7. Окресліть характерні особливості архаїчного типу культури. Що таке магія, культ, ритуал, табу?

Первісна доба - одна з триваліших та найважливіших етапів культурного розвитку людства. Саме за тих часів формується як сама людина, так і суспільна організація, закладаються основи господарської діяльності, започатковуються релігійні вірування і культи, з'являються різні види мистецтва. Загалом людина первісної доби за інтенсивністю своєї розумової діяльності та культурного освоєння навколишнього середовища навряд чи може посту­питися сучасній людині, оскільки основи цивілізації в її найголовніших проявах були започатковані саме за найдавніших часів.

Культура первісної доби це насамперед культура матеріальна. Особливо велику роль у житті первісної людини відіграли метали та техніка виго­товлення знарядь праці, зброї, прикрас. Тому матеріали, які були провідними в господарському житті, і дали назви відповідним основним історико-культурним періодам: кам'яна доба , мідна доба, доба бронзи та заліза.

Знання про культурний та духовний світ людини дають археологічні знахідки, що поділяються на місця проживання давніх людей, поховальні пам'ятки, місця культового призначення та окремі предмети. Як правило, вони доходять до нас у вигляді культурного шару, що являє собою суміш землі та решток археологічних пам'яток.

За часів первісної доби людство пройшло різні стадії соціокультурного розвитку: від людського стада за часів раннього палеоліту до родової, сусідської та племінної громади за часів мезоліту та неоліту, союзів племен - за часів мідного віку, або енеоліту. За доби мезоліту завершується формування великих рас. На Стародавньому Сході у неоліті утворилися перші держави в Передній Азії, Північно-Східній Африці: Вавилон, Шумер, Єгипет, Ассирія, Урарту та ін.

Культурне освоєння навколишнього середовища починається з появою людини та ЇЇ трудової діяльності. Еволюційний розвиток людини вивчається в рамках антропогенезу, що є предметом дослідження ряду природознавчих та суспільних наук, у тому числі археології, культури,філософії. На думку вчених, людина сучасного типу, тобто "людина розумна" (Ното заріепз) з'явилася 40-35 тис. років тому.

З появою людини сучасного типу культурний розвиток зростав у прискореному темпі. Це насамперед пов'язано з формами, засобами збереження та передавання нащадкам набутого досвіду, навичок та знань, формування соціальних відносин та суспільства загалом.

Головним результатом антропогенезу стало те, що людина створила не лише духовну . сферу, а й суспільну предметність - систему виробництва та відтворення предметних форм, без чого немислима культура як така. Це були знаряддя праці і, що найголовніше, - знаряддя для виготовлення знарядь. Саме через створення предметів матеріальної культури людина набувала суспільного досвіду, передаючи його наступним поколінням. Виготовлення знарядь праці сприяло соціокультурному процесу.

Перші зразки матеріальної культури первісної людини з'являються в ранньому палеоліті. Знаряддя праці були досить примітивними і протягом достатньо тривалого часу майже не зазнали змін у засобах оброблення каменю. Поряд із застосуванням палиці та каменю як зброї, людина декількома грубими відщепами почала виготовляти знаряддя праці з гальки шляхом оббивання з одного - (чопери), або обох боків - (чопінги). віднайдено й списи.

Значний переворот у техніці оброблення каменю стався з широким використанням кременю.

Кардинальні зміни в культурному розвитку суспільства відбулися за часів неоліту (нова кам'яна доба), коли здійснювався перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства (неолітична революція), тобто людина почала виготовляти продукти харчування, використовуючи вирощені нею рослини та приручені тварини. Важливу роль у соціокультурогенезі відігравав осілий спосіб життя, що привело до збільшення населення та зростання його добробуту. За добу неоліту набули поширення торгівля, землеробство, скотарство, ремесло (глиняна кераміка та тканина - перші штучні матеріали, створені людиною). Удосконалилась техніка оброблення знарядь праці (свердлення, пиляння, шліфування).

Пізній неоліт іноді називають мідним віком, чи енеолітом. У цей період уже панувало відтворююче господарство, а знаряддя праці та зброю вироблювали переважно з нового матеріалу - міді. Мідними виробами користувалися поряд із кам'яними.

Бронзова доба характеризувалася тим, що бронза стала не лише основним металом, з якого почали виготовляти знаряддя праці та зброю, а й тим, що вона спричинила організацію торгівлі досить рідкісним металом - оловом.

Отже, кардинальні зміни в матеріальній культурі первісної доби були спричинені чинниками, що виникали в людському суспільстві і насамперед у техніці вироблення знарядь праці. Не менш вражаючими були досягнення в духовній сфері. Це виявилося в появі мистецтва, розвитку міфологічної свідомості, становленні релігійних культів.

