42. Сенс життя як моральна проблема.

Однією з центральних проблем етики є визначення міс­ця людини у світі, смислу її буття. Людина постійно запитує се­бе: «Навіщо я існую? Чого я хочу від життя? Для чого живу? Чи варто жити взагалі?»

Е. В. Ільєнков писав, що людина, яка просто засвоює речовини з навколишнього світу і яка не переживає горя, радості, любові, страждання, не спрямована активно на навколишній світ, — не живе, вона існує. З філософського погляду житія можна визначи­ти як процес активного ставлення до навколишнього світу, при­лаштування навколишнього світу до потреб та нужд людини. Отже, щоб жити, недостатньо реалізовувати біологічні функції, це існування, життя — це й емоції, й переживання.

Сенс життя — це регулятивне поняття розвиненої світогляд­ної системи, яким визначають те, заради чого парто жити.

Проблема сенсу життя постає перед людиною у зв’язку з усвідомленням нею власної обмеженості та кінцевості. Невідворот­ність смерті надає земному життю необоротного та неповторного характеру. Переконання, що життя на землі надається лише один раз, змушує ставитися до нього зі всією серйозністю. < Життя кожної людини — це унікальне поєднання можливос­тей. Максимально здійснити їх, зберегти здійснене та передати для подальшого розвитку прийдешнім поколінням — можливо в цьому і полягає смисл життя? Наповнити життя сенсом — це озна­чає вкладати всі свої духовні здібності в кожну ситуацію, «пере­творювати суєтне на вічне», знаходити у відносних цінностях аб­солютний зміст.

У чому виявляється сучасне трактування проблеми сенсу життя?

Питання втрати життєвого смислу чітко було поставлено гу­маністичною етикою та екзистенційною психологією, особливого розвитку воно набуло в логотерапії Віктора Франкла.

Пошук та реалізацію смислу життя В. Франкл розуміє як той «духовний об'єкт», до якого прагне в найрізноманітніших обста­винах людська душа і який є основним рушієм поведінки та роз­витку особистості. Для того щоб жити та активно діяти, людина повинна вірити в смисл, який несуть її вчинки. Відсутність сенсу породжує у людини стан, який В. Франкл називає екзистенціаль­ний вакуум (порожнеча існування). Ця ситуація є особливо актуа­льною для другої половини XX ст., коли відбувається руйнація загальновизнаних ідеалів.

Учений виділяє кілька важливих тез для розуміння ролі смислу в людському житті:

1,Прагнення до смислу є цінністю для виживання. Смисл завжди пов 'язаний зі значущими цілями та цінностями, яких ми праг­немо. В ситуаціях, коли людина втрачає попередні цілі та цінності (війна, різка зміна долі, втрати близьких та ін.), пошук та знаходження нового смислу або актуалізація попереднього може допомогти людині вижити, витримати всі труднощі та зберегти себе фізично та психічно.

2.Життя людини не може бути позбавлене смислу ні за яких обставин. Смисл завжди може бути знайденим.

3.Смисл не можна дати, його потрібно знайти. Ніхто не може людині запропонувати готовий смисл. Лише сама людина надає дійсності сенсу.

4. Смисл може бути знайдений, але не може бути створений. Якщо індивід переймається питанням про смисл життя, він пови­нен мати достатньо терпіння, щоб дочекатися, коли смисл виникне в його свідомості. Вчений вважає, що смисл життя в принципі доступний будь-якій людині. «Проте знаходження смислу — це питання не пізнання, а покликання, не людина ставить питання про смисл свого життя — життя ставить це питання перед нею не словами, а діями». Смисл не суб'єктивний, людина не винахо­дить його, а знаходить у світі об'єктивної дійсності, саме тому він виступає для людини як імператив, який потребує своєї реалі­зації.

5. Пошук смислу не є неврозом, це нормальна властивість людської природи, котрою людина відрізняється від тварини.

Кожна ситуація несе в собі свій смисл, різний для різних лю­дей, але для кожної людини він являється єдиним та єдино істин­ним. В. Франкл підкреслює, що людина повинна сама шукати-та знаходити його. Та мало тільки знайти сенс, потрібно ще й його втілити. Особа несе відповідальність за здійснення унікального смислу свого життя, це необхідно для неї в силу кінцевості, об­меженості та невідворотності людського існування у світі, немож­ливості відкласти щось «на потім», через неповторність кожної конкретної ситуації. Здійснити ж смисл життя людина може за­вдяки свободі волі, яка допомагає їй знайти та реалізувати смисл свого життя. Причому В. Франкл вважає, що стосовно своїх потя­гів, своєї спадковості, факторів та обставин зовнішнього середо­вища людина є вільною завжди.

Осмисленості нашому життю надає система цінностей. Так, В. Франкл визначає три основні класи цінностей, здатні наповни­ти смислом індивідуальне людське буття: цінності творчості, цінності переживання та ставлення.

У загальному, широкому трактуванні творчість — це ство­рення чогось абсолютно нового, того, що раніше не існувало. Не всі схильні до такого творення. Але кожен може бути творчою особистістю, не створюючи шедеврів. Кожен з нас може «розгля­дати свою діяльність, усю сукупність своїх життєвих справ як власне незамінне індивідуальне завдання, виконання якого єднає його з людьми, зі світом» '. Реалізація себе у творчій діяльності (роботі) — це те, що надає осмисленості нашому буттю.

Цінності переживання, пов'язані, наприклад, з релігійними почуттями, захопленням творами мистецтва, поклонінням перед природою, можуть набувати для нас смисложиттєвого значення. Людина може знаходити смисл життя в переживанні любові, співчутті та симпатії до інших людей.

І навіть коли людське життя та можливості людини обмеже­ні — обов'язками, долею, смертю, стражданнями — смисл життя можна знайти у ставленні до цих чинників. У фатальних ситуаціях життя для людини висвітлюється новими гранями та глибинами. Адже недарма стоїки вчили, що справа полягає не в тому, щоб втекти від долі — від неї не втечеш! — а в тому, щоб гідно її зу­стріти. Весь досвід людського життя показує, що людині набагато легше перенести найскладніші випробування, коли в неї є «усві­домлення життєвої мети, відчуття осмисленості власного існуван­ня та вчинків». Навіть у найтяжчих обставинах людина може й здатна гідно, осмислено приймати власні страждання, власне буття.

Цікаве співвіднесення екзистенціальних станів усвідомлення смислу та відсутності смислу життя подає О. В. Золотухіна-Аболіна:

Цей опис показує, що пошук та підтримання смислу — робота не лише розуму, а також і волі, серця, живих людських почуттів.

Реалізуючи смисли свого життя, людина тим самим здійснює саму себе. Але поза цим особа ніколи не зможе дізнатися, чи вдало­ся їй дійсно втілити смисл свого життя. Саме тому не можна не погодитися з висловом видатного російського філософа М. Бердяєва, який стверджував, що сенс життя — в пошуках цього сенсу. Є велика різниця в тому, щоб щось знати про смисл життя, ви­значити його для себе та прожити своє життя усвідомлено.