2. Відкриті спеціальні навчальні заклади для дітей із відхиленнями в розвитку

Серед таких закладів виділяють:

1. Класи та школи для дітей із затримкою психічного розвитку.

З 1994 р. їх називають «школами (класами) інтенсивного педагогічного коригування» (виключене називання діагнозу, розголошення якого може виявитись психотравмуючим для дітей та

батьків).

Ці школи та класи функціонують як неповні середні з дев'ятирічним терміном навчання. Головна коригувальна робота тут здійснюється у період початкового навчання. Для початкової ланки існує спеціальна програма, яка передбачає засвоєння знань в обсязі початкової масової школи, але не за 4, а за 5 років. На-повнюваність класів — до 12 учнів.

Діти з більш легкими формами затримки психічного розвитку після закінчення початкової ланки спеціальної школи можуть продовжувати навчатись у загальноосвітній масовій школі, куди переводяться рішенням педагогічної ради.

Більшість дітей потребує подальшого спеціального навчання, програми для 5-9 класів адаптовуються до такого контингенту дітей: з них вилучаються розділи, що потребують засвоєння складних теоретичних понять, збільшується час для практичних занять.

2. Допоміжні школи.

Сюди зараховують розумово відсталих дітей віком 7-9 років (як тих, які навчались у 1-2 класах загальноосвітньої школи, так і тих, які ще не навчались у школі).

Медичні показання для прийому в допоміжну школу:

а) олігофренія у ступені дебільності;

б) органічне ураження центральної нервової системи зі зниженням інтелекту;

в) епілептичне слабоумство;

г) шизофренічна деменція.

Медичні протипоказання для прийому в допоміжну школу:

а) тяжкі форми слабоумства (імбецильність, ідіотія);

б) стійкі психопатоподібні розлади;

в) часті судомні напади;

г) шизофренія зі стійкими психотичними розладами;

ґ) стани, при яких відхилення у психічному розвитку, пов'язані з порушеннями функції слуху, зору, мови, моторики.

142

Такі діти навчаються в будинках-інтернатах системи соціальної служби.

У допоміжній школі велика увага приділяється наочності, конкретності матеріалу, зв'язку отриманих знань з навколишнім світом. Є спеціальний предмет, мета якого — поліпшення соціальної адаптації. Більше часу і значення відводиться трудовому навчанню. У молодших класах головна увага приділяється розвитку навичок самообслуговування. У середніх класах дітей вчать орієнтуватись у побуті, налагоджувати стосунки з навколишнім середовищем (придбання продуктів у магазині, придбання одягу тощо). У старших класах учні оволодівають якоюсь спеціальністю (картонажника, палітурника, шевця та ін).

3. Школи для дітей з порушеннями мови.

У програму включаються спеціальні заняття з логопедами. Тут можна навчати дітей, які не засвоюють звичайної програми в результаті дисграфії чи дислексії. Навчання в цій школі дає змогу дітям зі складною мовною патологією перебороти дефекти у вимові звуків, адаптуватись у суспільстві.

При усуванні порушень мови можливе переведення до загальноосвітньої школи. Якщо ж дефекти розвитку усунути не вдається, то діти продовжують навчатися в цій школі до її закінчення.

До школи для дітей з порушеннями мови приймають дітей віком 7-8 років. Починати коригувати дефекти мови в старшому віці у межах шкіл такого типу недоцільно.

4. Школи для дітей з порушенням моторики.

Сюди направляються діти з церебральним паралічем (ДЦП), наслідками поліомієліту, вродженими чи набутими деформаціями опорно-рухового апарату, міопатією, якщо вони можуть самостійно пересуватись та обслуговувати себе.

Програма цих шкіл коливається в діапазоні від допоміжної школи до масової залежно від інтелекту учня. Проводяться заходи з коригування порушень моторики: масаж, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування.

Крім шкіл, для дітей з ДЦП існують санаторії та реабілітаційні центри, в яких продовжується навчання, лікування та заходи, спрямовані на компенсацію дефекту.

5. Школи-інтернати для дітей з психоневрологічними захворюваннями — для дітей з органічними ураженнями центральноїнервової системи, які супроводжуються різною симптоматикою:

143

\

енурезом, підвищеною втомлюваністю, ускладненою впрацьову-ваністю і т. д.

Належить до навчальних закладів санаторного типу. Діти навчаються у ній за програмою масової загальноосвітньої школи, але з меншою наповнюваністю класів, додатковим пояснюванням складних тем. За необхідності дітям призначається і проводиться лікування в межах школи (лікувальна фізкультура, фізіотерапія, медикаментозне лікування тощо).

До штату цієї школи входять лікар-психіатр та шкільний психолог, який здійснює:

• діагностику рівня розвитку дитини;

• спостереження за динамікою її психічного розвитку протягом навчання;

• надання консультативної допомоги педагогам, вихователям і батькам;

— проведення розвиваючих, психотренінгових заходів.Школа для дітей із психоневрологічними захворюваннями

призначена для надання тимчасової допомоги дітям і передбачає повернення дитини до масової школи, якщо її самопочуття нормалізується.

