2. Реструктурування зовнішнього боргу

З початку 80-х років у процес вирішення кризи заборгованості залучаються міжнародні фінансові інститути. Роль МВФ та МБРР у цьому процесі змінилась. Вона стала складнішою та не такою чітко визначеною, як у період створення. Нині обидва ці інститути керують багатосторонніми фінансовими операціями й політичними діалогами, що охоплюють усі аспекти розвитку країн-учасниць. Всесвітній банк теж розширив свої традиційні інтереси. Ці структури дають суперечні поради, що змушує держав-членів обирати між фінансуванням кожного з інститутів.

МВФ (за власною думкою) забезпечує фінансовими ресурсами боржників, о перебувають у тяжкому становищі, функціонує як банальна каса взаємодопомоги, має право випускати спеціальні облігації та Генеральну угоду про позичання.

Група всесвітнього банку створює додаткові фонди для своїх озичальників, еде переговори з іншими кредиторами, створює консультативні групи.

Дві неформальні організації — Паризький та Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерційних боргів.

Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, строк яких повинен настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.

Реорганізацією офіційних боргів займається Паризький клуб. Ця організація не має юридичного статусу, штаб-квартири, секретаріату, статуту. Її було створено в 1956 р. Це збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого урядовця державного казначейства Франції. Паризь­кий клуб не є постійно діючим органом; він займається вирішенням конкретних проблем і не має фіксованого членства.

Принципи Паризького клубу: наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості, обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням боржника проводити визначену економічну політику, тобто виконання визна­чених умов, рівномірний розподіл тягаря несплачених боргів серед кредиторів.

Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):

1. Торонтські умови;

2. Х’юстонські умови;

3. Тринідатські умови;

4. Лондонські умови (посилені Торонтські);

5. Неапольські умови;

6. Ліонські умови;

7. Ініціатива НІРС;

8. Стандартні класичні умови.

Категорії країн-боржників:

1. Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови.

2. Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Х’юстонські умови.

3. Багаті країни з середнім рівнем доходу – стандартні умови Паризького клубу.

4. Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

Основи реорганізації комерційного боргу (Лондонський клуб)

Лондонський клуб — форум для перегляду строків погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду кредитора), неофіційний орган, що охоплює комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу». Членський склад клубу нестабільний і не має офіційного мандату.

Етапи реструктуризації боргу:

1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум.

2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.

3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.

4. Збори з вивчення стану.

5. Узгодження основних умов.

6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.

7. Підписання юридичних документів усіма сторонами [4, с. 137].

Управління зовнішнім боргом.

До світових боргових інструментів слід віднести позички ОДР (офіційна допомога для розвитку), боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні, експортні).

Види боргових цінних паперів:

Облігації (довгострокові боргові папери):

• з фіксованою ставкою;

• з плаваючою ставкою.

Короткострокові боргові папери:

• комерційні папери;

• євроноти;

• депозитні сертифікати.

Середньострокові боргові папери.

Боргові деривативи.

Методи управління зовнішнім боргом — конверсія боргу, сек’юритизація, викуп (обернена торгівля) та дострокові виплати. Виділяють декілька типів конверсії за функціональним змістом: переведення боргу в місцеву валюту (свопи борг/акція, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку), прямий обмін на активи (свопи борг/несплачені боргові вимоги і борг/місцевий борг/фінансова реструктуризація), прямий обмін на товари (свопи борг/товари, борг/експорт).

Існує ціла низка проблем, що виникають у процесі регулюва­ння боргів. Суверенна держава може змінювати свої закони в односторонньому порядку, користуватися імунітетом відносно громадянських позовів. На практиці немає механізму, який визначає неспроможність держави. Виконання рішень або постанов стосовно держави часто є неможливим. У деяких країнах заборонено, щоб державні установи та контракти, які вони укладають, перебували під юрисдикцією іноземних суддів.

Документація кредитів суверенних позичальників схожа на документацію комерційних кредитів. Офіційні кредити та кредити, гарантовані урядом, повинна сплачувати держава, за інші кредити держава не несе відповідальності. Правову основу кредиту — повноваження на отримання кредиту — викладено в конституції, у парламентському акті. На практиці більшість угод має стандарту форму, іншими словами, положення та умови угоди визначені раніше, і позичальнику вельми рідко вдається висловити свою думку щодо змісту цієї угоди.

Арбітраж в управлінні зовнішнім боргом базується на:

• Типових правилах арбітражу ЮНСІТРАЛ:

— Конвенція про позивну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів (1974 р.);

— Арбітражні правила ЮНСІТРАЛ (1976 р.);

— Конвенція про морське перевезення вантажів або Гамбургські правила (1978 р.);

— Правила примирення (1980 р.);

— Типовий закон ЮНСІТРАЛ (1985 р.);

— Правове керівництво з електронного переказу коштів (1986 р.);

— Типовий закон про міжнародні кредитні перекази (1992 р.).

• Правилах Міжнародного центру з урегулювання спорів (МЦУІС).

• Процедурі Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій (МАГІ).

• Можуть бути підключені інші спеціалізовані установи.

Ефективність управління зовнішнім боргом залежить від технічного та програмного і забезпечення, автоматизації всіх потоків руху коштів у процесі обслуговування зовнішнього боргу. Існує спільна програма ООН, ЮНКТАД і МБРР із надання технічної допомоги у сфері управління боргом (створена у 1991 р.). Головна її ціль — використовувати ресурси та досвід названих організацій для створення сприятливих умов для організації ефективного управління боргами (передання ком­п’ютерних програм для оброблення даних, підготовка кадрів та ін.). Деякі країни розробили власні комп’ютерні системи управління боргом. Серед них Чилі, Бразилія, Мексика, Туреччина, Судан, Іран, Йорданія та ін.