Заняття № 14. Творчість с.С. Прокоф’єва (1891 - 1953)

Сергій Сергійович Прокоф’єв – видатний композитор ХХ століття, піаніст, диригент, письменник, музичний критик. Народився 23.04.1891 р. в українському селі Сонцовка (сьогодні – с. Красное Донецької обл.). Єдина дитина у сім`ї, вихованню якої родина надавала велике значення (батько – агроном, мати - музикант). Музичні здібності проявились у дитинстві, перші композиторські спроби з’являються у 5-6 річному віці. Велике враження отримав майбутній композитор від поїздки до Москви та Петербургу, де вперше побував у театрі. Для юнацьких років митця притаманно захоплення шахами, ведення щоденників, приватні заняття з М. Глієром.

1904-1914 роки навчання у Петербурзькій консерваторії. Вчиться у Римського-Корсакова, А. Лядова, А. Єсіпової, М. Черепніна. Знайомство та довга дружба з М. М’ясковським. Захоплення сучасними композиторами Західної Європи; активна участь у «Вечорах сучасної музики». Поступове усвідомлення надбання класики. Перші публічні виступи Прокоф’єва-піаніста починаються з 1908 року. З’являються перші творчі досягнення : твори у різних жанрах, але головною залишається фортепіанна творчість. 1914 р. – закінчує консерваторію та отримує премію ім. А. Рубінштейна. Це період пошуку, творчих вагань та досягнень. Поїздка з трупою С. Дягілєва до Лондона. Багато гастролює як піаніст. Творчий доробок даного періоду – 2 фортепіанні та скрипковий концерти, фортепіанні цикли «Сарказми», «Мимолётности», опера «Гравець», «Класична симфонія», «Скіфська сюїта», вокальна казка «Гидке каченя» та інше.

1918-1932 роки – період гастрольних поїздок (Японія, Америка, Європа), під час яких розквітає виконавська та композиторська діяльність митця; працює на кіностудіях Голівуду.

1932 р. – повернення на батьківщину, мешкає у Москві. У 30-х роках створює шедеври театральної та інструментальної музики (балет «Ромео і Джульєтта», ораторія «Олександр Невський», фортепіанний, скрипковий, віолончельний концерти, фортепіанні та камерно-інструментальні твори); пише музику до кінофільмів (творчий союз з С. Ейзенштейном – «Котовський», «Іван Грозний», «Олександр Невський», «Поручик Кіже»), масові пісні.

40-50-і роки. В роки Великої вітчизняної війни знаходиться в евакуації у Нальчику, Тбілісі, Алма-Аті, Пермі. Восени 1943 р. повертається до Москви. У 1945 році в останній раз стає за диригентський пульт. Твори цього періоду: 4-7 симфонії, балети «Попелюшка», «Сказ о каменном цветке», ораторія «На страже мира», опери «Семен Котко», «Дуэнья», «Війна та мир», «Повесть о настоящем человеке», вокальні твори. Багато уваги приділяв дитячій музиці. Це симфонічна казка «Петя та вовк», сюїта «Зимний костер», збірник фортепіанних п’єс «Дитяча музика». «Его детская музыка – не просто дар большого художника детям. Мир детей и юношества, запечатленный в музыкальных образах, - это одна из важнейших граней всего творческого облика Прокофьева, окрасившая своим светлым колоритом далеко не только те сочинения, которые были написаны им специально для детей…», - писав Дм. Кабалєвський. У 1946 році через поганий стан здоров’я переїздить до с. Миколина Гора поблизу Звенігорода, де і проживе останні роки життя. Помер 5.03.1953 р. у Москві.

Творчість С.Прокоф’єва отримала широке визнання в усьому світі. Протягом життя композитор був нагороджений багатьма урядовими та міжнародними нагородами та відзнаками – орден Трудового Червоного Прапора (1943 р.), заслужений діяч РСФСР (1943 р.), заслужений артист РСФСР (1947 р.), лауреат Ленінської (посмертно, за 7-му симфонію) та шести Державних премій. Він був обраний членом Академії «Санта–Чечілія» в Італії, «Умелецкой беседы» в Празі (1946 р.), Шведської королівської академії (1947 р.), нагороджений золотою медаллю Англійського філармонічного товариства (1945 р.).

Творчий доробок композитора великий. Це 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній, 10 інструментальних концертів, 9 фортепіанних сонат, камерні ансамблі, сольні твори для різних інструментів, кантати, пісні, романси, музика до кінофільмів.

С. Прокоф’єв - яскрава та самобутня постать у музиці ХХ століття. Композитор чутко реагує на різноманітні події життя свого народу. Його музика – вольова, могутня, енергійна, життєстверджуюча. «С.С.Прокофьев внес в русскую музыкальную культуру огромный, неоценимый вклад. Гениальный композитор, он развил творческое наследие, оставленное нам великими корифеями русской музыкальной классики – Глинкой, Мусоргским, Чайковским, Бородиным, Римским-Корсаковым и Рахманиновым», - писав Д.Шостакович.

Фортепіанна творчість.

Захоплювався фортепіанною музикою з юних років. Як піаніст отримав визнання оригінального майстра – виконавця. Його твори відзначаються новизною, свіжістю засобів виразності, оригінальністю образно-емоційного змісту, новою трактовкою технічних та колористичних можливостей фортепіано. Відчутний зв’язок з жанрами та формами класиків. Образний світ музики: гумор, гротеск, казка, лірика, афористичність, висока натхненність, збуджено-драматичний план, юнацький запал та енергія.

