- •Isbn 5-7707-8452-0 бувають люди
- •I. Людина на тлi iсторiї: дорогою боротьби
- •Перший період: «український»
- •Другий період: «чехословацький» (1923–1929 рр.)
- •Третій період: «націоналістичний»
- •Четвертий період: «воєнний»
- •II. Перший перiод творчостi: проза та поезiя
- •Дитяча поезія (1915–1922 рр.)
- •I трупи їх топчуть голодні брати.
- •I встане вже тоді вона – яка прекрасна,
- •I говориш Христу: «Єси,
- •I тільки вибухи повстання
- •I пророкують час світання.
- •Студентська поезія (1926 – початок 1929 рр.)
- •I б'є об діл, і вихором несе!
- •Iз рядів «товариші».
- •I підсинена стіна.
- •I краватку все носив;
- •I зажену в собачу буду! –
- •III. Другий перiод творчостi: поезiя
- •«На грані двох світів»
- •Вступ до «Ріні». Цикли поезій
- •I урвище над закрутом стримить,
- •I раптом чуєш силу вод рвучку
- •I синя – лінія лісів.
- •I від пестощів ночі п'яніли.
- •I в них під чолом – синява озер,
- •I на землю одні упали.
- •I схопились другі на ноги.
- •I сліди всі по них пропали.
- •I обрій цей, і хмари ці рожеві?!
- •I метнулись червоні обличчя,
- •I упав на пісок, і лежить,
- •I, байдужий, помстити не кличе.
- •I блиснуть презирством сині-сині
- •I слово Південь з уст тонких
- •I стрічається бурею зброя у тисячах рук.
- •Iз вірою, що дарувала ти,
- •I плоть від плоті видати на страту,
- •I гідну смерть для власної знайти.
- •I, зранені, криштально-синіх гір
- •I крицеві холодні леза – душі.
- •I кров гаряча, як піски пустелі,
- •I назирці побігла за полками.
- •I здобуває нагороду – Вічність.
- •I прославити вірність, невинність і жертву героя.
- •I для нього судився довічний почвірний колобіг.
- •«Рінь»: продовження і закінчення огляду.
- •I тортури стріва, і стріва кару
- •I пити зором синю далечінь.
- •I десь на розі, там, де ми берем
- •I сціпеніла, ствердла на каміння.
- •I застелило спалені поля
- •I жили у розкошах, слабі і блудливі,
- •I не вірили в велич Кінця.
- •I запалимо жертви осель.
- •I щастя – сліпий гріх.
- •Позазбіркові твори періоду «Ріні»
- •Iсторії шляхи!
- •Iсторії шляхи!
- •I урвать, як спів.
- •I в грізні дні залізної розплати
- •I стануть не луки, не квіти –
- •I будуть: не сонце, не обрій,
- •I смерть – як найвищий вінок.
- •I сухі тривогою уста…
- •I кіннота лаву розгорта…)
- •I все, що може дати пара віч
- •I ми його хапаємось без тями.
- •I позира на Курію з докором.
- •I Цезар бачив, як одна з машин
- •I війську, і для Цезаря вона
- •I тільки жах – мов крижане повітря…
- •Iз туману колони…
- •«Вежі» і позазбіркові твори
- •Iм'ям невблаганним свободи
- •I кров, і душу лиша.
- •I нашої віри граніт!
- •I тих, що упали, братів!
- •I твердо іде легіон.
- •I ваші діла, і річниці!
- •I вибух зголосить ваш прихід.
- •I слухали уші, коли вчителі
- •I службу ворожій державі.
- •I ти розпізнав їх, таких мовчазних,
- •I бліднуть уста і обличчя.
- •I ти не займешся багрянцем
- •I вибух голосить наш прихід.
- •I навіть любов твоя буде тверда,
- •I наче труба – пропагатор.
- •I сітка не рветься ніколи,
- •I помста ворожа, і вісті лихі,
- •I муки, не чувані в світі.
- •I месник підніс свою руку,
- •I йдуть по шляхах звідусіль, як один,
- •I кривлячи гордо обличчя.
- •I рішення: в скруті твій кинутий труп –
- •Iмперії двох суходолів.
- •I ось ти фехтуєш рапірами куль,
- •I кулею в мозок вертає.
- •I тягне, рве глибинами без меж
- •Збірка «Підзамчя»
- •I хмари, і зорі несе.
- •I чується запах землі.
