Джоаккіно Россіні

(1792 - 1868)

Італійський композитор, романтик. Засновник нової композиторської школи, яка виводить оперу 19 століття з кризи і піднімає її на високий професійний рівень. В музиці Дж. Россіні знайшли яскраве відображення характерні риси національного характеру: палкий темперамент, самовіддана героїка, схильність до дотепного жарту, життєрадісність. Сучасників композитора полонили легкість і швидкість розвитку сюжетів опер, краса мелодій, душевність і правдивість образів.

Народився Джоаккіно Россіні у маленькому містечку Пезаро в родині музикантів. Батько – трубач, мати – оперна співачка. Вони рано побачили здібності сина і стали з ним займатися. У маленького хлопчика було гарне сопрано, тому його прийняли в церковний хор. З 12 років Россіні живе з батьками в місті Болонья, де вчиться в ліцеї. За роки навчання юний композитор освоїв гру на віолончелі, оволодів знаннями з поліфонії, композиції, вивчав партитури композиторів – класиків, захоплювався диригуванням. Написав багато вокальної та інструментальної музики, опери.

З 1810 по 1815 роки Россіні працював у маленьких оперних театрах, для яких створював опери, розучував зі співаками партії, був режисером і диригентом постановок. За цей час він набуває слави.

В 1815 році йому запропонували місце композитора в неаполітанському театрі, де Россіні проживе майже 10 років. Це – вершина його творчої діяльності. Саме в неаполітанський період з-під пера композитора з’являються найбільш зрілі твори: «Севільський цирюльник», «Моісей», «Танкред», «Золушка», «Отелло» та ін.

В 1824 році Россіні поселяється в Парижі, де займає місце керівника італійського оперного театру. Несподівано у 37 років композитор майже покидає творчу діяльність. Він зрідка пише романси і релігійну музику. Він ненадовго повертається до Італії, але потім знову приїжджає в Париж. Його дім стає одним з художніх центрів Парижу, де збирались прославлені музиканти, художники, поети.

У 1868 році прах музиканта був перевезений на батьківщину і похований у Флоренції поряд з великими майстрами італійського мистецтва.

Опера «Севільський цирюльник»

З усієї спадщини Россіні «Севільський цирюльник» - найпопулярніша опера. Написана у стилі опери-buffa в 1816 році. Сюжет взятий з першої частини трилогії Бомарше «Божевільний день або Весілля Фігаро». Згідно замовлення композитор написав музику за рекордно короткий термін – три тижні. Жодна опера Россіні не має такого ідеального поєднання змісту і форми, не розгортається так легко і весело. Музика насичена гарними і дохідливими мелодіями.

Сюжет опери багатий на інтриги. Молодий граф Альмавіва, закоханий у красуню Розіну, ніяк не може зустрітися з нею, бо вона знаходиться під неослабним поглядом її опікуна доктора Бартоло. Доктор Бартоло – підстаркуватий чоловік, який прагне шлюбу з Розіною, бо це єдиний шлях оволодіти її багатством, що дісталося їй від батьків. Фігаро, місцевий цирульник (перукар), приходить на допомогу графу. Через переодягання то в мундир офіцера, то рясу монаха, Альмавіва проникає в будинок Бартоло і спілкується з коханою Розіною. Проти молодих плете інтриги також друг Бартоло – Базиліо. Та Фігаро придумує все нові та нові ситуації. І йому вдається обдурити Бартоло та Базиліо та допомогти графу та Розині врешті решт одружитися.

Починається опера увертюрою. Вона прекрасно задає ведучий емоційний тон, настроює на веселий лад. Форма увертюри – сонатне алегро зі вступом. Тема вступу – лірична. Головна та побічна партії блискучі, легкі, життєрадісні.

Каватина Фігаро – основна характеристика цього персонажу (каватина – це невелика арія). Вона побудована на ритмі тарантели в поєднанні із скоромовкою. Створюється образ темпераментної людини, яка знаходиться у стані безперервної діяльності.