61.Україна і процес «перебудови» срср (квітень 1985 – серпень 1991 рр.). Утворення та діяльність суспільно-політичних рухів і партій.

З початку 1980-их рр. криза в СРСР охопила усі сфери життя. Розладнана економіка хронічно не забезпечувала потреб країни.. Короткочасне зростання промислового виробництва у 50-х – на початку 60-х рр. змінилось нестримним падінням його темпів. На Україні вони були ще більшими, ніж по союзу в цілому. Розладнана економіка призводила до падіння життєвого рівня населення. Спроби піднесення сільськогосподарського виробництва, зростання капіталовкладень у виробництво техніки, добрив не давали належної віддачі з огляду на принципово слабку ефективність радгоспно-колгоспної системи взагалі. СРСР виявився зрештою нездатним забезпечити населення продовольством і щорічно ввозив з-за кордону мільйони тонн зерна за рахунок продажу нафти, газу та інших природних ресурсів, які нещадно експлуатувались радянською економікою і вели до екологічної кризи. В цих умовах Україна вкладала значно більше, ніж отримувала із загальносоюзного бюджету.

В цих умовах партійне керівництво на чолі з М.Горбачовим наважилось на певну перебудову радянської системи. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено про зміну економічної, соціальної та зовнішньої політики і взято курс на “перебудову”, “демократизацію“ і “гласність“.

26 квітня 1986 року стався вибух на Чорнобильській АЕС, що стало катастрофою глобального масштабу. Мільйони людей були піддані згубному впливу радіації. Трагедія Чорнобиля ще раз засвідчила злочинне нехтування режимом долею мільйонів людей, їх здоров’ям і добробутом, показала абсолютну безправність України перед центром. Разом з тим Чорнобильські події не могли не сприяти пробудженню до активних форм протесту широких верств громадськості України.

Критичний політичний і економічний стан та щедрі обіцянки і широка реклама нового курсу, зроблені на заході, не давали режимові змоги вдатися до рішучого придушення опозиції. Чисельність незалежних груп зростає, їх осередки виникають в різних регіонах України. З’являються організації з різними політичними концепціями, програмами культурного відродження, об’єднані критичним ставленням до існуючого режиму: антисталінське товариство “Меморіал”, Спілка Незалежної Української Молоді ( очолена Д. Корчинським), Християнський Демократичний Фронт, товариство “Спадщина”, екологічна організація “Зелений світ” ( на чолі з Ю. Щербаком). У лютому 1989 р. у Києві відбулася установча конференція товариства Української мови ім. Т. Шевченка ( голова Д. Павличко). Рух об’єднував не тільки українців, а і представників інших національностей, став фактично організацією всіх демократичних сил на Україні.

16 липня 1990 р. ВР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, що стало основою для творення незалежної української держави. Цьому сприяли прийняття Декларації про державний суверенітет Росії (червень 1990 р.), розгубленість депутатів комуністів через відставку Івашка, постійні багатотисячні мітинги, що супроводжували роботу ВР, та шахтарський страйк.

Декларація складалася з десяти розділів, у ній було закріплено всі три види суверенітету – державний, народний і національний. УРСР у відповідності з Декларацією, не стала незалежною державою. Всі її положення радше стосувалися майбутньої держави України, проте Декларація стала юридичною основою для подальшого просування шляхом незалежності. Новим політичним чинником суверенізації України стали робітничий (страйк шахтарів) та студентський (голодовка й демонстрація) молоді рухи.

Однак КПРС і надалі продовжувала контролювати всі важелі влади в суспільстві. Фактично якихось суттєвих структурних змін режиму не сталося. Поглиблення економічного хаосу який посилювався протидією партійної номенклатури економічним реформам, призвела до критичного стану все суспільне життя. Так, у серпні 1990 р. ВР України прийняла закон про економічну самостійність республіки, у червні 1991 р. вона вирішила встановити свою юрисдикцію над усіма підприємствами України. Однак економіка республіки, як і СРСР у цілому, лишилася не реформованою: субсидії нерентабельним підприємствам складали до 45% державних витрат. Адміністративний метод, старі зв’язки вже не діяли, а до створення нових було далеко. Розпочався спад виробництва, у 1990р. національний дохід скоротився на 4%, а у 1991р.- ще на 13%. Підвищення роздрібних цін 2 квітня 1991р. вдвічі ( у січні 1992р. вони вже перевищували рівень грудня 1990р. у 8 разів, їх зростання щонайменше у 1,5 рази перевищувало зростання доходів), привело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Стимулу ж для розвитку економіки “лібералізація “ цін не дала, оскільки проводилась в умовах збереження монополізму на ринку. Консервативні бюрократичні кола фактично наполягали на повернення до старого курсу. 19 серпня 1991р. було зроблено спробу державного перевороту. Було створено т.зв. Державний комітет надзвичайного стану (ДКНС), який повинен був взяти під контроль все життя в країні і зберегти колишній порядок. Завдяки рішучім діям демократичних сил Росії під керівництвом президента Б. Єльцина путч закінчився провалом. Настав крах централістських структур, що інспірували заколот, – була заборонена КПРС, розвивався центральний уряд, поставлено питання про ліквідацію найжахливішого інструменту репресій – КДБ. Демократична революція в Росії створила підґрунтя для дальшої реалізації права на самовизначення в окремих республіках, ряд із них проголошує незалежність. У таких умовах зникла сама рація існування Союзу. 24 серпня 1991р. депутати українського республіканського парламенту майже одночасно прийняли Акт проголошення незалежності України,(“за” – 346, “проти” – 1 ), а також проголосували за демократизацію армії, правоохоронних органів. В Україні заборонялась діяльність КПУ.

