Питання для самоконтролю

1. Поясніть, якими рушійними силами зумовлена активізація процесу глобалізації розвитку сучасної цивілізації.

2. Які ознаки глобалізації є, на Вашу думку, найбільш суттєвими. Обгрунтуйте свою точку зору.

3. У чому полягають найбільш загрозливі наслідки глобалізації?

4. Розкрийте основні переваги, що несе з собою процес глобалізації.

5. Розкрийте сутність та наслідки процесу фінансової глобалізації.

6. Що означає “спекулятивний капітал” та його роль у загостренні світових фінансових криз?

7. Чим зумовлене, на Вашу думку, загострення глобальних проблем?

8. Розкрийте сутність екологічної (демографічної, продовольчої, енергетичної, військової та ін.) проблеми та висловіть свою думку з приводу можливих шляхів її вирішення.

9. Розкрийте роль ООН у вирішенні глобальних проблем людства.

Глосарій

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розвязання глобальних проблем людства.

Глобальні проблеми – нагальні проблеми, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу, важливі з точки зору збереження людської цивілізації і можуть бути вирішені лише спільними зусиллями.

Демографічна проблема - інтенсивне зростання народонаселення планети, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах.

Екологічна проблема – пов’язана з варварським відношенням людини до природи, забрудненням навколишнього середовища.

Нові (відносно) фінансові інструменти – це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми – спричинені нераціональним використанням та поступовим вичерпанням природних та сировинних ресурсів.

Фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

Фінансова інновація — створення нових фінансових інструментів та технологій.

Фінансовий інжиніринг – розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Тема 3. Заборгованість у системі міжнародних фінансів Лекція 1

Питання:

1. Характеристика проблеми зовнішнього боргу

2. Суть і показники зовнішнього боргу

Мета: засвоїти основні характеристики проблем зовнішнього боргу та сформувати систему знань з оцінки показників зовнішнього боргу.

Література: 3; 4; 6; 7; 9; 14; 16; 22; 23.

1. Характеристика проблеми зовнішнього боргу

Глобалізація суттєво модернізувала систему боргових фінансів як окремих країн, так і світової фінансової системи в цілому. Інтернаціоналізація боргових проблем окремих країн і цілого світу відображає суттєві зміни у процесах циркуляції позичкового капіталу та управління фінансовими потоками.

Світова економіка з об’єктивних причин не може розвиватися без циркуляції між національними господарствами міжнародних позичкових коштів. Зростання масштабності зовнішнього фінансування визначено нерівномірністю економічного розвитку і нерівновагою платіжних балансів більшості з них.

Залежність національних економік від зовнішнього фінансування посилюється у міру глобалізації та лібералізації фінансових ринків. Можна казати про те, що світове господарство в цілому дефіцитне: воно має чітко виражені боргові риси.

Більшість країн змушені вдаватися до зовнішніх запозичень, відчуваючи нестачу власних ресурсів для внутрішнього інвестування, для покриття дефіциту держбюджету при проведенні масштабних, соціально-економічних реформ, для виконання вже накопичених боргових зобов’язань.

Заборгованість у системі міжнародних фінансів передусім потрібно розглядати з політичного погляду, а лише потім з економічного. Термін «геополітика світового боргу» охоплює характеристику геополітичної структури світу.

Регіональні лідери — це держави, що потенційно можуть впливати на свій регіон.

Геостратегічні країни — високорозвинені країни, політика яких спрямована на поширення впливу за межами власних кордонів. їх, у свою чергу, поділяють на активні та пасивні.

Геополітичні центри — держави чи регіони, що мають важливе стратегічне місцезнаходження та володіють відповідними ресурсами, але вимушені захищатись від зазіхань геостратегічних країн, які прагнуть до перерозподілу цінностей.

Стадії сучасної міжнародної криза заборгованості.

На початок 70-х років було закладено підґрунтя для формування сис­теми міжнародної заборгованості. Відправні точки - крах Бреттон-Вудської системи в 1971 р. і перший нафтовий шок у 1973 р. Після цих подій розпочався бум міжнародних позик. Причому великими позичальниками були не тільки країни, що розвиваються, які не мають нафти, для фінансування своїх дефіцитів, а й країни, що володіють нафтою, для фінансування програм розширення економіки.

На початок 80-х років багато країн із числа тих, що розвиваються, відчували труднощі при виконанні своїх зобов’язань. Справжня боргова криза вибухнула в 1982 p., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій зовнішній борг.

Останні 25 років кредитна історія світу — це історія періодичних загострень проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості та криз.

Історію світового боргу можна розділити на три стадії:

Перша охоплює період 1980—1985 pp. В цей час почали змінюватися обсяг і структура заборгованості країн, що розвиваються. Ці країни мали заборгованість перед великими комерційними банками. Фінансове співтовариство на цій стадії ще було впевнене, що боргова криза є наслідком проблем короткострокової ліквідності, а звідси — необхідність подовження строків погашення. У центрі уваги були країни із середнім доходом, такі як Бразилія та Мексика.

