Основні принципи остеосинтезу переломів кісток пластинами ао.
Показання до стабільно-функціонального остеосинтезу пластинами АО:
1. Закриті, відкриті, вогнепальні переломи та псевдосуглоби (діафізу, проксимального та дистального відділів плечової кістки; ліктьового відростка, переломах типу Монтеджі та Голеаци, обох кісток передпліччя, ізольованих переломах ліктьової та променевої кісток; шийки стегнової кістки, черезвиросткових, підвертельних, діафізарних, а також переломах та псевдосуглобах дистального відділу стегнової кістки; проксимального, дистального та діафізарного відділу кісток гомілки; ключиці, кісток тазу, кисті, ступні та хребта).
2. Артродез великих суглобів.
3. Остеотомії.
4. Поєднані травми та численні переломи.
Протипоказання:
1. Виразки гомілки.
2. Гнійна інфекція в зоні перелому і на відстані від неї.
3. Хворих у стані шоку.
4. Хворі на алкоголізм та особи з неповноцінною психікою.
При підготовці до остеосинтезу пластинами та при його виконанні слід керуватися наступним:
1. Вибрати відповідну пластину. Хірурги стараються компенсувати недостатньо стабільний остеосинтез використанням більш міцних пластин, вважаючи, що вони краще фіксують уламки, що є невірно. Відповідно до ураженого сегменту вибирають пластини різної конфігурації та розмірів.
2. Використовувати пластини з урахуванням сил компресії. На внутрішній поверхні стегнової кістки переважають сили компресії, а на її зовнішній – розтягнення. Якщо зафіксувати перелом пластиною ззовні, то сили дистракції будуть нівельовані, а якщо по внутрішній поверхні – сили розтягання будуть сприяти утворенню щілини по зовнішній поверхні стегнової кістки, згину або перелому фіксатора під впливом навантаження.
3. Для механічно міцної фіксації перелому ретельно моделювати пластину по формі кістки.
4. Для рівномірного розподілу компресії по всьому діафізу кістки і стабільної фіксації уламків суворо дотримуватися порядку і техніки введення гвинтів. При ввігнутій поверхні діафізу пластина фактично коротша підлеглої кістки, тому спочатку вводять крайові гвинти, а потім наближаються до центру. Завдяки цьому досягається компресія по кортикальному шару подалі від пластини.
Якщо поверхня діафізу пряма, а пластина ледь вигнута – це означає, що пластина довша підлеглої кістки. У таких випадках пластину спочатку фіксують біля зони перелому, що дозволяє наблизити кістку до пластини та розподілити компресію рівномірно по всьому діаметру кістки. У крайні отвори пластини гвинти зазвичай вводять через один кортикальний шар. Це сприяє більш плавному розподілу компресії між сегментом, на який накладена пластина і кісткою без пластини та попереджає раптове зменшення еластичності кістки.
5. Стабільно-функціональний остеосинтез можливий тільки при використанні відповідних кортикальних та спонгіозних гвинтів.
6. Віддавати перевагу компресійному остеосинтезу, оскільки фіксація перелому з компресією створює абсолютну стійкість до навантажень на згинання, зкручування, розтягнення та створює умови для оптимального первинного кісткового загоєння.
7. Атравматичність хірургічної техніки, зберігання кровообігу м’яких тканин.
Хірург не повинен оперувати, якщо немає в наявності достатнього асортименту імплантантів та інструментів, не володіючи бездоганною технікою операції та не маючи досвіду її виконання.
Рис.17. Розміщення пластин на плечі та передпліччі.
Рис.18. Розміщення пластин на гомілці та стегні