6. Що ви можете сказати про трипільські протоміста іу-ііі тис. До н.Е.? Як з погляду сучасної науки описується ця протоцивілізація?

Трипільська культура переважно розвивалася на Правобережній Україні і в Молдавії. Розрізняються 3 етапи трипільської культури: ранній(4000-3600 р. до н.е.); середній(3600-2800 р. до н. е.) ; пізній (2800-2000 р. до н. е.). Тривалі дослідження виявили на землях від Східних Карпат до Середнього Подніпров’я сотні трипільських селищ. Ще у 30-ті роки XX ст. при їх розкопках перейшли від окремих розвідувальних шурфів до суцільного розкриття чималих за розмірами площ. Отже, загальний вигляд селищ трипільців став набувати чіткого абрису. У загальному плані це було коло. Головним елементом його внутрішньої структури були двоповерхові глинобитні будинки площею від 30 до 300 кв. м, які утворювали кілька колоподібних рядів . Крім невеликих селищ, в останні десятиріччя за допомогою аерофотозйомки були виявлені величезні трипільські поселення — справжні первісні мегаполіси. Найвідоміші з них містяться поблизу сіл Майданецьке й Доброводи в Україні та Петрени — в Молдові. При цьому науковці з’ясували надзвичайно цікавий факт: доволі часто сучасні українські села існують на своєму місці кілька тисячоліть — ще відтоді як вони становили частину того чи іншого величезного за територією трипільського мегаполісу. Будівлі в цих стародавніх велетнях розташовувалися концентричними колами, число яких доходило до 12-ти. Кільцеві вулиці перетиналися численними радіальними, котрі сходилися до великого майдану в центрі поселення (вочевидь, на цих майданах відбувалися родові збори). Вулиці утворювали квартали з житловими будинками. Між будинками існував певний простір, на якому розміщувалися при будинкові ділянки або господарчі споруди. Усі поселення мали єдину, тобто типову, композиційно-планувальну структуру. Житла також були однотипними (окрім будинків у зовнішньому колі, які були у 2—3 рази більшими). Трипільські поселення звичайно будувалися над долинами річок або в їхніх закрутах, на високих крутосхилих рогах (мисах). Схили укріплювалися 5—6-метровими валами, а інколи (Костешти-ІІ у Молдові) — ще й кам’яним панциром. З напільного боку викопувалися рови завглибшки 4—5 м. Відомі також нічим не захищені поселення у долинах або на рівнинах. Тут мешкали землероби, які перебували під охороною розташованих неподалік укріплених городищ. Ранньотрипільські поселення датуються 4000—3600 рр. до н. е. Вони мали як чітке, заздалегідь продумане, так і довільне, «стихійне» планування . Їх зводили на надзаплавних терасах у вигляді декількох рядів споруд уздовж схилу балки. Разом із тим є й приклад чіткого плану (Беркашівське поселення), коли шість розміщених на відстані 15—18 м один від одного будинків охоплювали схили пагорба і творили таким чином коло діаметром понад 50 м. Середньотрипільські поселення (3600—3150 рр. до н. е.) характеризуються збільшенням території і відповідно кількості населення. Вони будувалися на зручних для оборони місцях і мали великі (багатосімейні) та малі (односімейні) житла. Їхнє планування відзначалося колоподібною, радіальною структурою. Входи споруд були орієнтовані на геометричний центр поселення. Між розташованими у вигляді кількох кіл будівлями пролягали кільцеві проходи. Зовнішнє коло утворювалося з великих будинків глухими (затильними) стінами назовні, які правили за своєрідний захисний мур. Довкола поселення укріплювалися ще й валами та ровами. Отже, у поєднанні з особливостями рельєфу, які сприяли виділенню городищ з оточуючого природного середовища та посиленню їх обороноздатності, планувальний принцип трипільських населених пунктів середнього етапу їхнього розвитку було зорієнтовано на закриті форми і простори. При цьому центральний майдан поселення виконував ритуально-символічну, об’єднуючу функцію. У пізньотрипільський період (3150—2350 рр. до н. е.) площа поселень та чисельність їхнього населення ще більше зростають. Так, у Побужжі, поблизу сіл Доброводи, Тальянки, Майданецьке, Небелівка, виявлені поселення площею до 400 га і більше та з кількістю мешканців у 2—4 тис. чоловік . Вони мали розвинену систему укріплень і форму, наближену до ідеального кола (діаметром понад 1 км) або еліпсу. Таких мегаполісів не було більше ніде в усьому тогочасному світі . І, до речі, твердження офіційної науки щодо кількості їхніх мешканців виглядає вельми сумнівним. Бо з огляду на дуже високу щільність забудови (передусім житлами) цих велетнів на кожного з 2—3 тис. їхніх мешканців припадало б 1—2 тис. кв. м корисної площі. У це просто неможливо повірити. І нащо тоді потрібні такі могутні оборонні споруди?.. Одне слово, треба вважати, що кількість жителів була в кілька разів більшою, і ці мегаполіси певною мірою навіть потерпали від перенаселення .