Звертався до різних жанрів фортепіанної музики – від мініатюри до фортепіанного циклу і концерту.

«Токата» (1912р.). Невелика фортепіанна п’єса, поява якої супроводжувалась «скандалом». Вона розкрила нові можливості піанізму, яскраве сприйняття світу митцем XX століття. Домінуючий засіб виразності твору – ритм.

Кантатно-ораторіальна творчість.

Кантата «Олександр Невський» (1938-1939 р.) – монументальний твір для хору, соло меццо – сопрано та оркестру. В основу кантати покладено музику до однойменного кінофільму С. Ейзенштейна. Текст поета Луговського та самого Прокоф’єва. Цей твір продовжує розвивати російську історію у героїко-епічному напрямку. Відтворено історичні події XIII ст. – боротьба російського народу з лицарями Тевтонського ордену та вирішальна героїчна битва на Чудському озері 5 квітня 1242 року, відома в історії як Льодове побоїще.

Будова кантати – 7 картин. Основний драматичний конфлікт закладено між хрестоносцями (носії смерті, зла) та російським народом (носії мужності, героїзму, любові до Батьківщини). Яскрава характеристика кожної сторони створена за допомогою оркестрових красок та виразної музичної мови.

Оперна творчість.

Написано 8 опер (найбільш популярні «Игрок», «Любовь к трём апельсинам», «Семен Котко», «Обручение в монастыре», «Война и мир», «Повесть о настоящем человеке»). Різнобарвність сюжетів, але у кожному творі є звернення до сучасних тем. Створив свій вокальний стиль, єднаючи речитативні та аріозні моменти.

«Война и мир» – час створення твору (1941-1942 рр.) . Один з головний оперних творів композитора, до якого він звертався та доробляв протягом останніх років життя. Літературна основа – роман Л. Толстого. Будова опери – 13 картин (2 частини – «мир та війна»). Складнощі жанру – гнучке поєднання ліричної драми з історичною та героїко-народною драмою. Більш ніж 60 діючих героїв.

Балетна творчість. З дитинства захоплювався театром. Був знайомий з трупою С. Дягілєва , балетами І. Стравінського. Вивчав історію російського балету. Написано 7 балетів («Сказка про шута, семерых шутов перешутившего» 1915-20рр., «Стальной скок» 1925 р., «Блудный сын» 1929 р., “На Днепре” 1932 р., «Ромео і Джульєтта» 1936 р., «Попелюшка» 1945 р., «Сказ о каменном цветке» 1948-50 рр.). Звертався до цього жанру на протязі всього творчого шляху. Жанр балету найбільш точно відтворює творчу еволюцію композиторської майстерності. Коло тем та образів надзвичайно велике: від біблейського сюжету та образів давньослов`янської Скіфії до подій сучасної Радянської Росії, («Блудный сын» – «Стальной скок»), від народної казки до відомої шекспірівської трагедії («Попелюшка» – «Ромео і Джульєтта»). Еволюційні перетворення жанру відзначились на нерівноцінності музично - хореографічної сторони балетів.

Значення балетів Прокоф’єва у розвитку цього жанру:

1) продовжив традиції П.Чайковського та О.Глазунова, а саме: балет-спектакль, де музика головуюча та відтворює основні ідеї і образи; продовжує казкову тематику;

2) вперше вводить нові жанрові різновиди: балет-трагедія («Ромео і Джульєтта») та епіко-фантастичний балет («Сказ о каменном цветке»).

На основі музики балетів композитор створював фортепіанні або оркестрові сюїти, які продовжували творче життя у концертних залах.

Балет «Ромео і Джульєтта» (1936 р.). Створено за однойменною трагедією У. Шекспіра. Жанр - балет-трагедія. Будова – 3 дії. Прем’єра – 30.12.1938 р. у м. Брно (Чехословаччина), потім 11.01.1940 р. у ленінградському театрі опери та балету, 22.12.1946 р. у Великому театрі Москви. Великі складнощі у постановці. Одною з перших партію Джульєтти виконала Галина Уланова.

У цьому творі композитор продовжує розвивати класичні традиції російського балету. Особливості драматургії – гострі контрасти; співставлення; наскрізний розвиток; використання лейтмотивної системи, де основу структури складають невеликі, чіткі музичні номери, які об’єднуються у сцени. Фінал кожної з трьох дій – це кульмінація однієї з драматургічних ліній, а саме:

фінал 1 дії – гімн коханню;

фінал 2 дії – безглуздя сімейної ворожнечі середньовіччя;

фінал 3 дії – трагічний результат зіткнення світлого кохання і незрозумілої сімейної вікової ворожнечі.

Балет несе етичну, моральну, гуманістичну ідеї. Тема трагічного кохання Ромео та Джульєтти цікавила та захоплювала багатьох композиторів у різні часи. На цей сюжет написано 14 опер (в тому числі Ш. Гуно, В. Белліні), а також увертюра-фантазія П. Чайковського, симфонія Г. Берліоза.

«Ромео и Джульетта» стал украшением репертуара многих лучших балетных сцен мира… и публика, даже не заметив схоластических споров критики, полюбила этот спектакль именно как балет, и мечтой лучших балерин стало исполнение роли Джульетты, так жизненно и поэтично воплощенной Прокофьевым в его музыке» – Д. Кабалевський.