21. Філософія права епохи просвітництва

- Дехто вважає згаданих вище філософів ранніми просвітниками, та справжнє Просвітництво заполонило Європу у ХVІІІ ст. І. Кант вважав просвітництво епохою, сутність якої полягає у широкому використанні людського розуму для реалізації соціального прогресу. Воно зародилося в Англії, яка вже набула досвіду у боротьбі з монархією. Ця боротьба велась за економічні та правові свободи. З Англії просвітництво поширилось у Францію, а пізніше воно стверджується у Північній Америці, Німеччині, Росії, а також в країнах Східної та Південно-Східної Європи.

Просвітники заклали фундамент сьогоднішніх соціальних наук в тому числі і філософії права. Правова наука за ними була головним засобом у побудові політики. Одним з видатних філософів Просвітництва у Франції був Шарль Луі Монтеск’є (1689-1755).

Він, як і Джон Локк, вважав, що люди живуть за законами взаємодопомоги, їх природний стан – мирне життя у сім’ї. Ворожнеча між людьми виникла пізніше, і саме з-за неї і виникає держава, як продукт свідомої діяльності людей. Держава за своєю природою справедлива, несправедливість притаманна лише її посадовим особам і урядам.

- Правильно він думав. А то у нас часто можна почути, що держава у нас погана. Держава не винна. Винні люди, які її очолюють.

- То ж його і відносять до просвітників, бо бач як просвітив, що навіть і сьогодні ясно.

- Просвітники взагалі, і Монтеск’є зокрема, багато чого внесли у філософську думку такого, що і досі є актуальним. Одним з найголовніших внесків Монтеск’є є розроблений ним поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

- Так це те, що зараз відомо всім і чого дотримуються майже всі сучасні країни!

- А от у ті часи його критикували за це, бо вважали такий розподіл передчасним. Тоді ж у Франції існувала абсолютна монархія, а Монтеск’є виступав за республіканське правління, хоча і допускав конституційну монархію.

- А що він вніс у думку про право?

- Він був добрим аналітиком. Проаналізувавши закони різних суспільств, він дійшов висновку, що існують два види законодавчого механізму: природні закони, які випливають з біологічної природи людини, і соціальні, придумані людьми. До природних він відносив: бажання миру, добування їжі, необхідність спілкування з людьми. До соціальних – ті, що визначають відносини: між народами (міжнародне право), між правителями і підлеглими (політичне право), між окремими громадянами (цивільне право).

- А от я читав, що Монтеск’є вважав свободою право робити те, що дозволено законом. Так це ж повернення до Гоббса, а не до Локка?

- Ну, свобода ще й полягає в тому, що кожна людина може вільно висловлювати свою думку. Він так думав, бо вважав це кращим шляхом для встановлення порядку у суспільстві. Право, за ним – міра свободи, яка означає справедливість, передує закону і визначає його.

- Значить він великого значення надавав людським законам?

- Так. Закони регулюють людські відносини, але вони різні, бо залежать від навколишнього природного і соціального середовища. Тому він рекомендує досліджувати взаємозв’язок між конкретним середовищем і відповідними йому формулюваннями законів.

- То можна сказати, що Монтеск’є принижував значення природного права?

- Ні. Просто він поєднував концепцію природного права з соціологічною, і не абсолютизував ні перше, ні друге. Монтеск’є дійшов висновку, що на одному природному праві неможливо побудувати універсальну систему законів, бо люди існують у різних природних і соціальних умовах. Від цього різниться і їх спосіб життя.

- Значить, Монтеск’є по суті діяв відповідно тій тезі, про яку ми .згадували раніше, що протилежності не заперечують, а доповнюють одна одну?

- Дійсно, так можна вважати. Добре, що ви пам’ятаєте попередні наші диспути. Взагалі, Монтеск’є вважав, що люди від природи слабі і стають сильнішими тільки об’єднавшись у певні спільноти. Тоді рівність між ними зникає і виникають два види війн: між особами і народами.

