36.Жовтневі події 1917 року в Києві. Проголошення Української Народної Республіки.

Телеграфні повідомлення про більшовицький переворот у Петрограді почали надходити до Києва з другої половини дня 25 жовтня. Але заклики київських більшовиків на спільному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів підняти повстання і захопити владу не мали успіху. Того самого дня на вечірньому засіданні Малої ради з участю представників різних політичних і громадських організацій було створено Крайовий комітет охорони революції в Україні, який підлягав Центральній Раді. Йому підпорядковувалися з метою охорони революції всі органи влади означеної території, а також усі сили революційної демократії. До комітету поряд з представниками УЦР та українських політичних партій увійшли представники російської та єврейської демократії, зокрема більшовики Г. Пятаков, И. Крейсберг, В. Затонський. Події у Петрограді й пов'язані з ними місцеві проблеми перебували в центрі київського політичного життя Українська більшість УЦР не висловила співчуття. Тимчасовому урядові, але й не підтримала більшовиків, а відповідальність за те, що діялося в Петрограді, покладала як на уряд, так і на більшовиків. Звичайно, цієї позиції не поділяли проурядові кола Києва, зокрема командування штабу КВО, вороже наставлене до українців. Воно засудило створення Крайового комітету охорони революції. Присутність у цьому комітеті більшовиків послужила формальною причиною для невизнання його чинності. Напруження у стосунках штабу з УЦР чимдалі зростало. Щоб не роздмухувати конфлікт і максимально розширити свою платформу, тобто привернути на свій бік якнайбільше демократичних організацій УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні, де наголошувалося на необхідності переходу влади «до рук усієї революційної демократії», а не до рад робітничих і солдатських депутатів, які «становлять лише частину революційної демократії» Висновок був такий «українська ЦР висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримати бунти в Україні» До Крайового комітету додатково було включено двох представників козачого з'їзду, двох — міської думи й представника військового округу. Проте наслідки виявилися невтішними Штаб округу, знехтувавши резолюцію, відмовився від співробітництва з Крайовим комітетом, а більшовики заявили про свій вихід з Малої ради. В ніч на 28 жовтня Крайовий комітет охорони революції прийняв рішення про саморозпуск і виніс це питання на розгляд Малої ради, аргументувавши свою дивну за екстремальних умов акцію, небажанням відповідати за можливий розвиток подій. Мала рада, обговоривши на своєму надзвичайному засіданні рішення Крайового комітету, почала шукати виходу із становища, що склалося 28 жовтня до Києва прибула з фронту підтримка штабові КВО козача дивізія та загони чехословаків. Командування округу вважало, що в нього достатньо сил, аби перехопити ініціативу і завдати удару найрадикальніше настроєним елементам — більшовикам. Оточивши о 18 год Марийський палац, частини штабу КВО заарештували утворений напередодні більшовицький ревком. Контроль над становищем у місті було втрачено, що призвело до збройних інцидентів на Печерську Радянська література зображала їх як героїчний збройний виступ робітників і солдатів на підтримку радянської влади, перемогою якого «підступно скористалася Центральна Рада». На наш погляд, жовтневі події у Києві ще чекають спеціального неупередженого дослідження. З того, як розгорталося повстання, можна зробити висновок про його цілковиту непідготовленість. Не було ні оперативного плану, ні чітко визначеної мети Сутички, що мали локальний характер, точилися, в основному, на Печерську, навколо заводу «Арсенал» У неділю там налічувалося 200- 250 бійців, частину яких становили робітники, а в понеділок — до 700 чоловік. Дивує і мізерна кількість військ, задіяних штабом КВО проти повстанців, і їх швидка капітуляція. Події у Києві свідчили про загальну кризу влади, дезорієнтованість суспільства та його політичної верхівки. Провінція звикла жити за імперативами центру. Коли ж вони несподівано перестали надходити, вона розгубилася, і лише потім постала проблема вибору. 28 жовтня Генеральний секретаріат, який кілька днів залишався в тіні, перебрав функції ліквідованого. Крайового комітету охорони революції 29 жовтня В. Винниченко інформував сьомі загальні збори УЦР, що Генеральний секретаріат внаслідок політичних подій у Росії вирішив взяти у свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення 30 жовтня загальні збори УЦР заслухали доповідь М. Грушевського про проект конституції України. Йшлося в ній про Українську республіку як складову частину федеративної Російської держави. Наступного дня загальні збори УЦР поширили владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курську та Воронезьку губернії Тоді ж розпочала свою роботу узгоджувальна комісія, якій доручалося розробити умови, необхідні для припинення воєнних дій у Києві. До її складу увійшли всі більш-менш впливові політичні сили міста, в тому числі й більшовики На засіданні комісії було вирішено відновити мир у Києві, вивести з нього викликані штабом війська, розформувати офіцерські й добровольчі загони, а також реорганізувати і демократизувати штаб КВО. Рішення засідання повністю спростовує поширену тезу про захоплення влади у Києві Центральною Радою «Повнота влади щодо охорони міста, — зазначалося в цьому рішенні, — покладається на Українську Центральну Раду, яка діє разом з органами міського самоврядування і радами селянських та робітничих депутатів». 