Заняття № 7 Творчість м.А. Римського-Корсакова (1844 – 1908)

Микола Андрійович Римський – Корсаков - видатний російський композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч, член «Могутньої кучки». У своїй творчості композитор спирався на фольклор, народні традиції, використовував досягнення західноєвропейських майстрів, узагальнював досвід російських композиторів.

Основні жанри творчості – оперна (15 опер) та симфонічна музика.

Основні теми та образи творів – народний побут, історичні картини, психологічні портрети, фантастика, казка, морська тематика, лірика, сатира та комедія, східна тематика. Композитор був великим знавцем оркестру та гармонії. Його твори відзначаються класичною ясністю та чистотою стилю.

Однією із сторін життя було редагування творів померлих товаришів з гурту «Могутня кучка». На протязі 35 років був професором Петербурзької консерваторії, виховавши більш ніж 200 композиторів та музичних діячів (серед них А.Аренський, О.Глазунов, М. Гнєсін, М.Лисенко, А.Лядов, М.Баланчівадзе, Я.Вітол та інші). Підсумком педагогічної діяльності стали підручники «Підручник практичної гармонії», «Підручник по оркестровці», «Літопис мого музичного життя».

Життєвий шлях композитора. Дитинство пройшло у м. Тихвін Новгородської губернії. Родина продовжувала морські традиції. Батьки мали музичні здібності та підтримували ранній прояв музичних здібностей хлопчика (з 6 років займається на фортепіано, в 9 років з’являються перші твори ).

1856 – 1862 роки навчання у Петербурзькому морському кадетському корпусі. Відвідування оперного театру і концертів. Захоплення італійськими операми, сильні враження від опер М.Глінки. Заглиблене вивчення творів Л. ван Бетховена, Ф.Мендельсона, Ф.Шопена, Р.Шумана. Приватні заняття з педагогом-піаністом Ф.Канілле (з 1859року), який підтримував композиторські поривання М.Римського-Корсакова та познайомив його з М.Балакірєвим у 1861році. Знайомство з іншими кучкістами, дружба з В.Стасовим, початок роботи над першою симфонією.

1862 – 1865 роки – навколосвітня учбова подорож на кліпері «Алмаз». Яскраві враження від моря та східних країн. Захоплення літературою (Бєлінський, Герцен, Огарьов, Добролюбов).

60-ті роки XIX ст. – виконання 1-ї симфонії. Успіх. Створення симфонічних творів - 2 симфонія, муз. картина «Садко», Увертюра на російські теми, Фантазія на сербські теми ,сюїта «Антар». Робота над першою оперою «Псковитянка».

70-ті роки XIX ст. – з 1871 року професор Петербурзької консерваторії. У 1873 році – виходить у відставку та назначений інспектором оркестрів морського відомства. Продовжує удосконалювати композиторську техніку (вивчає гармонію, контрапункт, інструментовку). 1874 -1881 рр. – директор та диригент Безкоштовної музичної школи. Дружба та творчі відношення з П.Чайковським. Опера «Майська ніч», 3 симфонія.

80-ті роки XIX ст. – робота над оперою «Снігуронька»; симфонієтами; концертом для фортепіано; «Іспанським капричіо»; сюїтою «Шехеразада»; солоспівами; Концертною фантазією на російські теми для скрипки та оркестру. Робить оркестровку творів М.Мусоргського. Пише статті, естетичні нариси. 1883 -1894 рр. – помічник управляючого Придворною співацькою капелою. З 80-х років очолив Бєляївський гурток. 1886 -1900 рр. – диригент «Російських симфонічних концертів», створених М.Бєляєвим. Поїздки до Парижу та Брюсселю.

90-ті роки XIX ст. – опери «Ніч перед Різдвом», «Садко», «Казка про царя Салтана», «Царева наречена»,одноактні опери – «Моцарт та Сальєрі» та «Бояриня Віра Шелога»; кантата «Світізянка»; солоспіви. Підтримує творчий зв'язок з приватною оперою С. Мамонтова , співаками Ф.Шаляпіним, Н.Забілою-Врубель; живописцями М.Врубелем, В.Васніцовим, С.Поленовим, В.Серовим, Н.Коровіним.

900-ті роки. Підтримав повстання студентів під час революції 1905-1907 років, за що був вигнаний з роботи у консерваторії. На захист його стали О.Глазунов і А.Лядов. 1907 рік – диригує концертами російської музики у Парижі. Останні опери - «Сервілія», «Чахлик Невмирущий», «Пан воєвода», «Сказання про невидимий град Кітєж», «Золотий півник». Пише підручники, «Літопис». Поховано у Петербурзі.

Симфонічна сюїта «Шехеразада». Створена у 1888 році за мотивами арабських казок «Тисяча і одна ніч». Програмний твір. 4 частини. Спочатку кожна з частин мала назву, потім автор їх відмінив.

1 частина – «Море та Синбадів корабль»;

2 частина – «Розповідь Календера-царевича»;

3 частина – «Царевич та царевна»;

4 частина – «Багдадське свято і корабель, який розбивається о прибережні скелі».

Основні образи твору – морська та східна фантастика. Драматургія твору будується на зміні картин пейзажного, жанрового, фантастичного і ліричного характеру. В музичному матеріалі присутні елементи звукозображальності та лейттембровості. Об’єднуючими тематичними арками сюїти є дві теми вступу – грозного володаря Шахріара та чарівної розумниці Шехеразади.

