Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Filosofiya_prava_Pidruchnik-konspekt_M_O_Richko...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
843 Кб
Скачать
☆

14. Аксіологія права і загальнолюдське благо

- Минулого разу ми торкнулися проблеми грошей і їх значення у житті громадян. Дехто, навіть, стверджував, що за гроші можна купити і право. Отже, якщо у людей є бажання купити право, значить воно уявляє собою певну цінність. В чому ж цінність права? Цим питання займається така галузь, як аксіологія права. Аксіологія взагалі означає вчення про цінності.

Юридична аксіологія має сенс лише за умови юридичного праворозуміння дій, явищ, процесів. Вона виникла разом з розподілом права на природне і позитивне. Природне сприймається як взірець для позитивного, тобто, як абсолютна цінність, а позитивне – як відносна, в залежності від того, наскільки воно збігається з природним.

- То, по суті, це означає, що позитивне право ми повинні оцінювати з точки зору моралі?

- Ні. Моральна і правова оцінка позитивного права - речі різні. Правова цінність – це абсолютна свобода, рівність, справедливість, які існують, як незмінна, абстрактна ідея. А мораль – відносна, вона може змінюватися в залежності від обставин. Якщо цінність права абсолютна, то цінність моралі відносна. Що в одному випадку, на одному етапі розвитку суспільства вважається цінним, моральним, на іншому вже може не мати такої цінності.

- Щось все це дуже абстрактно і далеко від нашої повсякденності. А в чому ж конкретніше цінність права для нас?

- Перш за все, цінність права в тому, що воно служить інтересам людей, сприяє задоволенню їх потреб. Тому і закони у державі повинні складатися так, щоб оптимально задовольнити інтереси всіх у суспільстві.

- Та хіба можуть закони задовольнити потреби усіх? Адже, що добре порядній людині, погано злочинцю.

- Це так. Але ми говоримо про оптимальний варіант, коли закон задовольняє потреби більшості.

- А я думаю, що будь який закон має цінність, тому що він встановлює певний порядок у суспільстві. Адже, якщо не буде порядку, то це ще гірше, ніж коли буде панувати закон, хоча він може бути і поганим.

- Дійсно, це так. Тому ми й кажемо, що закон має відносну цінність. Скажімо, закони рабовласницьких держав складали певну цінність для вільних громадян, але були ненависними для рабів. Але, щоб закон задовольняв все більшу частину суспільства, він повинен наближатися до права, до його мети – втілення одвічних, абсолютних цінностей: справедливості, рівності і свободи.

- А я думаю, що хоча для рабів Риму певні римські закони були ненависними, все ж таки вони складали для них якусь цінність, бо встановлювали певні правила, і вони могли знати, що їх чекає попереду. Тобто, ці закони вносили, навіть, у життя рабів, певну визначеність. А це набагато краще, ніж жити у повному невіданні про свої майбутнє. Невизначеність свого положення для людини набагато гірша за негативну ясність.

- Це все в теорії. А от на практиці все далеко не так виходить.

- Так це часто і відбувається тому, що люди ігнорують теорію. А без доброї теорії не може бути належної практики. Це істина, яку неодноразово висловлювали багато видатних учених. Тут маємо співвідношення належного і сущого: право – належне, а закон – суще. На основі цього і встановлюється ціннісно-правовий імператив: закон і держава повинні бути правовими!

- Ну, це вже майже фантастика! Як кажуть, вашими б вустами та мед пити.

- А чого? Кому ж не хочеться жити у суспільстві, де панує загальне благо?

- От, тільки що пролунало цікаве слово “благо”. Цей термін дуже близький до нашої теми. Раніше він був більш поширений, але в науковій літературі, починаючи з ХІХ століття, його витиснуло поняття “цінність”, про що ми й говоримо зараз. Можна сказати, що цінність – це благо у більш вузькому розумінні. Що таке благо взагалі? Як ви його можете визначити?

- Благо це те, що містить в собі позитивний зміст.

- А я читав, що ще Аристотель ввів термін вищого блага. Це те, в залежності від чого визначаються відповідні цінності всіх інших благ. А в середньовічній схоластиці вищим благом був Бог.

- Та й зараз для віруючих людей Бог є вищим благом.

- А от Аристотель вважав вищим благом політику, оскільки тоді в Греції існувала держава поліс, яку він вважав вищою формою спілкування людей. В полісі, за ним, завершується генеза політичної природи людини. Вона досягає своєї вищої мети – благого життя. Але в античному суспільстві загальне благо поширювалось лише на вільних людей, невільні були за межами цього блага. Цю ваду античної теорії здолало християнство, яке стверджувало загальну свободу, рівність і справедливість.

- Значить, вище благо – це благо для всіх?

- Так. Тому ще Сенека ввів термін “загальне благо”, як благо всіх у конкретному суспільстві на основі визнання блага кожного окремо. Тобто, загальне благо по суті тотожне індивідуальному, і саме це повинно бути метою держави як соціального інституту. Отже, загальне благо – це визнання правової рівності індивідуальних благ. Воно передбачає єдині критерії для здійснення різних інтересів різних суб’єктів суспільства шляхом правових заборон, обмежень, дозволів тощо.

- Значить, воно не заперечує індивідуальних інтересів?

- Ні, воно є загальною умовою їх можливостей. Право встановлює певний порядок для рівного прояву різних інтересів. Воно узгоджує цю різність шляхом правового компромісу, коли різні інтереси обмежуються заради загального блага.

- Так все ж таки, воно обмежує інтереси певних особистостей?

- Звісно, що обмежує, але завдяки цьому обмеженню досягається компроміс, який приводить до оптимальної свободи індивідів.

- Все ж таки компроміс веде лише до оптимальної свободи, а хотілося б свободи максимальної.

- Теоретично це можливо. Таке може статися в результаті так званого консенсусу, але його на практиці досягти набагато складніше. Отже, практичніше оптимальну свободу вважати максимально можливою свободою, і право є мінімально необхідною, загальною нормативною умовою для її досягнення.

- От ви кажете “загальне благо”, тобто благо для всіх. Але ж його в дійсності нема. Воно – звичайне марево. Наприклад, в нашій країні за часів соціалізму загальне благо декларувалось як світле майбутнє, яке маячить десь попереду, і до якого потрібно прямувати шляхом постійних жертв сьогодення, поклавши на цей вівтар власну свободу, справедливість.

- Концепція комунізму – утопічне вчення про примарне загальне благо, яке на практиці досягалось порушенням всіляких прав і свобод людини завдяки все зростаючому примусу. Це ганебний шлях досягнення загального блага. До нього не можна прийти шляхом насильства. Туди є лише добровільний шлях.

- Так такий шлях пропонує християнство. Там теж є поняття Царства Небесного, в яке можуть ввійти лише праведники, ті що у цьому світі зазнавали тортур, пригноблень, обмеження свобод тощо. Це теж своєрідне примарне, світле майбутнє. Тільки до нього люди прямують без насильства, а добровільно.

- Так, ця християнська концепція має місце, але серед філософів існує й інша, яка закликає будувати рай не на небі, а на Землі. Поняття “благо” у християнстві відносилось до божеської сфери, а не до мирських справ, не до організації соціального життя. Там чітко розділялось “кесарю – кесареве, Богу – богове”. Навіть термін “государство” походить від “государево дело”, тобто діло правителя, кесаря. А “держава” – це, знов таки ж, те, що хтось тримає у своїх владних руках (самодержець). Тому держава не може існувати без насильства, примусу. Інша справа, що цей примус може виходити від однієї особи, як це було в східних деспотіях та за часів абсолютної монархії, чи від широкого загалу громадян у демократичних державах.

- А я вважаю, що християнство і комунізм – два різновиди однієї утопії. Вони різняться лише в тому, що християнство обіцяє загальне благо на Небесах, а комунізм – на Землі.

- Загальне благо, по суті є ідеалом, до якого повинна намагатися прямувати людська спільнота. Це дороговказ, а не певна річ чи явище, з яким може, чи повинно збігатися наше буденне життя. Загальне благо, як благо для всіх, воно таке собі універсальне, завдяки йому люди у суспільстві нібито нівелюються. Отже втрачається їх індивідуальні особливості. Але ж кожен індивід бажає собі свого індивідуального, особливого блага.

- А загальне благо якраз і є умовою існування індивідуального блага кожного. Зрозуміло, що воно у різні часи було різним, бо не завжди охоплювало собою всіх членів суспільства. Але в цілому воно передбачає загальний принцип правової справедливості – правову рівність. Саме завдяки цьому теоретично ствердилось поняття загальної свободи, правової рівності, правового закону, правової держави, світового порядку тощо. Отже, загальне благо складає основу або головний зміст організації соціально-політичної людської спільноти, як вільних і рівноправних суб’єктів. Звідси і право потрібно вважати принципом, порядком людського блага – індивідуального і загального.

- Значить, якщо загальне благо не несе з собою індивідуального, то воно тоді і не благо зовсім?

- Цілком вірно. І принесення у жертву індивідуального заради процвітання загального, можна вважати страшною помилкою людства. Загальне благо не може існувати без індивідуального. Це нонсенс або фата-моргана. Прямуючи до загального блага, суспільство ніколи не повинно забувати про благо індивідуальне. І це повинно бути головним законом суспільства.

- А от у нас існує головний закон - Конституція. Як, на вашу думку, в ній розуміється загальне благо?

- На жаль, можна констатувати, що там загальне благо фігурує як національно-державне, а не індивідуальне, особистісне. Хоча третя стаття Конституції стверджує, що у нас найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я. Думка про те, що державне благо само по собі принесе благо індивідуальне – помилкова. Ні, загального блага можна досягти лише тоді, коли всі правові норми будуть концентруватися не на абстрактному загалі людей у державі, а на кожній окремій особистості. Саме цьому повинні бути підпорядковані і всі закони держави. Адже кожна людина у своєму житті повинна прагнути максимально самореалізуватися. Суспільство повинно надати їй максимальні можливості для цього. Тільки коли кожний індивід має змогу максимально реалізувати свої здібності, свій талант, можливе і загальне благо. І право в цьому процесі, як основна цінність, повинно відіграти одну з ключових ролей.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]