52. Розкрийте філософський зміст поняття "ідеалу". Чому класичний ідеал розуміється як триєдність Добра, Істини та Краси? у чому полягають особливості сучасних естетичних ідеалів.

У світогляді людини є безліч елементів. Головні і домінуючі серед них прийнято називати ідеалами. Ідеали - це опорні пункти світогляду. Основний зміст світогляду кожної людини визначається за змістом світоглядних ідеалів. Саме формування світогляду - це формування в ньому визначених, смисложиттєвих, ідеалів. Центральне ж місце у світогляді належить ідеалам смисложиттєвим. Здійснення в житті людини і суспільства смисложиттєвих ідеалів робить життєдіяльність людини і суспільства осмисленими. Виявленням і формулюванням цих ідеалів протягом століть займалася релігія і філософія. Узагальнюючи історичні результати цих пошуків, можна виділити три основні групи смисложиттєвих ідеалів:

1.Філософські смисложиттєві ідеали (Добро, Істина, Краса);

2. Ідеали особистого життя(Віра, Надія, Любов і Життєва мудрість (Софія); Гідність, Честь, Совість, Обов’язок; Активність);

3. Ідеали життєдіяльності суспільства(Справедливість; Свободу, Рівність і Братерство; Гуманізм, Альтруїзм, Колективізм; Діяльність.).

Усі філософські смисложиттєві ідеали вперше були названі філософом Платоном, після чого пропагувалися і у філософській думці до наших днів. У них у концентрованому вигляді втілена сутність сенсу життя людини і суспільства. Проблема сенсу життя постає перед людиною у зв’язку з усвідомленням нею власної обмеженості та кінцевості. Невідворот­ність смерті надає земному життю необоротного та неповторного характеру. Ще в часи античності філософи доводили, що людина приходить у світ для того, щоб своїм життям утвердити (щоб у її житті утвердились) ідеали Істини, Добра, Краси . Ці ж самі ідеали людина шукає в навколишній його дійсності і у всьому Всесвіті.

Ідеал Істини у філософії має не вузько науковий (відповідність наших уявлень, понять і концепцій об'єктивному стану речей), а світоглядний зміст. Істина - це правда не стільки про те, що є, а що повинно бути. Нею може бути і наукове відкриття, що докорінно впливає на наші світоглядні орієнтири. Такою Істиною в конкретно-історичних умовах були відкриття кулеподібності Землі, її обертання навколо своє осі і навколо Сонця.

Добро - це позитивний моральний стан і оцінка поведінки (вчинку) людини чи суспільства. У нього вкладається сугубо людський і соціальний зміст. Добро - це все те, що йде на користь збереженню роду людського, на відтворення сталого і перевіреного багатовіковою практикою образу соціального життя. Це добро може усвідомлюватися як служіння Богу, обов’язку, Вітчизні, але в основі його завжди - інтереси роду людського.

Ідеал Краси - це ідеал гармонії, досконалості, доцільності у становищі і процесах людини, суспільства і природи. Краса завжди сприймається з точки зору інтересів, потреб і оцінок людини. Сприйняття побаченої нами і збагненої краси супроводжується цілою гамою людських почуттів, що одержали назву художньої насолоди (естетичних смаків і почуттів).

У сучасному суспільстві важливе місце посідає гуманістичний ідеал. Розглянемо його. Одна з важливих характеристик того гуманістичного ідеалу, який склався в сучасній культурі і філософії, пов'язана з визнанням самоцінності людської індивідуальності. Характеристика ця настільки істотна, що відмова від неї означала б відмову від самого гуманізму. Розвиток сучасної цивілізації пов'язаний з підвищенням значення діяльності окремої людини, а це означає - із зростанням його свободи і відповідальності. Разом з тим потрібно сказати, що культ індивідуальності як невід'ємна межа гуманістичного ідеалу нерідко тлумачився у дусі автономії і самозамкнутості індивіда. Можна навіть сказати, що це було переважаючою тенденцією в сучасній культурі і філософії останніх сторіч. Інша важлива межа традиційного гуманістичного ідеалу - це уявлення про те, що звільнити людину, зняти його залежність від зовнішніх сил, створити умови для його творчого самовизначення можна лише шляхом оволодіння оточенням, починаючи від природи, включаючи соціальний мир і кінчаючи тілом самої людини. Т. е. якщо свобода - це не просто свобода вибору з вже існуючих можливостей, а зняття залежності від того, що зовні примушує людину до тих або інших дій, що диктує йому ці дії або навіть поневолив його, то як спосіб досягнення свободи розуміється оволодіння оточенням. Це, у свою чергу, розшифровується як контроль і панування, а засобом його реалізації вважається розум, раціональність і створена на цій основі різноманітна інструментальна техніка. При такому розумінні оволодіння, контроль і панування над зовнішніми силами виступають як їх «раціоналізація» і «гуманізація». Ідеал «гуманізації» дійсності, понятий як її «раціоналізація», допускає в принципі (хоч і не фактично) можливість повного контролю над природою і соціальними ситуаціями. А це веде, з одного боку, до розуміння природи як простий ресурс людської діяльності, до ідеї безмежної її «переробки», підкорення, а з іншого боку, до установки на проектування і конструювання соціальних процесів, а можливо, і самої людини, до технократичної ілюзії. Мені представляється, що сьогодні, коли людство впритул підійшло до екологічної катастрофи, коли гранично ясні всі страшні наслідки утопічних претензій на тотальне управління соціальними процесами, доля гуманістичного ідеалу пов'язана з відмовою від ідеї оволодіння, придушення і панування.