Оперна творчість. Це один з головних жанрів у творчій спадщині композитора. Створено 15 опер, з яких 9 казково-фантастичні за жанром. Головні теми та ідеї опер М.Римського-Корсакова : прославлення різних сил природи, людської мудрості та краси , майстерності та обдарованості; перемога добра над злом, правди над кривдою, любові над зрадою; сатира та комедія. Сюжети оперних спектаклів різні – від історичних до казкових, але і у казці бачив сьогодення (алегорії).

Опера «Снігуронька». Створена у 1880-1881 роках за однойменною п’єсою О.Островського. Авторський підзаголовок – «весняна казка». Жанр – казково-фантастична опера. Лібрето створено композитором. Головні теми твору – славлення природи та Сонця, які дають життя всій землі; славлення мистецтва співу, яке робить чуйною і благородною людську душу (адже саме «людські пісні» притягують Снігуроньку до поселення берендят); возвеличення мудрої та справедливої влади в особі царя Берендея; велич сили кохання, перед яким відступають всі негаразди. Епічна драматургія дає можливість поступово, яскраво з декількома обрядово-ритуальними сценами розкрити основні ідеї опери. Головні герої розділяються на три групи – казкові, реальні персонажі та зв’язка між ними (це пастух Лель, цар Берендей, Снігуронька). Музична характеристика реальних персонажів подана через вокально-хорові сцени; казкові герої отримують характеристику переважно засобами оркестру та гармонії; єдиний персонаж твору, який поданий у розвитку – це образ Снігуроньки. Від холодної, трохи дикуватої дівчинки вона перетворюється у люблячу героїню (лейттембри - флейта і скрипка). Картини природи, побуту, фантастики органічно поєднані в опері.

Будова опери – пролог та 4 дії.

Пролог – знайомство з казковими героями лісу. Народне свято – проводи Масниці.

1 дія – Берендеєва долина влітку. Кохання Мізгіря до Снігуроньки; розпач і страждання Купави.

2 дія – палати царя Берендея. Суд над Мізгірьом.

3 дія – заповідний ліс берендят. Свято сонячного рівнодення . Страждання Снігуроньки.

4 дія – кохання Мізгіря і Снігуроньки. Таїння Снігуроньки. Гімн Сонцю.

Історія створення опери. Композитор взимку читав дітям казку «Снігуронька», але творчого поштовху не відчував. Лише під час літнього відпочинку за містом діти згадали казку, зачаровані природою навкруги їх лісового будиночку. Прем’єра опери відбулась 29 січня 1882 року в Маріїнському театрі в Петербурзі. Це най улюблений твір композитора. «Кончая «Снегурочку», я почувствовал себя созревшим музыкантом и оперным композитором, ставшим окончательно на ноги».

Опера «Садко». Створена у 1895 -1896 роках за мотивами новгородських билин та російських народних казок. Лібрето створено композитором за допомогою В.Стасова. Жанр – опера-билина. Драматургія епічна, в ній переплітаються морська та казкова тематика зі сценами побуту далекої Київської Русі. Сюжет відтворює напівреальні, напівказкові події XI ст. Основні теми-ідеї твору: прославлення Великого Новгорода; прославлення майстерності гри на гуслях (гусляр Садко, як і Орфей у міфології Давньої Греції, очаровує своїх супротивників); славлення природи та великої морської стихії.

Будова опери дещо незвична – 7 картин, які поділяються на дві частини (перша - 1-4 картини, які розповідають про казкове перетворення гусляра Садко у багатого торговця; друга - 5-7 картини, де показані морські пригоди головного героя). Головні герої опери поділяються на дві сфери – реальні люди (Садко, Любава Буслаївна, гуслярі, купці, заморські гості, друзі гусляра) та казково-фантастичні (Волхова, морський цар, золоті рибки, морські чуда). Музична характеристика персонажів також різна. Казкові герої відтворені засобами оркестру та гармонії, реальні – вокально-хоровими засобами. Новаторство твору – билинний речитатив та гама Римського-Корсакова.

«Выделяет моего «Садко» из ряда всех моих опер, а может быть, и не только моих, но и опер вообще – это былинный речитатив. Речитатив этот – не разговорный язык, а как бы былинный сказ или распев».

Постановка опери відбулась 26 грудня 1897 року у Московській приватній опері С.Мамонтова.

Опера «Казка про царя Салтана». Створена у 1899-1900 роках за сюжетом однойменної казки О.Пушкіна. Твір присвячено 100-річному ювілею від дня народження поета. Жанр казково-фантастичної опери. В драматургії твору органічно поєднуються декілька лінії – казкова, лірична та комічна. В опері відроджено традиції народних театрів, де є скомороше дійство, лубочна багатобарвність.

Будова опери -4 дії, де кожна картина відкривається фанфарним звучанням труб – як би зверненням до глядачів.

Пушкінські сюжети у творчості композитора – «Моцарт та Сальєрі», «Казка про царя Салтана»,«Золотий півник».

«Гениальный художник и великий учитель – таковы два лика Н.А.Римскова-Корсакова . Таким вошел он в историю, таким сам делал историю», так писав О.В.Оссовський, професор петербурзької консерваторії.