5.2. Наукова організація праці в дослідницькій діяльності

Наукова організація науково-дослідного процесу виникла у зв'язку з по­требою координації і взаємозв'язку дослідної роботи великих колективів. Слід зазначити, що прийоми організації, які грунтуються на практично­му досвіді керівника досліджень, не забезпечують оптимальності в умо­вах ринкових відносин.

У спеціальній літературі та практиці нерідко наукова організація праці у науково-дослідних організаціях обмежується розробкою і впровадженням окремих елементів наукової організації праці (НОП) науковців. Такий підхід не сприяє впровадженню технічного прогресу в організацію і методологію науково-дослідного процесу. Якщо раніше науково-дослідний процес був спрямований на виконання дослідних процедур одним виконавцем, то ціл­ком природно, що об'єктом організації в основному були трудові процеси науковця. У наш час до науково-дослідного процесу залучають різних за фахом спеціалістів (економістів, програмістів, математиків, технологів, кон­структорів, маркетологів та ін.), об'єднують зусилля різноманітних неве­личких і досить великих колективів, виконують наукові дослідження за між­народними програмами. Для того щоб організувати працю науковця з най­більшою ефективністю, необхідно поєднувати цей процес з організацією всього науково-дослідного процесу. За цих умов значення НОП в організа­ційно-технологічній підготовці комплексних наукових досліджень і управ­лінні ними неабияк зростає. Дослідження інформації і перетворення її від­повідно до цілей наукового дослідження повинно раціонально поєднувати процеси праці, матеріальні елементи виробництва наукової продукції, тоб­то засоби праці (машини, устаткування, інвентар тощо), предмети праці (первинна фіксована інформація, перетворена в інформаційні сукупності, необхідні для дослідження) та інтелектуальні елементи — алгоритми, про­грами, методики. Для цього система науково-дослідного процесу має бу­ти впорядкована: всі елементи приведені в системний взаємозв'язок, під­порядкований меті і програмі дослідження. Така упорядкованість системи може бути досягнена науковою організацією, що передбачає застосування системи прийомів, розроблених наукою на основі узагальнення передової практики науково-дослідного процесу. Основні принципи наукової органі­зації науково-дослідного процесу наведено на рис. 5.2.1.

Організація науково-дослідного процесу полягає в створенні організацій­них передумов для дослідження та аналітичного опрацювання інформації. Для цього застосувується комплекс елементів організації.

Спеціалізація і кооперування передбачають розподіл праці секторів, груп, окремих виконавців і співвиконавців науково-дослідних процедур. При цьому

дотримують технологічного принципу спеціалізації і кооперування, що грун­тується на створенні дільниць і робочих місць для виконання однорідних за технологічним процесом операцій. Так, окремі підрозділи наукової устано­ви чи окремі дослідники виконують постановку і алгоритмізацію задач до­слідження, інші здійснюють програмування їх вирішення тощо.

Спеціалізація може поглиблюватись до об'єктів дослідження, наприклад, роз­робку і дослідження вибухозахищених електродвигунів потужністю до 1000 кВт виконує інший підрозділ, ніж двигунів потужністю вище за 1000 кВт.

Кооперування здійснюється в науково-дослідному процесі поєднанням зусиль спеціалізованих підрозділів і спрямуванням їх на всебічне дослі­дження об'єкта. Це поєднання передбачається програмою комплексного дослідження.

Пропорційність полягає в дотриманні правильного співвідношення інфор­маційного забезпечення дослідників, що дає всебічне і якісне дослідження об'єктів у терміни, встановлені графіком і програмою робіт. Особливо важ­ливою стає пропорційність в організації науково-дослідного процесу із за­стосуванням обчислювальної та організаційної техніки, периферійних при­строїв підготовки даних, терміналів тощо.

Паралельність у науково-дослідному процесі забезпечує одночасне пара­лельне виконання дослідних процедур, не пов'язаних між собою причиново-наслідковими зв'язками, що неабияк скорочує час виконання дослідження.

Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-дослідного процесу, не припускати дублювання дослідних процедур різними виконавцями.

Безперервність зумовлює потребу організації дослідного процесу в часі і просторі.

