Протизгортальна система крові

Оскільки всі фактори згортання містять­ся в крові, мікротравми судин і тканин трап­ляються досить часто, а руйнування та відмирання клітин крові — це нормальне фізіологічне явище, то цілком зрозуміло, що система згортання крові постійно акти­вується і утворюється деяка кількість фіб­рину. Цей процес урівноважується утво­ренням відповідної кількості плазміну, який розчиняє мікрозгустки фібрину.

Крім того, в організмі існує й активно функціонує протизгортальиа система, яка за нормальних умов добре врівноважена із системою згортання крові (коагуляційною) так, що ймовірність спонтанної коагуляції крові зведена до мінімуму.

У нормі час згортання крові, що визначаєть­ся лабораторію, становить 4-6 хв.

До протизгортальної системи входять:

• ендотеліальні клітини, що вистеляють внутріш­ню поверхню судин. Завдяки особливос­тям її будови та специфічним речовинам, що містяться на ній, тромбоцити відштов­хуються від неї, що протидіє їх адгезії та агрегації, а також активації контактного фактора XII.

• До речовин, які протидіють згортанню крові, можна віднести також гепарин, що синтезується в печінці, легенях, м'язах, базофільних гранулоцитах сполуч­ної тканини (тучних клітинах) і гальмує утворення тромбіну;

• антитромбін III, який інактивує тромбін,

• а також тромбомодулін та фібрин, що зв'язують тромбін.

До протизгортальної системи мож­на віднести також плазмін, який крім фібринолітичної має і протизгортальні власти­вості, зокрема діє на фактори II, V, VIII і XII, знижуючи їх активність і відповідно згортання крові.

Порушення рівноваги між системами згортання крові і протизгортальною при­зводить до погіршення (гіпокоагуляція) або підвищення (гіперкоагуляція) згортан­ня крові.

Обидва відхилення небезпечні для організму:

перше — значними крово­втратами,

а друге — можливістю утворен­ня тромбів і закупорювання кровоносних судин — тромбоемболією.

Групи крові: системи ав0, сdе та ін. Антигенні структури еритроцитів.

Для еритроцитів характерна антигенна специфічність, що визначає групи крові. Групові антигени фіксуються на мембранах еритроцитів. Вони назива­ються аглютиногенами, з якими можуть реагувати специфічні розчинені у плазмі антитіла (аглютиніни).

У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аг­лютиногенів.

На даний час їх виділено близько 400; близько 30 із них зустрічаються досить часто. Однак антигенні властивості більшості аглю­тиногенів виражені слабко і найбільше значення для медицини мають ан­тигенна системи АВО.

Система аво

Люди з групою крові 0 мають антиген Н, а в плазмі є аглютиніни альфа, бета.

Люди з групою крові І мають антиген А, а в плазмі є аглютинін бета.

Люди з групою крові ІІ мають антиген В, а в плазмі є аглютинін альфа,

Люди з групою крові IV мають антигени АВ, а в плазмі аглютининів немає.

В крові людини в нормі не може зустрічатися одноіменний антиген і антитіло. Якщо ж це відбудеться ( наприклад, при неправильному переливанні крові), відбудеться реакція аглютинації( склеювання еритроцитів)

Аглютинація еритроцитів виникає унаслідок реакції "антитіло-антиген-антитіло". Антигени А або В взаємодіють з наявними в плазмі крові іншої людини антитілами, що позначаються відповідно а або в. Це і приз­водить до аглютинації еритроцитів.

Вважають, що аглютиніни мають два активні центри, які зв'язують два сусідні еритроцити. У такому разі А взаємодіє з а, а В - з в. До аглютиногена Н у сироватці крові немає аглю­тиніну.

Лізис еритроцитів відбувається за участі системи комплементу протеолітичних ферментів, що під час цього утворюються. Гемоліз відбу­вається за наявності високого титру антитіл.

При переливанні крові між групами, в яких містяться аглютиногени й аглютиніни, наприклад А (II група) та В (III група), в організмі реципієнта виникає реакція аглю­тинації — склеювання еритроцитів донор­ської крові, що може призвести до загибе­лі хворого. У табл. наведено результати змішування різних груп крові, наявність аглютинації позначено знаком (+).

Хоча табл. свідчить про можливість переливання крові різнойменних груп, нині гематологи користуються правилом пе­реливання тільки однойменних груп крові. Це пов'язано з тим, що в крові 0 (І)- і А (И)-груп виділено антигени (0, Н, А2, АЗ ), які не виявляються звичайними метода­ми визначення груп крові, і це може при­звести до помилки під час установлення групи крові.

Плазма крові немовляти ще не має антитіл а і в. Після народження во­ни поступово з'являються (росте титр) до того фактора, якого немає у йо­го еритроцитах. Вважають, що продукція названих антитіл пов'язана із надходженням у кров дітей якихось речовин з їжею або тих, що продуку­ються кишковою мікрофлорою. Ці речовини можуть надходити з кишок у кров у зв'язку з тим, що травний тракт немовляти здатний усмоктувати неперетравлені білки та інші великі молекули. Титр аглютинінів досягає максимуму у віці 10-14 років і поступово знижується з віком.

У разі переливання великої кількості крові необхідно переливати лише одногрупну кров. Невеликі кількості крові не слід пере­ливати, оскільки в такому разі відбувається імунізація реципієнта антиге­нами донорської крові, а лікувальний ефект є незначним.