Духовний розвиток людини - невід'ємна складова її біологічного формування, виробничої діяльності та суспільної організації. Синкретизм духовного світу виявлявся в образотворчій, релігійній, технічній практиці первісної людини, виражаючи розумову, моральну, естетичну, психічну та суспільну сторону її буття. Одними з ранніх виявів духовного світу людини стали релігійні культи та мистецтво, зародки яких відносяться до раннього палеоліту. За відсутністю археологічного матеріалу зараз важко стверджувати, які саме форми духовного життя найдавніші - релігійні чи мистецькі. Ще з часів раннього палеоліту людина почала виявляти ставлення до тваринного світу, створюючи перші релігійні культи звіра, насамперед ведмедя

Та, мабуть, найзагадковішим видом духовного світу людини було мистецтво, що стало не лише способом самовираження, пізнання та окультурення навколишнього середовища, а й одним із засобів "олюднення" самої людини. Його особливість виявилась у відсутності самостійних форм існування та тісному зв'язку з господарською практикою і релігійними культами. Власне мистецтво слугувало духовною підтримкою досить напруженого буття. Особливістю мистецької творчості було те, що в ньому синкретично поєднувались музика, пантоміма, танець, вербальна та образотворча діяльність людини.

До найдавнішої діяльності людини належить образотворче мистецтво. Його умовно поділяють на мистецтво малих форм, представлене невеликими за розмірами виробами епохи пізнього палеоліту (скульптурою рідше -барельєфами, гравіруванням чи пофарбуванням на поверхні бивня, рога, кістки, каменю), та печерне мистецтво. Останнє своє вираження отримало в монументальному поліхромному живописі та петрогліфах - стародавніх написах та зображеннях на стінах печер, скелях чи камені, виконані фарбою, різьбленням або рельєфом.

Раннім формам образотворчого мистецтва притаманні такі риси, як сюжетність, реалізм, натуралізм, але з повною відсутністю естетичного начала. Тематично в мистецтві домінував напрям анімалізму, тобто панування в художній творчості образу звіра, що зумовлювалось залежністю життє­діяльності людини від тваринного світу. Анімалістичне мистецтво яскраво зафіксувало пануюче значення мисливства та особливості синкретичного мислення людини, що виявилося в логіці мисливської магії, анімалістичному тотемізмі, фетишизації знарядь праці.

З доби первісності беруть початок релігійні вірування, основою яких був анімізм (від лат. апіта - душа). Його початкова сутність полягала в намаганні наділити всі явища навколишнього світу, і насамперед людину, особливими душами - тваринними началами, які управляли кругообігом життя і смерті. З анімізмом пов'язане виникнення тотемізму - віри в існування засновника роду та його покровителя і захисника: тварини чи рослини. Однак тотем не був божеством, а лише "другом", "родичем", на якого намагалися вплинути засобами магії. Залишки тотемізму збереглися донині в прізвищах людей, що відповідають назвам тих чи інших тварин або рослин (Горобець, Заєць, Лисиця тощо).

Анімістичний комплекс як свідчення ірраціональної фантазії первісної свідомості людини існував у єдності з іншими релігійними культами: магією та фетишизмом. Елементом культового обряду була магія (від. грец. та§еіа -чаклунство, чародійство, волхвування). Вагоме місце у свідомості первісної людини належало фетишизму (від фр. їеглспе - ідол, талісман) - культу речей, які первісна людина наділяла надприродними властивостями.

Магія — це намагання вплинути на природний перебіг подій символічними діями: обрядами й ритуалами. Достатньо проб­лематичним є розділення магів на «білих» та «чорних», чарівни­ків та чаклунів — «спеціаліст» мав володіти прийомами і цілительства, і завдавання шкоди. Але саме застосування своєї сили на зцілення, захист, а не на ушкодження, псування, розлад так чи інакше може вважатися ознакою цілительства, на відміну від ча­клунства. Хоча в давніх спільнотах, коли протистояння ворожим божествам, тобто покровителям сусіднього племені, уважалося однією з функцій мага, розподіл на «білу» та «чорну» магію не міг бути осмисленим у сучасних етичних категоріях.

За сферою застосування магія поділяється на виробничу, ліку­вальну, застережливу, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. До виробничої відносять мисливську, рибальську, будіве­льну, рільничу, скотарську та ремісничу магію.

Дж. Фрезер уважав, що магічне мислення ґрунтується на двох принципах. У першому з них — принципі подібності — стверджується, що подібне породжує подібне, або наслідок має відби­ток своєї причини. Другий — принцип контакту — полягає в то­му, що речі, які колись взаємодіяли, продовжують перебувати у зв'язку, незалежно від часу, що минув, та відстані, що їх розділяє. Два різновиди магії — імітативна, або гомеопатична, та контагіо­зна об'єднуються дослідниками в більш загальний вид — симпа­тичну магію.

У сучасному світі не тільки збереглося багато проявів давньо­го магічного світосприйняття, але й з'являються нові різновиди, школи і напрями магії як діючого інституту. Однією з найодіоз-ніших традиційних систем, що ґрунтується на магії, є культ вуду.