Ритмічність науково-дослідного процесу забезпечується рівномірним ви­конанням дослідних процедур, що передбачає правильну організацію ро­боти всіх виконавців.

Організація управління науково-дослідним процесом передбачає взаємне погодження виконання інтелектуальної підготовки дослідного процесу і на­укової організації праці учасників цього процесу. На цьому етапі складають організаційні моделі, які дають змогу графічно представити взаємозв'язок об'єктів дослідження, джерел інформації, методів дослідження та узагаль­нення його результатів; виявити і сформувати конкретні зв'язки, пропорції, структурні взаємини між учасниками науково-дослідного процесу. Для цього можуть використовуватися оперограми, діаграми, гістограми, сітьові гра­фіки тощо. Це дає можливість зробити розрахунок необхідного часу для

виконання окремих процедур і дослідного процесу в цілому та узагальнити їх у класифікаційні схеми.

Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі — це сис­тема заходів, спрямованих на вдосконалення методів і умов інтелектуаль­ної праці, збереження здоров'я працівників на основі новітніх досягнень науки і техніки, що забезпечують найбільшу ефективність за найменших витрат розумової праці.

Основними завданнями НОП є поєднання в єдиному процесі техніки та інтелектуальних можливостей науковців, забезпечення найбільшої ефек­тивності використання трудових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з метою підвищення ефективності їхньої праці. Тому НОП має сприяти створенню таких умов праці, які забезпечували б збереження здоров'я і працездатності людини.

Наукова організація праці як система складається з таких взаємопов'яза­них елементів: організації трудових процесів і робочих місць, забезпечен­ня сприятливих умов праці, організації праці з функціонального обслугову­вання робочих місць, нормування і матеріального стимулювання, розвитку творчих здібностей працівників. Без узагальнення заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання структури і чисельності наукового персона­лу, планування роботи, ритмічного завантаження працівників.

Нормування інтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети та об'єктів нормування, способів роботи та умов праці, класифікацію ви­трат часу та операцій, вибір об'єктів і методу спостереження, проведен­ня спостережень і опрацювання даних, визначення трудомісткості праці окремого фахівця.

Розвиток творчих здібностей передбачає систематичну роботу науковців з вивчення передового досвіду в обраній галузі діяльності, проведення на­уково-практичних семінарів, популяризації праці науковців, обов'язкове під­вищення кваліфікації їх через кожні п'ять років і отримання ліцензії на пра­во виконання науково-дослідних робіт.

Організація обслуговування науково-дослідного процесу містить технічну оснащеність засобами праці, створення умов НОП на робочих місцях, об­слуговування робочих місць, забезпеченість засобами зв'язку для збиран­ня інформації, технічну безпеку, профтехсанітарію науковців тощо.

Організація колективної праці в дослідженнях, що провадяться в науково-дослідних установах, науково-виробничих організаціях, лабораторіях, по­в'язана з упорядкуванням трудових процесів і впровадженням планів НОП. Плани НОП у колективах, зайнятих дослідницькою діяльністю, містять ор­ганізацію трудових процесів і робочих місць; забезпечення сприятливих

умов праці; організацію праці за функціональним обслуговуванням робо­чих місць; нормування і матеріальне стимулювання; розвиток творчих здіб­ностей і суспільної активності працівників.

У колективах, зайнятих науковими дослідженнями, є багато спільного з організацією будь-якої суспільної праці. Водночас існують деякі особли­вості її інтенсифікації, які полягають у нормування праці працівників, зай­нятих дослідницькою діяльністю. Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, зайнятих науковими дослідженнями, показало, що "генерато­ри" наукових ідей в колективах не перевищують 20% і їхня праця поки що не піддається нормуванню. Праця решти працівників, зайнятих дослідниць­кою діяльністю, піддається кількісному вимірюванню, що враховується в плануванні кількості працівників.

Раціональна організація праці в наукових дослідженнях грунтується на її плановості, яка втілюється в програмах, попередніх і робочих планах досліджень, індивідуальних планах і графіках виконання роботи. Скла­дання програми досліджень, попереднього та робочого плану докладно розглянуто раніше.

Індивідуальний план складається кожним виконавцем на ту частину робо­ти, яка визначена йому в робочому плані. В індивідуальному плані відобра­жається взаємозв'язок робіт, що виконуються іншими виконавцями, ви­значаються передбачуваний результат та його реалізація, термін виконан­ня роботи. Цей план затверджує керівник теми або розділу.

Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з ураху­ванням індивідуальних планів конкретних виконавців. У ньому зазначають терміни завершення робіт з кожного етапу, впровадження результатів і осіб, які відповідають за дотримання цих термінів. Його затверджує керів­ник підрозділу, відповідальний за виконання теми або проблеми в цілому.

Індивідуальний план і графік виконання роботи не є частиною організа­ційної стадії наукового дослідження, а тільки заходами організації праці в їх виконанні.

Раціональний трудовий режим дослідника грунтується на поєднанні психо­фізичних функцій людини, розумової праці та трудових навичок у пізна­вальній діяльності.

Прищеплення трудових навичок у проведенні наукових досліджень забез­печує необхідну ефективність роботи дослідника. Відомо, що ефективність будь-якої праці, зокрема розумової, залежить від працездатності, став­лення людини до праці з визначеним ступенем обережності. У розумовій праці ефективність залежить від таких чинників:

/ внутрішніх (інтелектуальних здібностей, особливостей волі, стану

здоров'я, ступеня тренування в цій праці тощо); / зовнішніх (стану зовнішнього середовища, організації робочого місця,

режиму праці і відпочинку);

/ організації праці;

/ розумового навантаження.

Дослідження показали, що впродовж дня працездатність змінюється. Най­більш плідним є так званий ранковий пояс (з 8 до 15 години), причому максимальна працездатність припадає на 10—13 години; потім післяобід­ній (з 16 до 19 години) і вечірній (з 20 до 22 години). Ступінь уваги та ефективності запам'ятовування змінюється в бік зменшення та уповіль­нення наприкінці кожного поясу. Тому дуже важкий для запам'ятовування матеріал необхідно вивчати на початку кожного поясу.

На початковій стадії процесу існує період настроювання, входження в ро­боту. Саме в цей час встановлюються асоціативні зв'язки з раніше викона­ними роботами за темою. Що більшою є звичка до систематичної розумо­вої праці, то коротший період "впрацьовування" і швидше настане найпро­дуктивніший період — "робоча установка".

На продуктивність розумової праці негативно впливають чинники, що від­волікають, розпорошують увагу: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідника сконцентруватися на об'єкті дослідження. Ці чинники треба враховувати в організації праці дослідника. Велике значення має також умовний "рефлекс на час". Тому, приступаючи до роботи, слід яко­мога точніше визначити її мету, обсяг і термін виконання. Для вироблення "рефлексу на час" необхідно систематично працювати, не вичікуючи, коли виникне бажання, з'явиться натхнення.

Досліднику, особливо початківцю, необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягом виконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці робо­чого дня слід аналізувати зроблене за день, які нові наукові знання зроб­лено, з якими теоріями, концепціями, аксіомами, гіпотезами ознайомлено, їхня кількість повинна неухильно переходити в якість знань з досліджува­ної проблеми — наукову новизну виконаної роботи. Таким чином відпра­цьовується дисципліна і самодисципліна праці, що є гарантією виконання робіт у встановлений термін.

Велике значення для продуктивності розумової праці має звичка до місця роботи, робоча обстановка. До поняття робочої обстановки входить робо­че приміщення (кімната, кабінет, лабораторія, бібліотека); робоча зона (письмовий стіл, стілець, шафа, стелаж тощо) і розміщення предметів у

ній, температура і вологість повітря навколишнього середовища, освітлен­ня (природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація).

Для забезпечення стійкої продуктивності розумової праці необхідно чергу­вати її з виробничими паузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це знижує інтерес, призводить до надмірної перевтоми. Можна порадити робити перерви через кожні 1—1,5 години роботи, через 3—4 години роботи відпочинок повинен бути тривалим — 0,5—1 година. Слід пам'ятати, що відпочинок буває пасивним і активним. Для працівників ро­зумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система (мо­зок) і органи чуттів. Мозок відпочиває найкраще, коли немає зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно з вимогами гігієни сну слід лягати і вставати у чітко визначений час; припиняти напружену розумову працю не менш як за 1,5—2 години до сну.

Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне наванта­ження, оскільки вона майже виключає його, тому фізична культура і спорт вкрай необхідні для боротьби з утомою у розумовій праці. Ранкова гімнас­тика, ходіння пішки, прогулянки перед сном, фізкультпаузи впродовж робо­чого дня — все це сприяє високопродуктивній праці наукового працівника.

Кожному працівникові, зайнятому розумовою працею, необхідно організу­вати робоче місце — закріпити за працівником частину виробничої площі, забезпечити згідно з вимогами технологічного процесу обладнанням, ін­струментами, пристосуваннями та іншими засобами праці.

Організація робочого місця тісно пов'язана з формами і методами органі­зованої праці. Цей взаємозв'язок виражений в організації трудового про­цесу, бо, здійснивши раціоналізацію прийомів праці, можна ліквідувати над­мірне фізичне навантаження наукового працівника, досягти скорочення та уповільнення рухів, а також визначити потребу в оснащенні робочого місця пристроями і пристосуваннями, що сприяють економії робочого часу. Пра­вильно організувати робоче місце — це означає забезпечити його згідно із спеціалізацією і технологічним призначенням, а також з урахуванням існу­ючого рівня технічного прогресу — обладнанням, інвентарем і виробничи­ми меблями, засобами зв'язку і оргтехніки; налагодити безперебійне і рит­мічне обслуговування робочого місця іншими службами матеріальним і ін­формаційним забезпеченням; створити сприятливі умови для виконання трудових процесів. Матеріально-технічні засоби повинні бути розміщені в зоні робочого місця згідно із змістом виконуваної роботи і вимогами ра­ціональних трудових прийомів. Забезпечення сприятливих умов праці пе­редбачає створення фізіолого-гігієнічного комфорту для виконання науко­во-дослідних процедур. Дослідники впродовж 7—8 годин на добу працю-

ють, сидячи за столом. Тому дуже важливо, щоб габаритні розміри його відповідали вимогам НОП. Дослідження показують, що висота конторсько­го стола має відповідати висоті ліктів людини у положенні сидячи, висота стільця — висоті колінного суглоба над підлогою, беручи до уваги висоту підборів. Сидіння стільця не повинно бути пласким. Незначне заглиблення створює зручність для робочої пози дослідника. Зручнішими та гігієнічні-шими є стільці з м'якими сидіннями. Спинка стільця має бути широкою і вигнутою за формою спини людини.

На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого зде­більшого спрямований на лівий бік стола, на ньому розміщують ще не виконані документи, а праворуч — виконані. Розташовуючи столи у робо­чому приміщенні дослідників, слід виходити з цілей підвищення продуктив­ності праці за мінімуму витрат енергії. Одночасно беруть до уваги фізіоло-го-гігієнічні фактори: кубатуру, площу, напрям денного світла та штучного освітлення, що падає на стіл.

Освітлення є важливим фактором, що впливає на продуктивність праці дослідника. Добре освітлення дає змогу виконувати роботу, не напружую­чи зір, створює відчуття бадьорості, посилює зорове сприймання. І навпа­ки, за поганого освітлення розвивається стан пригніченості, з'являється роздратованість і знижується увага, що призводить до помилок у виконан­ні науково-дослідних процедур.

Для працівників, зайнятих дослідженням, найсприятливішим є природне освітлення. Фізіологи стверджують, що за природного освітлення продук­тивність праці на 10% вища, ніж за штучного. У робочих приміщеннях освіт­лення може бути бічним, верхнім і комбінованим.

Для забезпечення рівномірного постійного освітлення робочих місць часто використовують штучне освітлення. Як джерела штучного освітлення за­стосовують електричні лампи розжарювання і люмінісцентні. Освітлення має бути достатнім і не миготіти, забезпечувати захист очей від прямого потрапляння світлових променів. Не повинно бути різких переходів від світла до тіні. Досить, якщо стіл 1,5 м завдовжки освітлюється однією настільною лампою потужністю 60 Вт, розташованою над ним на висоті 35 см. На­стільну лампу ставлять зліва і трохи попереду від працюючого, у проти­лежному разі тінь від правої руки погіршує видимість і перешкоджає роботі. Світло має бути м'яким і не осліплювати. Щоб запобігти осліпленню яск­равим світлом, лампу прикривають зеленим або білим матовим абажуром.