Так у своєму розвитку процес горбачовської перебудови пройшов кілька етапів:

1-й етап (квітень 1985 – січень 1987рр.) – визрівання політичного курсу перебудови.. 2-й етап (січень 1987 – літо 1988рр.) – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази. На цьому етапі перебудови була сформульована, узгоджена, а згодом і обнародувана стратегічна тріада перебудови : нове політичне мислення, радикальна економічна реформа ( червневий (1987р.) Пленум ЦК КПРС ) , демократизація усієї політичної структури. Йде активне формування соціальної бази перебудови. 3-й етап ( літо 1988 – травень 1989рр.) – зміщення рушійних сил перебудови зверху вниз. 4-й етап ( травень 1989 – лютий 1990рр.) – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння. Лютневий (1990р.) Пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ої статті) Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи, керівною і спрямовуючою силою. Відкривається новий етап перебудови. 5-й етап (лютий – грудень 1990р.) – поступовий перехід політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас. Наприкінці 1990-го року політична палітра нових партій України була хоч і дуже строкатою, але чітко визначеною: на правому фланзі – Українська християнсько-демократична партія ( УХДП ), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), у центрі – Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), на лівому фланзі – Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ ) та ін. 6-й етап (грудень 1990 – серпень 1991рр.) – кінець перебудови. Принципові орієнтири перебудови “ плюралізм “, “ демократія “, “ гласність “ спочатку витісняються а потім змінюються в офіційній політиці на “дисципліну”, “порядок” та “стабільність”.

Спостерігається чітко виражене намагання “архітектора перебудови” втриматися у рамках “історичного вибору” та ін. Стан економіки : 1991р. ВСП був на 11,3% меншим ніж у 1990р.; вироблений НД відповідно зменшився на 11,2%. Падіння розвитку промисловості республіки становило 4,8%, а с/г – 13,2%. Грошові доходи зросли на 87,1% порівняно з1990р. В1991р. промисловість СРСР була відкинута за обсягом виробництва до рівня 1986р., а ВНП відповідав рівню 1985р.

Перебудовчі процеси в Україні збігаючись із загальносоюзними тенденціями суспільних перетворень все ж мали і свої особливості:

– уповільнений темп політичних процесів; – низький рівень активності населення; – відсутність відкритого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем; – перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактору суспільного життя на потужний політичний. Ці особливості зумовлені структурою економіки республіки; стабільністю українського товарного ринку; порівняно меншою люмпенізацією населення; певним консерватизмом; уповільненістю, зваженістю, що притаманні ментальності українців тощо.

Відразу потому, після 24 серпня 1991р. почалася підготовка до референдуму 1 грудня, що мав підтвердити гаданий Акт. У референдумі взяли участь 84,18% громадян України, з них 90,32% підтвердили Акт про незалежність. Ця безпрецедентна в новій українській історії подія засвідчила, що на Україні завершилося формування свідомої своїх політичних, господарських, та культурних інтересів національної спільноти. Президентом України був обраний Л. Кравчук (61,6% голосів).

Усвідомлюючи відповідальність за наслідки референдуму, президент та ВР взяли курс на розбудову української державності. На зустрічі 7 – 8 грудня 1991р. глав держав України, Білорусії та Росії у Біловезькій пущі було заявлено про те, що СРСР припиняє своє існування і про створення “Співдружності незалежних держав “, 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили інші республіки колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). М.Горбачов змушений був подати у відставку.

Реакція світового співтовариства на результати всеукраїнського референдуму була несподівано дружньою: за грудень 1991р. незалежність України визнали 68 держав.

Впродовж 1992р. Україну визнали ще 64 держави. Міністерство закордонних справ , долаючи різноманітні ускладнення, почало розгортати мережу своїх посольств.

Створення СНД розглядалося Росією як зародок державного утворення, яке повинно було зберегти і по можливості розвинути успадковані від Радянського Союзу зв’язки між колишніми союзними республіками. На противагу цьому Україна вважала СНД міжнародним механізмом, який доповнював і координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами.