11. Мораль і право

- Ми вже згадували з вами про те, що мораль і право різні поняття. Але вони досить тісно пов’язані між собою. Мораль притаманна будь якому суспільству. Як ви гадаєте, це поняття абсолютне, чи відносне?

- Мораль (як і право) – поняття абсолютне, тому що норми моралі виробились у процесі людського співжиття і існують у свідомості всіх людей. Вони регулюють їх поведінку у ставленні один до одного, розвиваються і відображують прийняті у суспільстві уявлення про добро і зло, правду і кривду, справедливість. Тобто мораль, як така, існує усюди, хоча може бути досить різною, і в цьому її відносність.

- А хіба поняття добра і зла, правди і кривди, нарешті справедливості, однакові в різних суспільствах і в різний час? Хіба добро і зло поняття абсолютні? Якщо ці поняття розвиваються, значить змінюються, а змінюються – значить не абсолютні?

- Стосовно усього людства мораль відносна, а у конкретному суспільстві – абсолютна і залежить від розвитку суспільства.

- Якщо вона залежить від розвитку суспільства, то, значить, весь час змінюється, а це означає, що вона відносна, абсолютним є лише факт наявності різної моралі у суспільстві взагалі?

- Так.

- А я думаю, що це залежить від відношення людини: якщо вона моральна, то і мораль для неї стоїть понад усе, а отже є абсолютною. А якщо вона аморальна, то мораль для неї відносна.

- Я вважаю, що мораль поняття відносне, бо кожна людина розуміє її по-своєму.

- Виходить, що у кожного індивіда своя мораль?

- Саме так, тому що у суспільстві не існує єдиної точки зору на певні дії. Але з другого боку, вона абсолютна, бо уявляє собою сферу жорсткої детермінованості людської поведінки зовнішніми чинниками. Наприклад, людині соромно порушувати встановлені норми моралі.

- А хіба усім буває соромно? Це вже, мабуть, залежить від того, яка у кого совість. Отже, тут скоріш спрацьовують внутрішні чинники.

- Так. Але формування внутрішніх чинників залежить від зовнішніх. Тому в різні часи однакові явища сприймалися по різному. Мораль відносна ще й тому, що не матеріальна та існує лише у свідомості людини. А ще мораль відносна тому, що це філософське поняття, а більшість філософських понять і категорій є відносними.

- Отже, можна казати, що у цьому світі нічого абсолютного нема?

- Саме так. Мораль виникає у суспільстві, коли його можна вважати таким, що сталося. А згодом, кожному етапу розвитку суспільства відповідає своя мораль. У світі, дійсно, немає нічого абсолютного, і мораль не є виключенням. Для кожної людини мораль означає щось особливе, характерне лише їй.

- Знов виходить, що у кожного своя мораль? Тоді все, що б я не дозволив собі зробити – можна вважати моральним?

- Так, мораль – поняття суб’єктивне, у кожної людини своє уявлення про мораль.

- Я не згоден з таким трактуванням, бо тоді б у суспільстві існував хаос. Мораль якраз регулює відносини у суспільстві. Вона базується не на індивідуальній, а на громадській думці.

- Але ж громадська думка повинна від чогось відштовхуватися?

- А вона спирається на життєвий досвід, на суспільну свідомість. Мораль – форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин. Вона регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя, включаючи ті, що не регулюються правом (дружба, кохання). Принципи моралі загальні для всіх людей. Вони фіксують в собі те загальне, що робить можливим вимоги до поведінки людей, вони складають ціннісний базис людських відносин. Принципи моралі не допускають виключень, претендують на абсолютність, тому що відображають глибинні соціально-історичні умови буття людини, її сутнісні потреби. А сама мораль належить до основних типів нормативної регуляції дій людини, тому є поняттям відносним.

- Отже, мораль - поняття відносне, але її принципи абсолютні? А які ж принципи моралі?

- Ну, наприклад, ідея добра, любов до людей, взаємоповага, чесність тощо.

- Якщо ми маємо такі принципи моралі, то постає питання: звідки береться мораль?

- Дане запитання не досить правильне. Доречніше було б запитати: під впливом чого, яких чинників формується мораль, як форма свідомості? Тоді відповідь може бути такою: мораль відображує переважно соціально-історичні умови буття людей, але вагомий вплив на це мають політичні, економічні, психологічні та інші чинники.

