2. Національні валютні системи. Національна валютна система України

Національна валютна система - це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством. Складовими національної валютної системи є:

- національна валюта - грошова одиниця держави;

- валютний паритет як основа валютного курсу;

- режим курсу національної валюти;

- організація валютного ринку;

- національні органи, що регулюють валютні відносини країни;

- умови обміну національної валюти на золото та інші валюти - конвертованість валюти.

Чим вищий ступінь конвертації національної валюти, тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в міжнародний. Для країн з вільно конвертованою валютою визначальним є міжнародний валютний ринок, на якому резиденти можуть здійснювати будь-які операції з валютою. Для нашої країни, як для країни з перехідним типом економіки та неповністю конвертованою валютою, характерним є жорстко регульований національний валютний ринок.

До складу національної валютної системи входять відповідні інфраструктурні ланки - банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Реформування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи в умовах становлення державності України і трансформації командно-адміністративної системи в ринкову.

Реформування валютної системи України здійснюється поетапно.

I етап - (1991 р. - листопад 1994 р.) - характеризувався такими заходами:

- установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті;

- дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах;

- вихід з рублевої зони (1992 р.), початок офіційного котирування українського карбованця до російського рубля з одночасною девальвацією карбованця; створення механізму міждержавних розрахунків;

- запровадження у грудні 1992 р. режиму плаваючого валютного курсу українського карбованця; початок формування валютного ринку і роботи Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ);

- офіційно започатковано створення державних золотовалютних резервів;

- з лютого 1993 р. проголошено курс на лібералізацію валютного ринку і запровадження дієвого механізму валютного регулювання і контролю;

- з метою приборкання інфляційних процесів із серпня 1993 р. до жовтня 1994 р. діє директивна фіксація курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля з посиленням адміністративних обмежень валютного ринку

II етап - (друга половина 1994 р. - вересень 1996 р.). Його характерні ознаки:

- повернення до ринкових методів організації валютних відносин, перехід від фіксованого до керованого плаваючого курсу, відновлення роботи Української міжбанківської валютної біржі;

- ліквідація множинності валютних курсів;

- значне скорочення валютних обмежень.

ІІІ етап (сучасний) розпочався з випуску в обіг у 1996 р. національної валюти - гривні і характеризується такими заходами і результатами:

- перехід на режим регульованого плавання валютного курсу гривні (курсоутворення обмежувалось до 2000 р. валютним коридором);

- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

- приєднання України (травень 1997 р.) до ст. VIII Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями;

- проведення більш гнучкої курсової політики в умовах стрімкого падіння курсу долара на світових фінансових ринках (2008 р.);

- реструктуризація золотовалютних резервів шляхом зменшення питомої ваги доларових резервів.

Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Після розголошення незалежності Україна не успадкувала нічого позитивного в економічному плані від колишнього Радянського Союзу. Так внаслідок нав'язування нашій державі в складі колишнього Союзу невигідних, із точки зору перспектив світового науково - технічного розвитку, спеціалізації і кооперування, структура загального експорту і імпорту України була ще більш деформована ніж у цілому в СРСР . Практично весь кадровий потенціал, який більш - менш знався на зовнішньо - економічній діяльності, було зосереджено за межами України в Москві .

Після розпаду СРСР Росія привласнила валютний й інші внески України, фактично весь алмазний і художні фонди колишнього Союзу. Саме за таких обставин Україна змушена була взяти на себе обслуговування і погашення 16,37% загального боргу колишнього СРСР.

Забезпечення стабільності національних грошей та їхньої реальної ціни молода незалежна держава не могла здійснювати без відповідної валютної політики. Тому на початку 1993 р. Уряд прийняв декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яким призначив Національний банк України головним валютним органом держави.

Основна складова частина валютної політики - це впровадження механізму регулювання платіжного балансу України, що є одним із найважливіших макроекономічних аспектів діяльності НБУ.

Пріоритетними завданнями вищенаведеного декрету були:

1. стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют;

2. концентрація валютного попиту та пропозиції;

3. поступова ліквідація паралельного обігу іноземних і національної валют;

4. залучення валютних коштів в Україну;

5. скорочення імпортованої інфляції.

Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця на розвинутому міжбанківському ринку, було запроваджено обов'язків продаж через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався на:

валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ або гарантованих урядом;

залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету;

іноземну валюту , що вивозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств;

виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств і іноземними інвестиціями[12,с.61].

