Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кн Наукове досл Пилюшенко.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

2.4. Гіпотези в наукових дослідженнях

Одним із найважливіших структурних елементів науки є гіпотеза. Гіпоте­зою називають систему умовиводів, наукових припущень, за допомогою якої на підставі низки фактів робиться висновок про існування об'єкта, зв'язку або причини явища, причому виведення це не є абсолютно досто­вірним. Потреба в гіпотезі виникає в науці тоді, коли незрозумілий зв'язок між явищами, причина їх, хоча відомо багато обставин, що передують або супроводжують його; коли за деякими характеристиками сучасного треба встановити картину минулого; на підставі минулого і сучасного треба зро­бити висновок про майбутній розвиток явища. Однак висування гіпотези на основі певних фактів — лише перший крок. Сама гіпотеза має ймо­вірнісний характер і потребує перевірки, доведення. Після такої перевірки гіпотеза або стає науковою теорією, або видозмінюється, або відкидаєть­ся зовсім, якщо перевірка дає негативний результат.

Для висування гіпотези необов'язкова повна її відповідність фактичному матеріалу досліджень, але гіпотеза повинна узгоджуватися або бути суміс­ною з усіма фактами, яких вона стосується. Для пояснення одних і тих самих явищ, подій можуть висуватися різні гіпотези. Це зумовлено багато-мірними зв'язками об'єкта з іншими явищами, виявленими в процесі до­слідження. Тому висування кількох гіпотез, зокрема взаємовиключних, не може вважатися хибним. Доки не встановлено, в чому полягає індивіду­альна особливість об'єкта дослідження, наявність різних гіпотез забезпе­чує його всебічне вивчення, без чого неможливо встановити нові законо­мірності і зробити на їхній основі наукові узагальнення. Але для пояснення серії фактів, взаємопов'язаних численними внутрішніми зв'язками, треба висувати якомога менше гіпотез, і їхній логічний зв'язок повинен бути най­тіснішим. З низки суперечливих гіпотез, висунутих для пояснення серії фак­тів, перевага віддається тій, яка однотипно пояснює найбільшу кількість фактів. Звичайно, гіпотези, що суперечать одна одній, не можуть бути іс­тинними всі разом, за винятком того випадку, коли вони пояснюють різні сторони і зв'язки одного й того самого об'єкта.

Не існує й заборони на висування гіпотез, що суперечать навіть сталим на­уковим теоріям і поглядам, бо це було б несумісним із загальним розвитком науки. Крім того, ця вимога взагалі втрачає сенс, якщо дані, якими користу­вався вчений, були неповні або недостовірні. Єдиною логічною вимогою, до­тримання якої дає право на висування гіпотези, є можливість її перевірки.

Перевірка, або доведення, гіпотези, її розвиток передбачають кілька мож­ливостей. Гіпотеза може розвиватися, уточнюватися, доповнюватися но­вими положеннями і залишатися при цьому гіпотезою. Розвиток гіпотези може привести до її відкидання. Якщо в процесі обґрунтування гіпотези

буде виявлено факти і закономірності, що відхиляють основний зміст гіпо­тези, постає питання про заміну її новою, з іншими принципами, так зва­ною робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза в процесі розвитку або знову відкидається, або перетворюється в теорію. Це відбувається в тому разі, коли істинність принципу, покладеного в основу гіпотези, доведено не окре­мими фактами, а сукупністю практичних результатів. Окремі факти тільки підтверджують гіпотезу, роблять її імовірнішою, але не доводять повністю. Вирішальним критерієм перетворення гіпотези на теорію є практика. Це можливо в двох випадках: описана гіпотезою суть явища або стає доступ­ною для прямого спостереження, або положення, що становить основний зміст гіпотези, можна вивести як наслідок із достовірних посилань.

