- •Філософія права
- •Про категорії філософії права
- •1. Філософія права як окрема дисципліна.
- •2. Коли і чому виникає право
- •3. Що таке право
- •4. В пошуках джерел
- •5. Природне право
- •6. Гносеологія права
- •7. Добро і зло
- •8. Покарання наслідок помсти?
- •9. Ще раз про справедливість
- •- Ну й нехай матеріальний стан погіршиться, але ж зате психологічно люди будуть задоволені від усвідомлення того, що справедливість перемогла. І далі інші не будуть так красти!
- •11. Мораль і право
- •12. Правовий чи моральний закон?
- •13. Як досягти мети законним шляхом
- •14. Аксіологія права і загальнолюдське благо
- •15. Як досягти самореалізації
- •16. Яким повинен бути юрист
- •Частина друга: про історію філософії права
- •17. Античність
- •18. Раннє середньовіччя
- •19. Пізнє середньовіччя: відродження та реформація
- •20. Філософія права нового часу
- •21. Філософія права епохи просвітництва
- •22. Німецька філлософія права на рубежі хvііі-хіх ст.
- •23. Філософія права хіх ст.
- •24. Філософія права хх ст.
- •25. Філософія права в росії та україні (хvііі – хх ст.)
25. Філософія права в росії та україні (хvііі – хх ст.)
- Оскільки Україна з ХVІІ ст. практично весь час знаходилась у складі Російської імперії, а згодом у складі СРСР, то розвиток філософської думки у правовій сфері тут доречно розглядати разом.
- А в деяких підручниках цей розвиток розглядається окремо, як вітчизняна філософсько-правова думка і думка російських філософів права.
- То це воля кожного окремого автора. Звичайно, штучно їх розірвати можна, але я особисто вважаю, що такого робити не потрібно, оскільки всі ці філософи існували в межах однієї держави. І, хоча на їх думки могли впливати риси певної етнічної культури, все ж таки вони, як то кажуть, варилися в одному котлі.
- Але ж в Україні традиції філософської думки могли мати більш глибоке коріння, ніж в Росії? Її можна вести з часів Київської Русі, а в Росії лише з появи московського князівства.
- Частково воно дійсно так. Зародження державності на теренах України відбулось значно раніше, ніж на території сучасної Росії. Та й географічно вона завжди була ближчою до Європи. Але власне філософсько-правові концепції стали тут формуватися значно пізніше, ніж у Європі, а саме в епоху Просвітництва (кінці ХVІІ – ХVІІІ ст.). Філософська освіта в Україні була зосереджена в основному в Києво-Могилянській академії. Але протягом ХVІІІ ст. з поступовою втратою Україною своєї автономності, центр філософської думки переміщується в Росію. Далі її розвиток йшов у спільному руслі.
- Але ж в українських філософів могли бути свої відмінності, можна сказати, певний національний колорит?
- Звичайно, був, але не це є головним у розгляді певних філософських концепцій. Тому, як на мене, розглядаючи їх разом ми ніяким чином не заперечуємо і не принижуємо українську національну гордість чи ідентичність. Більше того, відомо, що багато російських філософів права, як ви побачите далі, були вихідцями з України.
- А чому центр філософської думки з України перемістився до Росії?
- На це є дуже проста відповідь: тому, що там утворилась сильна централізована держава. І, якщо Росія у філософсько-правовому розвитку відставала від Європи, то за 150 років, починаючи приблизно від правління Петра І, майже її наздогнала. Там почала розвиватися університетська освіта, де і зосереджуються правознавці. У Тетянин день 1755 року відкрито Московський Державний університет, де викладав право німецький професор Ф.Г.Дільтей, а згодом його учні С.Є.Десницький, І.А.Третьяков. Це були перші російські професори права, які розділяли погляди Г.Гроція на природне право. А вже у ХІХ ст. в Росії з’явилася ціла плеяда правознавців, які залишили вагомий слід у розвитку правової науки, в тому числі і філософії права.