- А я вважаю, що мораль почала своє “життя” з початку існування людства. Це було зумовлено тим, що люди прагнули до співіснування і встановлення “гармонії” у стосунках один з одним. Вона передавалась від покоління до покоління, і з кожною новою епохою набувала особливостей притаманних цьому часу. Мораль – це уявлення про бажану поведінку, бажану, насамперед, для розвитку суспільства.

- Виходить, що мораль походить з думок, переконань, почуттів, з виховання, з свідомості, релігії, зі звичаїв, з світосприйняття, з суспільних відносин, з суспільної поведінки, яка формується на основі боротьби добра зі злом. Отже, мораль – похідна категорія розуміння добра і зла.

- Мабуть, так воно і є. Мораль – результат пізнання та усвідомлення добра і зла. Адам і Єва поки не з’їли яблука з дерева пізнання добра і зла, не знали сорому, а значить і моралі. Значить мораль може з’явитися лише у порівнянні добра зі злом.

- Джерелом моралі є суспільство. Вона виникає під впливом суспільної думки стихійно. Саме суспільство вирішує, що є добром, а що злом. Точніше мораль “формує” певна група лідерів, а для всіх інших ці поняття стають загально обов’язковими.

- Значить, і поняття добро і зло не одвічне, а результат людської думки?

- Так. Мораль виникає з людського досвіду, з пізнання людьми добра і зла. В процесі історичного розвитку суспільство формує вимоги моралі згідно існуючих в ньому цінностей. Універсальними цінностями в усьому світі є поняття добра і зла і пов’язані з ними поняття сенсу життя, щастя, справедливості та совісті. Усі людські цінності є джерелом моралі.

- Зло теж складає цінність для суспільства бо без нього, як тут вже казали, не можна зрозуміти поняття добра. Значить, і воно є джерелом моралі.

- Мабуть, ні. Зло не є цінністю. Це, скоріш, антицінність, те, що підкреслює цінність протилежного.

- Та, взагалі мораль тісно переплітається з релігією. Це вигадка суспільства, хитка і ненадійна, тому стовідсотково їй довіряти не можна.

- Чому ж не можна? Адже вона випробувана тисячоліттями існування суспільства. А те, що вона сприймається тільки духовно багатою людиною, яка поважає людські цінності, це зовсім інше питання.

- Отже норми моралі, а значить і саму мораль виробило суспільство у процесі співіснування і осмислення свого буття. Можна сказати, що вона виникає з початком розвитку людини розумної, коли з’являється певний досвід і необхідність у механізмах регулювання суспільних відносин. Тобто, з самого початку існування суспільства. І це поняття можна вважати відносним, тому що в різних суспільствах уявлення про мораль може бути різним. А все ж таки чи існує загальнолюдська мораль? Російський філософ П.Чаадаєв, наприклад, вважав, що вона існує.

- Я згоден з цим. Загальнолюдська мораль це така, яка існує у всьому світі, у всіх суспільствах.

- А чи може бути таке?

- Може. Наприклад, розуміння відносин дружби, кохання. Це сукупність уявлень, поглядів людей на одні і ті ж проблеми, що виникають в їхньому житті.

- Отже ви вважаєте, що погляди на відносини дружби чи кохання у всьому світі однакові?

- Гадаю, що так. Кохання вічне і не має кордонів. Всюди кохають однаково. Те ж саме можна сказати про дружбу. Зрада в коханні чи у дружбі однаково засуджується мораллю будь якого суспільства. Значить ця мораль загальнолюдська.

- Війну теж людська мораль засуджує всюди.

- А от тут я не згоден. Не всі однаково засуджують війну. Навіть навпаки, у деяких суспільствах вона не вважається чимось аморальним. Наприклад священна війна у мусульман. У спартанців війна була способом життя. Участь у війні вважалась обов’язком кожного спартанця, і це не було не тільки аморальним, а, навіть, вважалось чоловічою доблестю. Аморальним, скоріш вважалось не брати участь у війні.

- Так, я бачу є певні розходження. Отже, існує загальнолюдська мораль чи ні?

