25. Поступова ліквідація царизмом автономного устрою України.

Занепад української автономії після полтавської перемоги Петра І значно прискорився. Майже одночасно з проголошенням Російської імперії (1721 р.) українській автономії було завдано удару, який взагалі позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка мала розглядати скарги на всі адміністративні й судові заклади України, контролювати фінанси, діловодство і т. д.

Після цього Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана Водночас відання українськими справами було передано із колегії іноземних справ до компетенції сенату. Наказним гетьманом був призначений чернігівський полковник Павло Полуботок. Він зробив спробу послабити вплив Малоросійської колегії.

У жовтні 1727 р. гетьманом обрали миргородського полковника Данила Апостола. В міру своїх сил він намагався зміцнити автономний устрій Гетьманщини, що був у повному занепаді. За його влади запорожцям було дозволено повернутися до Росії, і в 1733 р. вони заснували Нову Січ над рікою Підпільною поблизу Нікополя.

Ще раз полегшення для України наступає в часи перебування на престолі Єлизавети Петрівни, фаворитом якої був українець Олексій Розумовський. У 1750 р. було дозволено вибори нового гетьмана, на яких затверджена єдино можлива кандидатура брата Олексія Кирила Розумовського.

Єдиним осередком козацького устрою залишилась Запорозька Січ. У 1775 р. російські війська, що поверталися після війни з Туреччиною, рушили на запорозькі землі, корпус, під командуванням генерала Текелі, оточив саму Запорозьку Січ. З ліквідацією Запорожжя царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою в Україні. У 1781 р. Малоросійська колегія була ліквідована, на українських землях утворюються три намісництва – Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, об'єднані в Малоросійське генерал-губернаторство.

26. Походження, основні редакції та списки Руської Правди.

Р.П- збірник норм давньоруського права, найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також час складання найдавнішої частини «Р.п.» є спірним. Деякі автори відносять його навіть до 7 ст. Однак більшість дослідників пов'язують «Найдавнішу правду» з ім'ям Ярослава Мудрого. Дискусійним залишається питання про місце видання цієї частини «Р.п.». У літописі вказується Новгород, але багато дослідників називають Київ. Початковий текст «Р.п.» до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій пол. 11 ст. істотно доповнили та змінили його, створивши т.зв. «Правду Ярославичів».

Сьогодні відомо 106 списків «Р.п.», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції --- Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Локону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими дан. --- бл. 1016). Норми «Найдавнішої правди» відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння, «Правду Ярославичів» складено у 1050-60-х роках. Майже всі її норми спрямовано на захист князівського маєтку, земельної власності князя тощо. У ній чітко виражено специфіку середньовічного права як права-привілею. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривень, за князівського дружинника - 80 гривень. Щодо складання Розширеної редакції «Р.п.», яка є пам'яткою розвинутого середньовіччя, серед дослідників немає єдиної думки. Її створення відносять до часу князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Розширена редакція «Р.п.» (121 ст.) включала перероблені та доповнені норми її Короткої редакції, всебічно відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювалися на кріпаків, визнавала обмеження майнових та особистих прав різних категорій залежного населення. Скорочену редакцію «Р.п.» більшість дослідників розглядає як найпізнішу, створену на основі Розширеної редакції у 15 (навіть 17) ст. Законодавство цього періоду мало досить розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях «Р.п.» говориться про встановлення права власності не тільки на землю та угіддя, але й на рухоме майно: коней, знаряддя виробництва та ін. Відомі такі види договорів: міна, купівля-продаж, позика, поклажа, особистий найм. Найповніше був урегульований договір позики, що було наслідком повстання київських низів у 1113 проти лихварів.

Прийнято поділяти збірник на три редакції (великі групи статей, об'єднані хронологічним і суттєвим змістом): Коротку (КП), Велику (ВП) і Скорочену (СП). У Коротку редакцію входять дві складові частини: Правда Ярослава (Найдавніша) і Правда Ярославичей - синів Ярослава Мудрого. Правда Ярослава включає - перші 18 статей Короткої Правди і цілком присвячена карному праву.