4.5. Ефективність наукових досліджень

Наука є найефективнішою сферою капіталовкладень. Досвід світової прак­тики свідчить, що прибуток від капіталовкладень у неї становить 100—200% і є набагато вищим за прибуток будь-яких галузей. За даними зарубіжних економістів, на 1 долар витрат на науку прибуток на рік становить 4—7 доларів і більше. У нашій країні ефективність науки також дуже висока: на І грн витрат на НДР і ДКР прибуток становить 3—8 грн.

Однак щороку наука обходиться суспільству дедалі дорожче. На неї витра­чають величезні суми. Тому перед економікою науки постає проблема сис­тематичного зменшення народногосподарських витрат на дослідження з одночасним підвищенням ефекту від їх упровадження.

Основними видами ефективності наукових досліджень є:

158 Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення

/ економічна ефективність — зростання національного доходу, підви­щення продуктивності праці, якості продукції, зменшення витрат на наукові дослідження;

/ зміцнення обороноздатності країни;

/ соціально-економічна ефективність — ліквідація важкої праці, по­ліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, збереження та очи­щення довкілля;

/ престиж вітчизняної науки.

Таким чином, під економічною ефективністю наукових досліджень у цілому розуміють зменшення витрат суспільної та живої праці на виробництво продукції в тій галузі, де впроваджуються закінчені науково-дослідні робо­ти та дослідно-конструкторські розробки (НДР і ДКР).

Нині кожна гривня, вкладена в науку, НТП та освоєння нововведень (но­вої техніки, нових технологій ) у виробництві, дає вчетверо більший ефект, ніж та сама гривня, вкладена в екстенсивні фактори. Це дуже суттєва обставина, з якої випливає, що й надалі господарська політика України буде спрямована на те, щоб в усіх сферах суспільного виробництва вирі­шувати проблеми подальшого розвитку переважно за рахунок інтенсив­них факторів. Особлива роль надається науці, причому на саму науку поширюється та сама вимога. Ось деякі факти з цього приводу. За останні 40—50 років кількість нових знань збільшилася приблизно в 2—3 рази, водночас обсяг інформації (публікацій, різноманітної документації) зріс у 8—10 разів, а обсяг коштів, витрачених на науку, — більш як у 100 разів. Таке співвідношення свідчить про те, що наукову політику треба змінюва­ти, необхідно кардинально підвищувати ефективність роботи наукових установ, організацій, колективів. Крім того, само собою зростання кіль­кості нових знань не дає приросту ефекту у виробництві. Таким чином, потребує аналізу питання про пропорції між отриманням знань та їхнім використанням у виробництві.

Існує теоретична модель, побудована з міркувань найповнішого викорис­тання нових знань, нових наукових даних. Згідно з цією моделлю, якщо асигнування в галузі фундаментальних досліджень взяти за одиницю, то відповідні показники становитимуть: за прикладними дослідженнями — 4, за розробками — 16, за освоєнням нововведень у виробництві — 250. Ця модель побудована академіком В.М. Глушковим виходячи з того, що все розумне (з нових ідей, відомостей, можливостей), отримане у сфері фун­даментальних досліджень, буде використано. Для цього буде достатньо наявних потужностей прикладних наук. Потім можливості практичного ви­користання будуть реалізовані у вигляді нових технологій, нових конструк-

Розділ 4. Організація та проведення наукових досліджень 159

ц ій тощо тими, хто проектує, веде розробки. І в них, у свою чергу, буде достатньо потужностей, щоб все це прийняти і повністю використати. І нарешті, необхідно мати достатньо капіталовкладень і вільних потужнос­тей, призначених для освоєння нововведень у виробництві, щоб освоїти та реалізувати всі об'єктивно необхідні нововведення.

Якщо сумарні витрати на фундаментальні та прикладні дослідження, а також на дослідно-конструкторські розробки прийняти за одиницю, то співвідно­шення між вкладеннями у виробництво нових знань і вкладеннями в освоєн­ня цих знань народним господарством становитиме 1:12. А в реальному житті в нашій країні таке співвідношення становить 1:7 (у США — 1:11).