- Я з цим не можу погодитися. Хіба до утворення спільнот люди були рівними? Тоді існувало правило сильного. А люди завжди були не рівними. І саме тоді переважала війна між особами. А коли люди почали об’єднуватися у спільноти, силу отримувала ця спільнота, в якій поруч з сильними особами були і слабі. Вони могли отримати силу завдяки цьому об’єднанню. Отже, війни вже виникають не між особами, а між народами.

- Слушне зауваження, і досить логічне. Але ж ми кажемо як вважав Монтеск’є.

- То він помилявся.

- Можливо. Будь-яка людина може помилятися. Людина ж не машина. До речі, співвітчизник і сучасник Монтеск’є філософ-матеріаліст Жюльєн Ламетрі розглядав людину саме як машину. Його відома праця так і називалась “Людина – машина”.

- А от, чому і Локк, і Монтеск’є вважали, що природний стан людей саме жити в мирі, адже нам добре відомо, що більшість часу людство проводило у війнах? То, може, все-таки стан війни для людини більш природний?

- Дехто, навіть, і зараз так вважає. Але ж кожна війна завжди закінчується миром.

- Війна – це засіб досягнення миру!

- Хоча це звучить досить суперечливо, але воно схоже на правду. Той, хто першим розпалює війну, сподівається її виграти і досягти вигідного для себе миру. Ніхто ж не розпочинає війну з тим, щоб ніколи її не скінчати.

- Війна – це продовження політики, тільки іншими, силовими методами.

- Це, дійсно, так. Але ми відхилились від розгляду думок просвітників про державу і право. Серед сучасників згаданих вище філософів у Франції були ще не менш видатні просвітники. Наприклад, Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) вже вважав за ідеал держави демократичну федеративну республіку з конституційною монархією. В такій державі приватні інтереси повинні бути поєднаними з суспільними. Тільки за таких обставин можна досягти загального блага. А його співвітчизник Жан-Жак Руссо (1712-1778) заперечував божественне право монархії, і відкрито говорив про суверенітет народу.

- Так у нього ж була думка про те, що держава повинна мати всі права на індивіда і його свободи. Хіба це правильно з точки зору права?

- Тепер ми можемо сказати, що не правильно, але у ті часи ідеї Руссо багато хто сприймав, як істину. До речі, він також висловлював думку про те, що демократія годиться лише для малих за територією держав, для середніх більше підходить аристократія, а для великих – монархія.

- А чому монархія більше підходить для великих держав?

- Тому що чим більша територія держави, тим важче утримати єдність її населення. В такій державі сильніше проявляються різні сепаратистські рухи.

- Так от чому демократія виникла у грецькому полісі!

- Дійсно, грецькі держави-поліси були саме найбільш придатними для існування демократії. Мабуть, цей історичний приклад і мав на увазі Ж. Руссо.

- Та якщо виходити з його твердження, то в такій великій за територією державі, як сучасна Росія, малоймовірно очікувати демократичного правління?

- То ви ж і бачите, що Росія зараз більше схиляється до авторитарної влади.

- Значить, Росії перш ніж перейти до демократії, потрібно зменшити територію?

- Щоб довести тезу Ж.Руссо, мабуть, що так. Але ж Росія може спростувати цю тезу, якщо зуміє запровадити демократію не зменшуючи своєї території.

- Тоді сказане Ж.Руссо не буде закономірністю.

- А, якщо це дійсно, історична закономірність, то нею можна виправдати диктаторський режим Сталіна в Радянському Союзі.

- Якщо брати за основу думки Ж.Руссо, то можна виправдати і всі соціалістичні революції, які відбулись після нього і не без впливу його вчення. Адже саме він у своїх працях розробив положення про те, що приватна власність – основа нерівності. І тому проти неї треба боротися. У ХІХ столітті цю ідею підхопив і розвинув К.Маркс. А згодом її взяли на озброєння його послідовники, марксисти, і що з цього вийшло в Росії у 1917 році ви добре знаєте.

- Але ж все-таки Ж.Руссо закликав боротися з соціальною нерівністю. А це значить, що він стояв за справедливість?

- З одного боку, це дійсно так. У державі всі повинні бути рівними. Але рівними у правах. А от рівність у всіх соціальних показниках протиприродна, бо ви ж знаєте, що від природи усі люди нерівні. А намагання зробити їх рівними передбачає застосування примусу. Що може означати насильницьке позбавлення громадян держави багатьох свобод. Ж.Руссо так і вважав, що в державі природне право обмінюється на договірне. Держава – це ціле, яке завжди більше за частину, тому припис загальної волі обов’язковий для усіх. А це означає, що він, по суті, декларував обмеження свободи індивіда.

- То, мабуть, ідеї Ж.Руссо вплинули на Велику Французьку революцію?

- А, як ви думали? Звичайно, вплинули. Ви ж пам’ятаєте головні гасла цієї революції: свобода, рівність, братерство. Та в цій революції головним була боротьба за права представників так званого “третього стану”. Про це йдеться і у творах Гельвеція, який виступав за невідомий, третій шлях розвитку, який ще потрібно винайти. Він вважав, що тільки справедливі закони можуть забезпечити справедливість. Але їх ще потрібно дотримуватися, а люди схильні порушувати закони. Отже їх треба примусити це робити. Тільки страх може примусити людей бути справедливими щодо інших. “Повага людей до справедливості завжди є лише повагою до сили". Так вважав Гельвецій.

- І був правий, бо слабому відстояти справедливість часто не вдається, а сильний може це зробити. Наприклад, якщо я фізично слабий і бачу, що хтось у темному провулку грабує перехожого, я не зможу дати грабіжнику відсіч, а така людина, як, скажімо, В. Кличко, зможе.

- Правильно, і цю тезу можна пристосувати до держав: слабка держава не спроможна відстояти справедливість, а сильна може. Тому часто маленька держава намагається знайти собі захисника серед великих і сильних.

- Або об’єднується з собі подібними у різні військово-політичні блоки, таким чином зрівнюючись у силі зі своїми сильнішими потенційними ворогами.

- А Гельвецій, до речі, виступав і за рівноправність народів. І в цьому можна вбачати зачатки необхідності розвитку міжнародного права, що вже тоді поставало на порядку денному і особливо важливе сьогодні. Кожна держава повинна поважати закони іншої. А, головне, щоб всередині кожної держави діяли справедливі закони. Просвітники вважали, що це досить сильно залежить від мудрого законодавця, який, в першу чергу, повинен подбати про населення, яке працює і виробляє матеріальні блага, а вже згодом про те, щоб загальнонародне багатство розподілялося справедливо і рівномірно, тобто відповідно до внеску кожного у державі.

- Так це ж дуже важко зробити, бо людство не виробило чітких критеріїв щодо внесків громадян. І, потім, рівномірність передбачає розумне обмеження людьми своїх потреб. А вони ж бажають все більшого і більшого.

- От в цьому напрямку і повинна йти просвітницька робота. Хоча цієї роботи замало. Тому потрібно створювати такі закони, які б спонукали людей більше до престижності духовних інтересів, ніж до інтересів багатства і розкоші.

- Якщо пристосувати цю тезу до нашого часу, то можна сказати, що державі треба намагатися більше надавати почестей особистостям за їх справну діяльність. І це повинно виливатися не в матеріальному вигляді?

- Так, матеріальне не повинно стояти на першому місці

- Ех, не доробили чогось просвітники! Бо зараз у нас все навпаки!

- І все ж таки багато їх ідей живі і досі і позитивно впливають на розвиток суспільства. Просвітники вірили у прогрес, вони заклали фундамент сьогоднішніх соціальних наук. Правова наука за ними була головним засобом у побудові політики, призваної вести людей до загального щастя. Можна сказати, що просвітництво певним чином вплинуло і на становлення так званої “класичної німецької філософії”.