- •2.Українські землі від епохи палеоліту до енеоліту. Трипільська культура.
- •3.Ранньозалізна доба в історії України. Кіммерійці, скіфи, сармати.
- •4.Античні рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я.
- •5.Походження, розселення та суспільний устрій стародавніх східних слов'ян.
- •6.Давньоруська Київська держава та її місце в історичній долі українського народу.
- •7.Утвердження християнства на Русі. Культура Київської Русі.
- •8.Галицько-Волинська держава ‒ спадкоємиця державницьких і соціокультурних традицій Київської Русі.
- •9.Литовсько-Руська держава.
- •10. Люблінська унія 1569 р. Утворення Речі Посполитої. Становище українських земель.
- •11.Берестейська церковна унія 1596 року і реакція на неї в українському суспільстві.
- •12.Виникнення козацтва. Запорозька Січ та її місце в історії українського народу.
- •Запорозька Січ
- •13. Боротьба українського козацтва проти турецько-татарської агресії.
- •14. Козацько-селянські повстання проти польсько-шляхетського панування в кінці XVI ‒ першій половині XVII століття.
- •Петро Конашевич Сагайдачний
- •15. Причини, рушійні сили, періодизація української національної революції XVII століття.
- •16.Розгортання національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького (лютий 1648 – серпень 1657 рр.).
- •17.Богдан Хмельницький ‒ видатний діяч і полководець, засновник Української козацької держави.
- •1. Історична роль б. Хмельницького як керівника національно-визвольної боротьби українського народу
- •2. Еволюція державницьких поглядів б. Хмельницького, основні етапи розробки програми національно-державного будівництва та боротьби за її реалізацію
- •3. Формування Української козацької республіки в добу Хмельниччини, її суспільний лад та особливості державної організації
- •Висновки
- •18.Переяславська Рада і Березневі статті 1654 року, їх оцінка в сучасній історіографії.
- •19. Поділ України на два гетьманства і поразка національної революції 1648‒1676 років.
- •20. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у хvш столітті.
- •21.Правобережжя і західноукраїнські землі у складі Польщі у другій половині XVII ‒ XVIII ст. Гайдамаччина і Коліївщина.
- •22. Іван Мазепа ‒ видатний державний та політичний діяч України. Державна діяльність гетьмана України і. Мазепи. Участь у Північній війні. Союз Мазепи з Швецією
- •23. Скасування царизмом автономії України у складі Росії у XVIII столітті.
- •24.Ліквідація царизмом Запорозької Січі і подальша доля козацтва.
- •Задунайська Січ
- •Чорноморське Козацьке військо
- •Азовське Козацьке військо
- •Бузьке Козацьке військо
- •Переселення на Кубань
- •25.Приєднання Росією Криму і Північного Причорномор'я. Заснування Одеси.
- •26. Соціально-економічна ситуація в Наддніпрянській Україні в дореформений період.
- •27.Початок українського національного відродження у першій половині XIX століття.
- •28.Кирило-Мефодіївське товариство. Т. Г. Шевченко.
- •29. Реформи 1860‒1870-х років та їх наслідки для економічного розвитку Наддніпрянської України
- •30.Західноукраїнські землі у складі Габсбурзької монархії в XIX столітті.
- •Професійна структура населення західноукраїнських земель та центральних провінцій Австрійської імперії
- •Розшарування селян на західноукраїнських землях
- •31.Українські політичні партії та громадські організації наприкінці XIX ‒ на початку XX століття.
- •32.Україна під час Першої світової війни.
- •33.Лютнева демократична революція 1917 року і піднесення національно-визвольного руху.
- •Формування нових осередків влади
- •34.Створення і початок діяльності Української Центральної Ради.
- •35.Проголошення автономії України в 1917 році і події навколо неї.
- •36.Жовтневі події 1917 року в Києві. Проголошення Української Народної Республіки.
- •37. Іу Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності унр.
- •38.Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського.
- •39. Боротьба українського народу проти німецько-австрійської окупації та гетьманату.
- •Гетьманат
- •40.Директорія Української Народної Республіки.
- •41.Західноукраїнська Народна Республіка (зунр).
- •42. Збройна боротьба в Україні в 1919‒1921 рр. Утвердження Радянської влади.
- •43.Криза політики «воєнного комунізму». Голод 1921‒1922 років в Україні.
- •44.Нова економічна політика (неп) в Українській срр.
- •45.Національно-державне будівництво в Україні у 1920-ті роки. Союзний договір 1922 року та втрата усрр суверенності.
- •46.Політика українізації та її згортання.
- •3. Політика українізації.
- •47.Форсована індустріалізація в Україні.
- •48. Насильницька колективізація та її наслідки для України.