- Але ж, я читав, що в Україні були свої специфічні напрями розвитку філософії права. Наприклад, “філософія серця”, який ще називають кардіоцентризмом.
- Так. Такий напрям був. Він полягав у тому, що сутність людини не обмежується її свідомими розумовими переживаннями, а полягає у почуттях, в серці, яке і є джерелом думок і пізнання.
- Хіба серце може бути джерелом думок? Все ж таки, мабуть, джерелом повинен бути розум, а, значить, мозок людини?
- Справді, така думка виглядає більш логічною. Але є деякі речі, які важко пояснити, виходячи лише з розумової діяльності. Наприклад, як пояснити емоції? Часто вони передують розумовим діям. І лише згодом розум може внести свої корективи, але для цього спершу потрібно угамувати емоції.
- Так часто буває в нашій Верховній Раді. Спочатку галасують, блокують трибуну, навіть, бійки трапляються. А потім беруться за голову, починають думати і, відкинувши емоції, приходять до певного вирішення питання.
- Ну, це конкретні, майже побутові випадки. Ми ж маємо більш високий, філософський зріз. Людина тут, крім того, що має певні емоції, розглядається як окрема особистість з притаманними їй індивідуальними рисами, прагненнями до волі, до миру між людьми, гармонії з Богом.
- Тобто, можна казати, що в цій концепції право виводиться з внутрішніх, духовних джерел людини?
- Так. Ідея права тут полягає не у формально-зовнішньому примусі, а в регулюванні життя за рахунок внутрішнього світу і волі людини. Одним з провідних філософів кардіоцентризму в Україні був Григорій Сковорода (1722-1794).
- Він же був вихованцем Києво-Могилянської академії?
- Так він там навчався. А згодом сам викладав у різних закладах.
- А в чому сутність його філософсько-правового вчення?
- Концепція природного права Г.Сковороди грунтується не на раціоналістичній, а на релігійно-онтологічній основі. Їй притаманні ідея моральної автономії особистості і справедливості. Його теорія “спорідненості” займає проміжне становище між поняттями природного і позитивного права. Спорідненість розглядається ним як божий закон, який одночасно є законом як для природи, так і для суспільства. Якщо цей закон виконується – у суспільстві існує мир і злагода. Спорідненість це, по суті, злагода у відносинах між людьми, спільнотами, природним і позитивним правом.
- Це добре і красиво звучить, але як практично можна досягти такої спорідненості? Які шляхи її досягнення бачив Г.Сковорода?
- Він гадав, що людина може цього досягнути через пізнання символічної мови Біблії.
- Значить, релігія в його концепції відіграє головну роль?
- Так, вона посідає провідне місце, тому ми й кажемо, що його концепція базується на релігійно-онтологічній основі. Він вважав, що справедливість у відносинах між людьми виходить з внутрішньої волі особистості, в основі якої лежать осмислені цінності, які містяться в Біблії. Тобто, запорукою миру і злагоди у суспільстві повинно бути багатий внутрішній духовний світ кожної людини.
- Та хіба цей внутрішній світ не можна досягти без допомоги релігії?
- Так, він вважав, що не можна, бо високо цінував Біблію, як книгу Божого одкровення. Безсумнівно він був віруючою людиною, християнином, і християнські цінності, що сповідуються у Біблії, для нього були головним взірцем для успадкування.
- А як його розуміння справедливості співвідносилось з існуванням нерівності у суспільстві?
- Нерівність він розглядав двояко, як “нерівну рівність”: з одного боку всі люди рівні перед Богом, тобто від природи, а з другого боку, вони нерівні у природних нахилах і здібностях. Тому люди повинні мати рівні можливості для реалізації своїх здібностей.
- А як це розуміти: рівні перед Богом, але різні за здібностями?
- Ну, це спрощено можна пояснити сучасною тезою про те, що у суспільстві люди різні за фізіологічними особливостями, за здібностями, соціальним положенням, але всі рівні перед законом.
- Тобто, люди різні у своїй онтологічній суті, але рівні у відповідальності за свої вчинки?
