2 .1. Методи активізації творчого мислення

Будь-яка людина тією чи іншою мірою володіє творчими здібностями до розробки нових прийомів діяльності, оволодіння новими знаннями, фор­мулювання проблем, пізнання невідомого.

Дати визначення процесу творчості намагалися багато вчених. Платон вва­жав творчість божественною здібністю, спорідненою з особливим видом безумства. Християнська традиція вважала творчість найвищим проявом божественного в людині. Кант вбачав у творчості виражену рису генія і протиставив творчу діяльність раціональній. З погляду Канта, раціональна діяльність, наприклад наукова, притаманна в кращому разі таланту, але істинна творчість, доступна великим пророкам, філософам або художни­кам, — риса генія. Величезне значення творчості як конкретній характе­ристиці особистості надавали філософи-екзистенціалісти. Представники психоаналізу, відносячи творчість до сфери несвідомого, перебільшуючи його неповторність і невідтворюваність, по суті, стверджували неможли­вість його пізнання і несумісництво з раціональним пізнанням.

Механізми творчості дотепер вивчено ще недостатньо. Однак зараз мож­на стверджувати, що творчість — це продукт біосоціальної еволюції лю­дини, явище, що стосується передусім конкретного суб'єкта і пов'язане з особливістю психіки людини, закономірностями вищої нервової діяль­ності, розумової праці.

Найчастіше творчість визначають як мислення в його найвищій формі, що виходить за межі свідомого, а також діяльність, що створює дещо нове. Ця діяльність містить постановку або вибір завдання, пошук умов або способу його вирішення і, як результат, — створення нового.

Творчість може відбуватися в будь-якій сфері діяльності людини: науковій, виробничо-технічній, художній, політичній тощо. Зокрема, наукова твор­чість пов'язана з пізнанням навколишнього світу. Науково-технічна (або

просто технічна) творчість має прикладні цілі і спрямована на задоволення практичних потреб людини. Під нею розуміють пошук і вирішення задач у сфері техніки на основі використання досягнень науки.

Тривають дискусії і про джерела творчості: деякі вчені вважають, що вона починається там, де склалася проблемна ситуація, яка вимагає пошуку рішення в умовах невизначеності, дефіциту інформації; інші стверджують, що основоположним механізмом творчості є не логіка, а інтуїція. А люд­ство дотепер дуже мало просунулося в розумінні природи і механізмів інтуїції. Саме тому інтуїція і пов'язана з нею творчість не можуть бути у досить повній і задовільній формі описані системою правил. Однак сучас­на психологія творчості і нейрофізіологія дають змогу впевнено стверджу­вати, що інтуїція складається з низки окремих етапів. До них належать:

/ накопичення і несвідоме розподілення образів і абстракцій у систе­мі пам'яті;

/ неусвідомлюване комбінування і переробка накопичених абстрак­цій, образів і правил для вирішення конкретного завдання;

/ чітке усвідомлення завдання;

/ несподіване для людини знаходження рішення, що задовольняє сформульоване завдання.

Таким чином, інтуїція — це чітке рішення, отримане в результаті тривалого накопичення знань у конкретній сфері і є наслідком тривалої підготовки. Інтуїція приходить як винагорода за працю вченого, і тому складному ме­ханізму творчого мислення притаманні і інтуїція, і логіка.

Специфічний акт творчості — несподіване прозріння (інсайт) — є усвідом­ленням чогось, що спливає з глибин підсвідомості, усвідомлення елементів ситуації в тих зв'язках і відношеннях, які гарантують вирішення завдання.

Творчій особистості властива низка особливих якостей, насамперед вмін­ня зосередити увагу і довго утримувати її на конкретному питанні чи проб­лемі. Пошук рішення завжди продовжується в підсвідомості, в результаті чого можуть бути вирішені найскладніші завдання, тоді як сам процес оп­рацювання інформації не усвідомлюється, розум отримує лише результат. Тому досліднику іноді здається, що на нього сходить прозріння, що вдала думка прийшла невідомо звідки. Можна стверджувати, що це явище трап­ляється щоразу, коли людина відкладає якусь справу, щоб дати думкам визріти і, таким чином, розраховує на роботу своєї підсвідомості.

Творчі здібності можуть бути умовно поділені на три групи, пов'язані від­повідно з особистою мотивацією (інтереси та схильності); темпераментом (емоційністю) і власне розумовими здібностями. Характеристика останніх становит особливий інтерес.

Вміння побачити незвичайне в звичайному і, навпаки, відоме в новому називають здатністю до нового погляду. Така свіжість погляду у пошуках вирішення проблем — якість мислення, що особливо проявляється, ма­буть, у вчених, винахідників, дослідників, художників.

Здатність до згортання інформації, інакше кажучи, до заміни низки понять одним узагальнювальним, згортання ланцюга логічних викладок до однієї ро­зумової операції дуже важлива для людини взагалі, а особливо для того, хто працює з великими масивами інформації (наприклад, керівника, дослідника).

Близька до цієї здатності і цілісність сприйняття, коли людина сприймає дійсність цілком, а не подрібнює її на окремі частини. Вміння розпізнати схожі образи в цілому, незважаючи на їхні індивідуальні риси, — одна з найважливіших якостей творчої особистості.

Під гнучкістю мислення розуміють здатність легко й швидко переходити подумки від одних явищ до інших, далеких за змістом. Саме гнучкість мис­лення формує вміння своєчасно відмовитися від хибних трактовок та уявлень.

Боковим мисленням називають здатність до широкого розподілення ува­ги, мислення "навколо" проблеми.

Не потребують, мабуть, докладної характеристики такі розумові здібності, як швидкість і яскравість мови, готовність пам'яті (зафіксувати, а потім видати своєчасно потрібну інформацію), здатність до перенесення досві­ду, оцінки, передбачення.

Одним з аспектів творчості є її мотиваційна структура. В основі побутово­го винахідництва та удосконалення навиків лежать біологічні потреби. Се­ред соціальних потреб спонукою до творчості може стати потяг до мате­ріальної вигоди, досягнення відомості, набуття високого статусу в суспіль­стві. Ідеальні ж потреби становлять прагнення до пізнання в найширшому значенні і ведуть свій родовід від потреби в інформації, властивої всьому живому як прагнення до нового, раніше невідомого.

Найбільш відомим для творчості видом мислення є уява. Ця здатність по­винна постійно розвиватися, стимулюватися і тренуватися, оскільки саме їй належить провідна роль у створенні нового і розвитку суспільства. Роз­різняють три типи уяви:

/ логічна уява виводить майбутнє із сучасного через логічні пере­творення; / критична уява базується на пошуці недосконалостей і способів їх

подолання;

/ творча уява народжує принципово нові ідеї, що спираються на еле­менти дійсності, але не мають поки що прообразів у реальності.

Протилежністю творчій уяві є психологічна інерція мислення, пов'язана з підсвідомим намаганням діяти у згоді з попереднім досвідом і знаннями, з використанням стандартних методів, впливом авторитетів, страхом пе­ред невдачею, опором критиці, надто високою самокритичністю та іншими внутрішніми бар'єрами. Однак у творчої людини зазвичай таких бар'єрів менше, а з тими, що є, допомагають боротися специфічні якості особис­тості. Творці також зазвичай мають вищий інтелект (який можна визначити за тестами, що оцінюють загальний розумовий розвиток і рівень спеціаль­них знань), вміють зосередитись і довго утримувати увагу на одному пи­танні, готові до ризику в прийнятті рішення, сприятливі не тільки до ново­го, а й до смішного, парадоксального. Для творчої особистості характерні і потяг до самоствердження, захопленість роботою, прагнення у всьому дійти до суті. Але головна риса творця — сміливість розуму і духу.

Отже, нічого містичного або надприродного в творчій діяльності нема, і вона сповна підлягає науковому вивченню, передусім для того, щоб навчитися ке­рувати цим процесом. Оцінюючи в цілому те, що внесли представники різних наук, особливо психології, у вивчення проблеми творчості, не можна не по­мітити, що їхні висновки і рекомендації належать більшою мірою до тих чин­ників творчості, що змінюються важко і повільно, такими, наприклад, як здіб­ності, характер особистості, моральний клімат у колективі тощо. До швидко­змінних та ефективних чинників творчості, до засобів впливу на сам перебіг творчого процесу наука почала наближатися зовсім недавно. Це пояснюється здебільшого тим, що процес творчості, зважаючи на його таємничість, прак­тично недоступний для прямих експериментів. Відтворити в дослідах перебіг цього процесу з достатньою мірою достовірності зазвичай не вдається. Крім того, донедавна не виникало необхідності інтенсифікації творчого пошуку, наукової розробки методів підвищення творчого потенціалу мас і його віддачі. Однак і нині вже існує досить широкий спектр методологічних засобів і прий­омів, які використовують у науковій і технічній творчості.

У цілому більшість ранніх методів активізації творчості мали за мету не замі­нити собою, а лише удосконалити метод "спроб і помилок". Загальною ри­сою ранніх методів було те, що вони не пов'язані ні між собою, ні із законами розвитку об'єкта творчої перебудови. Тому ці методи називають окремими.

