3. Суб’єкти міжнародних розрахунків

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків виступають експортери, імпортери та банки.

Експортер - український (іноземний) суб'єкт зовнiшньоекономiчної діяльності, який виступає стороною зовнiшньоекономiчного контракту (договору) i планує здійснити вивезення за межі митної території своєї країни товару.

Імпортер - це будь-яка фізична чи юридична особа, яка є резидентом України та вводить в обіг на ринку України продукцію походженням з іншої держави

Імпортером та експортером можуть бути фізичні та юридичні особи. Фізичні особи - це особи, які наділені правоздатністю та дієздатністю, переважно виступають як комерсанти або підприємці; юридичні особи — це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин (все це закріплено в установчих документах юридичної особи, підсилено власною печаткою та відображено на банківському рахунку). Юридичними особами, які беруть участь у міжнародних розрахунках, є підприємства, держава та її установи, міжнародні організації.

Здійснення міжнародних розрахунків забезпечують банки. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.

Частина банків здійснює розрахункову діяльність через невеликі відділення за кордоном. Це дає змогу клієнтам таких банків користуватись акредитивами, здійснювати обмежені валютні операції, розрахунки за торгівельними операціями. Інші банки для забезпечення своїх міжнародних операцій відкривають філії чи створюють дочірні банки, залучаються до банківських синдикатів для надання великих позик. Міжнародні операції, що, як правило, здійснюються такими банками у великих фінансових центрах, підпорядковані їх основній діяльності на національному грошовому ринку.

Ступінь участі банків у міжнародних розрахунках визначається рівнем відкритості економіки та рівнем її спеціалізації у міжнародному поділі праці, стійкістю та значимістю національної валюти, ступенем розвитку національної банківської системи та законодавства тощо.

Підвищення відкритості національних економік та інтенсифікація економічних міжнародних зв'язків породжує зростання ролі у здійсненні міжнародних розрахунків, насамперед, крупних банків, що розташовані в країні базування. При цьому такі банки активно розвивають свої закордонні філії та зміцнюють кореспондентські зв'язки з банками інших країн.

Зокрема, в Німеччині провідне значення у здійсненні міжнародних фінансових розрахунків відіграють три великих універсальних німецьких банки: Дойче Банк, Комерцбанк та Дрезднербанк (Deutche Bank, Commercbank, Dresdner Bank). Діючи як акціонерні товариства, ці банки є одними з найбільших у світі. Міжнародні операції здійснюються ними як у середині країни, так і через дочірні установи та філії за кордоном.

Так, Дойче Банк має 49 банків та фінансових філій за кордоном, Дрезднер Банк – 9 банків та 13 фінансових філій за кордоном, Комерцбанк – 9 банків та 3 фінансові товариства за кордоном. Загалом на початок ХХІ ст. Німеччина має одну з найрозвинутіших у світі банківських мереж – 49000 відділень обслуговують у середньому по 1600 чоловік. Провідні значення у здійсненні ділових операцій відіграють 350 приватних (кредитних) банків. При цьому третину операцій здійснюються філії іноземних банків.

До основних функцій банків і їх послуг, наданих підприємствам-суб'єктам ЗЕД можна віднести наступні: продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти; надання позик в іноземній валюті; участь в інкасуванні платежів з-за кордону; участь в платежах клієнтів іноземним партнерам; ведення валютних рахунків клієнтів; ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном; надання послуг по документному акредитиву; облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном; надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес: та інші.

Основні кореспондентські банківські рахунки, що використовуються для міжнародних розрахунків, поділяються на рахунки «ностро» та рахунки «лоро».

Рахунки «ностро» (італ. nostro conto — наш рахунок) є рахунками даного банку (наприклад українського) у кредитних установах-кореспондентах (зарубіжних банках). Рахунки «лоро» (італ. loro conto — їх рахунок) є рахунками, які даний банк (наприклад український) відкриває у себе для банків-кореспондентів.

Рахунок «ностро» в одному банку є одночасно рахунком «лоро» у банку-кореспонденті. У банківській практиці термін «лоро» вживається і для кореспондентського рахунку третього банку, який відкрито у банку- кореспонденті даної кредитної установи.

У кожному з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на інший за допомогою комунікаційних систем.