- Все-таки, мабуть, існує. Моральні норми для людини складають систему цінностей і переконань. Це ті уявлення про найважливіші філософські і моральні категорії, що притаманні усім людям. Мораль – це фундамент загальнолюдських цінностей. Наприклад, десять заповідей у Біблії є певним “кодексом” загальнолюдської моралі.

- Але ж існує думка про те, що десять заповідей у Старому Заповіті не одне й те саме, про що йдеться у Заповіті Новому.

- Що ви маєте на увазі?

- Я маю на увазі те, що Старий Заповіт складений для однієї конкретної етнічної спільноти, і його моральні заповіді торкаються лише цієї спільноти. Тому якщо “не вбий”, то мається на увазі заборона вбивати члена своєї спільноти, а чужого можна вбити, це дозволяє та мораль. Те ж саме можна сказати про заповідь “не побажай жінки ближнього свого”. Ви ж самі бачите: мається на увазі тільки ближній. А жінку дальнього, мабуть, можна бажати. Далі “полюби ближнього свого, як самого себе”. Знову згадується ближній. У Новому ж заповіті, зовсім інше: любити треба всіх, навіть ворогів своїх. Отже, мораль Старого Заповіту складена для одного етносу, а Нового для всього людства.

- Та ні, це якась ревізія Біблії! Так не можна. Всім же відомо, що Старий і Новий Заповіти – одне ціле. Не треба перекручувати.

- А чого ж тут перекручувати? Почитайте Старий заповіт – в ньому на кожному кроці вбивають. При повернені з Єгипту євреями було знищено все населення ханааненян від малих дітей до стариків, і це не засуджувалось. Навпаки, підноситься як божий провід, відновлення справедливості.

- Ну добре, не будемо сперечатися щодо Біблії, бо це окрема тема, а нам потрібно вияснити чи є загальнолюдська мораль?

- Я гадаю, що вона все-таки є. Наприклад, любов та повага до батьків, шанобливе ставлення до старших. Хоча, загальнолюдська мораль – це поняття не абсолютне, а відносне. Воно означає сукупність загальних правил співіснування людей, їх поведінки, сукупність принципів, відповідно до яких треба будувати своє життя. А в кожному суспільстві ці принципи здійснюються різним чином.

- Отже, можна сказати, що загальнолюдською є не сама мораль, а лише її принципи?

- Можна сказати так. Загальнолюдська мораль – це форма загальнолюдської свідомості, вид суспільних відносин, які направлені на утвердження цінностей, які в свою чергу регулюють відносини між людьми, що виникають при цьому. Через мораль можна виразити ідеал людства: рівність всіх людей в їхніх поглядах і прагнення до щасливого життя тощо.

У суспільстві є певні інституції, які можна назвати трансконтинентальними. Наприклад, вбивство будь де вважається “поганим вчинком”, теж саме стосується крадіжки, зради тощо. А от допомога, терпимість, любов, дружба вважаються “добрими справами”. Отже, можна сказати, що загальнолюдською мораллю є певна модель поведінки, сукупність поглядів, переконань, звичок, які не регулюються жодним законом, виконувати які не примушує жодна держава (якщо не враховувати те, що законодавство у демократичних країнах побудоване на моралі), але яка існує у свідомості людей. Це те, чого люди дотримуються у своїй діяльності навіть не замислюючись, чому вони роблять саме так, а не інакше.

Загальнолюдською мораль стає, мабуть, тому, що передбачає у своїй системі найбільш значущі елементи, ті, які прийняті для всіх без винятку і які всіх задовольняють. Тому представники різних суспільств можуть спілкуватись між собою, знаходячи спільну мову. Адже у всіх нас є дещо спільне, те, без чого ми не зможемо жити, те, що єднає. Це – мораль.

- А я от вважаю, що загальнолюдської моралі нема. Вона може бути загальною лише для окремого суспільства, а в іншому вже буде відрізнятися. І те, що кажуть нібито визнається усіма людьми (доброта, законослухняність, людинолюбство) мене не переконує. По-перше, тому що закони можуть бути аморальними, відповідно аморальним буде і дотримування цих законів. По-друге, якщо творити добро є дією моральною, то ж у тому вся і справа, що не всі творять добро!

- Але все ж таки: не вбий, не вкради… порушення цього вважається у всіх суспільствах аморальним?