Один із характерних окремих методів — метод контрольних питань. У його використанні досліднику пропонують відповісти на конкретні запитан­ня і розглянути варіанти вирішення свого завдання, які ними підказані, або новий напрям, що таким чином розширює зону пошуку. Застосування цьо­го методу зменшує випадковість пошуку і підвищує ймовірність отримання позитивних результатів. Це вже крок уперед порівняно зметодом "спроб і помилок". Але в сучасних умовах метод контрольних запитань можна ви-

користовувати лише на початкових стадіях постановки або вирішення не­складних завдань, в основному технічних. Справа в тому, що будь-яке фор­мулювання контрольного запитання має за мету можливі поодинокі зміни об'єкта. Вирішення ж складних завдань потребує комбінації змін.

Спробу охопити все різноманіття ймовірних рішень завдань, виявити і до­слідити будь-які можливі варіанти, що випливають із закономірностей по­будови (морфології) об'єкта вдосконалення, зробив швейцарський фізик Ф. Цвіккі в 30-х роках, розробляючи метод морфологічного аналізу. У застосуванні цього методу рекомендують дотримуватись такої послідов­ності операцій:

/ точно сформулювати проблему;

/ виявити і скласти перелік основних характеристик (ознак, парамет­рів) об'єкта або процесу дослідження (вдосконалення);

/ зафіксувати всі можливі (альтернативні) варіанти змін кожної харак­теристики або параметра;

/ комбінуючи всі можливі сполучення характеристик, розглянути отри­мані варіанти рішення;

/ проаналізувати найбільш перспективні сполучення, відібрати кращі з них з погляду можливості здійснення та ефективності використання.

Потім рекомендують виконати побудову двомірних таблиць з характерис­тик об'єкта і варіантів їхніх змін або багатомірних матриць, що методично полегшує пошук оптимальних рішень за такого аналізу. Він набагато ефек­тивніший, ніж пошук за допомогою безсистемних спроб. Однак слід врахо­вувати: чим більше виникає варіантів і їхніх сполучень, тим вища ймовір­ність успішного пошуку і водночас тим складніше проаналізувати всю мно­жину можливих рішень.

Розглянемо суть методу морфологічного аналізу на прикладі пошуку опти­мальної форми тари для молока, що відповідає вимогам роздрібної торгів­лі. У цьому випадку двома головними змінними характеристиками є форма та ємність тари. Варіанти форми: сферична, циліндрична, конічна, парале­лепіпед, тетраедр. Варіанти ємності: 0,25 л; 0,5 л; 1 л; 2 л; 3 л. На основі обраних варіантів будується двомірна морфологічна таблиця (матриця), що містить 25 (5 х 5) можливих комбінацій (табл. 2.1.1).

Кожну з цих комбінацій треба розглянути з погляду умов і вимог вироб­ництва, транспортування, торгівлі і покупців, проаналізувати економічну і споживацьку доцільність кожної з комбінацій. Оцінка їх проводиться екс­пертним шляхом. Оптимальний варіант обирають з-поміж тих, що отрима­ли найвищу експертну оцінку.

44 Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення

Т аблиця 2.1.1.

№ пор.	Форма тари/ємність	0,25 л	0,5 л	1 л	2л	3 л
1	Сфера	1 -1	1 -2	1 -3	1 -4	1 -5
2	Циліндр	2—1	2-2	2-3	2-4	2-5
3	Конус	3-1	3-2	3-3	3-4	3-5
4	Паралелепіпед	4 — 1	4-2	4-3	4-4	4-5
5	Тетраедр	5-1	5-2	5-3	5-4	5-5

Як видно з таблиці, варіанти 2 — 2 і 2 — 3 (пляшки), 4 — 3 та 5 — 2 (пакети) були реалізовані на практиці.

Однак ємність і форма — не єдині характеристики тари. Важливим може бути також матеріал для її виготовлення, наприклад скло, папір, метал, плас­тик, полімерна плівка тощо. За необхідності розглянути всі три характерис­тики водночас треба побудувати тримірну матрицю — так званий "морфоло­гічний ящик". У цьому разі він міститиме 150 (5*5*6) альтернативних варіан­тів можливих комбінацій згаданих трьох характеристик тари, що вже усклад­нює процедуру відбору оптимального рішення. А за більшої кількості змінних характеристик доведеться ділити багатомірну матрицю на окремі двомірні та тримірні. У розглянутому прикладі відібрані для можливого використання варіанти комбінацій "форма — ємність" потім можна скомбінувати за допо­могою двомірної матриці за принципом "форма — ємність" — "матеріал".