Перший етап міжнародного процесу перегляду умов погашення боргу характеризується як «Банкірська криза». Мета перегляду полягала у ско­роченні поточних зобов’язань боржника з обслуговування боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу. Така стратегія обер­талася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов’язань і значним зростанням майбутніх зобов'язань з обслуговування боргу.

Друга стадія охоплює період з 1985 до 1989 pp. У середині 1980-х років стало очевидним, що багато проблем позичальників мають структурний характер. Різні фактори погіршували платіжний баланс. Виник «план Бейкера».

Міністр фінансів США Джеймс Бейкер запропонував стимулювати боржників продовжити виконання поточних зобов’язань з обслуговування боргу, пообіцявши надати нові кредити у разі виконання ними умов своїх угод з міжнародними фінансовими закладами. Основна мета плану — надати країні-боржнику якомога більше часу для усунення причин її фінансових проблем. План Бейкера приніс лише часткові плоди, оскільки він не передбачав жодного механізму, який би міг змусити вкласти додаткові кошти.

Третя стадія з 1988 р. і триває до нині. Стадія «кризи боржника». Офіційний початок цього етапу було покладено виступом Ніколаса Брейді, що був на той час міністром фінансів США. У своєму виступі він закликав до проведення нової стратегії погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості.

Ця стратегія застосовувалася стосовно тих країн, які проводили політику економічної стабілізації, ухвалену міжнародними фінансовими установами. Головне значення цього виступу полягало в тому, що в ньому вперше пролунало офіційне визнання з боку США того, що борг не буде повністю сплачено і банки зазнають втрат.

Економічний саміт 1988 р. в Торонто закликав Паризький клуб з метою полегшення тягаря заборгованості найменш розвинутих країн прийняти комплекс нових заходів. Увійшовши в історію як «Торонтські умови», вони передбачають скорочення боргу чи його обслуговування, чи подовження строків погашення офіційної двосторонньої заборгованості.

Останній етап отримав новий виток восени 1997 р. у зв’язку з фінансовою кризою в південноазіатському регіоні, яка потім охопила решту регіонів світу.

Боргові стратегії країн.

Існування боргової стратегії дає змогу поліпшити боргове становище, провадити більш виважену та обґрунтовану політику щодо залучення нових коштів державою.

Багато вчених Під борговою стратегією розуміється система врегулювання боргових проблем країн, що мають труднощі в обслуговуванні боргових зобов’язань за зовнішніми запозиченнями і відновлення їх платоспроможності.

Вважається, що боргова стратегія має включати три взаємозв’язані блоки заходів.

1) заходи з макроекономічної стабілізації і структурних перетворень, спрямовані на формування адаптивної економіки, здатної функціонувати в умовах глобалізації, забезпечувати подальше зростання, соціально-економічний розвиток та підтримку екологічної рівноваги;

2) ринкові і неринкові методи полегшення боргового навантаження і зниження зовнішнього боргу і платежів з його обслуговування;

3) збільшення припливу валютно-фінансових ресурсів у країни-боржники.

Джеймс Тобін пропонує користуватися трьома цілями, в стратегії управління державним боргом. Це:

1) мінімізація суми процентних платежів;

2) економічна стабілізація (підтримання фіскальної і монетарної політики шляхом регулювання рівня та складу сукупних витрат);

3) нейтральність (мінімізація впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку).

Світовий банк використовує такі критерії для оцінки становища країни:

1) кредитні кошти мають інвестуватися в продуктивну сферу економіки. Причому ці інвестиції мають бути настільки рентабельними, щоб, як мінімум, відшкодувати затрати на обслуговування боргу.

2) сукупні національні заощадження мають бути настільки більшими за сукупні національні інвестиції, щоб різниця покривала принаймні проценти за попереднім запозиченням;

3) приріст сукупного продукту має перевищувати приріст населення;

4) держава має бути здатною залучати ресурси ззовні для обслуговування боргу (мається на увазі кредитоспроможність країни).

Червоною ниткою проходить у всіх дослідників з даного питання думка про те, що менеджмент зовнішнього боргу — складова макроекономічної політики (управління платіжним балансом). Він дозволяє ліквідувати розрив між внутрішніми заощадженнями та інвестиціями, між експортом та імпортом товарів і послуг. Без усвідомлення цього фундаментального положення неможливо взагалі говорити про існування будь-якої логічної системи управління державним боргом.

Оскільки теперішнє запозичення передбачає витрати в майбутньому, необхідно враховувати перспективи економічного розвитку і прогноз стану платіжного балансу в середньостроковій перспективі при прийнятті рішень щодо нових кредитів. Частково таку інформацію надає річний бюджет і середньостроковий план розвитку.