- Можна й так це пояснити. І, до речі, для цього існує держава як форма влаштування суспільства. Г.Сковорода вважав найбільш прийнятною формою держави республіку. Він уявляв її “країною любові”, де нема ворогування і розбрату, де все загальне. Для досягнення такого республіканського ідеалу велику роль повинні відігравати освіта і виховання.
- То він був до певної міри ідеалістом?
- Можна сказати, що він був до певної міри романтиком. Та його вчення в Україні мало продовження у ХІХ столітті. Так відомий послідовник кардіоцентризму Памфілій Юркевич (1827-1874), теж надавав великого значення внутрішньому світу людини, не доступному для розуму. Діями людини повинні керувати моральні вимоги справедливості, які в ній існують не тільки від розуму, а й від заповідей любові, які йдуть від серця.
- А я з цим не згоден! Що значить йдуть від серця? Всім, що робить людина, керує її розум, всі команди їй надає мозок, її свідомість.
- Воно то так, але крім свідомих дій людина часто діє підсвідомо. І от оця підсвідомість, що поки що, недостатньо освітлена наукою, можна вважати, що йде від серця. Звичайно, це ми кажемо умовно, “від серця”, тому що не знаємо достеменно механізму дії підсвідомості. Та й що таке свідомість науковці поки що теж достеменно пояснити не можуть.
- Тому і тепер залишається місце для Бога, існуванням якого можна пояснити все?
- Звичайно. А, коли це стане відомим, залишиться невідомим щось інше, і все одно місце для Бога залишиться. Тому що все, що є не зрозумілим для людини потребує пояснення. А якщо наука чи взагалі людське знання не може цього пояснити, то залишається лише трактувати це як дію якоїсь об’єктивної, незалежної від людини сили, будь то Природа, Космічний Розум, чи Бог.
- Ну, добре, “від серця” це поняття умовне, що дорівнює підсвідомості. Так, виходить, що людська мораль теж є результатом підсвідомості?
- Ні. Вона є одночасно результатом свідомої і підсвідомої діяльності. У морально зрілої людини ці два процеси гармонічно переплетені в одне ціле. Мораль, по суті, відображає духовну зрілість і багатство людини. Я гадаю, що, якщо цьому сприяє вивчення Біблії, то це добре. Але добре, якщо цьому сприяє заняття наукою, мистецтвом, чи будь що інше. Цьому повинно сприяти і вивчення філософії права. П. Юркевич розглядав філософію права як аналітику засад позитивного права.
-Тобто, можна сказати, що він закликав до ревізії законів?
- Певною мірою так, хоча у нього цю тезу не було висловлено буквально. Він виділяв три посилки для підстави філософії права: людина визначається як зовнішніми чинниками, так і усвідомленням ідей; вона має коритися визначеним правилам, звичаям у суспільстві, що є справою доброю і святою; нарешті, підкоряючись цим правилам, вона повинна вміти оцінювати їх достоїнство.
- У вищесказаному я вбачаю протиріччя: з одного боку, коритися встановленим правилам, звичаям – справа добра і свята, а, з другого, я повинен оцінювати їхнє достоїнство. То, якщо я, розціню якесь правило чи звичай недостойним, то, значить, можу їм не коритися. А він сам же каже, що коритися їм – справа добра і, навіть, свята.
- П.Юркевич, якраз і має на увазі ті правила, які є достойними, тобто моральними.
- Та, якщо певні звичаї допускаються мораллю суспільства, як я особисто можу це заперечувати? З точки зору власної моралі? Тоді, виходить, що кожна людина встановлюватиме свою власну мораль і з цієї позиції буде давати оцінку загально існуючій моралі у конкретному суспільстві?
- Ви маєте рацію. Це те питання, яке і досі ще дискутується прибічниками різних форм світогляду. Та істина, мабуть, десь посередині: в чомусь праві ті, хто вважають мораль даною людині від Бога, а де в чому праві і ті, хто вважає, що мораль творять люди. Але, в даному випадку, для нас головне в тому, що “філософія серця” і Г.Сковороди, і П.Юркевича, і це дуже важливо, була фундаментом морального обгрунтування права.
- Та це ж лише один напрям у вітчизняній філософії права?
- Звичайно. У ХІХ ст. в Росії і в Україні з’явилася ціла плеяда філософів, які займалися проблемами правової науки. У першій половині століття особливо поширилось вчення Г.Гегеля. Одним з тих, хто надав належної оцінки цьому вченню був професор Київського університету К.О. Неволін (1808-1855), який був слухачем лекцій Г.Гегеля, і якого, навіть, вважають засновником філософії права в Росії. В своїх працях “Енциклопедія законодавства” (1839), “Історія російських цивільних законів” (1851) він дотримувався досить прогресивних поглядів на право. Так, він вважав, що є природний закон як ідея або сутність законодавства і позитивний закон як прояв сутності природного. А сутність закону полягає у правді, яку якраз і повинна визначити філософія.
Ще у ХІХ ст. в Росії і в Україні поширюються ідеї лібералізму. Тому багато філософів підходять до вирішення філософських проблем правової науки з ліберальних позицій. Так, наприклад, П.Г. Редькин (1808-1891), який, до речі, був родом з Полтавщини, будучи послідовником вчення Г.Гегеля, критикував останнього за ігнорування ролі індивіду, за право сили, що по суті означало безправ’я. Крім того, він дотримувався ідей позитивізму, які поширилися саме в цей період. Філософію права він вважав суто юридичною дисципліною і, по суті, ототожнював її з природним або ідеальним правом.
- Лібералізм походить від поняття “свобода”. Значить саме йому надавалось велике значення прибічниками цього напряму. Але ж право і закон, крім того, обмежують свободу людини. Як з цього положення виходили дані філософи?
- По-різному. Наприклад, відомий філософ права Б.Н. Чичерін (1828-1904) вважав, що право походить з правил людського гуртожитку і виникає разом з суспільством.
- Правильно вважав. Я теж дотримуюсь такої думки.
- Він поділяв право на суб’єктивне (по суті природне) як моральна можливість і об’єктивне (позитивне) – закон. Саме закон визначає зовнішню свободу людини. Він може бути примусовим (державний закон) і добровільним (моральний). Отже право це зовнішня свобода людини, а мораль – внутрішня. Ще він дотримувався тієї точки зору, що матеріальна рівність у суспільстві пригнічує людську свободу.
- Значить він виступав за право приватної власності?
- Безумовно. І вважав, слідом за Г.Гегелем, ідеальною формою правової держави конституційну монархію з двопалатним парламентом. Але, на відміну від Г.Гегеля, він вважав, що держава не поглинає індивіда, а панує над ним у сфері зовнішніх відносин. Вона створена для охорони “загального інтересу”. Ще у нього є цікавий вислів: “не особа для установ, а установи для особи”.
- О, це дуже актуальне для нашого часу, коли бюрократи від держави виступають по відношенню до пересічного громадянина майже у ролі диктаторів.
- Подібна думка була характерною для лібералів взагалі. Та ви ж бачите, хоч про це і йдеться мова вже давно, але віз і нині там. В Україні про відносини особистості і держави писав і М.П. Драгоманов (1841-1895). Він дотримувався примату особистості над державою. Ідею прогресу він пов’язував з правами людини незалежно від національності і громадського стану.
- Так він був космополітом?
- Так. Він припускав існування, так званої, всесвітньої правди. Але не заперечував і цінності окремих націй, як форми духовної солідарності між людьми, їх культурної індивідуальності.
Під впливом М.Драгоманова сформувалась світоглядна позиція іншого українського ученого, автора соціокультурної філософсько-правової концепції Б.О. Кістяківського (1868-1920). Він визнавав право як найбільшого виразника культури, а культуру як найважливіший спосіб буття права. Отже, за ним, держава є правовою настільки, наскільки в неї історично сформований рівень правосвідомості.
- Я пам’ятаю, ви казали нам про те, що він критикував Росію за обмаль визнання права як цінності.