1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командуючого КВО підполковника Павленка. Того самого дня припинився страйк робітників Києва. Значна частина червоно гвардійців міста перейшла до загонів вільного козацтва. Хоч більшовицький ВРК продовжував існувати, він не претендував на владу 1 листопада Л. Пятаков надіслав Раді народних депутатів телеграму, в якій повідомлялося «Дружними зусиллями більшовицьких і українських солдатів та озброєних червоно гвардійців штаб змушений здатися». Можна сказати, що на той час в Україні не існувало політичних сил, впливовіших за Центральну Раду. Але питання влади на місцях потребує ретельного й ґрунтовного дослідження, бо воно, по-перше, замовчувалося радянською історіографією або грубо фальсифікувалося, а по-друге, вирішувалося не скрізь однаково. Так, у Харкові з надходженням повідомлення про повстання в Петрограді виник військово-революційний комітет, а рада робітничих і солдатських депутатів проголосувала за утворення об'єднаного демократичного уряду країни. По кількох днях вона схвалила акт проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки. Однак у загальноукраїнському масштабі альтернативи УЦР не було Київ поступово перетворювався на важливий політичний центр. Навколо нього гуртувалися як українські політичні сили, так і організації російських та єврейських революційно-демократичних партій. Ця тенденція виразно простежується у виступі М. Рафеса 26 жовтня на засіданні Київської міської думи. Лідер бундівців під впливом більшовицького перевороту заявив «Наше щастя, що ми живемо в Україні, де є Українська Центральна Рада, до голосу якої прислухається все населення». Повалення Тимчасового уряду пришвидшило політичну дезінтеграцію Росії, спричинивши утворення на її теренах регіональних урядів і проголошення автономних державних утворень. У листопаді Білоруська рада у «Грамоті до білоруського народу» засудила дії більшовиків у Петрограді й підтримала. Комітет порятунку батьківщини і революції, створений у Ставці верховного головнокомандуючого «Союз об'єднаних горців Кавказу» започаткував уряд Гірської республіки, а в грудні — Тимчасовий Гірсько-Дагестанський уряд 29 листопада в Уфі татарські Національні збори заснували Урало-Волзькі штати. У грудні загально-казахський з'їзд проголосив на території Казахстану (тоді Киргизи) Алаську автономію і обрав партійно-урядовий центр «Алаш-орда». Надзвичайний загально-сибірський обласний з'їзд у Томську прийняв рішення про автономію Сибіру. Було створено також Кримсько-татарський національний, Військовий Донський, Кубанський крайовий уряди. 7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Російською державою. Як територія УНР ним визначалися «землі, заселені у більшості українцями», тобто ті, що на них кількома днями раніше було поширено юрисдикцію Генерального секретаріату. Крім того, Універсал декларував програму соціально-економічних і політичних реформ, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканність особи і житла. Проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. Однак, з погляду сьогодення, текст 3-го Універсалу не може не викликати критичних зауважень. Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Центральна Рада водночас прагнула «дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Роси здоров'я, силу і нову будучність». Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, УЦР добровільно зобов'язувалася «силами нашими помогти Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». На думку Д. Дорошенка, «це було явно непосильне й непотрібне для України завдання». У листопаді 1917 р. Центральна Рада діяла, керуючись власною ідеологією. Навіть 3-й Універсал дався їй не просто. До цього акту її підштовхнули зовнішні чинники — події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. Не вірячи в можливість їхньої остаточної перемоги, УЦР зробила ставку на федеративну Росію. У листопаді в «Народній волі» М. Грушевський закликав рятувати Російську федерацію «Висловивши своїм Універсалом тверду волю силами Української республіки рятувати цілісність і єдність Федеративної. Росії, ми мусимо негайно вжити всіх заходів до того, щоб виявити цю волю в ділі Федеративна Росія для нас цінна і потрібна, і ми мусимо її порятувати всіми силами». Далі ми побачимо, як багато енергії і часу Центральна Рада витратила, намагаючись витворити демократичну, федеративну Росію. Але її спроби виявилися марними. Більше того, вона вступила в конфлікт з більшовиками, змарнувавши час, необхідний для консолідації українських сил.