Більшість пізньотрипільських поселень містилися на високих ділянках. Вони налічували до півсотні різних за розмірами житлових та господарчих споруд, традиційно розташованих по колу. Входи в споруди були звернені до геометричних центрів поселень. З часом площа та чисельність мешканців цих прадавніх міст зменшувалися. Це можна пояснити перенаселенням і наступною міграцією «зайвих» людей на північ і північний схід. Оселяючись в оточенні не дуже й то дружньо налаштованих чужих народів, мігранти зводили у добре захищених самою природою місцях невеликі поселення з кільканадцятьма спорудами.

Провідними галузями господарської діяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Завдяки застосуванню первісного рала підвищилась у порівнянні з неолітичною епохою загальна культура землеробства, виникла можливість перейти до перелогової системи землекористування, а також до впровадження ярих та озимих посівів. Земельні угіддя трипільців знаходилися поблизу їхніх поселень. Оброблені первісним ралом землі засівалися твердою й м'якою пшеницею, ячменем та просом. Є всі підстави гадати, що трипільці вирощували також бобові і льон. Другою, тісно пов'язаною з землеробством галуззю господарства трипільців було скотарство — приселищне розведення переважно великої, а також дрібної рогатої худоби та свиней. Для випасу використовувалися пасовиська на плато, заплавних луках річок та їх приток. Продукти тваринництва йшли на задоволення потреб трипільців у м'ясі, молоці та шкірі. Крім того, вівчарство забезпечувало населення вовною. Велика рогата худоба використовувалась як тяглова сила на оранці, для перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо. Середній період енеоліту був періодом дальших помітних зрушень у господарському та суспільному житті трипільських племен, дальшого збільшення чисельності населення. Відносна перенаселеність змушувала трипільські племена освоювати сусідні землі. Трипільські племена Середнього Подністров'я розселювалися на північний захід у Верхнє Подністров'я. Трипільські племена Побужжя просунулися далі вгору Південним Бугом і на північний схід, вздовж течії Росі, досягнувши Середнього Дніпра і витіснивши звідти племена Дніпро-донецької культури. Внаслідок збільшення трипільського населення і його розселення в середній період енеоліту на нові землі на широких просторах між Прутом і Дніпром уже проживало кільканадцять трипільських племен, кожне з яких характеризується відповідними етнографічними особливостями матеріальної культури. Сталися зміни і в асортименті знарядь праці, зросло виробництво зброї (вістер до стріл та списів), що було зумовлено зростаючими господарськими та суспільними потребами. Високий розвиток землеробства, скотарства, зачатки ремесел привели до соціальної диференціації суспільства. Важливо сказати про структуризацію праці, про що свідчить наявність трипільців, що займалися суто малярством, а особливо виникнення поселень малярів. Наявність скарбів свідчить про нагромадження багатства в руках окремих індивідумів.

Ряд сучасних археологів вважають, що цю культуру засновано народами, що прийшли в Україну з території Анатолії (сучасна Турція) через Трансільванію й Молдову; трипільці зробили великий внесок в етногенез і культуру українців, що сформувалися значно пізніше, але їх не можна вважати українцями, оскільки вони належать до іншого антропологічного типу. Є плеяда вчених, які підтримують думку, що наша країна стала правітчизною оріїв,

колискою індоєвропейської історії. Наявність цих двох теорій лише підтверджує альтернативність поглядів у науці Проте беззаперечним є факт, що сформувався погляд на трипільську культуру мідного віку як на одну з перших цивілізацій доісторичної Європи.