Заняття № 11 Жанр балету в творчості о. Глазунова

О. Глазунов увійшов до історії російського та світового театрального мистецтва як продовжувач балетних традицій П. Чайковського та автор 3 балетів. Працюючи у жанрі симфонічної музики, Глазунов надзвичайно тонко відчував виразові можливості танцювально-пластичних рис музичної мови і форми. Танцювальні теми пронизують його симфонії та квартети. Як і П. Чайковський, Глазунов співпрацює у створенні балетних спектаклів з балетмейстером М.Петіпа. Він узагальнює досягнення попередників, зокрема П. Чайковського та привносить характерні риси музики межі XIX-XX ст. Балети Глазунова це одне з яскравих явищ мистецтва. Вони стоять в одному ряду з творами П.Чайковського, І.Стравінського, С.Прокоф’єва.

Досягнення О. Глазунова:

• драматургія кожного твору базується на образному взаємопроникненні різних жанрових сфер;

• виявляє і узагальнює лірико-епічні тенденції, закладені в образних та композиційних структурах «великого балету»;

• у будові твору перевагу віддає сюїтно-циклічним формам;

• продовжує розвивати жанр казкового балету, додаючи сучасні теми мистецтва;

• балети мають єдність стилю.

Балет «Пори року». Прем’єра відбулась 7.02.1900 р. у Ермітажному театрі Петербурга. Балетмейстер М. Петіпа. Будова – одноактний балет-алегорія у 4 картинах.

Основні персонажі: алегоричні образи Зими, Весни, Літа, Осені та їх постійні супутники: Град, Сніг, Зефір, Іній тощо. Життя природи та людей у різні періоди року відтворюють паяци, сатири, фавни, вакханки.

Балет «Випробування Даміса» (або «Баришня-селянка»). Прем’єра 17.01.1900 р. у Ермітажному театрі Петербурга. Сценарист та балетмейстер М.Петіпа. Одноактний балет.

Сюжет твору: Даміс вперше з`являється у домі графині Мосіпди, з дочкою якої він не знайомий, але заручений. Ізабелла, дочка графині та наречена Даміса, хоче перевірити Даміса та переодягається в одяг однієї зі своїх служниць. Даміс витримує всі випробування і як нагороду отримує кохання Ізабелли.

Балет «Раймонда». Прем’єра 7.01.1898 р. Будова – 3 дії (4 картини) з апофіозом. В основу сюжету покладено старовинну лицарську легенду. Балетмейстер М. Петіпа.

Сюжет твору: Напередодні дня народження юна Раймонда закохується у лицаря Жана де Брієна, якого вона побачила на гобелені. Цей портрет свого сина привіз батько Жана, щоб посватати за нього Раймонду. Привітати Раймонду з днем народження приїздить і сарацинський шейх Абдерахман. Під час свята шейх намагається викрасти Раймонду, але несподівано Жан де Брієн з’являється і захищає наречену, та вбиває шейха. Балет закінчується весіллям Раймонди та де Брієна.

Заняття № 12 Розвиток музичної культури Росії на початку хх ст. Творчий доробок с. Рахманінова, о. Скрябіна, м. Метнера

Кінець XIX - початок XX ст. – це цікавий та складний період у громадсько-політичному та мистецькому розвитку Росії. У країні проходять великі історичні зміни. З однієї сторони розвиваються капіталістичні відношення, а з іншої – Росія стає центром революційного руху, починається пора революцій (1905-07 рр., 1917 р.). Різке загострення політичної боротьби знаходить відображення у мистецтві. Але відображення дійсності діячі мистецтва відтворюють по-різному: одні – мають надію у народ, протестують проти експлуатації та гноблення народу, інші – уходять в містику, в «чисте мистецтво», відриваються від дійсності. У мистецьких колах цього часу відсутня єдність поглядів, думок. З’являється багато різних художніх течій, і серед них найбільш яскраво проявляється символізм. Його риси знаходимо у творчих пошуках О.Блока, В.Брюсова, у діяльності творців художнього об`єднання «Світ мистецтва». У народній творчості з’являються частушки, революційні пісні.

В музичному світі працюють представники різних поколінь : старше - М.Римський-Корсаков та М.Балакірєв, середнє – А.Лядов, С.Танєєв, О.Глазунов, молоді композитори – О. Скрябін, С. Рахманінов, М. Метнер, І.Стравінський, Р. Глієр, С. Прокоф’єв, М. М`ясковський.

У музичному мистецтві піднімаються різні теми. Основні жанри – балетна, інструментальна, симфонічна, фортепіанна музика. Виконавці: вокалісти – Ф.Шаляпін, Л. Собінов, І. Єршов, А. Нежданова, Ф. Литвин, піаністи – К. Ігумнов, О.Гольдейвейзер, Л.Ніколаєв, балет – А.Павлова, Т.Карсавіна, В.Ніжинський.

