2. Розпад мовлення:

— афазія — локальний розпад через ураження мовленнєвих таінших зон, причетних до формування та регуляції мовленнєвоїфункції. Характерна повна або часткова втрата мовлення. Залежно від місця локального ураження розрізняють:

• моторна афазія — характерна неспроможність до висловлення, побудови слів і речень (виражена апраксія), труднощі у відтворенні рухової програми мовлення;

• акустико-гностична афазія — порушення розуміння мови, її фонетики, предметності слова, «Мовленнєва окрошка» — хворий шукає слова для висловлення думки;

• акустико-мнестична афазія— порушення розуміння мови, дисоціація між відносно збереженою здатністю повторення окремих слів і порушення можливості повторення 3—4 слів — втрачається можливість сприйняття складних фраз; порушення експресивного мовлення, підбору речень, порушення читання і письма;

• семантична афазія — виникають специфічні мнестичні розлади — не може підібрати необхідне слово; важко скласти складні за змістом та граматичною побудовою речення, паралельно — порушення операцій лічби.

3. Порушення вимовної функції мовлення:

• дизартрія— це порушення вимовної сторони мовлення (звуковідтворюючої та просодичної) через порушення артикуляційного праксису внаслідок органічного ураження центральної та периферійної інервації органів мовлення (губ, піднебіння, язика, голосових зв'язок тощо) — судинного, травматичного, інфекційного, вродженого характеру;

• дислалія — порушення звуковимови, при цьому слух нормальний, збережена інервація мовленнєвого апарату.

4. Порушення ритму мовлення — заїкання — це порушення процесу мовлення: його темпу, ритму та комунікативної функції; переважно через судоми, які виникають в артикуляційному та дихальному апараті (тонічні заїкування— тягне звук, клонічні заїкування — «стрибає» звук).

5. Порушення комунікативної функції мовлення: недорозвинення комунікативної функції мовлення як засобу спілкування та організації поведінки дитини; розлад комунікативної функції мовлення — мутизм (повна німота).

8. Порушення емоційної сфери

Емоції (від лат. етосеге — збуджувати, хвилювати) — переживання нашого ставлення до зовнішнього середовища і до самого себе. Емоції належать до філогенетично найбільш ранніх форм відбиття об'єктивної реальності у структурі мозку (гіпоталамус) та у свідомості.

Одним з перших емоційних проявів було відчуття болю. У процесі еволюції, як відомо, емоційні прояви стали більш різноманітними і різнорівневими. У дорослої людини це уже абстраговані суб'єктивні переживання, що являють собою форму вищої психічної діяльності. Емоційні стани можуть бути спричинені як зовнішніми факторами (фізичними подразниками, міжособистіс-ними стосунками тощо), так і внутрішніми (розлади гомеостазу, вегетативної нервової системи).

Залежно від інтенсивності емоцій виділяють:

— настрій — відносно стійкий емоційний стан. Формуєтьсяпід впливом різних сприйнять, вражень, інтероцептивних сигналів і становить головний емоційний фон. Настрій може коливатись у бік підвищення чи зниження. Відповідно до цього визначають ірозлади настрою:

1. ейфорія — підвищений настрій з відтінком благодушності, задоволення, радощів, що не відповідає ситуації і обставинам особистого життя хворого;

2. дисфорія — стан похмурого, тужливо-злостивого настрою з відтінком невдоволення, роздратованості, що виникає часто несподівано, без зовнішньої причини і продовжується від декількох хвилин до багатьох днів;

3. депресія — пригнічений, тужливий настрій, що може спостерігатись багато днів і місяців;

4. емоційна лабільність — коливання настрою, легкі переходи від благодушності до гнівливого чи пригніченого стану;

— афект — інтенсивний, короткочасний емоційний стан. Длянього характерні швидкий, бурхливий початок, виразні вегетативні симптоми; супроводжуються істотними змінами в поведінці;може призводити до дезорганізації поведінки і немотивованихвчинків. Афекти властиві усім людям. За певних умов (сумна звістка, нещастя, радісна подія) вважаються нормальними емоційними реакціями. До розладів афектів відносять:

1. Патологічний афект — афект, що виникає без достатньої зовнішньої причини, перебігає з ознаками порушення свідомості,

50

/

51

значними вегетативними проявами без цілеспрямованої діяльності та амнезією своєї поведінки після закінчення афекту. Характеризується також порушенням орієнтації, надмірною жестикуляцією, мовною розгальмованістю; закінчується появою загальної слабкості, байдужістю до поточних подій і глибоким сном. Після пробудження людина виглядає розгубленою, не пам'ятає, що з нею відбулось, нерідко пригнічена.

