47. Цивільне право за Руською Правдою.

У Київській Русі (Україні) основним джерелом цивільного права був звичай. Головні норми цивільного права були зібрані в 11 — 12 століттях у відомому збірнику «Руська Правда», але й інші писані джерела містили деякі норми цивільного права; наприклад, церковні і адміністративні акти (устави) тощо.

Право власності. Не було загального терміну для позначення права власності, оскільки його зміст залежав від того, хто був суб`єктом і що було об`єктом права власності. Але право власності відрізнялось від права володіння, оскільки визначався порядок відібрання речі, що перебувала у володінні іншої особи згодом було передбачено неправомірне володіння (Ст.44 Розширеної Правди), щодо якого встановлювалась вимога повернення речі власнику і виплати йому компенсації за її використання. В "Руській правді" відсутні спеціальні статті про земельну власність. Як відомо, вона існувала у вигляді общинної власності, князівських володінь, боярських і монастирських вотчин. Власність общини на землюбазувалася на природному праві; князівська набувалася шляхом освоєння пустопорожніх земель та захоплення общинних, а боярська і монастирська збільшувалася за рахунок князівських пожалувань.

Попри появу права-привілею з виданням "Правди Ярославичів", власність представників різних верств населення закон захищав рівною мірою. Незалежно від соціального статус власника штраф за знищення йому належного знаку влас­ності був однаковим — 12 гривень. Це означало, насамперед, захист самого принципу власності, а не об'єкту і не особи, на майно якого посягав зловмисник

Зобов`язальне право було доволі розвинене. Існували зобов`язання із заподіяння шкоди – особа, яка зламала чужий спис чи щит, зіпсувала одяг, була зобов`язана відшкодувати вартість зіпсованої речі (Ст.18 Кр.Пр.); закуп, який втратив коня свого господаря у полі чи не загнав і замкнув його у дворі (і хліві), внаслідок чого коня вкрали, або втратив плуг чи інше знаряддя, - був зобов`язаний сплатити господарю вартість втрати; якщо ж коня вивели із загати чи з хліву, закуп не відповідав за цю крадіжку (Ст.58 Розш.Пр.).

Відомі були зобов`язання за договорами позики, купівлі-продажу, поклажі, особистого найму та ін. Невиконання стороною деяких зобов`язань могло не лише тягти за собою накладення майнових стягнень, а й продаж у рабство (Ст.54, 55 Розш.Пр.). Договори (“ряди”) укладались, здебільшого, на торзі усно із застосуванням певних символічних дій, рукостикання, зв`язування рук тощо; іноді у присутності свідків чи митника; зароджувалась також письмова форма договору про нерухомість.

48. Шлюбно-сімейне право Руської Правди

Формування норм шлюбно-сімейного права на Русі відбувалося внаслідок поєднання місцевих правових звичаїв і привнесених з кінця X ст. християнських. На відміну від візантійських церковних норм, якими за певні правопорушення передбачалася смертна кара чи покалічення, руська система покарань була набагато ліберальнішою. Нею передбачалися іпітимійні са­нкції (покаяння), а також грошові штрафи на користь єпископа.

Шлюб, як і розлучення, монопольно здійснювалося церквою. "Без вінчання одруження є незаконним і неблагословенним" — свідчать церковні настанови. Шлюбний вік для нареченого наступав з 15 років, а для нареченої — із 13— літнього віку. Цих норм не дотримувалися, шлюби між 10-річними були звичним явищем. Більше двох разів одружуватися не дозволялося. Священикам забороня­лося благословляти такий союз, адже за порушення цієї норми їм загрожувало відлучення від церковного сану.

Приводом для розлучення були в переважній більшості проступки дружини. Хоча інколи вона також могла бути ініціатором розлучення. Це могло статися, коли чоловік мав великі борги і був неплатоспроможним або зловживав спирт­ними напоями.

Розірванню шлюбного союзу і створенню нової сім'ї церква чинила всілякі перешкоди. Своїй першій дружині чоловік мав виплатити велику матеріальну компенсацію, а також повинен був сплатити штраф на користь церковної влади. Його розмір залежав від соціального статусу чоловіка. Чим вище становище в суспільстві займало подружжя, тим вищий штраф сплачувався.

Церковними канонами на Русі заборонялося двоєженство, одруження кров­них родичів, а також шлюб християнина з представниками нехристиянських ві­росповідань. Такими способами церква зміцнювала сім'ю, сприяла утвердженню одношлюбності та подружньої вірності.