Треба відзначити, що в сучасній науці кожен четвертий — керівник. В Укра­їні на 150 тис. наукових працівників припадає 40 тис. керівників (дирек­торів, заступників, завідувачів відділів, лабораторій, кафедр, груп). Ке­рівників у науці більше, ніж фізиків, хіміків, математиків тощо, окремо взятих. Але математиків, фізиків, хіміків та інших фахівців різноманітних галузей готують ВНЗ, і професійний рівень їхніх знань дуже високий. Ке­рівництву ж науковою діяльністю ніхто не навчає, тому вони вчаться самі, причому найбільш непродуктивним способом — на своїх власних помил­ках. А вирішення цього питання також сприяло б підвищенню ефектив­ності наукових досліджень.

Крім того, відомо, що термін між вкладеннями в науку та віддачею від науки в економіку вимірюється в нашій країні 9 роками. Це досить великий термін. А кожен рік його скорочення означає виграш у 5 млрд грн. І надалі цей виграш зростатиме.

Одним із способів підвищення ефективності наукових досліджень є вико­ристання так званих супутніх, або проміжних, результатів, які часом не використовуються або використовуються пізно чи недостатньо повно. На­приклад, космічні програми, крім отриманих великих наукових фундамен­тальних результатів у пізнанні світу, що не знайшли ще практичного вті­лення, вже зараз економічно виправдовуються поліпшенням радіозв'яз­ку, можливістю далеких передач телевізійних програм, підвищенням точ­ності прогнозів погоди.

На ефективність дослідницької праці прямо впливає оперативність науко­вих видань, передусім періодичних. Наприклад, аналіз термінів перебуван­ня статей у редакціях вітчизняних журналів показав, що вони затримують­ся вдвічі довше, ніж в аналогічних зарубіжних виданнях.

Відомо, що темпи зростання інструментальної озброєності сучасної науки повинні приблизно в 2,5—3 рази перевищувати темпи зростання чисель­ності працюючих у цій сфері. У цілому ж по країні цей показник ще недо-

статньо високий, а в деяких наукових організаціях він значно менший за одиницю, що призводить до фактичного зменшення коефіцієнта корисної дії інтелектуальних ресурсів науки.

Сучасні наукові прилади морально зношуються так швидко, що за 4—5 років зазвичай безнадійно застарівають. Тому раціональним вважається придбання меншої кількості приладів, але найсучасніших і найдосконалі­ших. Потім, через 2—3 роки їхньої експлуатації за максимального наванта­ження, їх буде замінено іншими, сучаснішими.

Міністерство промисловості, оновлюючи свою продукцію приблизно кожні 5 і більше років, лише на 10—15% її випускають на рівні світових показни­ків. Серед причин цього явища — розпорошеність і слабкість наукового потенціалу відповідних підприємств, що робить їх непідготовленими до сприйняття нового, а тим більше до розробки його власними силами. То­му в сучасній науці головним питанням залишаються кадри. Із заводської науки вийшла ціла плеяда видатних вчених. Багато заводських дослідницьких колективів перетворилися на провідні наукові школи. Але водночас слід відзначити, що в цілому індустріальний сектор науки ще дуже слабо забез­печений висококваліфікованими кадрами дослідників. На кожну сотню цен­тральних заводських лабораторій припадає лише один кандидат наук. Біль­шість заводських наукових підрозділів, що виконують такий самий обсяг робіт, як НДІ, мають у кілька разів меншу кількість докторів і кандидатів наук. Тому особливої ваги набуває проблема цільової підготовки кадрів для індустріального сектора науки.

Звісно, про ефективність будь-яких досліджень можна говорити тільки після їх завершення та впровадження, тобто тоді, коли вони починають давати віддачу для народного господарства. Великого значення набу­ває чинник часу. Тому тривалість розробки прикладних тем мірою мож­ливості повинна бути меншою. Кращим є такий варіант, коли тривалість їхньої розробки не перевищує трьох років. Для більшості прикладних досліджень ймовірність отримання ефекту в народному господарстві сьо­годні перевищує 80%.

Ефективність роботи наукового працівника оцінюють за допомогою різ­них критеріїв: публікаційного, економічного, новизни розробки, циту­вання робіт та ін.