- Та в деяких спільнотах, наприклад, в бандитських угрупованнях, подібні дії не вважають аморальними.

- Можна погодитися з тим, що загальнолюдської моралі нема, бо в різні часи, у різних народів існувала різна мораль. Можна казати лише про мораль певної соціальної групи, суспільства, нації. Що вважається моральним для однієї спільноти, може вважатися аморальним для іншої. І те, що вважалось аморальним колись, зараз таким не вважається.

- Мораль – це досвід помилок або славетних здобутків людства. Він весь час збільшується і набуває змін. З цього досвіду суспільство вилучає позитив, необхідний для нормального, гармонійного та комфортного співіснування людей. На кожному етапі розвитку суспільства існують різні соціальні умови, тому й позитив може змінюватися на негатив і навпаки. Та й взагалі, мораль регулює відносини, які не регулюються правом.

- Чи так це? Вбивство засуджується і правом і мораллю. Висловлення своєї думки дозволяється правом, але може бути засуджене мораллю. Наприклад, О.Герцен написав статтю, в якій критикував М. Бакуніна, та коли він дізнався про те, що ця стаття може образити того, він не дав її до друку, його моральні переконання не дозволили йому цього зробити.

- Ну, щодо регулювання відносин мораллю і правом, то тут можуть бути як збіги, так і розходження. Деякі відносини регулюються мораллю, а інші правом. Тут нема конкуренції, кожна категорія займає своє чільне місце у житті суспільства. Але мораль є своєрідною опорою права. Визначення моралі як опори права неминуче приводить до висновку про необхідність підвищення моральної обумовленості правових норм, зняття тієї суперечності між правовими й моральними вимогами, яка нерідко спостерігається в реальному житті. Для забезпечення такого результату вчені пропонують такі шляхи: визначення змісту панівної моралі в суспільстві; встановлення рівня відповідності положень такої моралі поглядам і переконанням більшості населення держави; дослідження відповідності змісту правових приписів наявним моральним переконанням суспільства; підвищення рівня свідомого виконання велінь суб’єктами права.

- А я вважаю, що суперечності між правом і мораллю нема. Принаймні його не повинно бути. Вони складають єдине ціле, доповнюючи одна одну. Їх треба розглядати у взаємодії. Право повинно бути морально обгрунтованим, і втілювати в собі одну з найвищих моральних цінностей – справедливість. Право, правда, справедливість на всіх етапах розвитку цивілізації розглядалось як єдине поняття.

Єдність права і моралі полягає в тому, що вони обидва є засобами регулювання суспільних відносин. Вони є соціальними нормами, існують у реальній поведінці людини, мають основним змістом право і обов’язок, виробляють повагу до прав і свобод особи, протидіють свавіллю та беззаконню. Право існує лише в соціально-неоднорідній спільноті. Мораль же існує в будь-якій. Право регулює лише найважливіші суспільні відносини, а мораль - всі. Право, як правило, має письмовий характер і існує у формі офіційного документа. Мораль існує в основному в усній формі, а в разі письмового закріплення не має форми документу.

Взагалі, право регулює лише найголовніші відносини між людьми, решта регулюється іншими соціальними нормами в тому числі і моральними. Норми моралі встановлюються самим життям – це певні правила поведінки, які не виробляються спеціально певною соціальною структурою влади, а існують у суспільстві в залежності від світоглядного розуміння понять добра і зла. Вони виникають раніше законів і не передбачають юридичної відповідальності, а тільки моральний осуд. Мораль є основою правових норм, а право допомагає моралі бути діючою.

- А я додам, що мораль консервативніша за право. Останнє швидше реагує на зміни у суспільстві, ніж мораль, яка слідує за нею.

- То це означає, що право теж творить мораль?

- А як же! Як тільки явище, засуджене минулою мораллю, отримує правовий статус, воно стає цілком моральним. Наприклад, в державі де законом дозволені одностатеві шлюби, їх перестають вважати аморальними.

- Ну, мабуть, не всі…

- Спочатку не всі, а згодом звикнуть, і будуть всі. Саме тому і змінюється мораль.

- Значить можна казати, що мораль і право – взаємодіючі процеси. З одного боку, мораль є основою права, з другого – право теж формує мораль?

