Щільність крові

За рахунок розчинених речовин щільність крові є трохи більшою, ніж води.

Щільність плазми складає 1,025-1,034 г/см³,

щільність еритроцитів - близько 1,09 г/ см³,

щільність цільної крові - 1,05-1,06 г/см³.

В'язкість крові

В'язкість крові зумовлена тим, що в судинному руслі вона перебуває у постійному русі. Унаслідок того, що окремі її шари просуваються із різною швидкістю і між ними виникає тертя, у крайніх шарах створюється внутрішнє тертя із стінками судин, що визначається поняттям в'язкість.

Розчин плазми в 1,7-2,2 разу більш в'язкий, ніж вода.

В'язкість цільної крові вища від в'язкості води приблизно в 5 разів.

Таке високе значення цього показника крові зу­мловлене клітинами та білками крові. Основну роль у збільшенні в'язкості крові відіграють еритроцити: збільшення їх кількості в крові підвищує її в'язкість, а зменшення - знижує.

Коли­вання в'язкості крові в організмі відбу­ваються в межах 3-7 одиниць.

Це пов'я­зано зі змінами об'єму води в організмі та кількості еритроцитів. Наприклад, після крововтрати в'язкість крові зменшується внаслідок того, що відновлення об'єму крові за рахунок мобілізації депонованої в орга­нізмі води відбувається значно швидше, ніж відновлення кількості клітин крові. Дегід­ратація (зневоднення) організму, адаптація до умов високогір'я або патологічне збіль­шення кількості еритроцитів у крові (поліцитемія), навпаки, супроводжуються зрос­танням в'язкості крові.

3. Кислотно-основна рівновага крові

Реакція крові (рН) зумовлена співвідношенням у ній водневих і гідро­ксильних іонів. Цей параметр гомеостатичний та жорстко підтримується на постійному рівні:

- рН артеріальної крові 7,42,

- рН венозної - 7,36

за рахунок на­явності в ній кислих продуктів метаболізму. Зазначені величини характерні для плазми крові.

Усередині еритроцитів рН коливається від 7,27 до 7,29.

Сталість рН крові необхідна для забезпечення нормальної функції більшості органів, їх внутрішньоклітинних ензиматичних процесів.

Багато продуктів обміну можуть змінювати рН крові. У нормі ці відхилення незначні, проте збільшу­ються за деяких станів (інтенсивне фізичне навантаження тощо).

Макси­мально можливі межі коливання рН від 7,0 до 7,8, але вони не повинні бу­ти тривалими.

Відхилення реакції крові за межі наведе­ного діапазону на 0,2-0,3 одиниці є небез­печним для життя.

Зміщення рН у кислу сторону називається ацидозом, а в лужну - алкалозом.

Сталість кислотно-основної рівноваги крові залежить від взаємодії кількох механізмів:

• активності процесів обміну речовин,

• буферних власти­востей крові,

• газообміну в легенях,

• роботи органів виділення.

Так, за участі легень здійснюється виділення чи затримка вуглекислоти; нирки виділя­ють кислу або лужну сечу; потові залози можуть виділяти деякі недоокислені продукти обміну (наприклад, молочну кислоту); фосфати можуть виділятися як через нирки, так і через травний тракт; печінка використо­вує молочну кислоту крові для біосинтезу глікогену; серце використовує молочну кислоту як субстрат в окисних реакціях.

рН крові підтри­мується на відносно сталому рівні за до­помогою буферних систем.