Найскладнішою частиною класичного морфологічного аналізу Цвіккі є ви­бір оптимального варіанту, оскільки правил відбору тут не існує, все зале­жить від суб'єктивного погляду людини, яка аналізує варіанти. Однак мор­фологічний аналіз — одне з найважливіших початкових досягнень методо­логії творчості. Десятки робіт було присвячено подальшому розвитку і вдос­коналенню цього методу, розробці його модифікацій: систематичне покриття поля пошуку, метод екстремальних ситуацій, зіставлення досконалого з дефектним тощо. Однак дотепер не вдалося уникнути загальної вади цьо­го методу та його вихідних — відсутності практичного та універсального способу оцінювання варіантів сполучень елементів і параметрів, що відби­раються для використання.

Методи контрольних питань і морфологічного аналізу є найбільш поширени­ми методами систематизації пошуку, але, застосовуючи їх, практично не ви­користовують можливості психологічної активізації творчості. Цю ваду деякою мірою виправляє група асоціативних методів, заснованих на властивості мозку встановлювати ті чи інші зв'язки між словами, поняттями, думками, а

потім згадувати, відтворювати такі зв'язки. З-поміж асоціативних методів твор­чості найбільший інтерес становлять далекі асоціації та їхні ланцюжки, що призводять до несподіваних стрибків думки. Свідоме "вмикання" асоціатив­ного мислення досягається створенням відповідних умов і використанням низки правил, які в сукупності і становлять основу найбільш поширених і перевіре­них практикою подібних методів творчості. Одним із них є метод мозкового штурму, або мозкової атаки. Він оснований на такому психологічному ефекті. Якщо взяти групу з 5—8 учасників і кожному з них запропонувати незалежно та індивідуально висловити пропозиції щодо вирішення конкретного завдан­ня, виникне якась кількість оригінальних ідей. Якщо ж запропонувати цій са­мій групі колективно висловити пропозиції щодо вирішення того самого зав­дання, отриманих оригінальних ідей буде набагато більше, ніж у першому випадку, оскільки під час сеансу виникає, так би мовити, ланцюжкова реакція ідей, що призводить до інтелектуального вибуху.

Сучасні методи мозкового штурму мають давню історію, що сягає своїм корінням XVI—XVII ст. У тодішній морській практиці було встановлено поря­док дій на випадок аварії судна або лиха. В такій ситуації капітан судна або старший за званням проводив з усією вцілілою командою корабельну ра­ду, на якій кожен повинен був висловлювати свої пропозиції щодо усунен­ня наявних труднощів. Спочатку висловлювалися юнги та молодші матро­си, потім старші матроси і так аж до капітана. Критикувати ідеї не дозволя­ли. Така процедура стимулювала мислення людей, що призводило до на­родження змістовних і ефективних ідей.

Засновником сучасних методів мозкового штурму вважається морський офіцер США А. Осборн, який під час другої світової війни був капітаном невеликого транспортного судна. Якось, отримавши попередження про на­пад німецьких торпедоносців, він застосував метод старих моряків і зібрав всю команду на палубі. Один з молодших матросів запропонував всій ко­манді стати біля борту, коли торпеда наблизиться, одночасно на неї дмух­нути і "віддути її вбік". Коли судно повернулося на базу, А. Осборн за розробленими під час походу на основі смішної та абсурдної ідеї ескізами виготовив вентилятор, що створював потужний спрямований потік води, і цим вентилятором в одному з рейсів справді відвів торпеду від борту.

Так в А. Осборна народилася думка про створення методу колективного пошуку ідей. Після війни він розробив метод мозкової атаки, суть якого зводиться до такого. Для усунення психологічних перепон процеси гене­рації ідей і їхній критичний аналіз розподіляються у часі і здійснюються різними людьми. Цей розподіл обумовлений тим, що одні люди більше схильні до генерації ідей, а інші — до критичного аналізу. Тому одне зав­дання вирішують послідовно дві групи з 4—12 учасників у кожній. Перша група тільки висуває ідеї впродовж 20—40 хвилин. До цієї групи включають

людей, схильних до фантазування, абстрагування. Будь-яка критика на цьому етапі заборонена, тому можна висловлювати всі ідеї, що спадають на дум­ку, зокрема нереальні, фантастичні, смішні. Ці ідеї — своєрідний каталіза­тор, що стимулює виникнення нових якісних ідей. Важливо тільки, щоб учасники штурму підхоплювали і розвивали ці ідеї. Пропозиції висловлю­ють без доказів і записують у протокол або на плівку, встановлюючи рег­ламент на кожну ідею (зазвичай до двох хвилин).

