ІП
Завершальною стадією створення інвестиційного проекту є процедура юридичної його формалізації. Вона проявляється в оформленні державного акта приймання виробничої потужності чи об'єкта в експлуатацію. Таке приймання здійснює комісія із компетентних спеціалістів, що назначаються замовником (власником) інвестиційного проекту. В склад приймальної комісії, крім служб замовника, включаються представники державних органів нагляду та інспекцій (представники пожежного, санітарного, технічного, гірничого та інших державних органів нагляду) відповідно до чинного законодавства країни, на території якої створюється виробнича потужність чи об'єкт. Незалежно від форм власності проекту органи державного нагляду є обов'язковими учасниками приймальної комісії. Залежно від значимості (вартості, складності, об'ємності) для ІП державної форми власності державна приймальна комісія може бути назначена наказом по міністерству, відомству, корпорації тощо. В окремих випадках така комісія може бути визначена урядовою постановою. Після прийняття приймальною комісією ІП і оформлення підписами акта приймання всіма членами комісії такий документ (акт) підлягає затвердженню тим органом, який призначив приймальну комісію. З дати затвердження відповідним органом акта приймання ІП останній вважається прийнятим в експлуатацію. Це одночасно є і дозволом на експлуатацію потужності та випуску проектної продукції.
Але у складі проектної документації ІП повинні бути передбачені заходи з виведення потужності на розрахунковий режим випуску продукції. Цей період розрахунковий. Він може тривати місяць, квартал, рік, залежно від особливостей технології. Від періоду виведення потужності на розрахунковий випуск продукції залежить період окупності проекту, його економічна ефективність.