Сюди зараховують дітей із 7-річного віку за направленням психолого-медико-педагогічної консультації. В середньому термін перебування дитини в такій школі не перевищує одного року. Проте учень знову може бути переведений сюди з масової школи й залишатись доти, доки не зможе повернутись до загальноосвітньої школи (учні можуть повертатися сюди по 3-4 рази, освіта тут — 9 класів).

3. Закриті спеціальні навчальні заклади для неповнолітніх із відхиленнями у поведінці

Соціально дезадаптовані підлітки, поведінка яких значно вступає в суперечність з чинним законодавством, підлягають направленню до спеціальних закритих навчальних закладів: спеціальних загальноосвітніх шкіл або спеціальних профучилищ для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, за поданням прокурора.

Закриті — тому що тут перебувають примусово, в умовах позбавлення волі (неповнолітньому забороняється залишати заклад за власним бажанням). Такі навчальні заклади виникли в результаті реорганізації дитячих колоній НКВС та передачі їх від Міні-

стерства внутрішніх справ до Міністерства освіти. Відповідно ці школи успадкували принципи роботи персоналу, умови утримання підлітків, стиль стосунків між вихователями і підлітками. Недоліки:

• вітчизняна практика пенітенціарної системи не базується на якійсь науково обґрунтованій концептуальній основі, що враховувала б закономірності психологічного розвитку підлітка;

• велика кількість інструкцій і правил режиму утримування неповнолітніх злочинців розроблені на підставі міркувань надійної ізоляції вихованця від зовнішнього світу й виключення можливості втечі;

• тут разом перебувають підлітки, які мають великий кримінальний досвід (неодноразово скоювали злочини, входили до складу злочинних груп, керованих дорослими рецидивістами тощо), і ті, яких направили сюди у зв'язку із соціально дезадаптованою поведінкою, яка ще не перетворилась кримінальну;

• неможливість відчувати себе суб'єктом діяльності, здійснювати моральний вибір є перешкодою для формування відповідальності, блокує процес розвитку особистості;

• умови життя у закритих навчальних закладах перешкоджають задоволенню актуальних потреб підліткового віку (потреба у самостійності, самоствердженні, відмова від дитячої «моралі послуху»);

• у нас усі дисциплінарні заходи, що забороняються Правилами ООН, застосовуються: покарання неповнолітніх ув'язненням їх у карцер; позбавлення побачень з рідними, примус працювати; навіть дозвіл на телефонні розмови з батьками (за умови, що за них сплачує абонент) використовується як заохочення, а не є правом кожного учня;

• навчання дітей за програмами загальноосвітніх шкіл виявляється неефективним (ще задовго до направлення у спецшколу діти перестали вчитись); методика викладання звичайна, як і в масовій школі, без будь-яких поправок на психологічні особливості соціально дезадаптованих дітей;

• умови життя є серйозним випробуванням для психіки дітей, є загрозою для формування особистості.

Так, перші дні перебування підлітків проходять у стресовому стані (високий рівень тривожності, емоційна нестійкість, підвищена збудливість). Цей стан змінює спосіб реагування навіть на звичайні подразники, тому поведінка стає непередбачуваною.

144

145

У цей час учні здійснюють втечі, влаштовують бійки, конфліктують із персоналом, намагаються накладати на себе руки.

Учні спецшколи постійно переживають ситуацію фрустрації головних, актуальних потреб. Якщо підліток не зможе знайти соціально прийнятних форм розрядки психічного напруження або якось відволіктись від негативних емоційних переживань, відбувається «афективний вибух» (наприклад, без будь-яких видимих причин, через дрібниці підліток починає жорстоку бійку, ламає меблі, б'є вікна, завдає собі тілесних пошкоджень та ін).

Ще один спосіб вийти із ситуації фрустрації актуальних потреб — психологічний відхід підлітка від психотравмуючих впливів — утворення неформальних соціальних структур, які відображають соціальний статус підлітка у злочинному світі. Такі структури мають свою ієрархію, свої традиції, норми поведінки і набір санкцій, які передбачаються за те чи інше порушення.

Незважаючи на жорстокість порядків цього таємного життя, воно приваблює підлітків насамперед тому, що тут вони почувають себе суб'єктами діяльності. Наприклад, від підлітка залежить, яке місце в ієрархії він займе, його думка враховується при обговоренні плану втечі.

Однак часто діти, потрапляючи до такої школи, опиняються в значно кращих матеріальних умовах, ніж були вдома.

Організація навчально-виховного процесу у спецшколі багато в чому залежить від її керівника, педагогічного колективу, допоміжного персоналу. Існує безліч позитивних прикладів досвіду ресоціалізації (починаючи з колоній А. Макаренка) соціально де-задаптованих дітей, навіть в умовах позбавлення волі.