Публікаційний критерій характеризує загальну діяльність — сумарну кіль­кість друкованих праць, загальний обсяг їх у друкованих аркушах, кількість монографій, підручників, навчальних посібників. Але цей критерій не за­вжди об'єктивно характеризує ефективність наукового співробітника. Трапляються випадки, коли за меншої кількості друкованих робіт віддача

значно більша, ніж від великої кількості дрібних робіт. Економічну оцінку роботи окремого наукового працівника застосовують вкрай рідко. Найчас­тіше як економічний критерій використовують показник продуктивності йо­го праці. Критерій новизни НДР — це кількість авторських свідоцтв та па­тентів. Критерій цитування робіт ученого становить кількість посилань на його друковані праці. Це другорядний критерій.

Ефективність роботи науково-дослідної групи або організації оцінюють зовсім інакше. У цьому випадку також існує кілька показників: середньо­річна розробка НДР, кількість упроваджених тем, економічна ефектив­ність від упровадження НДР і ДКР, загальний економічний ефект, кіль­кість отриманих авторських свідоцтв і патентів, кількість проданих ліцен­зій, валютна виручка.

Середньорічну розробку НДР, ДКР визначають за формулою

де С_о — загальна кошторисна вартість НДР і ДКР, тис. грн;

Р — середньоспискова кількість робітників основного та допоміжного персоналу відділу, кафедри, лабораторії, НДІ.

Зазвичай К_п розраховують за рік, оскільки встановити кошторисні витрати НДР за місяць або квартал можна лише орієнтовно. Середньорічна роз­робка НДР і ДКР на одного працівника коливається від 3 до 7 тис. грн.

Критерій упровадження К_в закінчених тем встановлюють наприкінці кален­дарного року простим підсумовуванням закінчених робіт т_в. Власне впро­вадження теми оцінюють ступенем завершення тематичного плану.

Відносний критерій впровадження закінчених тем:

де т — загальна кількість тем, що розробляються. Критерій економічної ефективності ми розглянули раніше.

Економічний ефект від упровадження — основний показник ефективності наукових досліджень — залежить від витрат на впровадження, обсягу впро­вадження, термінів освоєння нової техніки і багатьох інших чинників.

Ефект від упровадження розраховують за весь період, починаючи з почат­ку розробки теми до отримання віддачі. Зазвичай тривалість такого періо­ду прикладних досліджень становить кілька років. Однак наприкінці його можна отримати повний народногосподарський ефект.

Рівень новизни прикладних досліджень і розробок колективу характеризу­ють критерієм К_А, тобто кількістю завершених робіт, за якими отримано авторські свідоцтва та патенти. Цей критерій характеризує абсолютну кіль­кість свідоцтв і патентів. Об'єктивнішим критерієм є, наприклад, кількість свідоцтв і патентів, віднесених до певної кількості працівників певного ко­лективу або до числа тем, які розробляє колектив і які підлягають оформ­ленню свідоцтвами і патентами.

Якщо виконані колективом НДІ розробки продано за кордон, ефективність цих розробок оцінюють відносним показником

Розділ 5

Організація праці в науковій діяльності

де Д — валютний дохід держави, тис. грн;

ІЗ—сумарні витрати на проведення НДР і ДКР, оформлення та продаж ліцензій, виконання ліцензійних міждержавних від­носин та ін.

Що вищі показники К_П, К_в, К_А, К_д, то ефективніше НДР колективу.

Найефективнішим критерієм економічної ефективності наукових досліджень є фактична економія від упровадження.

Таким чином, однією з можливостей підвищення ефективності науки і на­уково-технічного прогресу є вдосконалення соціального, передусім еконо­мічного механізму, що сприяло б швидшому освоєнню наукових результа­тів виробництвом і суспільною практикою в цілому.

Друга можливість підвищення ефективності науки лежить у сфері безпосе­редньої творчої діяльності дослідників і складається з підвищення методо­логічного рівня наукової роботи, висування нових, глибших ідей, освоєння перспективних методів досліджень.

І нарешті, третя можливість перебуває у сфері управління науковим про­цесом в цілому і складається зі створення найсприятливіших умов для плід­ної праці всіх категорій працівників науки і за всім спектром сучасного наукового процесу.

Контрольні запитання і завдання

1. Охарактеризуйте основні види ефективності наукових досліджень.

2. Критерій ефективності роботи окремого наукового працівника.

3. Методи оцінки ефективності роботи науково-дослідної групи або організації.

4. Розкрийте можливі шляхи підвищення ефективності наукових досліджень.