- Так. В одній із своїх наукових статей він піддав російську інтелігенцію нищівній критиці. Я наведу вам цитату з його роботи у збірнику “Вехи”: “…В ідейному розвитку нашої інтелігенції…не була присутня жодна правова ідея. І тепер, у тій сукупності ідей, з якої складається світогляд нашої інтелігенції, ідея права не грає ніякої ролі”. Це красномовно свідчить про те, який правовий спадок дістався майбутньому СРСР.
- Невже все так погано було в Росії? Були ж і світлі голови серед тієї ж інтелігенції. Той же самий Кістяківський.
- Дійсно, були. Але великого впливу на історичний процес розвитку суспільства вони не мали.
- Тобто, влада мало прислухалася до їхньої думки?
- Можна сказати так. Наприклад Б.Кістяківський до права підходив як соціолог, і розглядав його як засіб контролю суспільства над індивідом. А відомо, що соціологія виникла як наука, що вивчає суспільство з метою його покращення. Тому потрібно весь час вдосконалювати державу, а це можливо лише за рахунок підняття правосвідомості її населення. Він був соціалістом і вважав соціалізм торжеством справедливості, тому в його концепції “правового соціалізму” чільне місце посідає, перш за все, право на гідне існування.
- Зараз багато є розмов про розбудову правової держави. Та правосвідомість нашого населення знаходиться на досить низькому рівні. Мабуть, комусь з владних структур, як це було і раніше, це вигідно?
- Звичайно, крім того, що в нашому суспільстві замало добрих правових традицій, є ще й певні сили, яким вигідно, щоб вони не складались. Але є й інші сили. Тому потрібно все робити для того, щоб піднімати правосвідомість наших громадян. І це є одним із завдань майбутніх юристів в розбудові правової держави.
- А от я читав, що був в Росії такий релігійний філософ В.Соловйов, який мав досить суттєвий вплив на формування правової думки багатьох філософів. Його і зараз подекуди згадують добрим словом.
- В.С. Соловйов (1853-1900), до речі, по материнській лінії нащадок Г.Сковороди, право обгрунтовував моральністю, тому що без моральності воно не відрізнялося би від свавілля. Розвиток моралі полягає у самовдосконаленні знаходяться у гармонічній єдності. Там, де між ними існує суперечність, відсутнє право. Право повинно забезпечувати людині умови для гідного існування, яке полягає у достатній кількості засобів існування (їжі, одягу, житла), можливості належного фізичного відпочинку і достатнього дозвілля для свого духовного самовдосконалення.
- А зараз дехто, маючи дві перші умови, не використовує їх для самовдосконалення, а, навіть, буває, навпаки, деградує.
- Отож, треба читати книги розумних людей і зростати над собою. Тільки у такому випадку суспільство може досягнути загального блага.
- А чи були у В.С.Соловйова послідовники?
- Його ідеї мали вплив на П.Н. Новгородцева (1866-1924), якого вважають головою російської школи відродження природного права. За ним природне право це ідеал, який береться з історії, тому концепція природного права історично змінюється. По суті, тут присутнє співвідношення сущого і належного. Тому природне право (належне) у нього виступає моральним критерієм критики і вдосконалення позитивного (сущого). Він відстоював ідею вільного соціального розвитку без утопічної кінцевої мети.
- Тобто він виступав проти марксизму, який окреслював кінцеву мету досягнення комунізму?
- Так, і проти марксизму, і взагалі проти будь якої подібної йому соціальної теорії. На його думку, закони відстають від руху історії, тому у суспільстві виникають конфлікти між старим і новим. З цих конфліктів зароджується природне право як необхідність реформ і змін існуючого ладу.
- Значить, він вважав, що історичні зміни у суспільстві ведуть до зміни права, а не навпаки?
- Саме так. І це суперечить деяким сучасним філософам права, які вважають, що зміною права можна змінити історичний процес розвитку суспільства. Хоча П.Н. Новгородцев виступав за гідне людське існування, що повинно забезпечуватися законами. Для нього суб’єктом права була особистість у її зв’язках з суспільством.