- Так. І це відбувається повсякденно.

- Я вважаю, що право є чимось зовнішнім для людини, а мораль складає внутрішню систему цінностей людини і безпосередньо пов’язана з поняттям совісті. Поступати по совісті означає поступати морально і навпаки. Людина може бути законослухняною, але аморальною, безсовісною. З іншого боку, жити по совісті іноді означає не виконувати закон. Тим більше, якщо він не правовий. А якщо закон не правовий, то він і не моральний. Ще Демокріт казав, що мудрець не повинен підкорятися законам, він має жити вільно, незалежно від громадської думки, тому що вона може бути помилковою.

- Отож, бачите – ця думка стара, як світ!

- А думка про те, що мораль одвічна і однакова для всіх, теж стара, як світ.

- Так, думка ця стара, але це не означає, що вона правильна. Мораль, крім того, що має етнічне забарвлення, ще й змінюється у часі. У світі існує багато систем норм моралі, їх називають етичними системами, бо етика – наука про мораль. В кожному окремому суспільстві, існує своя етична система. Тому однакова поведінка людини в різних спільнотах може оцінюватися по різному.

- А ще можна додати про те, що різні системи моралі в історії були притаманні різним верствам населення. Так серед дворян дуже високо цінилося поняття честі, гідності. Тому часто, коли ця честь була кимсь скривджена, відбувалась дуель. Цього не спостерігалося серед простого люду, у якого існували інші етичні норми.

- Крім того, моральна оцінка поведінки залежить також від обставин і місця, де вона відбувається. Майже гола людина на пляжі – цілком морально. А якщо у такому вигляді з’явитися в магазині чи у театрі – аморально.

- А я додам ще таке: подивіться які були пляжні костюми в Росії на початку ХХ ст. і які зараз! Якби хтось у сучасному пляжному вигляді з’явився тоді на пляжі, його б громадська думка піддала суворому осуду за аморальну поведінку. Отже, мораль змінюється у часі.

- А ще мораль залежить також від пануючої політичної системи. Наприклад, за радянських часів існувало гасло: все, що відповідає інтересам робітничого класу – морально. Під цим гаслом було зроблено безліч аморальних вчинків.

- А от існує думка про те, що релігія і віра в Бога безпосередньо пов’язані з мораллю. Навіть, більше того, що нема моралі без віри в Бога.

- В ідеалі це повинно бути так, але на практиці не завжди збігається. І. Кант, наприклад, свого часу висував альтернативу автономії моралі. В той час, коли більшість вважала, що моральний закон дається людям від Бога, він вважав, що мораль є незалежною і самоцінною категорією. Вона – результат розумової діяльності. Отже, людина стає моральною не тому що має віру в Бога, а, навпаки, вірить в Бога, бо так вимагає мораль. У нього мораль була поставлена вище за релігію. Моральний закон І.Канта є по суті модифікацією принципу формально-правової рівності, яка має вираз у його категоричному імперативі: “Поступай лише відповідно тієї максими, керуючись якою ти можеш забажати, щоб вона стала загальним законом”.

- Це те ж саме, коли говорять у народі, що не роби іншому того, чого б не хотів, щоб робили тобі.

- Цілком вірно. За І. Кантом мораль і право уявляють собою належне, а не суще. Право стосується дій, а мораль – переконань. Правове повинно переходити в моральне. Тому право і мораль – взаємодоповнюючі протилежності.

- А от як бути з відомим імперативом: порушення закону суперечить етичним нормам? А ми ж казали, що закон може бути на правовим або аморальним?

- Це так, але з аморальним, не правовим законом потрібно боротися, щоб змінити його на моральний, правовий. Але, зауважу, що боротьба ця повинна проводитися моральними засобами. Тому тероризм, як засіб боротьби, навіть за відновлення порушеної справедливості, завжди залишається аморальною дією.

- Отже, підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок про те, що загальнолюдська мораль є абстрактним ідеалом, якого кожна людина і все людство повинні намагатися досягти моральними методами. Це повинно бути основним принципом самовдосконалення людини. Але як це зробити? Г.Сковорода закликав іти до цього ідеалу шляхом обмеження власних потреб. Російський письменник Л.Толстой те ж закликав самовдосконалюватися.

- Це все лише гасла, та щось не видно, щоб сучасне людство намагалось обмежити свої потреби. Навпаки.

- Тут велику роль повинна відігравати система цінностей. Від того, які цінності покладено в основу конкретного суспільства, залежить і його моральний стан, моральний розвиток і, отже, ступінь наближення людини до морального ідеалу. А від того, які саме панують цінності у даному суспільстві, залежить і моральність його законів і, взагалі, моральність усієї правової системи. Якщо головною цінністю є людина – особистість, тут присутня моральність, якщо ні – то будемо мати всілякі репресії і утиск свобод особистості.

- Головне, щоб у суспільстві панували духовні, а не матеріальні цінності. Духовно багата людина не може бути аморальною.

- Але ж матеріальні цінності не заперечують духовних. Можна бути багатим матеріально і духовно одночасно.

- Здається, ще граф М. Воронцов казав, що “люди, які мають владу і багатство, повинні жити так, щоб інші могли їм пробачити цю владу і багатство”. Тобто, багаті повинні ділитися з бідними. А це означає, що вони повинні бути також багатими духовно.

- Бути багатим духовно і одночасно матеріально в наш час неможливо. Світ диктує нам такі правила, що не порушуючи жодної норми моралі неможливо збагатитися, нажити собі достатньо матеріальних цінностей.

- На практиці так часто і буває. Ви праві. Але теоретично людина має право бути багатим матеріально, і це не повинно заважати їй бути одночасно багатим духовно.

- Для того, щоб це відбувалось на практиці, мораль і право повинні бути одним цілим або, принаймні, право хоча б повинно мати форму моралі.

- А чи може право мати форму моралі? Як ви думаєте?

- Право не може мати форму моралі. Воно повинно відповідати загально визнаній моралі, запроваджувати і відстоювати одну з основних моральних цінностей – справедливість. Право повинно закріплювати моральні принципи та уявлення, а мораль зміцнювати авторитет права. Багато моральних норм з часом перетворювались на правові. Власне право і виникло зі звичаєвих та моральних норм. Але після цього перетворення правові норми стають самодостатніми, існуючи за своїми правилами. Тому не можна казати, що право має форму моралі. Просто норми права зберігають в собі моральне значення. І взагалі право формує ідеологічні опори суспільства і тут повинна бути межа між формуванням основних напрямів ідеології і суцільним контролем за ідеологічним устроєм суспільства і особою. Право характеризується масовістю застосування певних норм поведінки, а мораль може бути поширеною між членами малих груп. Якщо певна моральна норма набуває загально соціального значення, вона може стати правовою.

- Я згоден з тим, що право не може мати форму моралі. Тому що воно має загальнообов’язковий характер, у той час, як норми моралі є суто суб’єктивними, різними для багатьох людей.

- Багато хто вважає, що мораль у кожної людини своя. Але ж, по-перше, є і загальнолюдські моральні цінності, нехай принаймні у межах одного суспільства. По-друге, мораль з’являється лише у відносинах між людьми, отже вона не може бути у кожної людини своєю, бо поведінку людини оцінюватимуть інші. Тому, якщо надати особистісним уявленням про мораль загальнообов’язкового характеру, то це буде вже не право, а свавілля. До того ж, право ще має економічний аспект, тобто регулює економічні відносини. Різні економічні відносини на різних етапах розвитку суспільства часто не відповідали багатьом моральним нормам. Тому, якби право та мораль можна було ототожнювати, право не мало б можливості санкціонувати та регулювати ці суспільні відносини.

- Слід відзначити також, що іноді норми права є суперечливими, навіть з погляду окремо взятої системи моральних цінностей. Наприклад, в деяких країнах, зокрема в Росії, гомосексуальні статеві відносини передбачають кримінальну відповідальність. Аналізуючи цей закон, зокрема з моєї позиції моралі, виникає суперечка. По-перше, я вважаю гомосексуальні статеві відносини аморальними, але позбавлення людини волі за це є не менш аморальним. Можливо, ці люди потребують примусової психологічної допомоги, але не ув’язнення.

