Еритрон

Велике значення еритроцитів потребує цілої системи для підтримання їх оптимальної кількості в одиниці об'єму відповідно до їхніх потреб, а точніше - відповідно до інтенсивності метаболізму, потреб кисневого забезпечення організму. Для цього існує система еритрону.

Еритрон - система підтримання оптимальної кількості еритро­цитів в організмі.

До еритрону входять:

• еритроцити циркулюючі й депоновані,

• органи кровотворення і кроворуйнування,

• механізми регуляції.

Підрахунок кількості еритроцитів

проводять еритрогемометрами й електрофотокалориметрами, які за допомогою фотоелемента вимірюють кількість світла, поглинутого і розсіяного при його проходженні через сус­пензію еритроцитів.

Інший спосіб - целоскопи. Вони реєструють зміну опору при проходженні еритроцитів через вузенький капіляр. Електро­магнітний лічильник відраховує їх кількість в об'ємі.

І, нарешті, спосіб за допомогою розрахункової сітки. Найбільш поширена сітка Горяєва.

Принцип полягає в розведенні крові в 200 разів.

Для чого 0,02 мл крові вміщують у 4 мл 5 %-ного цитрату Na+ або 3,5 %-ного NaС1 і надалі крап­лину переносять у сітку. Підрахунок ведуть у п'яти великих квадратах з перерахуванням на 1 л. Відстань між покривним скельцем і камерою (гли­бина камери) дорівнює 0,1 мм.

Гемоглобін

Найбільш важливою функцією еритроцита є транспорт газів (кисню і вуглекислого газу), що зв'язуються з білком гемоглобіном, який знаходиться усередині еритроцита. Розміщення гемоглобіну всередині спеціалізованої клітини є істотним еволюційним надбанням.

Якби гемоглобін знаходився у крові у вільному стані, це призвело б до низки істотних порушень:

по-перше, велика кількість вільного гемоглобіну зумовлює токсичний вплив на різні тканини (нейрони, нирки),

по-друге - у руслі крові гемоглобін швидко окислюється до метгемоглобіну, а в еритроциті є системи, що перешкоджають цьому;

по-третє - такий рівень гемоглобіну, що необхідний для транспорту достатньої кількостіО₂, спричинив би різке підвищення в'язкості крові і

утруднив би роботу серця щодо просування її судинним руслом.

Молекула гемоглобіну складається з однієї білкової частини (глобін) і чотирьох субодиниць (гем). До складу кожного гема входить двовалентне залізо.

У 1 л крові міститься 140-160 г гемоглобіну.

Норма гемоглобіну становить:

• для жінок 120-140 г/л,

• для чоловіків 130-160 г/л,

• для новонароджених 180 – 240 г/л.

Взагалі існує три види гемоглобіну :

• гемоглобін дорослих,

• фетальний гемоглобін,

• примітивний гемоглобін.

Останніх два є тільки у плода і вони більш споріднені з киснем ( краще його захоплюють і більше переносять).

Гемоглобін бере участь у транспорті газів та утворює різні сполуки із ними.

Гемоглобін, що приєднав кисень, перетворюється в оксигемоглобін - сполуку яскраво-червоного кольору. В оксигемоглобіні залізо гема є двовалентним.

Гемоглобін, що віддав ки­сень тканинам, називається відновленим, або дезоксигемоглобіном, він має темніший колір.

У венозній крові частина гемоглобіну приєднує вуглекислий газ і утворює карбгемоглобін.

Всі вищеперераховані сполуки є в нормі.

Іноді в крові утворюються патологічні види сполук гемоглобіну. Наприклад, під час дії сильних окисників, тоді залізо гема може перетворюва-

тися у тривалентне і утворюється міцна сполука з О₃ – метгемоглобін. У нормі метге­моглобін утворюється у незначних кількостях, що контролюється відповідними ензимами еритроцитів.

За наявності у повітрі, що вдихається, чадного газу утворюється сполу­ка із окисом вуглецю - карбоксигемоглобін (НЬСО). Сприйняття гемо­глобіном СО у сотні разів перевищує сприйняття СО2, тому в разі отруєння чадним газом можливість транспорту кисню різко погіршується. Однак за умови вдихання чистого повітря, а ще краще кисню, СО повільно від'єднується і кисневотранспортна функція гемоглобіну відновлюється.

За тривалого зловживання медикаментами (наприклад фенацитином) у крові може утворюватися сульфогемоглобін - похідна сполука ге­моглобіну, яка виникає у разі реакції оксигемоглобіну із сірководнем або сіркою. Поява цієї сполуки у крові називається сульфогемоглобінемією.