64.Формування багатопартійності в Україні.

У житті сучасного суспільства значну роль відіграють політичні партії.Наявність партій - атрибут кожної розвинутої політичної системи.

1. Розпад компартії України. Протягом усього періоду існування радянськоївлади КПРС і її «бойовий загін» КПУ уособлювали собою політичну систему СРСР і України.

1.1. Утрата КПРС і КІІУ керівної ролі в політичній системі СРСР і УРСР.Наприкінці 80-х- початку 90-х pp., в умовах «перебудови» і багатопартійності, що почала формуватися, компартія втрачала свою монолітність і почала розкладатися. Цей розпад був обумовлений тим, що між правлячою партією та суспільством виникли глибокі протиріччя. Плюралізм думок, послаблення контролю влади над суспільством, розпочата демократизація суспільно-політичного життя принципово змінювали всю обстановку в країні, а КПРС, сповідаючи консервативні погляди, продовжувала захищати підвалини старої політичної системи, що перебувала в глибокій кризі.

Компартія не встигала за розвитком подій, її бюрократичний апарат показав нездатність вести політичну боротьбу в нових умовах. Серед причин, що призвели КПРС до кризи, було невміння прогнозувати напрямки суспільного розвитку. Партійне керівництво, образно кажучи, тяглося в хвості процесів «перебудови». ЦК КПУ практично не був політичним органом, а, ймовірніше, був органом управління народним господарством республіки, що виконував накази і рішення центрального партійно-державного керівництва.

1.2. Стрімке падіння авторитету КПУ. На тлі посилення відцентрових процесів у Союзі РСР і загострення соціально-економічної ситуації в республіці авторитет КПУ стрімко падав. Страйк шахтарів Донбасу влітку 1989 р., який засудило керівництво компартії, був доказом того, що партія помітно відстає від розвитку подій.

Пересічні комуністи почали розчаровуватися в комуністичній ідеології, добровільно виходити з партії, не довіряли керівним партійним органам. Протягом 1990 р. заяви про вихід з компартії України подали 220 тис. осіб. Сотні тисяч перестали сплачувати партійні внески, відмовлялися брати участь у житті партійних організацій.

На початку 90-х pp. партійні структури вже не мали певного впливу на розвиток ситуації в республіці. Політична ініціатива перейшла від ЦК КПУ до Верховної Ради УРСР.

2. Виникнення неформальних груп й об'єднань громадян в Україні е середині 70-х - середині 80-х pp. Підписання в 1975 p. у Гельсінкі Заключного акта з безпеки і співробітництва в Європі, узяті СРСР у зв'язку з цим зобов'язання стимулювали подальший розвиток політичного плюралізму, хоча відбувався він в умовах безпрецедентного тиску з боку КПРС і державних органів.

У другій половині 70-х, а також у 80-ті pp. виникли неформальні групи й об'єднання громадян, які можна умовно розділити на два основних типи: дисидентські і культосвітні. Так, у середині 70-х pp. у Києві активно діяла «Українська суспільна група сприяння виконанню Гельсінських угод» (згодом - Українська Гельсінкська спілка).

У березні 1988 р. на базі Української Гельсінської групи, створеної в листопаді 1976 p., була утворена Українська Гельсінська спілка (УГС), яка вийшла за рамки правозахисної організації та набула політичної спрямованості. УГС проголошувала необхідність відновлення української державності (але не відкидала ідею конфедерації незалежних держав). УГС стала безпосередньою базою для створення Української республіканської партії.

Становленню багатопартійності в Україні сприяли демократизація і гласність, що почалися в роки «перебудови». Стало можливим утворення політичних партій і суспільно-політичних організацій, що відстоювали політичні погляди різних верств населення.

Виникли Український демократичний союз, «Український культурологічний клуб», Український християнський демократичний фронт, український екологічний рух «Зелений світ» та ін. Чисельність багатьох із цих груп була невеликою, соціальний склад визначали головним чином представники творчої інтелігенції, студенти.

3. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х - початку 90-х pp.

Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.

3.1. Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:

- історичний досвід багатопартійності в Україні;

- розширення демократизації суспільного життя, гласність;

- виникнення і розвиток в Україні дисидентства;

- нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.

Основними етапами формування багатопартійності в України були:

- перший етап (1988-1989 pp.) - виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої КПРС, організаційна консолідація Демократичної платформи;

- другий етап (1990-1991 pp.)- почалося створення багатьох партій, їхній поділ на центристські та радикальні; появапарламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше - Декларація про державний суверенітет України;

- третій етап (почався на зламі 1991-1992 pp.)- його відмітною характеристикою стало партійне будівництво в умовах повної державної незалежності; розширення спектра багатопартійності: на початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 127 політичних партій; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами.

3.2. Роль Народного руху України в формуванні багатопартійності. Видатна роль у досягненні незалежності України, розвитку демократії в українському суспільстві і становленні політичного плюралізму в державі належала Народному руху України.Організація «Народний рух України за перебудову» («Рух») як масовий політичний рух виникла восени 1988 р. із представників різних творчих союзів. На початку своєї діяльності «Рух» не йшов на конфронтацію з КПУ. Але вже восени 1989 р. ситуація змінилася. На установчому з'їзді «Руху» пролунала пропозиція створити на його базі кілька партій. «Рух» був одним з ініціаторів політичного плюралізму, багатопартійної системи. На базі «Руху» згодом утворилися багато народно-демократичних, національно-патріотичних, ліберальних партій.

3.3. Втрата КПРС та її «бойового загону» КПУ монополії на владу. Утворення «Руху» як масової суспільно-політичної організації знаменувало втрату монополії компартії України на політичну діяльність. В Україні почалося формування багатопартійності. Цей процес активізувався після лютневого (1990 р.) пленуму ЦК КПРС, що під тиском обставин погодився виключити з Конституції СРСР Статтю 6, яка закріплювала керівну роль компартії в радянському суспільстві.

III Позачерговий З'їзд народних депутатів СРСР, що відбувся в березні 1990 p., ухвалив Закон СРСР «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР», що відкрив шлях до формування багатопартійності в СРСР (Стаття 6 Конституції СРСР була відмінена на законодавчому рівні).

Іншим джерелом багатопартійності в Україні, хоча це і звучить парадоксально, стала КПРС, у лавах якої наростали непримиренні протиріччя:

- група комуністів-реформаторів оголосила про створення Демократичної платформи; своєю головною метою вони проголосили перетворення КПРС у демократичну партію парламентського типу;

- інша група комуністів утворила Марксистську платформу, що завзято продовжувала сповідати ідеологію неосталінізму.

У жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР під натиском рухівської фракції скасувала Статтю 6 Конституції УРСР про керівну роль компартії України. 17 жовтня 1990 р. під тиском демократичних сил сесія Верховної Ради УРСР прийняла Закон «Про політичні партії та громадські організації в УРСР». Після цього процес створення нових партій в Україні набув швидких темпів. II з'їзд Руху, скориставшись ситуацією, що склалася, проголосив курс на створення блоку «Демократична Україна» з метою відсторонення КПУ від влади і проголошення повної державної незалежності України.

4. Створення партій національно-демократичної орієнтації. У 1990-1991 pp. (другий етап формування багатопартійності) особливо інтенсивно, на противагу компартії та лівим рухам, відбувалося створення партій національно-демократичної орієнтації. У квітні 1990 р. близько 500 делегатів з'їзду УГС заявили про її розпуск і створення на її основі Української республіканської партії. (УРП). УРП стала першою політичною партію, заснованою в умовах формування багатопартійності. Лідери партії - Л. Лук'яненко, С. Хмара - своєю метою проголосили створення Української незалежної соборної держави і перетворення України на цивілізовану європейську державу.

5. Політичний спектр партій України на початку 90-х pp.

В Україні почали діяти партії різної політичної спрямованості. За відношенням до соціально-економічних систем, ідеології таполітики вони поділялися на ліві, центристські та праві

5.1. Ліві партії.

Ліві - політичні партії та групи, що проголошують своїми цілями побудову соціалізму чи суспільства, у якому повинна бути забезпечена соціальна рівність громадян. Для лівих партій характерне використання соціальної демагогії та неприйняття уроків історичного минулого. Рішуче протистоять правим («буржуазним») силам.

Комуністична партія України (КПУ). Зареєстрована Міністерством юстиції в 1993 р. Перший секретар ЦК - П. Симоненко.

Політичні позиції з основних проблем: побудова соціалізму, тісні зв'язки із СНД, вступ до Союзу з Росією і Бєларуссю, відновлення оновленого Союзу.

В економіці - відмовлення від курсу ринкових реформ, особливо від приватизації.

В ідеологічній і духовній сфері - протидія пропаганді антикомунізму, націоналізму, надання російській мові статусу державної. Різко негативне ставлення до Президента і виконавчої влади.

Соціалістична партія України (СПУ). Зареєстрована Міністерством юстиції в 1991 р. Лідер - О. Мороз. За програмними положеннями СПУ близька до КПУ, але більш помірна, більше схильна вписуватися в існуючі політичні структури.

На початку 90-х pp.. позитивне ставлення до жовтневої революції поєднувала з прагненням до забезпечення державної незалежності України.

В економіці виступав за багатоукладність з вирішальною роллю держсектору. Критикує соціальну політику влади. Мета партії '- побудова соціалізму.

Селянська партія України (СелПУ). Зареєстрована Міністерством юстиції в 1992 р. Лідер - С. Довгань. Пріоритетним завданням партії було проголошено збереження колективних форм господарювання на селі.

5.2. Центристські партії.

Центристські - політичні партії та групи, що дотримуються помірних політичних позицій. Виступають за розвиток ринкових відносин, захист приватної власності у поєднанні з необхідністю соціального захисту населення і втілення гуманістичних цінностей. Сприяють зміцненню політичної стабільності в суспільстві.

До центристських наприкінці 1980-х - початку 1990-х pp. належали: Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Демократична партія України (ДемПУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Партія «зелених» та ін.

Їхні головні вимоги:

- в економіці: широкомасштабні ринкові реформи, захист вільного підприємництва і приватної власності;

- у політичній сфері: побудова правової держави, забезпечення демократичних свобод громадян;

- у духовній сфері: національне відродження і втілення гуманістичних цінностей.

Центристи стоять на позиціях незалежності України, розділяють деякі програмні вимоги правих, при цьому підкреслюють перевагу прав окремої людини над правами нації.

5.3. Праві партії.

Праві - політичні партії та групи, що відстоюють, насамперед, інтереси власників, національні й консервативні позиції. Часто укладають союз із релігійними силами. Рішуче протистоять лівим партіям.

До правих партій в цей період належали: Українська республіканська партія (УРП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська національна партія (УНП), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Конгрес українських націоналістів (КУН) та ін.

Спільною для більшості цих партій і рухів стала національна орієнтація і радикалізація вимог. Вони виступають за національну, унітарну і правову державу, відстоюють українську національну ідею і християнські цінності, але водночас виступають за забезпечення прав національних меншин. Послідовно захищають приватну власність. Украй негативно ставляться до лівих сил.

5.4. Формування політичних блоків. В умовах подальшого загострення соціально-економічної та політичної кризи політичні партії для вирішення спільних питань стали утворювати союзи і блоки. На весну 1993 р. в Україні існувало 5 основних політичних блоків:

- консервативно-комуністичний (СПУ, КПУ та ін.);

- націонал-демократичний центр (РУХ);

- націонал-державний блок (УРП, ДемПУ);

- соціал-ліберальний («Нова Україна»);

- націонал-радикальний блок (УНА-УНСО, ДСУ тощо).