- •49.Голодомор 1932‒1933 років в Україні та його соціально-демографічні наслідки.
- •50.Репресивний характер сталінського тоталітарного режиму в радянській Україні.
- •51.Західноукраїнські землі під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії в 1920‒ 1930-х рр.
- •1. Українські землі у складі Польщі.
- •3. Закарпатті у складі Чехословаччини.
- •52.Українське питання у міжнародних стосунках напередодні та на початку Другої світової війни. Возз'єднання українських земель у складі урср. Політика сталінського керівництва щодо Західної України.
- •53.Напад гітлерівської Німеччини на срср. Встановлення нацистського окупаційного режиму в Україні.
- •54.Радянське підпілля і партизанський рух в Україні у Великій Вітчизняній війні.
- •55.Діяльність оун‒упа в роки Другої світової війни.
- •56.Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Закінчення Другої світової війни. Внесок українського народу в розгром фашизму.
- •57.Україна в повоєнне десятиріччя (1945‒1955 рр.). «Війна після війни» в західних областях України в повоєнний час.
- •58.Часткова лібералізація політичного режиму в Україні під час «відлиги». Нові експерименти в економічній та соціальній сферах.
- •59. Застій в економічному, суспільно-політичному та культурному розвитку України в 1970 – першій половині 1980-х років.
- •60.Дисиденство, правозахисний та національний рух в Україні в 1960‒1980-х роках.
- •61.Україна і процес «перебудови» срср (квітень 1985 – серпень 1991 рр.). Утворення та діяльність суспільно-політичних рухів і партій.
- •Формування багатопартійності.
- •62.Проголошення незалежності України та розбудова суверенної держави.
- •63.Конституційний процес. Прийняття Конституції України.
- •64.Формування багатопартійності в Україні.
- •65.Основні тенденції сучасного національно-культурного відродження в Україні.
- •66. Соціально-економічна ситуація в Україні після здобуття незалежності. Пошуки шляхів виходу з кризи. Вступ
- •1. Соціально-економічне становище та пошук шляхів виходу з кризи
- •2. Спроби політичних реформ. Зростання активності суспільства
- •3. Початок формування багатопартійності
- •Висновки
- •67.Президентські вибори 2004 р. «Помаранчева революція» та її наслідки для подальшого розвитку України. Україна за часів президентства в. Ф. Януковича.
- •68.Формування відносин України з колишніми республіками срср. Створення і діяльність снд.
- •69.Суверенна Україна в світовому співтоваристві. Формування концепції зовнішньополітичного курсу.
- •70.Українська діаспора та її зв'язки з батьківщиною.
49.Голодомор 1932‒1933 років в Україні та його соціально-демографічні наслідки.
Радянська влада ніколи не приховувала, що головний її фронт - це класова боротьба. Причому в 30-х роках, відповідно до оцінок Й. Сталіна, вона в СРСР загострилася, набуваючи іноді національного забарвлення. Щоб розібратися у специфіці саме "українського" аспекту класової й національної боротьби в Радянському Союзі, треба проаналізувати особливості українського менталітету на початку XX ст., зіставити його з менталітетом російської нації.
Напередодні Першої світової війни росіяни й українці здебільшого були селянами. У 1913 р. на території сучасної Російської Федерації в сільській місцевості жило 83% населення, на українських землях - 81%. Але попри це існували істотні відмінності у способах життя російського й українського селянства, на які не раз вказують вітчизняні й зарубіжні (зокрема російські) дослідники. У 49 губерніях європейської Росії (без України, Польщі, Кавказу, Кубані та Війська Донського) напередодні Першої світової із 225 мільйонів десятин землі 130,5 мільйона були надільною (общинною) землею, 22 мільйони - подвірною (одноосібною). Решта (72,5 мільйона десятин) перебувала у приватній власності поміщиків, купців, фабрикантів та куркулів.
Переважна більшість населення власне Росії (понад 75%) входила до сільських громад (общин)1, права яких стосовно селянина були практично необмежені. У російських селян переважали общинно-соціалістичні погляди на землю й організацію праці. Вони майже одностайно відхилили реформу П. Столипіна і вимагали скасування закону від 9 листопада 1906 р., який дозволяв вихід з общини і продаж надільної землі. Вважали, що цей закон призведе до обезземелювання більшості населення і земля потрапить до рук купців, буржуазії та куркулів. " Права на земельну приватну власність не має бути", - писали селяни Костромської губернії до Другої Державної думи. Погляди більшості російського селянства базувалися на принципах архаїчного общинного комунізму, про що чудово знали як есери, так і більшовики.
Інакша картина була в Україні. На початку XX ст. близько 85% селян Правобережжя і майже 70% селян Лівобережжя вели одноосібне господарство. Саме в Україні аграрна реформа Столипіна, спрямована на руйнацію сільської общини, мала найбільший успіх.
Українських селян від російських відрізняло ставлення до приватної власності на свою землю.
Коли більшовики захопили владу, відразу зрозуміли, що без вирішення селянського питання довго панувати не зможуть. Селян умовно поділили натри категорії: бідняків, середняків і куркулів. Бідняки стали природними союзниками та опорою радянської влади в селі. Щодо середняків визначеності не було: якщо вони ставилися до влади лояльно, їх вважали "своїми", якщо ні - переводили в куркулі. Останніх одразу назвали "найлютішими ворогами трудового народу" і почали поголовно знищувати як клас.
Першого страшного удару в цьому напрямі радянська влада завдала по козацтву. Й. Сталін на VII з'їзді РКП(б) у 1919 р. назвав козацтво "одвічним знаряддям російського імперіалізму", й невдовзі після цього було ухвалено директиву про розкозачування. Один із лідерів партії більшовиків Л. Троцький, пояснюючи рядовим комуністам цю тактику, писав: "Козаки - єдина частина російської нації, здатна до самоорганізації. З цієї причини вони повинні бути знищені поголовно (виділено автором). Це свого роду зоологічне середовище, не більше того. Очисне полум'я має пройти по всьому Дону й на всіх нагнати страх і майже релігійний жах. Нехай останні їх рештки, наче євангельські свині, буде скинуто в Чорне море".
Завдання знешкодити козацтво радянська влада успішно виконала на початку 20-х років. Цей своєрідний субетнос (понад 6 мільйонів осіб) перестав існувати.
У 30-х роках настала черга куркулів. До революції під визначення "куркуль" (рос. "кулак") підпадав заможний селянин, який отримав статок шляхом нещадного експлуатування односельців і тримав весь "мир" (сільську общину) "в кулаці". Більшовики уточнили формулювання. В. Ленін до прикмет куркуля додав участь у торгівлі. Пізніше, наприкінці 20-х років приписали ще й небажання "добровільно" вступати до колгоспу. Так будь-якого селянина, який мав "садок вишневий коло хати", корову і, боронь Боже, коня, продавав раз на місяць два десятки яєць та глечик сметани на найближчому базарі й не хотів записуватися до колгоспу, оголошували ворогом трудового народу і куркулем.
За суттю знищення та ліквідація заможного селянства мали не етнічний, а класовий характер. Інша річ, що у російських селах таких куркулів знаходили одиниці, тоді як в українських їх була більшість. Не маючи ні коней, ні корів і володіючи общинною землею, російські селяни практично без опору записувалися до колгоспів. Общину почали називати колективним господарством, присвоювати їй "почесне" найменування (наприклад, "Прапор Жовтня" чи "Заповіт Сталіна"). Радянську владу переважна більшість російських селян сприйняла як свою, ментально і класово близьку.
Цілком інакша ситуація спостерігалася в українських селах. Там переважна більшість селян були одноосібниками, жили заможніше, ніж росіяни. Вони багато чого втратили б, вступивши до колгоспів. Радянська влада з її патологічним прагненням усе забрати, усуспільнити і "справедливо" поділити була чужа українському селянському менталітету. Через те під розкуркулення в українських селах потрапили щонайменше половина селян. Процес розкуркулення і "розпорошення" тривав в Україні й у повоєнні роки - вже на території Західної України. Там селянство ще більше не сприйняло радянську владу. Однак у Галичині і на Волині на класові репресії наклалися етнічні: майже офіційно всіх "західняків" було оголошено "бандерівцями"і найлютішими ворогами радянської влади. Механізм придушення опору був той самий - табори, в'язниці, заслання і виселення. Ось тільки розстрілів поменшало і голодомор улаштовувати не змогли чи побоялися.
Радянська влада пройшлася, мов каток, практично по всіх верствах населення. Величезних втрат зазнали дворянство, духівництво, творча інтелігенція та й самі партійно-радянські функціонери. Проте це не порівняти з втратами серед селянства, особливо українського. Російська й українська творча інтелігенція створила сотні художніх, публіцистичних і наукових творів про страждання і поневіряння білих офіцерів, дворян, поетів, художників, лікарів за радянської влади. А твори про селян, особливо заможних, можна перелічити по пальцях. Важко пояснити те, то в сучасній незалежній Україні термін "куркуль" й досі є синонімом кровопивці та глитая і має негативний зміст. Це при тому, що внуки і правнуки вбитих, репресованих, покалічених і "розпорошених" куркулів - це більшість сучасних українців, яких не цікавить їхнє корінням і витоки роду.
