Визначення групи крові за системою сде

Хід роботи. На тарілку нанести 1 краплю стандартної антирезусної сироватки, зробити її плоскою (діаметром не менше ніж 2 см). Кров обстежуваного помістити на предметне скло, а куточком другого предметного скла перенести частину крові в краплю сироватки і розмішати. Співвідношення крові і сироватки повинно бути 1:10. Тарілку треба трохи похитувати. Можливі два варіанти реакції.

1. Якщо аглютинація відбудеться, то це означатиме, що в крові є антигени системи СДЕ, тобто кров резус-позитивна.

2. Якщо аглютинації у краплі нема, то після проведеного контролю можна стверджувати, що кров не має антигенів системи СДЕ. Тобто вона резус-негативна.

Поняття про сумісність крові. Фізіологічні основи переливання крові.

Раніше для переливання використовували винятково цільну кров. Пе­реливаючи її незначні кількості, вважали, що необхідно враховувати лише групову належність еритроцитів донора. Дійсно, в разі введення невеликої кількості плазми, яка містить а- або в-аглютиніни, вони розводяться у ве­ликій кількості плазми реципієнта і титр їх стає настільки низьким, що вже не в змозі активно аглютинувати еритроцити реципієнта. Тому стає можли­вим переливання будь-якої крові, а не лише одногрупної. Донорів І групи крові називали універсальними. II і III групи крові рекомендували перели­вати реципієнтам з цією ж групою крові, а також людям з IV групою крові, тому і людей з IV групою крові відносили до універсальних реципієнтів.

Тобто враховували лише групу крові, що переливається, а не реципієнта.

Клінічний ефект переливання крові супроводжується функціональни­ми змінами в організмі реципієнта. Посттрансфузійні прояви виникають унаслідок впливів на ЦНС і вищу психічну діяльність. У момент внутрішньосудинного змішування крові сформовані високомолекулярні білки можуть стати подразниками для рецепторів таламо-гіпоталамічної ділянки, спричинити розвиток гальмівного стану кори великого мозку.Переливання крові не тільки механічно поповнює об'єм крові, але й по­силює компенсаторні механізми, що зумовлюють позитивний баланс між притоком лімфи до кровоносних судин і відтоком її від них.

Звичайно, не можна переливати також еритроцити резус-позитивного донора резус-негативному реципієнту. У такому разі під час першого пере­ливання крові серйозних ускладнень не буде, оскільки до моменту появи антитіл перелиті Rh⁺ еритроцити з крові зникнуть. Але небезпечним буде повторне переливання несумісної крові.

Таким чином, на даний час зас­таріло не тільки уявлення про універсального донора, але і про універсаль­ного реципієнта.

Насправді "універсальний" реципієнт IV групи крові є універсальним донором плазми, тому що в ній немає аглютинінів. Без­сумнівно, найкращим донором може бути тільки сам хворий, і якщо існує можливість заготувати аутокров перед операцією, то це варто зробити. Пе­реливання крові іншої людини, навіть за дотримання усіх зазначених ви­ще правил, обов'язково призведе до додаткової імунізації. Тому перед гемо трансфузією обов`язковим є проведення проби на індивідуальну сумісність.