На основі гіпотези в наукових дослідженнях намагаються вивести якнайбіль­шу кількість наслідків. Якщо всі наслідки погоджуються з даними спостере­жень і досліду і жодне з них не суперечить цим даним, гіпотеза вважається ймовірнісною. Але і в цьому разі вона продовжує залишатися тільки поло­женням, істинність якого доведено. Підтверджені практикою наслідки з гіпо­тези підвищують її ймовірнісність, наближують основний зміст гіпотези до об'єктивного знання, сприяють її успішному використанню в практичній ді­яльності людини. Перетворення ж гіпотези на наукову теорію відбувається тоді, коли вона доведена не окремими фактами, а цілою сукупністю прак­тичних результатів. Між гіпотезою і теорією існують відмінності, що випли­вають з практики як критерію істинності. Теорія, на відміну від гіпотези, є достовірним знанням, що, однак, не виключає наявності в ній гіпотетичних елементів, що активізують її подальший розвиток. Практика конкретного пе­ріоду може не давати можливості повністю довести або відкинути всі ідеї, що виникають. Тому гіпотеза повноправно входить до наукової теорії доти, доки подальші наукові дослідження не доведуть або не спростують її.

У процесі розвитку гіпотези М. Білуха виокремлює чотири стадії (рис. 2.4.1).

Накопичення теоретичних і емпіричних знань про об'єкт дослідження в процесі його вивчення, обгрунтування на їхній базі наукових припущень про можливість отримання нових знань про об'єкт характеризують ста­дію висування гіпотези.

На стадії формулювання гіпотези виконують необхідні теоретичні виклад­ки, експертну оцінку, окреслюють методику дослідження гіпотези, вико­нують підбір доказів.

Доведення гіпотези відбувається в процесі її теоретичного досліджен­ня, експериментальної перевірки результатів теоретичного вивчення. На цій стадії гіпотезу, безумовно, уточнюють і видозмінюють залежно від отриманих результатів.

І нарешті, за результатами доведення попередня гіпотеза або приймаєть­ся як достовірна наукова теорія, або відкидається.

Для того щоб гіпотеза могла виконувати свою основну функцію як форма розвитку знань, вона повинна відповідати основним критеріям філософії. Зок­рема, основний зміст гіпотези не повинен суперечити законам, встановле­ним у певній системі знань. Наприклад, жодна з гіпотез у сфері конкретної економіки не повинна суперечити закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил. Однак, як вже згадувалося, цю вимогу не можна абсолютизувати, бо це виключило б можливість розвитку знань. Якщо виникає суперечність між висунутою гіпотезою та попередньо доведеними положеннями певної науки, піддають сумніву передусім правильність гіпоте­зи. Але якщо нові аргументи щораз більше підкріплюють гіпотезу, доводиться перевіряти, наскільки достовірна та теорія, що суперечить висунутій гіпотезі.

Висуваючи гіпотезу, необхідно намагатися за її допомогою пояснити не частину деяких фактів, а всю їх сукупність. Сформульовані положення, що

становлять зміст гіпотези, не повинні бути логічно суперечливими, тобто одне не повинно бути формально-логічним запереченням іншого.

Гіпотеза має бути гранично простою, тобто такою, яка не потребує вве­дення нових гіпотез і припущень. Простота є своєрідним критерієм, який дає можливість вибирати між кількома різними гіпотезами.

Гіпотеза повинна на основі узагальнення вже наявних знань виходити за їхні межі, тобто формулювати нові положення, істинність яких ще не доведено.

Крім того, гіпотеза повинна:

/ бути достовірною (безпосередньо пов'язаною з проблемою, що ви­рішується дослідженням, випливати з її суті);

/ передбачуваною (не тільки пояснювати, а й слугувати основою для вирішення проблеми);

/ мати можливість формалізації (викладення основних положень не тільки логічно, а й за допомогою математичного апарату).

Висування гіпотези, фундаменту майбутніх досліджень, — складний твор­чий процес, у результаті якого окреслюються межі і визначаються основні напрями всієї розробки. Водночас гіпотеза є основою для визначення тієї системи показників, що необхідні для цього дослідження.

Контрольні запитання і завдання

  1. Дайте визначення поняття гіпотези.

  2. Сформулюйте вимоги, яким повинна відповідати гіпотеза, що висувається.

  3. Охарактеризуйте основні стадії існування гіпотези.

  4. Розкрийте процес перетворення гіпотези на наукову теорію.