2. Страх— стан тривожного боязливого напруження, що виникає невмотивовано (нічний страх при неврозах, страх у хворихна шизофренію, судинні психози, при гіпертонічних кризах). Цепочуття внутрішньої напруженості, пов'язане з очікуванням конкретних загрозливих подій, дій (страх проектується назовні —страх гострих предметів, тварин...).

Для оцінювання міри патологічності страхів використовують параметри:

• адекватності;

• інтенсивності;

• тривалості;

• міри контрольованості людиною почуття страху.

Якщо страх стає нав'язливим, тобто переживається часто, погано контролюється й істотно порушує самопочуття та діяльність людини, він позначається як фобія. Види фобій:

• агарофобія — страх відкритих просторів (наприклад, страх переходу вулиць, якими рухається потік машин чи натовп людей; людину лякає не сам відкритий простір, а те, що вона може втратити свідомість, знепритомніти і бути затоптаною людьми чи збитою машиною у несвідомому стані);

• клаустрофобія— страх закритих приміщень (що перебування, наприклад, у ліфті стане перешкодою для надання людині допомогти у випадку, скажімо, непритомності);

• соціофобії— страхи, у яких людина побоюється засудження з боку оточуючих за якісь дії: почервоніти при людях, не втримати гази, розсміятись у незручний для цього час і т.д.;

• нозофобіг — страхи захворіти на якісь недуги;

• контрастні нав 'язливості — поєднання емоційних переживань і порушення мотивації, тобто страх з приводу можливих дій людини, які вона може, але не хоче здійснити (страх врізатись на повному ходу в натовп людей, які чекають автобуса, при явному усвідомленні згубності такої дії і небажанні її здійснювати).

3. Тривогу— стан невмотивованого неспокою, хоча хворі намагаються пояснити свій стан і поведінку різними психологічно

зрозумілими причинами. Це почуття внутрішньої напруженості, пов'язане з очікуванням загрозливих подій (тривога частіше не проектується назовні — тривога за своє здоров'я, за роботу, за правильне виконання дій і т.д.). Інші розлади емоцій:

• слабодухість— підвищена виснажливість емоцій, їх нетримання. Досить якого-небудь незначного подразника, щоб з'явилося почуття розчарування зі слізьми. Часто це трапляється в транспорті, театрі, на вулиці. Розуміння недоречності такої поведінки не стримує хворих від надмірної слізливості;

• неадекватність емоцій— парадоксальність емоційних реакцій: при сумних подіях спостерігається радісний настрій, а при радісних — тужливий. Такі розлади бувають у хворих на шизофренію. Ще називають паратиміею — неадекватний афект, що кількісно і якісно не відповідає причині, яка його спричинила;

• апатія — хвороблива байдужість, відсутність емоцій. При цьому емоційні реакції або не виникають, або слабко виражені. Поєднується із звичайною втратою активності, ініціативи, повною бездіяльністю;

• туга — почуття напруження, що межує з біллю, яке хворі локалізують у ділянці серця (рухова загальмованість).

• відчуття втрати почуттів — переживання незворотної втрати можливості почувати;

• амбівалентність — одночасне співіснування протилежних почуттів;

• алекситимія — утруднення чи нездатність точно описати власні емоційні переживання (людина намагається пояснити свій стан на прикладах, порівняннях, але адекватно їх сформулювати не може);

• ангедонія — втрата людиною почуття радості, задоволення.

Синдроми розладу емоцій, афективні синдроми:

1. маніакальний синдром— характеризується тріадою симптомів: підвищений настрій, прискорене мислення, рухлива активність (при маніакально-депресивному психозі, шизофренії, травмах мозку, отруєнні деякими речовинами, інфекціях);

2. депресивний синдром— тріада симптомів: настрій тужливий, уповільнене мислення, рухова (моторна) загальмованість (при маніакально-депресивному психозі, шизофренії, судинних порушеннях тощо).

52

53

Розрізняють два види недорозвитку емоцій:

1. загальний недорозвиток емоцій— у структурі загального психічного недорозвитку (олігофренія), прояви емоцій можуть бути у формі стереотипних рухів, дій;

2. парціальний недорозвиток емоцій — синдром Каннера — дитячий аутизм (безпристрасне обличчя, відсутність співчуття, не дивляться у вічі, не проявляють мімічних ознак емоційних проявів).