- Він, я чув, був родом з України?
- Так, з Бахмуту. Ви вже могли помітити, що багато хто з тих філософів, що ми розглянули чи-то були родом з України, чи-то жили і працювали тут. Одним словом, тим чи іншим чином були пов’язані з Україною.
- Це, мабуть, знакова риса. В цьому повинна бути певна закономірність.
- Ну, щоб стверджувати, що це є закономірністю, потрібно провести ретельний аналіз набагато більшої кількості осіб. Ми ж тут розглядаємо далеко не всіх. Наприклад, учні П.Новгородцева М.Алексєєв та І.Ільїн до України не мали відношення, але зробили свій вагомий внесок у розвиток філософії права. Перший вважав основною правовою цінністю не особистість, а суспільну справедливість, як такий порядок, де кожному належить “своє”. А другий більше цікавився проблемою правосвідомості, вважаючи, що право є необхідною формою духовного буття людини.
- Знов духовне життя і право. Щось весь час відчувається певний релігійний ухил у думках цих філософів.
- Так в цьому і полягає самобутність і оригінальність філософсько-правової думки в Росії і в Україні. Для них характерне ірраціональне обгрунтування права. Це досить яскраво видно з праць ще одного російського філософа М.О. Бердяєва (1874-1948), який вчився в Київському університеті. Він по суті дотримувався ідеї “християнського соціалізму”, заснованому на федерації громад. Для нього існує абсолютне право, надане Богом (свобода духу, совісті, думки, слова), і право як захист свободи людини. Закон забезпечує лише самий мінімум цієї свободи. Він такий же гріховний, як і держава. Тому право і закон – поняття протилежні.
- А як розвивалася філософія права у СРСР?
- Практично, ніяк, бо більшість філософів права змушені були емігрувати, чи були насильно вислані за межі країни. У СРСР ствердився так званий марксистський варіант правового позитивізму, де право розумілось як “зведена в закон воля пануючого класу”. Функція права обмежується контролем за поведінкою особистості, а не забезпеченням її свободи. Але з 50-х років в радянській правовій науці дещо позначився більш широкий підхід до розуміння права. Воно розглядалося як єдність правової норми, правовідношення і правосвідомості. Хоча загалом цей підхід у своїй суті мало чим відрізнявся від минулого праворозуміння, в якому правосвідомість виступала як законосвідомість.
У 60-70 рр. з’явилась так звана лібертарна концепція права, заснована на розумінні відмінності права і закону. Право в ній розглядається як загальна форма і рівна норма свободи індивіда.
- А в наш, вже післярадянський час, є якесь нове вчення?
- Звичайно, цей процес поступово набирає сили. Наприклад, можна зупинитися на, так званій, концепції цивілітарного права В.С. Нерсесянца. Він вважає, що якщо соціалізм є історичною помилкою, то тоді капіталізм – кінець всесвітньої історії. Якщо це не так, то у нього повинно бути своє майбутнє. Це майбутнє він бачить у трансформації капіталізму і соціалізму у так званий цивілізм. Причому стартові умови для його здійснення кращі у останнього.
На початку 90-х рр. В.С. Нерсесянц вважав, що постсоціалістичні країни не повинні повертатися до капіталізму. Вони мусять йти уперед, відштовхуючись від минулого соціалізму, як необхідного стану. Принципова відмінність соціалізму – відношення до приватної власності. А там, де її нема, неможлива свобода. Постсоціалістичні країни повинні йти не до приватної, а до індивідуальної власності, що відіб’ється у новому праві, яке, визнаючи принцип загальної, формальної рівності, буде за своєю сутністю не буржуазним.
Для цього використовується соціалістична власність, яку треба чесно порівну розділити між усіма громадянами держави. Таким чином отримаємо громадянську (цивілітарну) власність. Державний устрій, заснований на ній, називатиметься цивілізм. Він забезпечить кожному рівну долю, яка відкладається на особистому банківському рахунку, який не можна вилучати з загальної власності. Таким чином, цей рахунок повинен бути гарантованим, невідчужуваним мінімумом власності. Його можна нарощувати різними правовими шляхами.