У сучасних умовах широко застосовують люмінісцентні лампи, відомі під назвою "лампи денного світла". За цих ламп стомлення очей настає пізні­ше, ніж за звичайних ламп розжарювання, а продуктивність підвищується.

Краща гострота зору буває в разі білого освітлення, гірша — блакитного. Колір освітлення впливає не тільки на зір, а й на загальне самопочуття і працездатність.

Для більшої ефективності і природного, і штучного освітлення приміщення робочої кімнати рекомендують фарбувати у світлі тони. Причому що світлі­ше пофарбування стін, то вища ефективність відбиття світла. Наприклад, коефіцієнт відбиття світла, що падає на поверхню білого кольору, — 0,9, світло-жовтого — 0,75, салатового — 0,7, червоного — 0,29, темно-синього — 0,09, чорного — 0,04.

Температурний режим за інших однакових умов також впливає на продук­тивність праці. За низької температури в людини, яка працює сидячи, німі­ють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг хоча й зменшує витрату внутрішнього тепла, створює незручність і загальмовує рухи, при­скорює втомлення. Підвищена температура також негативно позначається на продуктивності праці — прискорюється дихання, збільшується потовиді­лення, з'являється почуття слабкості і кволості. Оптимальним температур­ним режимом у робочих приміщеннях дослідників є 18—20°С.

У приміщеннях, де роботи виконують на обчислювальних машинах, в об­муровуванні стін і стелі використовують звукопоглинальні матеріали — пер­форовані конструкції, акустичну штукатурку тощо.

Для забезпечення сприятливих умов праці на робочому місці дослідника необхідно, щоб повітря в кімнаті задовольняло вимоги гігієни. Від розмірів приміщення залежить чистота повітря. Незадовільним вважають повітря, яке містить 0,07% вуглекислоти. Для припливу свіжого повітря робоче при­міщення рекомендують провітрювати через кожну годину роботи.

Робоча поза також є важливою передумовою правильної організації праці. Від неї залежить максимальна економія сил науковця. Фізіологи стверджу­ють, що тривале щоденне повторення робочої пози працівника може бути причиною появи різних патологічних змін в організмі людини.

Багаторічні спостереження дають підставу зробити висновок, що неправиль­ний вибір робочої пози призводить до розвитку у науковців кособокості. У переважної більшості їх після багаторічної праці праве плече вище від ліво­го. Під час роботи необхідно стежити за правильним положенням корпуса тіла і ніг. Є певні рекомендації фізіологів щодо робочої пози науковців, якої слід дотримуватися. Робочу позу науковця вважають правильною, якщо ко­ліна в положенні сидячи розміщуються під робочою площиною (столом).

З віком еластичність кришталика ока зменшується і до 40—45 років на­стільки слабне, що виконувати роботи на нормальній відстані від очей (ЗО—

35 см) стає неможливо. Тому за перших ознак вікової далекозорості необ­хідно звертатися до лікаря. Дослідження показують: що раніше науковець почне працювати в окулярах, то краще зберігається зір.

Однак навіть правильний вибір робочої пози не дасть бажаних наслідків, якщо науковці не виконуватимуть під час виробничої паузи фізичних вправ. Експерименти показують, що впродовж робочого дня всі працівники по­винні двічі робити виробничу гімнастику з одночасною вентиляцією примі­щення. З підвищенням продуктивності праці виробнича гімнастика сприяє поліпшенню загального стану організму і підвищує його опірність інфек­ційним захворюванням.

Заходи НОП на робочому місці науковця містять не лише санітарно-гігіє­нічні умови (розмір робочої зони, чистота повітря, освітлення, температу­ра, шум, вібрація), а й харчування, яке не повинно бути надмірним і відпо­відати витратам енергії працівника.

До найважливіших заходів НОП на робочому місці належать також вироб­нича естетика і культура праці.

Контрольні запитання і завдання

1. Наукова організація науково-дослідного процесу та її основні принципи.

2. Поняття НОП у науково-дослідному процесі.

3. Охарактеризуйте основні складники НОП.

4. Що таке плани НОП?

5. Чинники, від яких залежить ефективність розумової праці.