Ці декрети поклали початок формувань певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню традиційних процесів й оздоровлення економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації. Що склалась в Україні. Виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему валютного регулювання і контролю.

Протягом 1993-1996 рр. НБУ було здійснено низку заходів на поступову лібералізацію децентралізацію валютного ринку України. З 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського карбованця почали визначати на підставі відновлення торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, що відкрило можливість встановлювати реальний курс українського карбованця о іноземних валют.

З 1 січня 1995 року припинено використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території нашої держави. Для поглиблення інтеграції у світову економічну систему НБУ здійснено ряд заходів для досягнення режиму конвертованості національної грошової одиниці за поточними операціями.

Так, для створення умов для офіційного визнання на міжнародній фінансовій арені гривні конвертованою валютою за поточними операціями, розроблено ряж нових нормативних документів, які поступово лібералізують порядок проходження платежів у іноземній валюті.

З метою поліпшення умов для здійснення інвестиційної діяльності іноземних інвесторів в Україні було вдосконалено порядок відкриття іноземними інвеститорами рахунків у грошовій одиниці України та іноземній валюті.

Разом із тим повільні темпи структурної перебудови , великі політичні ризики та недосконала правова база захисту приватної власності сприяли посиленню процесів відпливу капіталів з України. Ці явища , а також значні інфляційні очікування в економіці призвели до підвищено попиту як суб'єктів господарювання, так і населення на фінансові активи у вигляді конвертованої валюти, які за умов інфляції стають надійним захистом купівельної спроможності споживачів.

Адже всі види валют, відповідно до міжнародної практики поділені на три групи:

вільно конвертована валюта, що без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котирує Національний банк;

валюти з обмеженою конвертованістю, що обмінюються на інші валюти з певними обмеженнями;

неконвертовані валюти, що не обмінюються на інші валюти.

Здійснення валютної лібералізації валютного ринку України та зняття валютних обмежень потребує посилення контролю за суворим дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного законодавства України , заходів передбачених Указами Президента України, постановами Кабінету міністрів України та інструкціями Національного банку щодо децентралізації і лібералізації валютного ринку.

Національний банк України повинен приділити увагу:

ліцензуванню та контролю за отриманням і використанням резидентами іноземних кредитів;

ліцензування права роботи з валютними цінностями комерційних банків України.

Отже тільки за таких умов можна з впевненістю неухильно просуватись в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім вимогам , ставляться до національної валюти. Сучасне українське законодавство в аспекті валютної сфери, як і економіка загалом, перебуває ще в досить глибокому кризовому становищі.

Передумови та періоди валютного ринку України

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформування її економіки. В умовах колишнього СРСР валютний ринок був представлений Держбанком і Зовнішньоекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи , к Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Після розпаду СРСР українська економіка отримала в спадок цілу низку негативних явищ , серед яких у валютній сфері, які були характерні для початкового етапу розвитку валютного ринку України. Слід зазначити:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів ;

кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, зокрема з Росією;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти;

не розробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало слабкість і без того слабкої "ерзац” - грошової одиниці - купона;

постійний дефіцит платіжного балансу в відносинах з країнами СНД та загострення економічної й енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося із впровадженням Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. Унаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

З цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Передумовою виходу України з " рубльової зони” стало проведення взаємозаліку заборгованості між Україною і Росією у грудні 1992 року.

Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України” Про формування валютних фондів України” та створення валютної біржі при НБУ.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні в 1993 році стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабміну України щодо валютного регулювання була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

Попередній - з прийняття Декларації про державний суверенітет України до виходу України з "рубльової зони”.

Період упровадження власної національної грошової одиниці та прийняття валютного законодавства.

Період спроби відновлення державної валютної монополії.

Період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти - гривні.

На сьогодні валютний ринок в Україні - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі - продажу іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Суб'єктами валютного ринку є:

продавці валюти;

покупці валюти;

посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб'єкти:

Національний банк України;

комерційні банки, які держали ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями;

інші кредитно - фінансові установи - резиденти, які одержали ліцензію Нацбанку України (страхові, інвестиційні й інші компанії);

юридичні особи , які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну валюти;

кредитно - фінансові установи нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл НБУ на право здійснення операційна міжбанківському валютному ринку України;

валютні біржі або ватні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію нацбанку на право організації торгівлі іноземною валютою.