- •I вишні набряклі галузки
- •I чується запах землі.
- •I таким чимось повні – чуєш ти –
- •I ніколи не вернуть, повіки.
- •Iшов, куди б там не було.
- •I мережану хустину
- •Iз лицем, пошмаганим вогнем,
- •I велике серце кам'яне.
- •I кожне діло є благословенне.
- •I серце людське – мужнє і велике.
- •I наступати ранених без тями.
- •I вже вирушав Гектор.
- •I простелиться шлях. I прийдуть і халупи, і храми,
- •I у ямі між левів, і там, для потіхи бенкету,
- •I звідусіль чужі ідуть женці.
- •I спіле жито копитами збито.
- •I ще раз мовить хижо і охоче
- •I ось ідемо в бою життєвому
- •IV. Словом публiциста
- •Про освіту і виховання
- •Iван iрлявський
- •Досліджуючи літературу
- •Культура і нація
- •Політичне мислення
- •Iсторико-полiтичнi працi
- •Iсторико-iсторiософiчнi працi
- •V. Мельникiвець чи бандерiвець?
- •VI. Вiтай, україно!
- •Короткi вiдомостi про письменникiв «празької школи»
- •Список використаної та рекомендованої лiтератури
- •Iванишин Петро
- •Олег ольжич – герольд нескореного поколiння
- •Вф «Відродження» заснована 21 листопада 1991 р.
- •Петром та Олександром Бобиками, Василем Іванишиним
- •Видавнича фірма «Відродження»
- •293720, М. Дрогобич Львівської обл., вул. Т. Шевченка, 2.
- •Львівська фабрика «Атлас».
- •290005, М. Львів, вул. Зелена, 20.
- •Видавнича фірма «Відродження»
- •82100, М. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2.
- •Iванишин Петро.
Політичне мислення
Тягар робочих літ наліг мені на плечі.
Стих безтурботний сміх і споважніли речі…
Микола ЗЕРОВ
Десять праць, у більшій чи меншій мірі позначених політичною заангажованістю автора, звичайно, не дають міцної основи для твердження, що Ольжич був видатним чи тим більше провідним ідеологом націоналізму. Зате він розробляв такі положення системи націоналізму, що видно з його політичних статей, де яскраво показано глибоке, переважно, розуміння автором якісних характеристик духу націоналізму. Хоча, на жаль, і тут не все так гладко як хотілося б (тим, хто забув, пригадаємо, що саме в цей період (1939–1940 рр.) стався розкол в ОУН). Але можна посвідчити безперечно великий внесок Ольжича в розробку ідеологічної системи націоналізму, зокрема в ділянках історичній та історіософічній.
Фах Ольжича, його виразний археологічно-історичний бік, впливав досить відчутно як на поезію (згадаймо хоча б «Рінь»), так і на публіцистику. У зв'язку з цим більшу частину творів політичних ми б поділили на дві групи: на історико-політичні (їх є три) та історико-історіософічні праці (їх є п'ять). Ще дві статті («Наші завдання» і «У Свят-вечір») стоять трохи окремо від решти. (Дуже шкода, що, більше праць не збереглося; будемо виходити з того, що маємо).
Iсторико-полiтичнi працi
Три статті, написані послідовно в 1939, 1940 і 1941 роках, дають нам змогу глянути на більші чи менші відрізки нашої історії не очима фальсифікатора-холуя чи чужинця-»доброзичливця», а об'єктивними очима українця-націоналіста. Хоча досліджувані історичні сегменти мають на меті передусім розгляд націоналістичного руху, але така вже природа націоналізму, що саме він є найбільш близьким до історії нації, до глибинної суті народу. Тільки разом зі своїм народом живе український націоналізм, від нього черпає свої сили, разом з ним прямує по тисячолітніх шляхах історії у майбутнє.
Проте вже недавнє минуле засвідчило принаймні дві речі: що агресивність сусідів з роками не зменшилась і що лише націоналізм здатний поставити чоло ворогам України, очолити і підготувати народ до боротьби за свої права.
У 1939 році впала Карпатська Україна, і в цьому ж році Ольжич пише працю, присвячену карпатським подіям,– «Вояки-будівничі». Сам будучи активним учасником тих подій, крім того, добре знаючи політичну ситуацію на Закарпатті і у світі, Олег Кандиба дав дуже цінний матеріал для історичних досліджень цього яскравого епізоду українських змагань за свободу. Цінний особливо в наш час, коли українська історія просто вимагає об'єктивного, незалежницького, національного підходу до свого вивчення (як, до речі, і вся україністика).
