Заняття № 8

Музична культура Росії останньої третини XIX ст.

Життєвий та творчий шлях п.І. Чайковського (1840 - 1893)

Остання третина ХІХ ст. – це новий період у розвитку російського мистецтва. Одночасно працюють два покоління композиторів – «Могутня кучка» та Чайковський, а також молоді творці - випускники консерваторій (А. Лядою, О. Глазунов, С. Танєєв, А. Аренський, Вас.Калінніков, М. Іпполітов-Іванов, трохи згодом О. Скрябін, С. Рахманінов, М. Метнер).

Історичний фон цього періоду – ріст капіталістичних відношень, поява пролетаріату, загибель царя Олександра ІІ, робітничі страйки, закриття демократичних видань.

Мистецтво, як завжди, відображає дійсність, якою вона є. З’являються нові теми, жанри, тенденції. Теми та образи, розкриті мистецтвом – відтворення трагедійних тем, утвердження радощів життя, філософські міркування, образ людини втілений різноманітно. Відзначається відхід від історико-соціальної тематики, виростає інтерес до різних аспектів людських почуттів, «малих справ» життя. Традиційний жанр «великої опери» притаманний «кучкістам», відходить на другий план, уступаючи місце балету та симфонічним жанрам, кантаті та камерно-інструментальній музиці. Розвивається фольклористика, критика, педагогіка. Це період розвитку виконавського мистецтва. Видатні музиканти того часу – вокалісти Ф.Стравінський, М.Фігнер, скрипаль – Л. Ауер, піаністи – С. Танєєв, О. Зілотті, Ф. Блуменфельд та інші. Відкриваються оперні театри, концертні організації, музичні товариства.

Життєвий шлях композитора.

Петро Ілліч Чайковський – видатний композитор, диригент, педагог, критик, музичний діяч. Народився 7 травня 1840 р. у м. Воткінськ В’ятської губернії (на сьогодні - Удмуртія) у родині гірського інженера. З дитинства проявились музичні здібності майбутнього композитора. 1850-1859 роки навчання у Петербурзькому училищі правознавства. В цей час захоплюється театром, знайомиться з операми М,Глінки, Дж.Россіні, К.М.Вебера; відвідує симфонічні концерти, приватним чином продовжує займатись музикою.

1859-1861 рр. – чиновник Міністерства юстиції; заняття в музичних класах РМТ.

1862-1865 роки навчання в Петербурзькій консерваторії по класу композиції та фортепіано. Учень А. Рубінштейна. Закінчив з срібною медаллю.

Московський період життя і творчості композитора.

З 1866 по 1878 рр. – професор Московської консерваторії. Творчі зв’язки з М.Рубінштейном, В. Одоєвським, О. Островським. Участь в діяльності «Артистичного гуртка». Інтенсивна творча діяльність - перші опери( «Воєвода», «Ундина», «Опричник», «Кузнею Вакула»); 1-4 симфонії, фортепіанні та камерні твори, романси, заказ на балет «Лебединое озеро». Знайомство з П.Садовським та іншими діячами Малого театру. Зустріч з Л.М. Толстим. З 1878 року поїздки по Росії та за кордон. Знайомство з Н.Ф. фон Мекк, яка відіграє велике значення у житті композитора. Поїздки до Каменки та Браїлова (Україна), знайомство та захоплення українським мистецтвом. Творчі зв’язки з композиторами–кучкістами. У 1871-1876 рр. – виступає з музично-критичними статтями. «Я мнил приносить пользу моим согражданам, содействуя их музыкально-эстетическому развитию, направляя их вкус, руководя их мнением, разъясняя им достоинства и недостатки того или другого музыкального явления, подлежащего публичной оценке», - так композитор висловив свій погляд на діяльність музичного рецензента.

80-ті роки XIXcт. – період творчого зліту композитора. Багато часу проводить у роз’їздах по Росії та за кордоном. У ці роки створено – опери «Орлеанська діва», «Мазепа», «Чародійка», п’ята симфонія та програмна симфонія «Манфред», романси, балет «Спляча красуня». З 1887 року регулярно займається диригентською діяльністю (відзначимо: 1888-89 рр. – велике концертне турне по Європі, 1891 р. – по містам США). 1885 р. – диригент Московського відділення РМТ. Живе у с. Майданово біля м. Кліна, а з 1892 р. живе у Кліну (на сьогодні там розташовано Будинок-музей П. Чайковського).

90-ті роки XIXст. – останній період життя і творчості композитора. У цей період пише як найбільш трагічні твори (опера «Пікова дама» і шоста симфонія) так і найбільш життєстверджуючі, яскраво світлі (балет «Лускунчик», опера «Іоланта»). 1892 р. – обрано членом Інституту Франції, 1893 р. – почесний доктор Кембриджського університету (Англія).

Помер 25.10.1893 р. у Петербурзі.

