II. Перший перiод творчостi: проза та поезiя

(1915–1929 рр.)

Ширяла юність орлім клекотом

Над широчінню днів…

Євген МАЛАНЮК

Не всі дослідники вважають за доцільне аналізувати найранішу творчість письменника – ту, яку він писав ще в дитинстві, згодом в юнацькі роки. Справді, ці твори ще дуже недосконалі, їхнє спрямування різне, і говорити про якусь чітко вигранену ідею заскоро. Але коли ми познайомимось з Ольжичем 30-х, коли простежимо шляхи розвитку його таланту (так до кінця і не розвиненого), коли зрозуміємо ідейну спрямованість митця-націоналіста, то все ж уявлення наше про поета буде неповним без бодай побіжного огляду ранньої творчості. Тому давайте кинемо і на неї оком.

Досить чітко можна виділити у його спадщині три групи з найраніших творів. Це: найраніша (дитяча) поезія і проза та студентська (переважно «альбомна») лірика. Цікаво ж взнати чим «дихав» Олег у процесі свого становлення як мужчини, у процесі формування свого світогляду, у процесі невпинного руху до націоналізму.

Дитяча поезія (1915–1922 рр.)

На жаль, не все, що написав поет (і не лише в дитячі роки) збереглося під час воєнної хуртовини. Ми можемо оглянути лише якусь частину творів. Але й того, що є, достатньо, щоб зробити перші висновки.

Перш за все Олег володів художнім талантом. Не знати, чи успадкував він його від батька (іноді доводиться чути, що природа на дітях «відпочиває»), чи отримав як нагороду від Бога. Проте він у нього був. «Як і всякий інший талант, художній талант – це високорозвинена здібність до певного роду діяльності». Але аксіомою є, що мусить бути присутня одна якість, «без якої немислима будь-яка художня творчість. Такою якістю є емоціональність як природна основа художнього таланту»⁵⁶. Дослідники відзначають вразливість Олега в дитячі роки, саме так виявляла себе тоді його емоційність.

Які ж події зворушували, цікавили, змушували переживати малого Лютика? Два найраніші вірші (за 1915 р.) написані під впливом смерті. У «Коровах» та «Вівцях» хлопчику шкода тварин, які гинуть від голоду:

Вмирають корови голодною смертю,

Загнаті із волі в тюрму на мученнє.

Те саме у «Вівцях»:

Чудеснії вівці в загоні стоять.

Забиті, голодні – паркани їдять.

Голодною смертю здихають вони,

I трупи їх топчуть голодні брати.

Невідомо, хто завинив у такому злочині, стверджується лишень, що рев умираючих наводить страх «на чулі серця».

Згодом від такої «чорної» тематики Олег переходить до художнього освоєння інших явищ. З одного боку, він вловлює і передає на папір свої почуття від зміни пір року, а з іншого – уже у цьому ранньому віці болюче переживає окупацію своєї батьківщини у патріотичних віршах.

Калейдоскоп пір року неповний. Бракує літа, зате є аж дві «осені». Як звичайно, весна асоціюється з гарним настроєм, якимись надіями, які виростають у той час, як «усе цвіте». Тоді ж –

I щастя наповняє серце,

I зелено навкруг усе.

Але в крові і пожежах української революції згоріло раннє дитинство. Осінь у настроях. Песимістичні нотки, які вириваються назовні, безпосередньою причиною мають, звичайно, сум листопадових дощів. Та твердження ліричного героя, що –

I в душі у мене також

Осінь хмура і сумна.

I душа моя байдужа,

I не бореться вона, –

має своє підгрунтя, яке виникло не тільки через «складні метеорологічні умови». Це і розлука з батьком, і важке матеріальне становище у їх маленькій сім'ї («Товарообмін»), і конфлікти в школі, і, нарешті чи передусім, запровадження нового антиукраїнського радянського режиму. Тому-то і «думи понурі», і «серце без бурі», і «мертва надія», і «погасла мрія» – усе це стверджує несприйняття юним автором нових умов життя.

Проте тут ми маємо справу більше з пасивним невдоволенням. А от вірші патріотичного циклу, крім того, що вони більш активні, ще й більш конкретні, тобто зразу стає зрозумілим, чим непокоїться Олег. Так, у поезії «Вже перший сніг, мов ковдрою товстою…» висловлюється жаль, якийсь легкий сум з приводу того, що під «…зимовим снігом, промочена, понура, Обшарпана, спить матінка-земля». Але продовжує битися її серце і є надія, що це не смерть, а тільки сон: