1. Економічний зміст та структура платіжного балансу

Економічні, політичні, військові, культурні та інші відносини між країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни приводить до ви­никнення двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (на­приклад виручка від експорту продукції) та вихідного (наприклад оплата імпорту). Інтегральним показником цих потоків можуть слугу­вати баланси міжнародних розрахунків як співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших.

Існує кілька видів балансів міжнародних розрахунків: розрахунко­вий баланс, баланс міжнародної заборгованості й платіжний баланс.

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн — нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх заборгованостей певної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов'язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів.

З одного боку, розрахунковий баланс дає можливість визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжна­родного кредиту. Однак, з іншого боку, він недостатньо повно віддзер­калює стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов'я­зань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав.

Крім того, тут не враховується таке широковживане у світогос-подарських відносинах поняття, як надійність іноземного боржни­ка. Наведемо приклад із недавньої історії. СРСР перед його розпа­дом вважався нетто-кредитором (борги йому перевищували зобов'я­зання перед іншими країнами), але не мав реальної можливості по­гасити свої зобов'язання шляхом повернення боргів, оскільки, у свою чергу, країни, що розвиваються (головні боржники Союзу) не в змозі були розрахуватися з ним.

Баланс міжнародної заборгованості (його ще називають ба­лансом міжнародних інвестицій) не враховує поточної заборгова­ності (наприклад заборгованості України за одержану в цьому році російську нафту), а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни з одного боку і зобо­в'язаннями перед іноземними вкладниками з другого.

Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнарод­них розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які при­носять іноземну валюту) і дебетні (пов'язані з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком "+", а другі — зі знаком "-". Так, експорт товарів і запозичення, одержані країною, — це кредитні опе­рації, а імпорт і кредитування інших країн — дебетні.

Багатогранний комплекс міжнародних відносин країни відобра­жається в балансовому рахунку її міжнародних операцій, які за тра­дицією носять назву платіжного балансу.

Платіжний баланс — це балансовий рахунок міжнародних опе­рацій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.

Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

Останнім часом у доповнення до платіжного балансу, який відоб­ражає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжна­родний фінансовий стан.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на пев­ну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношен­ня платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) скла­дається на основі статистичних показників про здійснені за цей пе­ріод зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжна­родних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерської точки зору платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

Тому платіжний баланс — це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують одна одну, а й певний стан цих операцій, що включає якісні й структурні характе­ристики основних його елементів.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді, відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країна­ми легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити аку­мулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьо­му (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерези­денти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагрома­дження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питан­ня про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основ­ної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги інозем­ним кредиторам.

Кількісне визначення стану міжнародних платіжних відносин є давньою історією і пройшло за цей час значний шлях розвитку.

Перші спроби обліку масштабів і оцінювання наслідків міжнарод­них економічних операцій робилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і були пов'язані з економічними поглядами раннього меркантиліз­му, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним ба­гатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.

Саме поняття "платіжний баланс" вперше ввів в економічну тео­рію Джеймс Стюарт у 1767 p., але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні були різними.

Практично всі видатні представники світової економічної дум­ки, включаючи класиків буржуазної політичної економії — А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи іншою мірою віддали належне у своїх працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показ­никами 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого вперше були згруповані в трьох роз­ділах: поточні операції, рух капіталів, операції із золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін зберігалася до початку Другої світової війни.

У 1943 р. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919—1934 pp., форма якого послужила основою для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.

Формування світового господарства з часом не тільки ставило більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, а й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків між країнами. Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно все більше уніфікувалися.

Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла й діяльність Ліги Націй і МВФ, створеного на основі рішень міжнародної конференції в Бреттон-Вудсі.

Так, ще в 1924 р. публікація Лігою Націй даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. поклала початок міжнародному порівнян­ню цих показників. У 1927 р. Ліга Націй запропонувала схему і низку рекомендацій, в яких за зразок приймалися головним чином платіжні баланси США і Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена уніфікована схема платіжно­го балансу, яка в 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіж­ного балансу Міжнародним валютним фондом.

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення в періо­дичних випусках "Керівництва з платіжного балансу".

Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн.

Платіжний баланс складається з таких розділів:

• торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням та ввезенням товарів;

• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

• баланс руху капіталів та кредитів.

Торговельний баланс. Зовнішня торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов'язують національні економіки зі світовим господарством. Торговель­ний баланс — це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскіль­ки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є роз­біжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.

Саме завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових пла­тежів і фактичних надходжень, на відміну від загального торговель­ного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення.

Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому гос­подарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економіч­ної політики.

Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного роз­витку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валют­них засобів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими стаття­ми платіжного балансу.

Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і зазви­чай оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій краї­ни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціа-лістичних країн, де гостро відчувається нестача валютних надходжень.

Для промислове розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу СІЛА (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їхні ринки міжна­родних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).

Позитивне сальдо торговельного балансу України (товари та по­слуги) у 1997 р. становило 424,0 млн дол. СІЛА, у 1998 р. — 546,5 млн; від'ємне сальдо в 1994 р. — 1200,0 млн, у 1995 р. — 1200,0 млн, у 1996 р. — 893,5 млн дол. СІЛА.

Баланс послуг і некомерційних платежів. Він включає платежі й надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного та інших видів зв'язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утри­мання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кор­доном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок і т. ін.

Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світо­господарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, інши­ми видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові опе­рації, ділові консультації та інші послуги виробничого і персональ­ного характеру.

За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "послу­ги" входять, як не дивно, виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів з міжнародних кредитів. Хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.

За методикою МВФ прийнято також показувати особливою по­зицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

• державні операції — субсидії іншим країнам за лінією еко­ номічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

• приватні перекази — перекази іноземних робітників, спеціа­ лістів, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають невидимими опе­раціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів. Використовується також термін послуги і некомерційні пла­тежі як данина традиції тих часів, коли головним змістом економіч­них зв'язків між країнами була торгівля товарами.

Платіжний баланс з поточних операцій включає торговельний ба­ланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення ви­возу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

• міжнародний рух підприємницького капіталу;

• міжнародний рух позикового капіталу. Підприємницький капітал включає прямі закордонні (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні (купівля цінних паперів закордонних компаній) інвестиції.

Вивіз підприємницького капіталу на сучасному етапі відбувається інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій складають взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв'язки між розвинутими краї­нами зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу.

Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за озна­ками терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і короткострокові операції.

• Довго- і середньострокові операції включають державні й при­ ватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, й ті, які відстають від світових лідерів (пост- соціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. До приватних довгострокових запозичень і кредитів вдаються нарівні з країнами, що розвиваються, та постсоціалістични-ми країнами також корпорації розвинутих країн, активно використо­вуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довго­строкових цінних паперів або банківського кредиту.

• Короткострокові операції включають міжнародні кредити тер­міном до одного року; поточні рахунки національних банків у за­кордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття міжбанківські короткострокові опе­рації на світовому грошовому ринку набули значного поширення. Якщо в 60—70-ті роки переважало стихійне переміщення "гаря­чих" грошей, що посилювало інфляцію і призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи, то з 80-х років основний потік коротко­строкових грошових капіталів спрямовується у США, завдяки висо­ким процентним ставкам і курсу долара. Так, з початку 80-х років щорічний приплив цих капіталів сягав 100—150 млрд дол. США (на початку 90-х років він зменшився до 70 млрд дол.).

Помилки і пропуски. Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все ж залишаються досить значними. Саме тому виділяєть­ся спеціальна стаття "Помилки і пропуски", до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.

Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, за­значають, що найважче піддається обліку рух короткострокового гро­шового капіталу, особливо в періоди кризових потрясінь.

Внаслідок цього стаття "Помилки і пропуски" розташована без­посередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капі­талів і кредитів. Показники статті "Помилки і пропуски" різко зро­стають у кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи й у резуль­таті яких відбуваються зміни як величини, так і складу централь­них офіційних золотовалютних резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ

А. Поточні операції

Товари Послуги

Доходи від інвестицій Інші послуги і доходи Приватні односторонні перекази Офіційні односторонні перекази Підсумок: А. Баланс поточних операцій

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції Інший довгостроковий капітал Підсумок: А + В (відповідає концепції базисного балансу США)

C. Короткостроковий капітал

D. Помилки і пропуски

Підсумок: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності в США)

E. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання SDR (СПЗ)

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов'язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів

Підсумок: A+B + C + D + E + F + G (відповідає концепції офіційних розрахунків у США). Н. Підсумкова зміна резервів

SDR (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балан­су використовується країнами — членами Фонду як основа націо­нальних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислове розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, прита­манні всім розвинутим країнам, і водночас надають можливість кожній країні вносити свої, властиві їй корективи. Як правило, такі особливості пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття.

Україна, після вступу до МВФ, регулярно публікує свій платіж­ний баланс (див. дод., табл. 1, 2, 3).