Творче надбання охоплює майже всі музичні жанри: 10 опер, 6 симфоній, симфонія “Манфред”, 3 балети, 4 сюїти для симфонічного оркестру, увертюри – фантазії (серед них «Буря», «Ромео і Джульєтта», «1812 рік», «Гамлет»), кантати, 3 концерти для фортепіано з оркестром, фортепіанне тріо «Пам’яті великого художника» (присвячене М. Рубінштейну), «Італійське капричіо», більше 100 фортепіанних п’єс (серед них «Дитячий альбом», «Пори року»), більше 100 романсів, музика до драматичних спектаклів, духовні твори, підручники та критичні статті («Руководство к пракрическому изучению гармонии»).

Основна тема творчості митця – ствердження права людини на життя, свободу, щастя, справедливість. П.Чайковський -- композитор-лірик, який як ніхто інший відтворив велику гаму людських почуттів; заспівав гімн рідній природі.

Опера «Євгеній Онєгін». 1878 р. Літературна основа – однойменний роман у віршах О. Пушкіна. Композитор визначив оперу як «ліричні сцени», підкреслюючи, що головна ідея твору – розкриття внутрішнього світу героїв. Жанр опери – лірико-психологічна драма. Головні герої – сім`я Ларіних: мати, няня, дочки – Тетяна і Ольга; Володимир Ленський, Євгеній Онєгін, князь Гремін, селяни. Будова опери – 3 дії (7 картин), де кожна з дії присвячена одному з героїв:

1 дія – знайомство Тетяни з Онєгіним, зародження любові у душі Тетяни та розбиття всіх її надії на щастя після розмови з Онєгіним;

2 дія – розлад відносин Ленського та Онєгіна на балу, дуель та загибель молодого поета;

3 дія – повернення Онєгіна з-за кордону, закоханість у Тетяну і розпач всіх його почуттів.

Велике значення у драматургії твору відведено хорам та танцювально-побутовим епізодам. Кожен з героїв має «портретну арію». Танцювальні ритми побутових танців (вальс, мазурка, полонез, екосези) проходять через весь твір, найбільш яскраво отримуючи втілення у 4-й та 6-й картинах.

Вперше опера була поставлена студентами Московської консерваторії у березні 1879 року. Вона зразу завоювала симпатії публіки, і сьогодні це один з репертуарних оперних спектаклів.

Опера «Пікова дама». 1890 р. Літературна основа – однойменна повість О. Пушкіна. Твір захопив композитора. (написана за 44 дня). Прем’єра відбулась у грудні 1890 року в Петербурзі. Це новаторський твір і вершина оперної творчості митця. Жанр – музично-психологічна драма. Через оперу проходять декілька тем, які торкаються всіх поколінь та часів людства:

• тема сильного та пристрасного кохання;

• тема злої, фатальної сили;

• тема соціальна нерівноправність;

• тема азартної гри, захоплення грошима.

Головні герої – Герман, Ліза, Графиня, Томський, князь Єлецький, Поліна. «Музичні портрети» Германа, Лізи, Графині стали вищим досягненням у створенні образно-психологічних характеристик світової оперної драматургії.

Будова опери – оркестровий вступ і 3 дії (7 картин). Драматургія – гостро конфліктна, якій притаманна єдність і взаємне доповнення оркестрової та вокальної партій.

Фортепіанний цикл «Пори року» 1876 р. Цикл присвячений кожному з 12 місяців року. Створений по заказу музичного журналу «Нувеллист». П’єси характерні, кожна крім назви місяця має і підзаголовок, який пояснює зміст музичної картинки (січень – «У камілька»; травень – «Білі ночі», листопад – «На трійці», тощо). Також для кожної п’єси знайдено епіграф з декількох віршованих строк російських поетів О. Пушкіна, А. Майкова, А. Фета та інших. Для найбільш повного розкриття образу номерів циклу композитор звертається і до ритмів побутових танців (наприклад, вальс звучить у «Святках» - це грудень). «Цикл «Времена года» является образцом поэтической звукописи впечатлений от русской природы и быта», - писав академік Б.Асаф’єв.

Тема «Пори року» завжди захоплювала митців. Подібні приклади є у творчості А. Вівальді (інструментальні концерти), Й. Гайдна (ораторія), О.Глазунова (балет). Ці ж образи ми знаходимо і у живописі (цикли Н.Пуссена, К.Лоррена). Фортепіанні твори композитора сприяли розвитку домашнього музикування, що було притаманно для російського мистецтва XIX століття. Разом з тим, фортепіанні твори П.Чайковського безпосередньо підготували розквіт російської фортепіанної музики на початку XX століття у творчості С.Рахманінова, О.Скрябіна, С.Прокоф’єва, М.Метнера.

«Имя П.Чайковского стало эпохой в мировом развитии музыки, ценнейшим русским вкладом в нее, одним из проявлений неистощимой художественной одаренности великого народа и его человечнейшей культуры», - писав академик Б.Асаф’єв.