- Мораль є опорою права. Право, відбиваючи моральні натанови суспільства, сприяє узаконенню деяких моральних принципів і поступовому звуженню сфери застосування тих із них, які вже втратили свою актуальність. Мораль і право – два самостійні інститути соціального регулювання, які взаємодіють між собою. Кожен з них виконує свої функції і має особливу цінність. Треба підвищувати моральну обумовленість права, а отже і рівень його справедливості.

- ”Рівень справедливості права” – чи можна так казати, адже право це і є справедливість? Тут правильніше було б казати “рівень справедливості закону”.

- А от я вважаю, що мораль і право настільки різні поняття, що вони суперечать одне одному. Вони не сумісні. Право – об’єктивне, мораль – суб’єктивна.

- А чому вони суперечать одне одному, а не доповнюють?

- Тому що часто так буває: де мораль волає, там право мовчить.

- Знов таки, мабуть, мовчить закон, а не право? Це може свідчити про недосконале законодавство. Якщо закони не відповідають моральним нормам, то вони не є правовими. Норми права і моралі об’єднує те, що вони є різновидами соціальних норм. У їх вимогах можуть бути однопорядкові, аналогічні положення: вони існують в реальній поведінці людини, мають основним змістом права та обов’язки, а також протидіють свавіллю та беззаконню. Тоді такі норми доповнюють одна одну. Я не думаю, що право можна замінити формою моралі, оскільки, коли протиріччя вчасно не усуваються, вони можуть привести до порушення закону (за суспільного пріоритету вимог моралі над нормами права). Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкретних життєвих ситуацій. І, нарешті, право носить обов’язковий характер, за порушення його норм передбачено певні санкції, а порушення моральних норм, лише засуджується громадською думкою. Але право буде найбільш ефективним тоді, коли його норми будуть збігатися з нормами моралі.

- Потрібно додати, що однією з функцій права є ідеологічна, тому право формує в суспільстві певні принципи поведінки в тому числі і моральні. Деякі принципи, що раніше відносилися до моралі, зараз є правовими. Наприклад, прийняття в нашій державі принципу свободи торгівлі привело до положення, коли те, що раніше називалось спекуляцією і засуджувалось законом, а також вважалось аморальним, тепер законом не засуджується і вважається цілком моральною дією.

- Якщо право формує моральні принципи, а це дійсно так, то, мабуть, правильним буде казати, що і мораль формує право.

- Норми права виникають з моральних і тісно переплітаються. У них багато спільних рис: вони є соціальними нормами, їх мета – встановлення і підтримання порядку у суспільстві, вони призначені впливати на поведінку людей і регулювати відносини між ними, адресовані для великої кількості людей, мають єдину духовну природу – справедливість.

- Наявність спільних рис моралі і права не означає тотожності цих понять. Мораль – невід’ємна частина духовного життя людей. Вона виникає ще в додержавний час і розвивається поступово змінюючись. Це і призвело до того, що в сучасному суспільстві мораль є якісно різноманітною. Тому на право впливає не вся мораль в цілому, а лише пануюча мораль. Але право не може мати форми моралі, бо норми моралі виникають стихійно, і виконуються лише тими членами суспільства, які вважають їх для себе авторитетними. Право ж не може собі такого дозволити, воно має державний, офіційний характер, є більш стабільним соціальним регулятором. Але мораль повинна бути опорою права. Справедливість є визначальною, початковою моральною категорією, тому рівень моральності права є показником рівня справедливості самого суспільства. Тому можна ототожнити такі поняття як “несправедливий” і “аморальний”.

- А я думаю, що право має форму моралі, але дуже рідко. Наприклад Конституція України закріплює не тільки правові форми, а ще й моральні цінності людини: життя, свобода тощо. Звичаєве право мало форму моралі. Навпаки, іноді мораль приймає форму права у вигляді нормативно-правових приписів.

- Поняття права як форми моралі зумовлене рівністю, тобто рівним обмеженням, але це обмеження умовне. Ясно, що обмеження свободи дитини і дорослого, психічно хворої і здорової людини не можуть бути рівними. У праві і моралі свобода кожного зумовлена не тільки рівністю усіх, а ще й умовами самої рівності.