У російській літературі працюють Л. Толстой, Ф. Достоєвський, М. Тургенєв, А.Чехов, М. Горький. У цей час з`являється велика кількість концертних організацій, театрів, які сприяють розвитку російського мистецтва та пропагують його за кордоном. Це діяльність московської оперної антрепризи С.І. Зіміна, хорового колективу п/к О.Архангельського, народного хору п/к М.П’ятницького, московського синодального хору п/к М.Даніліна; відкриття у Петербурзі театру музичної драми (1912 рік) та діяльність петербурзького гуртка «Вечори сучасної музики»; серія історичних концертів п/к композитора С.Василенко та диригентська діяльність О. Зілоті і С. Кусевицького.

Рахманінов Сергій Васильович (1873-1943). Видатний російський композитор, піаніст, диригент. Народився 1.04.1873 р. в с.Онег Новгородської губернії. Музичні здібності проявились досить рано. З 4-х років займається музикою під керівництвом матері. У 1882 році він був прийнятий до Петербурзької консерваторії, але за велику кількість пропусків та двійок його відрахували.

1885-1892 рр. – період навчання у Московській консерваторії (по класу фортепіано у М. Звєрєва, О. Зілоті, по класу композиції у С. Танєєва та А. Аренського). Закінчив консерваторію з великою золотою медаллю; дипломна робота – опера “Алеко”.

I період творчості – до 1900 р. Виконавська та викладацька діяльність; з 1897 р. – диригентська робота. Створено багато фортепіанних мініатюр (прелюдії, музичні моменти); камерно–інструментальні твори, романси, сюїта для 2-х фортепіано, симфонічна фантазія “Утес”; 1 симфонія, 1 фортепіанний концерт. Знайомство з Л. Толстим, А. Чеховим, артистами художнього театру, дружба на довгі роки з Ф. Шаляпіним. 1899 р. – перша закордонна поїздка (Лондон).

Творчі досягнення 1900-1917 років – багато гастролює. У 1907 р. приймає участь у історичних концертах С. Дягілєва у Парижі; у 1909 р. – вперше гастролює у США. Твори: 2,3,4 фортепіанні концерти, 2 симфонія, романси, опери “Франческа за Рімені”, “Скупой рыцарь”, духовні твори, кантати, симфонічні поеми, фортепіанні твори. 24.12.1917 р. композитор виїхав зі сім’єю на гастролі до Швейцарії, але виявилось, що назавжди залишив Батьківщину. За кордоном жив замкнуто, писав мало (лише 8 творів за 25 років!), багато концертував. Коло друзів було обмежено, в родині розмовляли рідною мовою, улюбленим письменником залишався О.С. Пушкін.

Весь час композитор сумував за Росією. “Уехав из России, я потерял желание сочинять. Лишившись родины, я потерял самого себя”. Значну частину своїх гонорарів використовував для підтримки співвітчизників. Відомо, що повністю грошовий збір за концерт у квітні 1922 р. передано у користь голодуючих в Росії, а восени 1941 р. велику суму грошей направлено до фонду допомоги Червоній Армії.

Скрябін Олександр Миколайович (1872-1915 рр.). Російський композитор та піаніст. Його творчість відтворила складність та протиріччя межи сторіч на нового ХХ століття. Творчий доробок композитора складає – 3 симфонії, «Поема екстазу», поема «Прометей» для оркестру, концерт для фортепіано; 10 сонат, поеми, прелюдії, етюди та інші твори для фортепіано.

Композитор народився у Москві. Музичні здібності проявились змалечку. Продовжуючи сімейні традиції, у 10 років поступає на навчання до кадетського корпусу, але слабкість здоров`я дозволила уникнути служби. Приватні заняття музики (М. Звєрєв). 1888-1892 р. – навчання у Московській консерваторії. Наступний період життя та творчості – це шлях композитора – піаніста. Творчі зв’язки з багатьма російськими композиторами, виконавцями, з Бєляєвським гуртком. Багато закордонних гастролей. Наростаючі особисті проблеми (переграна та травмована ліва рука) намагається вирішити за допомогою звертання до різних філософських течій. Твори останніх років відрізняються сміливими пошуками гармонії, оркестрових тембрів, суміжних видів мистецтв.

Композитор помер раптово від загального зараження крові. Поховано у Москві.

“Творчество Скрябина было его временем, выраженным в звуках. Но когда временное, переходящее находит своё выражение в творчестве большого художника, оно приобретает постоянное значение и делается не проходящим” Г. Плеханов.

Метнер Микола Карлович (1880-1951 рр.). Російський композитор, піаніст, педагог. Займає особливе місце в історії російської та світової музичної культури. Жив у складний час, але не підтримував нові течії, існуючі на початку ХХ ст., навпаки – продовжував романтичні тенденції та найкращі традиції російської школи (багато спільного з новаторством І. Стравінського та С. Прокоф’єва).

Музичну освіту отримав у Московській консерваторії (вчиться у С. Танєєва, А. Аренського, В. Сафонова). Професор московської консерваторії у 1909-10 та 1915-21 роках. У 1921 році від’їжджає до Берлину. З 1924 року живе у Франції, а з 1935 р – у Лондоні. У 20-х роках багато гастролює. Поховано у Лондоні.

Основна сфера творчості – камерна музика, в основному фортепіанна. Створено більш ніж 100 творів фортепіано (це і 3 концерти, 14 сонат, 40 казок (10 циклів), фортепіанний квінтет, 3 сонати для скрипки та фортепіано, більш ніж 100 романсів, книжка «Муза и мода».