Центральним банком нашої держави є Національний банк України, який було утворено в березні 1991 року відповідно до Закону "про банки і банківську діяльність” на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР.

Основні функції Нацбанку України:

зберігання і використання золотовалютних резервів України й інших цінностей , а також забезпечення платоспроможності держави;

представництво інтересів України у відносинах із центральними банками й іншими фінансово - кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

здійснення обміну та розрахунків за наданими державними кредитами та позиками, проведення операцій із централізованими валютними резервами, які надаються у його розпорядження;

регулювання курсу національної валюти щодо грошових одиниць інших держав.

Залежно від конкретних завдань , що поставали перед незалежної Україною, у діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи:

1991 рік - жовтень 1994 року - період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки, коли було закладено фундамент НБУ;

Жовтень 1994 - серпень 1996 року. Період суто прагматичних реформ, коли були створені та запущені в дію нові монетарні механізми, притаманній сучасно соціально орієнтованій економіці;

Розпочався із вересня 1996 року , коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Подальше функціонування національної валюти на валютному ринку нашої держави, і загалом було зумовлено як позитивними моментами так і негативними тенденціями неврівноваженості серед іноземних валют.

Сучасні проблеми функціонування гривні

Найзагальнішою і водночас найскладнішою проблемою успішного функціонування будь - якої повноцінної національної валюти є проблема конвертованості. У процесі підготовки грошової реформи в Україні було опрацьовано кілька варіантів запровадження конвертованості національної валютної одиниці. Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір нею валютного курсу. Світова практика підтверджує, що існують дві основні системи взаємодії національних валют:

система взаємовідносин, що базується на механізмі фіксованих валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом валютної угоди;

взаємодія валют на основі плаваючих валютних курсів, (які) або так звана валютна угода слабкого типу.

Коли йдеться про впровадження в обіг повноцінної національної валюти України - гривні, то перш за все слід віддати належне її попереднику - українському карбованцю. Саме він, взявши на себе весь інфляційний тягар 1992 - 1996 рр., гідно, з високою для нього купівельною спроможністю, що підтверджував стабільний його курс протягом останніх (дореформених) восьми місяців 1996 року, щодо іноземних валют та зниження темпів інфляції, передав свою естафету на грошово - валютному ринку навій національній валюті - гривні .

Однак із моменту запровадження гривні, підтримання її стабільного курсу відбувалося за рахунок періодичної валютної інтервенції НБУ валютних резервів й ультражорстока моніторна політика. Таким чином не можливо утримувати стабільність гривні, адже стабільність будь - якої національної валюти тримається на "трьох китах”.

Це :

ефективність і динамізм розвитку національної економіки;

стабільність функціонування фінансово - кредитної системи;

наявність достатніх валютних резервів у Центральному банку.

Світовий господарський досвід виробив певні сценарії здійснення економічної і соціальної політики за умов стагнації (наявність ознак депресії). Один із них був розроблений відомим англійським економістом А.Філіпсом, який сформулював закономірність існування зворотної залежності між рівнем безробіття та динамікою цін, що відома в економічній літературі як крива Філіпса. На сучасному етапі в Україні крива Філіпса може бути врахована лише частково.

По - перше, знижувати рівень інфляції шляхом збільшення числа безробітних неможливо, оскільки вже сьогодні мільйони людей не мають роботи.

По - друге , скоротити кількість "зайвих людей” можна було б , застосувавши модель отримування сукупного попиту, що включає:

збільшення державних інвестицій;

скорочення розмірів податків на доходи підприємців, подоходних стягнень громадян;

розширення товарного експорту.

Проте якщо активізувати ці фактори сукупного попиту та стимулювання виробництва, то скорочення безробіття може бути досягнуте ціною зростання цін, тобто зростання рівня інфляції.

Стає все очевидніше, з моменту запровадження гривні нашій країні було нав'язано схему надто жорсткого монетаризму, який за тривалістю та механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці.

Лише за умов ефективного здійснення приватизації й ухвалення для реального сектора економіки стабільного Податкового кодексу й емісія може вийти з економічного підпілля і легалізуватися, коли буде легалізований справжній власник.