- То це ж означатиме, що все одно згодом люди поділяться на бідних і багатих, бо не всі зможуть однаково нарощувати свої банківські рахунки!
- Дійсно, це обов’язково станеться. Але тут є принципова різниця: суспільство поділиться на багатих і бідних, та не на власників і неймущих, бо всі будуть власниками. Звичайно, цивілітарне право збереже принципи буржуазного, але доповнить його рівним правом усіх на однаковий мінімум власності.
- Добре, це можна було зробити у соціалістичних країнах. А як бути з капіталістичними?
- В.С. Нерсесянц вважав, що цей розподіл власності можна зробити і у капіталістичних країнах, які можуть рухатися від капіталізму до цивілізму, минаючи соціалізм.
- А як він це бачить? Хіба ж хто з власників у тих країнах погодився би на таке?
- Дійсно тут процес набагато складніший. Як це можна зробити, практично не знає ніхто. Але ж це поки що теорія.
- Утопічна теорія. Я не вірю, що таке колись може статися.
- Воно, як ви бачите, поки що і не сталося. Бо від теорії до практики шлях досить складний. Час покаже. Маємо сподівання на майбутнє покоління учених правознавців. Адже тепер у самостійній Україні ситуація кардинально змінилася. У нас зараз, можна сказати, настає відродження досліджень з філософії права. Але на наше суспільство ще тисне той тягар минулого, якого потрібно позбутися. Для цього потрібен час. Будемо сподіватися, що ті соціальні зміни, які відбулись протягом останніх десятиліть, приведуть до формування у нашому суспільстві нової правосвідомості. Люди повинні подолати інерцію антиправового розвитку, і у нас з часом з’являться достойні філософи права.
МАЛЕНЬКА ПІСЛЯМОВА
Гадаю, що, перегорнувши останню сторінку цієї книжки, у читача не склалося враження, буцімто на цьому дискусії про філософію права закінчуються. По-перше, тут ми торкнулися далеко не всіх проблем і категорій філософії права. По-друге, більшість з розглянутих проблем ще далекі від свого остаточного вирішення. По-третє, в аудиторії кожного року приходять нові студенти. Їх бачення світу взагалі і погляди на право зокрема дещо відрізняються від попередніх, бо життя не стоїть на місці. Воно рухається уперед і дискусії тривають.
Головне, щоб молодь, яка приходитиме до вищого навчального закладу за знаннями, підвищуючи свій загальний і правовий культурний рівень, не переставала замислюватися над багатьма проблемами, що виникають у суспільстві, бо без цього не може бути прогресивного розвитку.
Бажаю вам успіху у майбутніх дискусіях!
ЗМІСТ
Частина перша: ПРО КАТЕГОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
Передмова с. 3
1. Філософія права як окрема дисципліна с. 6
2. Коли і чому виникає право с. 8
3. Що таке право с. 13
4. В пошуках джерел с. 22
5. Природне право с. 26
6. Гносеологія права с. 32
7. Добро і зло с. 35
8. Покарання – наслідок помсти? с. 42
9. Ще раз про справедливість с. 44
10. Про совість с. 49
11. Мораль і право с. 53
12. Правовий чи моральний закон? с. 66
13. Як досягти мети законним шляхом с. 74
14. Аксіологія права і загальне благо с. 79
15. Як досягти самореалізації с. 83
16. Яким повинен бути юрист с. 87
Частина друга: ПРО ІСТОРІЮ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
17. Античність с. 92
18. Раннє середньовіччя с. 99
19. Пізнє середньовіччя: Відродження та Реформація с. 102
20. Філософія права Нового часу с. 106
21. Філософія права епохи Просвітництва с. 110
22. Німецька філософія права на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст. с. 114
23. Філософія права ХІХ ст. с. 119
24. Філософія права ХХ ст. с. 122
25. Філософія права в Росії та в Україні ХVІІІ-ХХ ст. с. 127
Маленька післямова с. 137