Детальний історичний аналіз, можливо, виявить набагато більше і набагато глибші причини падіння Карпатської України в березні 1939 року. За Ольжичем, виходячи із статті, їх п'ять: брак часу у націоналістів для організації повноцінного українського життя на території Закарпаття (всього близько трьох місяців); катастрофічний брак зброї у стрільців Карпатської Січі (кілька десятків револьверів, рушниць та кілька кулеметів) і навпаки, найсучасніше на той час військове оснащення у ворогів, включно з кулеметами, гарматами, бронемашинами і т. д.; байдужість чи ворожість «сильних світу цього» до українського питання, сюди ж відносимо згоду Німеччини на окупацію мадярами Закарпаття; переважаюча кількість ворожих збройних відділів: передусім угорців, як головних окупантів, розчарованих чехів, що стали п'ятою колоною на українській землі, і поляків, чиї напади з півночі відволікали від основної боротьби з окупантами з півдня; нарешті, зрада Румунії, яка не дотрималася домовленостей та угод з урядом Карпатської України, і видала угорцям усіх втікачів-січовиків з українського боку.
Усе решта: національна свідомість, дух боротьби і бажання перемогти, непохитна відвага і віра у свою перемогу – в українців були. I, незважаючи на програш, Ольжич не впадає в песимізм, він вірить у майбутній реванш, це ж підтверджує і його сучасність: «Боротьба з окупантами на Карпатській Україні, одначе, досі не припинилася. В горах переховуються партизанські групи січовиків, що ведуть війну з мадярами. Вся країна живе легендами про криваву боротьбу Січі та її партизанських відділів.
А цілій нації українській героїчна епопея Закарпаття є каменем віри і твердим заповітом: боротися і перемогти (підкреслення наше.– П. I.)».269
Наступна стаття – «Український націоналізм» – це нарис про розвиток та утвердження українського націоналістичного руху. З часів княжих та козацьких він, цей рух, переходить у XIX століття, цю «добу упадку національного нап'яття, добу затуманення чітких і ясних ідеалів народу мряками загальноросійських та всесвітянських ідей»270. Проте «найбільші постаті цього часу»271 – Шевченко, Франко, Леся Українка, їх творчість є виявом основних засад націоналізму – «самостійництво, революційність, непогамовна войовничість, національність істоти»272 творця. Близькими до них є й інші письменники: Кониський, Грінченко, Бучинський та ін.
Згодом, на межі XIX і XX століть, з'являється програмний твір новітнього націоналізму – «Самостійна Україна» Миколи Міхновського. Далі йдеться про націоналістичний характер діяльності корпусу Січових Стрільців під час Визвольних Змагань і продовження національної революції через боротьбу УВО та ОУН.
Вже тут виразно бачимо, що Ольжич належав до членів ОУН-М. Свідченням цьому є послідовне вживання імені першого провідника ОУН Євгена Коновальця поруч із сучасним Ольжичу головою ПУН – Андрієм Мельником, щоб підкреслити вагомість і значення останнього. Ще більше це проявилося у третій статті цієї групи – «Євген Коновалець», де дається історико-біографічний нарис про цю титанічну постать, її націоналістичний портрет.
Уже з самого початку твору бачимо, з якою повагою і любов'ю ставився Ольжич, як і всі націоналісти того часу і сучасності, до засновника і Провідника УВО-ОУН:
«Полковник Коновалець…
В цьому імені, що майже ніколи не стрівалося на сторінках української преси, а так часто гриміло у світовій, чулася важкість великої і грізної доби.
В ньому замикалося 20 літ історії багатомільйонового й упертого народу, що, раз прокинувшись зо сну вже не перестав, незважаючи на рани й кров, натискати на залізну браму, зведену світовими переможцями, яка замикала йому шлях у майбутнє. Для нас було в цьому імені все – стуготіння стотисячного українського селянського війська, що йшло зимовими шляхами на здобуття столиці, і підземні здригання двох дальших десятиліть.
Був це вождь Богом даний і Правдивий, що в добі чорній і похмурій орлом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби»273.
Стаття, таким чином, виходить за рамки персонального життєпису – у сферу проблеми «особа та історія» та якостей політичного проводу нації.