- А я скажу таке: право повинно мати форму моралі, тому що правильна поведінка людини у суспільстві займає неабиякий щабель у житті. Людина як суб’єкт права повинна у колі своєї діяльності дотримуватися і не порушувати права іншого. А право зі свого боку повинно надавати можливість людям як найточніше і найправильніше регулювати свою поведінку. Право має форму моралі, оскільки воно допомагає людині усвідомлювати своє внутрішнє “я”, якого вона повинна неухильно дотримуватися. Право має на меті виховувати почуття відповідальності за свої вчинки, що виявляється у певних постановах, що мають форму моралі.

- Хіба постанови мають форму моралі?

- Я маю на увазі ті постанови, які вимагають дотримуватися певної моралі.

- Якщо людина дотримується права, то вона дотримується і моралі. Отже, моральна людина – це правова людина. Тому право має форму моралі.

- Право має, як правило, писаний характер, воно втілене у формі офіційного документа, а мораль існує, в основному, в усній формі, а коли вона закріплена письмово, то не має документальної форми. Тому право не може мати форму моралі.

- Це залежить від кожної людини, від того як вона сприймає право. Для когось право набуває форму моралі, а для когось ні. Для мене право набуває форми моралі, бо я намагаюсь жити за принципом дотримання права.

- Право і мораль тісно зв’язані, тому право може мати форму моралі.

- Але ж, якщо ці два поняття зв’язані, то логічно казати, що вони є різними. Якщо функції двох понять однакові і їх форма теж, то це вже не різні поняття, а одне (якщо збігаються сутність і форма). А в даному випадку право і мораль, збігаючись у сутності, різняться формою.

- Мораль може бути природною і позитивною. Природній моралі відповідає природне право, позитивній – позитивне. Отже природне право є формою природної моралі, головним принципом якої є “частина рівнозначна цілому”. Відповідно до цього принципу особистість і спільнота – рівновеликі, рівноцінні суб’єкти, і ціле не вправі жертвувати частиною без її добровільної згоди на те. Людина виступає автономним суб’єктом, який має суверенну волю, вільно здійснює вибір, приймає рішення і бере на себе всю міру відповідальності за них. Вона може добровільно принести себе в жертву спільноті, віддати життя за друзів своїх. На відміну від природної, позитивна мораль стверджує, що індивід – це підпорядкований елемент соціальної системи. Тому позитивне право може бути таким, що має людину не за суб’єкта, а за об’єкта права.

- Але все одно природне право і природна мораль тісно пов’язані з позитивною мораллю і правом, бо, якщо в державі між ними будуть великі протиріччя, то на це суспільство чекає занепад. Наприклад, в Конституції України положення про право на життя і його захист, здоров’я, честь і гідність, право на повагу, на особисту недоторканність, просякнуті природною моральністю. А такі положення як необхідність сплачувати податки, захищати Вітчизну, щорічно подавати декларацію про свої доходи, свідчать про те, що спільнота ставиться вище за особистість, хоча, навіть і з метою загального блага.

- А я вважаю, що право носить форму моралі у первісному, родовому суспільстві. Воно починалося з моралі, тобто, спочатку були не закони, а певні моральні цінності, яких дотримувалось суспільство.

Мораль і право мають ряд подібних і відмінних ознак, постійно переплітаються, але ще жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло цілковитої гармонії права і моралі. Та цього ніколи й не можна досягнути. Хоча і право, і мораль мають одну духовну природу і єдиний ціннісний механізм – справедливість, і норми права виступають зовнішнім проявом норм моралі, але завжди знайдуться ситуації, які по різному будуть трактуватися з погляду норм права і норм моралі. Крім того, поняття моральності і її відповідність праву в різні часи були різними. Те, що було аморальним могло освячуватись правом (смертна кара) і навпаки. Крім того, кожен розуміє під мораллю і правом щось своє. Тому остаточно гармонізувати ці дві форми не вдасться ніколи, бо суспільство, мабуть, ніколи не зможе досягнути реальної справедливості і жити без правопорушень і злочинів. А, навіть, якщо це і буде досягнуто, то такому суспільству вже не будуть потрібні норми права, бо кожен з них буде керуватися нормами моралі.

- То це майже за К.Марксом, який вважав, що з приходом комунізму право відімре, як непотрібне, бо всі будуть високоморальними.

- Так вже доведено, що це була утопія. Отже, право ніколи не відімре, але все більше буде збігатися з мораллю.

- Воно й так збігається. А от закони, мабуть, не завжди…