Заняття № 6 Вольфганг Амадей Моцарт

(1756 - 1791)

Австрійський композитор, віденський класик. Автор всесвітньо відомих симфоній, сонат, Реквієма, опер та багатьох інших жанрів.

Моцарт народився в Зальцбурзі, в сім’ї музиканта, якій служив в оркестрі архієпископа. Геній маленького Вольфганга став проявлятись в 3 роки, коли під час занять із старшою донькою батько помітив намагання дитини створити логічні послідовності нот. А в 4 роки стався випадок, коли маленькому Моцарту потрапив до рук клапоть нотного паперу і він став малювати там «клякси». Але коли батько з друзями роздивився ті «клякси», то зрозумів, що це запис справжньої музикальної п’єси. З тих пір почалися регулярні заняття з батьком на клавесині та скрипці. Інтенсивність розвитку маленького Моцарта була такою великою, що він дуже швидко досяг професійного рівня і вже в 11-12 років писав музику рівня дорослих композиторів. Але перш за все Моцарт вражав публіку різних міст Австрії та Німеччини, а потім і всієї Західної Європи своєю майстерною грою на клавесині (він з батьком і сестрою гастролював з 6 років). Його називали вундеркіндом (чудо – дитиною – з нім.). Дехто думав, що це якесь шарлатанство батька. Моцарта примушували грати із зав’язаними очима, накривали клавіатуру рушниками, просили повторити негайно зіграний фрагмент тощо. Маленький музикант з честю виконував завдання, а фрагмент повторював краще, ніж його грав автор.

Величезний вплив на Моцарта справило перебування в Парижі, Лондоні та Італії. Там він познайомився з багатьма передовими музикантами, почув безліч нової музики і особливо опер. На цей час він сам вже був автором оперної музики, але побувавши в італійських оперних театрах, зрозумів, що йому ще багато треба над собою працювати.

На італійського слухача Моцарт справив величезне враження. Музична Академія міста Болонья навіть зробили 14-річного юнака почесним академіком. Моцарт проявив в Італії абсолютні музичні здібності. Він з батьком одного разу прослухав месу в одному з костелів. Було відомо, що ця музика належить лише місцевому архієпископу і розповсюджувати її в нотних записах заборонено. Моцарти не знали про це. Вольфгангу музика так сподобалася, що прийшовши додому він записав її напам’ять від початку до кінця. Від покарання музиканта врятував юний вік і те враження, яке він справив своїми неймовірними здібностями.

Основним місцем служби Моцарта був оркестр архієпископа в Зальцбурзі, куди музикант був зобов’язаний повертатись. Це пригнічувало і сковувало, а архієпископ кожен раз намагався принизити юнака. Неминучою стала суперечка, яка закінчилася розривом відносин.

В 1782 році Моцарт поселяється у Відні. Спочатку життя Моцарта складається добре. Він дає успішні концерти, йому замовляють писати музику. В особистому житті композитора стаються зміни. Він жениться на Констанце Вебер, яку покохав всім серцем. У Відні удосконалюється стиль Моцарта. Він пише концерти для фортепіано і скрипки, симфонії, які стануть всесвітньо популярними, опери, в яких зовсім по-новому будує дію. Він робить її безперервною, з цікавим актуальним сюжетом і правдивими образами. Одна за другою з’являються опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта». Остання опера в казковій формі поєднала в собі мудрість філософських поглядів на життя і прості істини добрих людських відносин та віру в торжество краси.

Після прем’єри цієї опери у вересня 1891 року Моцарт захворів і через 3 місяці помер.

До останнього дня він працював над Реквіємом, який так і не завершив. Відчуваючи, що сили покидають його, він попросив свого талановитого учня Зюсмайєра доопрацювати Реквієм, пояснивши, що треба зробити. Зюсмайєр з честю виконав завдання Майстра, не порушивши жодної інтонації.

«Маленька нічна серенада» - маленька симфонія, яка поєднує в собі мелодизм справжньої серенади і риси Concerto Grosso. Перша частина має життєрадісний, піднесений характер. Основна мелодія – пружна, енергійна, заклична. Її змінює лірична, плавна і грайлива, з танцювальними інтонаціями.

«Турецький марш» («Турецьке рондо», «Рондо в турецькому стилі») – третя частина сонати для фортепіано ля мажор. Музика яскрава, енергійна, піднесена. Повтор однієї бравурної частини (рефрен) та наявність двох епізодів дає можливість сказати, що тут форма рондо:

Епізод – R - епізод - R - епізод – R – кода (закінчення)

Симфонія соль мінор. Перша частина. Лірико-драматична музика. Схвильована, напружена Головна партія. Їй контрастує Побічна партія – світла, ніжна, витончена.

Розробка дуже напружена, побудована на інтонаціях Головної партії. В репризі повертаються основні образи.

Реквієм. Заупокійна меса. Трагічний зміст: людина бореться за життя, але смерть перемагає. Це твір про страждання і милосердя, відчай і надію, про вічні істини. Смерть осмислюється і як загальнолюдська трагедія, і як гостре особисте переживання. Реквієм був замовлений Моцарту одним графом на річницю смерті його дружини. Композитор ніби відчував свою близьку смерть і повторював, що пише Реквієм для себе. Кульмінацією твору стала частина «Lacrymosa» («Сльозна») – біль прощання з життям.