4.Античні рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я.

VІІІ – кінець VІ ст. до н.е. це період „Великої грецької колонізації”, одним із напрямків якої було Північне Причорномор’я.

З’ясовуючи  причини грецької міграції, вчені сформулювали декілька теорій:

1)              демографічну (демографічний вибух зумовив перенаселення у материковій Греції);

2)              аграрну (нестача землі у метрополії штовхала до освоєння нових  територій);

3)              торговельну (пошуки ринків збуту);

4)               

5)              сировинну (греки шукали, насамперед, продукти і джерела сировини);

6)              воєнну (до міграції греків змушувала агресія лідійців те персів);

7)              соціальну (невщухаюча соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати);

8)              етнічну (етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідним і тому міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель).

Період колонізації греками Північного Причорномор’я можна розділити на 4 етапи:

З VІІ ст. до н.е. в Північному Причорномор’ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Тіра (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці сучасного Севастополя), Пантікапей (сучасний Керч) та ін.

Засновані спочатку містами малоазійського узбережжя, ці поселення невдовзі стали незалежними державами (VІІ-І ст. до н.е.), а пізніше опинились під протекторатом Риму (І ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.). Найбільшого розквіту держави досягли у  VІ-ІV ст. до н.е.

У V ст. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантікапеї, яке охоплювало понад 20 міст-держав Керченського і Таманського півостровів та Кубані. Спочатку держава представляла собою союз грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово трансформувалася в монархію.

Греки-колоністи привезли з собою на нові землі полісну модель організації соціально-економічної та політичної організації суспільства. Поліс включав як власне місто, так і сільськогосподарську округу (хору). За формою правління міста-держави, крім Боспору, були республіками: демократичними (де вирішальну роль у житті народу відігравав демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії). Верховна влада в місті належала народним зборам, виконавча – колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням. Управління містом здійснювала колегія архонтів з п’яти осіб. За винятком рабів, іноземців та жінок, всі жителі міста мали широкі політичні права.

Основою грецького господарства Північного Причорномор’я були землеробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягли ремесла – ткацтво, гончарство, обробка металів. Торгівля велася у двох напрямках – з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). У Грецію вивозили хліб, худобу, шкіру, хутро, рабів. З Греції надходили зброя, коштовності, солодощі, спеції.

Культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури. Розвивалася освіта, історія, література, театр і музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на зламі ІV-ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи. Внутрішні суперечності, криза рабовласницької системи господарювання, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму – все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор’ї. А протягом ІІІ- ІV ст. під ударами готів і гунів античні міста-держави припинили своє існування.    

Античні міста-держави залишили глибокий слід в історії України. Як органічна частина античної цивілізації, вони жили і розвивались у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє ж впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що безперечно прискорило їхній соціально-економічний і культурний розвиток.