Згідно з ученням Вуду від дії ворожих сил може захистити лише могутніша сила. Вудуїстські чаклуни — мбацав якраз і на­ділені такою силою. Вони влаштовують нічні захисні церемонії з людськими жертвопринесеннями, під час яких можуть з допомо­гою отрути довести людину до стану клінічної смерті — пере­творити на «зомбі» (буквально: «живий мрець»), якого потім приносять у жертву. Але вважається, що зомбі і після його другої смерті буде підкорятися тому, хто проводив обряд, і якщо його «господар» викличе його з могили, зомбі полишить її і виконува­тиме накази чаклуна. У наш час вудуїзм поширений на Гаїті (йо­го сповідують 90 % населення), багато чого він запозичив з като­лицизму: вудуїсти відзначають Різдво та Пасху, не проводять під час Великого посту своїх обрядів. Щоправда, католики дуже не­гативно ставляться до даного культу.

Очевидно, серед феноменів суспільної свідомості сьогодення до магії найближче стоїть релігія, бо магічні елементи є в культі всіх національних і світових релігій, а також у нових формах релі­гійності. Але магічні корені знаходять і в психотерапії, особливо якщо йдеться про навіювання або НЛП. А К. Леві-Строс доводив, що магія може розглядатися як натурфілософська система або як «наука палеолітичного людства». Зрозуміло, стверджуючи це, французький етнограф розглядав магію як елемент цілісної систе­ми первісних інститутів: анімістичних уявлень, табу та міфології.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово «табу» запозичене з мов жителів Гаванських островів і означає заборону будь-що робити, щоб не накликати на себе нещастя.

У первісному світі інститут табу виконував ті функції, які з часом увійшли до сфери моралі та права. Табуювання певних ви­дів діяльності, зв'язків, було зумовлене кількома причинами: по-перше, це заборони, пов'язані з племінною ієрархією. По-друге, це табу, що визначаються особливостями певної міфології. По-третє, це заборони, зумовлені природними причинами та небез­пеками: наприклад, уживання окремих видів рослин, грибів то­що. Сюди ж можна віднести заборону інцесту. Хоча слід зазначи­ти, що і для цих заборон пояснення давалися в межах певної міфологічної системи, а з іншого боку, порушення табу, що з по­гляду сьогодення сприймаються як забобони, первісною люди­ною вважалося таким, що несе реальну загрозу, а іноді веде до фізичної смерті.

В одному з описаних етнографами випадків порушення табу мисливець з новозеландського племені випадково з'їв залишки трапези вождя, а коли дізнався про це, помер від переживань, спричинених порушенням табу. Цьому сприяло досить поширене в первісну добу уявлення про вождя як наділеного силою «мана», яка може діяти і сама по собі, незалежно від волі вождя.

Ритуал – строго впорядкована і така, що регулярно повторюється суспільна церемонія, що служить для затвердження і передачі найважливіших знань та навичок, що мають вирішальне значення для життя колективу.

Циклічні природні явища і пов'язані з ними зміни, що повторюються, в житті спільноти. Межові природи і суспільства були відображені і осмислені ритуально: зимове і літнє сонцестояння, весняне і осіннє рівнодення, цвітіння і плодоношення, а також суто суспільні зміни, включаючи, згадані вже переходи з однієї вікової групи в іншу, зміни вождів, шлюби, народження і смерті .

За змістом ритуал є наочне і дієве відтворення першоподії, яка по суті завжди – перетворення, перехід від хаосу до порядку. Тому в ритуалі звичайно присутні дві реальності: до і після переходу.

Релігійний культ (лат. cultus — шанування, поклоніння, від colo — обробляю, почитав) — релігійне шанування яких-небудь предметів, реальних або фантастичних істот, що наділяються надприродними властивостями, зокрема божеств; а також сукупність ритуалів і обрядів, пов'язаних з таким шануванням.

Найбільш розвинені в язичестві, яке фактично складається з різноманітних культів: тотемічеській культ, похоронний культ, промисловий культ, родові і сімейні культи, шаманський культ, культ племінного бога і ін. Можна також виділяти види культів по об'єктах: культ сонця, культ неба, культ води, культ тварин (зоолатрія), культ рослин, культ вогню, культ предків, культ пануючи і т.д. Для кожного язичницького божества існував свій культ, наприклад, культ Ваала, культ Астари і ін.

Побічно, символічно з релігійним культом пов'язані такі характерні для ряду естетичних, етичних і філософських систем межі, як «культ сили», «культ успіху», «культ людини», «культ розуму» і ін.

Складовими елементами культу є релігійно-магічні дії (обряди, молитви) і предмети, що відносяться до них (священні зображення, храми, святилища і ін.). З цими зовнішніми діями і матеріальним приладдям культу нерозривно пов'язані більш менш розчленовані системи релігійних вірувань, відчуттів, а також відповідних соціальних ролей і відносин (жречество, церковна організація). У вужчому сенсі під культом розуміють тільки ті релігійні відносини, які пов'язані з вірою у вищі, надприродніші істоти і направлені на їх умилостивлення; у такому разі в поняття культу не включаються магічні (чаклування) обряди і обряди заклинання духів (екзорцизм).

У монотеїстських релігіях під культом розуміється релігійна обрядовість: служителі культу, католицький культ, культові предмети.