Друга група — група експертів — по закінченні штурму робить висновок про цінність висунутих ідей. До цієї групи належать люди з аналітичним, критичним складом мислення. У процесі експертизи обмірковують усі ідеї, навіть ті, що видаються несерйозними і нереальними. Процес вирішення завдань спрямовує керівник штурму, який чітко дотримується правил, ви­конуючи свої обов'язки без критики, вказівок.

Існує ціла низка модифікацій методу мозкового штурму — індивідуальний, парний, масовий, "конференція ідей", "кібернетична сесія" тощо.

Запропоновано чимало прийомів і методів, заснованих переважно на ком­бінаціях уже відомих. Наприклад, метод колективного блокнота дає змо­гу поєднувати незалежне висування ідей кожним членом первісного твор­чого колективу (групи) з наступним колективним розвиненням ідеї та оцін­кою рішень. Для цього всім членам групи видають блокнот з описом суті завдання, необхідними додатковими даними, списком літератури. Упро­довж встановленого часу (тижня, місяця) кожен член групи записує у блок­нот свої міркування, ідеї, пропозиції щодо напряму пошуку або конкрет­них рішень. Керівник групи збирає всі блокноти та аналізує зроблені в них записи. Потім узагальнені ним результати розглядає вся група, най­більш цікаві ідеї розвивають, досить часто з використанням одного або кількох методів активізації творчості.

Суть методу каталога, запропонованого Ф. Кунце, полягає в тому, щоб перше ж слово, довільно взяте з книжки, журналу, каталога, якось пов'яза­ти з досліджуваним об'єктом. Наприклад, якщо слово — фреза, а випадко­ве слово — сніг, то виникає словосполучення "снігова фреза". Далі почи­нається асоціативний розвиток цього образу: холодна фреза, крижана фре­за, слизька фреза і под. Такий підхід дає змогу відволікти дослідника від звичних йому поглядів і спрямувати на пошук рішення в новій сфері.

Аналогічний прийом, вдосконалений Ч. Вайтингом, дав так званий метод фокальних об'єктів. У цьому випадку пропонують взяти або вибрати зі словника випадковий об'єкт і виділити в ньому декілька властивостей або рис, якими потім наділяють досліджуваний об'єкт, який опиняється, так би мовити, у фокусі ліній-властивостей випадкового об'єкта. Отримані комбі­нації асоціативно розвивають, що іноді дає вдалі ідеї.

Розвиваючи і комбінуючи різні прийоми, Г. Буш запропонував метод гір­лянд випадковостей і асоціацій. Згідно з цим методом, у вирішенні зав­дання, скажімо, розширення асортименту стільців, які виробляє комбінат меблів, необхідно:

/ визначити синоніми об'єкта (стілець — крісло — табурет — лава...); / скласти ланцюг випадкових слів (електролампа — грати — кишеня —

кільце — квітка...);

/ створити якомога більше комбінацій зі складених ланцюгів (сті­лець з електролампою — ґратчастий стілець — стілець з кишеня­ми — і под., аж до табурета для квітів);

/ скласти ланцюг ознак для кожного випадкового слова (електролам­па: скляна, матова, колбовидна і под.; грати: ковані, камінні, сітчас­ті і под.);

/ по черзі додавати до вдосконалюваного об'єкта ознаки випадкових об'єктів (прозорий стілець з електролампою або ґратчасте колбо-видне крісло і под.); / оцінити і вибрати раціональні варіанти.

Весь комплекс розглянутих прийомів і методів активізації творчості має і переваги, і вади. Однією з переваг треба визнати їхню універсальність — вони можуть застосовуватися і в науці, і в техніці, і в управлінні, бо принци­пи, на яких вони базуються, не пов'язані з внутрішньою сутністю об'єктів перетворення. Загальною вадою методів активізації творчості є порівняно низька їхня ефективність. Навіть найкращі з них — морфологічний аналіз і мозковий штурм — зазвичай лише збільшують кількість ідей, альтернатив­них рішень, але не підвищують якості — рівня і швидкості рішень. Вада в сучасних умовах досить суттєва, що підтверджує необхідність наполегли­вого розвитку методології творчості.

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте поняття творчості, інтуїції, інсайту.

2. Вирізніть основні розумові здібності, притаманні творчій людині, і психологічні бар 'єри.

3. Методи активізації творчості: їхні позитивні та негативні якості.

4. Розкрийте суть методу морфологічного аналізу.

5. Охарактеризуйте асоціативні методи активізації творчості.